Справа № 2340/4355/18 Суддя першої інстанції: В.О. Гаврилюк
02 квітня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Бужак Н.П. та Костюк Л.О.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 січня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, -
У жовтні 2018 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги, в якому просив:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення винесені Головним управлінням ДФС у Черкаській області форми «Ф» за № 1/50 від 08.12.2017 року, форми «Ф» № 2/50 від 08.12.2017 року;
- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу, винесену Головним управлінням ДФС у Черкаській області форми «Ф» № 27211-17 від 11.04.2018 року.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 02 січня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
01 квітня 2019 року через електронну пошту суду позивачем подано клопотання про перенесення розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що позивач не може прибути у судове засідання у зв'язку із лікуванням.
Разом з тим, заявником не надано жодного доказу на підтвердження обставин, зазначених у клопотанні (лікарняний лист, довідку про огляд), у зв'язку з чим колегія суддів вважає таке клопотання необґрунтованим.
Відповідно до роздруківки із сайту «Укрпошта» про відстеження поштового відправлення, ОСОБА_1 ухвали суду про відкриття провадження у справі, призначення справи до судового розгляду, повістку було отримано особисто 25.03.2019 року, а отже позивач є таким, що повідомлений належним чином.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що положення пп. 4.1.2 п. 4.1 ст. 4 Податкового кодексу України, ст. 51 Цивільного кодексу України, ст. 62 Господарського кодексу України передбачено, що будівлі, які належать на праві власності ОСОБА_1 є будівлями промисловості, а тому згідно з пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінним від земельної ділянки, у зв'язку з чим спірні податкові повідомлення - рішення та податкова вимога підлягають скасуванню.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції необґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 є платником єдиного податку з 01.01.2012 року (відповідно до витягу з реєстру платників єдиного податку від 12.06.2018 року № 232).
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстру прав власності:
- № 33569692 ОСОБА_1 є власником 349/5000 часток комплексу нежитлових будівель та споруд: виробнича будівля (пункт технічного обслуговування автотранспорту з ганками) "В15", XVII, XXXIX, площею 728,0 кв.м.; адміністративний контрольно-пропускний пункт гаража з ганками "П", XVIIІ, XVIX площею 77,5 кв.м., гараж "П1" площею 640,1 кв.м; гараж "П2" площею 628,2 кв.м.;
- №30441042 ОСОБА_1 є власником виробничої будівлі (компресорна) "В4" площею 258,6 кв.м.; виробнича будівля (склад з прибудовами) "В5", "в3", "в4" площею 971, 5 кв.м.; виробнича будівля (лісосушарня) "В7" площею 92,1 кв.м.; виробнича будівля (лісопилорама) "В8"; вхід в підвал "в6", підвал під В8 площею 192,4 кв.м; виробнича будівля з прибудовою "В14", "в9" площею 2798,2 кв.м.; складська будівля "Д2" площею 17,7 кв.м; складська будівля "Д12"; ганок XVI площею 858,4 кв.м; дизельна електростанція з підвалом "Е" під Е площею 337,0 кв.м., водонасосна станція з підвалом "І" під І, ганки Х, ХІ площею 75,5 кв.м.; мийка автотранспорту "О" площею 206,0 кв.м.
Головним управлінням ДФС у Черкаській області прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.12.2017 року № 1/50 та № 2/50 від 08.12.2017 року, якими позивачеві визначено податкове зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачене фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості, в сумі 22425,14 грн. та 58621,12 грн. відповідно. Податковим періодом в рішеннях зазначені 2015 рік та 2016 рік.
11 квітня 2018 року контролюючим органом винесена податкова вимога форми "Ф" № 27211-17 відповідно до якої загальна сума податкового боргу платника податків станом на 10.04.2018 року становить 81925,98 грн.
Вважаючи винесені податкові повідомлення - рішення та податкову вимогу протиправними, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).
Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).
Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпункт «є» підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України, на який посилається позивач як на підставу протиправності податкових повідомлень-рішень, встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від «а» до «л») передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту «є». Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування («д»), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу («е»), сільськогосподарський товаровиробник («ж»), громадські організації інвалідів та їх підприємства («з»), релігійні організації («и»)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання («ґ»), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів («і»), будівлі промисловості («є») тощо).
Буквальний аналіз пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як «будівлі промисловості промислових підприємств». При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.
За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт «ґ»).
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року № 507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".
До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".
Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття.
Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устатковання, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.
Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B «Добувна промисловість та розроблення кар'єрів», C «Переробна промисловість», D «Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря», E «Водопостачання; каналізація, поводження з відходами» та F «Будівництво».
Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.
Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.
Наведені положення дають підстави здійснити висновок, що застосування пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.
Разом з тим, в межах спірних відносин відсутні обидні вищевказані умови.
Відтак, об'єкти нерухомості, які на праві власності належать позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.
Аналогічний правовий висновок викладений також в постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року, справа №806/2676/17 та № 806/2461/17.
З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені Головним управлінням ДФС у Черкаській області форми «Ф» за № 1/50 від 08.12.2017 року, форми «Ф» № 2/50 від 08.12.2017 року та податкова вимога форми «Ф» № 27211-17 від 11.04.2018 року є такими, що винесені контролюючими органами в межах та на підставі норм чинного законодавства.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області - задовольнити, рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 січня 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 311, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області - задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 02 січня 2019 року - скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є. Пилипенко
Суддя: Н.П.Бужак
Л.О.Костюк