02 квітня 2019 року
Київ
справа №826/6373/17
адміністративне провадження №К/9901/8524/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про поновлення на роботі,
У травні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з адміністративним позовом у якому просив:
визнати незаконним наказ ГУ НП у м. Києві від 17 травня 2016 року №458 про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції відповідно до пункту 4 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів);
поновити ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого в особливо важливих справах (управління карного розшуку) кримінальної поліції ГУ НП у м. Києві.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду.
Вважаючи вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухваленими із порушенням вимог процесуального закону, позивач оскаржив їх у касаційному порядку.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем пропущено місячний строк звернення до суду, передбачений частиною третьою статті 99 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення з позовними вимогами).
Так, згідно з частиною третьою статті 99 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Таким чином, особи вправі оскаржити рішення, дії чи бездіяльність щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби протягом місячного строку, який обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про прийняття відповідного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач був повідомлений та отримав оскаржуваний наказ від 17 травня 2016 року №458 о/с листом ГУ НП у м.Києві - 11 липня 2016 року, як він саме про це вказує.
Разом з тим, з позовом про визнання протиправним та скасування наказу до суду першої інстанції позивач звернувся лише 16 травня 2017 року, тобто фактично через один рік після звільнення.
При цьому, звертаючись з позовною заявою, позивач серед іншого зазначив, що про порушене право дізнався 19 березня 2017 року від колишніх колег. Після офіційного звернення до ГУ НП у місті Києві з вимогою поновити на посаді 27 квітня 2017 року отримав відповідь, якою відмовлено в поновленні на посаді. А тому вважає, що саме із цими датами пов'язує момент з якого дізнався про порушене право.
Суди попередніх інстанцій критично поставилися до вказаних доводів та визнали їх неповажними причинами пропуску строку звернення до суду з даним позовом, які б унеможливили своєчасно звернутися за судовим захистом.
В обґрунтування касаційної скарги скаржник наводить доводи аналогічні тим, що були ним зазначені в позовній заяві і апеляційній скарзі та вказує, що про незаконність свого звільнення дізнався 19 березня 2017 року від колишніх колег по роботі, які повідомили, що насправді ніякого скорочення штатів не було, окрім нього нікого більше не звільняли, а навпаки розширили штат відділу в якому він працював.
Крім того, в касаційній скарзі позивач зазначає, що судами попередніх інстанцій безпідставно не були враховані наведені ним доводи, що, на його думку свідчить про порушення норм процесуального права, неповноту дослідження доказів та встановлення обставин у справі.
Колегія суддів критично ставиться до вказаних доводів скаржника та вважає за необхідне зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах цієї категорії особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом.
Щодо неналежної оцінки доказів, про що позивач вказує в касаційній скарзі, то частиною другою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Отже, Верховний Суд констатує, що суди попередніх інстанцій вірно застосували норми процесуального права, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо їх застосування чи тлумачення.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом пункту 2 частини другої статті 333 КАС України у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 3, 333 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 лютого 2019 року.
Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О.В.Білоус
Судді І.Л.Желтобрюх
Т.Г.Стрелець