Справа № 487/7420/18
Провадження № 2/487/651/19
(ЗАОЧНЕ)
01.04.2019 року м. Миколаїв
Заводський районний суд м.Миколаєва в складі:
головуючого судді Павлової Ж.П.,
за участю секретаря судового засідання Ігнатьєва А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Миколаєві цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
06.11.2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
У заяві позивач зазначила, що квартира АДРЕСА_1 належить їй, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25.09.2006 року. У вказаній квартирі крім неї також зареєстрована відповідач ОСОБА_2, яка з 2004 року в даній квартирі не проживає, поштових відправлень та медичної допомоги не отримує, в ремонтах та утриманні квартири участі не приймає, комунальних послуг не сплачує, її особистих речей і спільного майна не має.
Посилаючись на вищезазначене, просила визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою №199 по вул. Київська,8 в м.Миколаєві.
08.11.2018 року ухвалою Заводського районного суду м.Миколаєва відкрито провадження по даній справі.
У судове засідання представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності та відсутності позивача, позовні вимоги підтримує.
У судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явилася, причину неявки суду не повідомила, про день розгляду справи була повідомлена належним чином.
Суд вважає за можливе ухвалити рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Третя особа - ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про день розгляду справи був повідомлений належним чином.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
Відповідно до ст.47 Конституція України, кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Перший протокол, Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до ч.1 та 2 ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності (право володання, користування та розпорядження) не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Так, у судовому засіданні встановлено, що співвласниками квартир № 199 по вул.Київська,8 в м.Миколаєві є сторони по справі, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 25.09.2006 року.
Крім того, відповідно до довідки № 372 від 18.10.2018 року виданої ЖКП ММР «БРИЗ» ЖЕК №2, в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_1
Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є співвласником квартири АДРЕСА_2, тому право користування цією квартирою є похідним від її права власності і на обсяг її права користування не впливає проживання, або не проживання в житловому приміщенні.
Виходячи з того, що право власності є абсолютним правом, яке включає право володіння, користування та розпорядження майном, власник майна не може бути визнаний таким, що втратив право користування жилим приміщенням, зокрема, з підстав передбачених ст. 405 ЦК України, так як це не відповідає характеру спірних правовідносин, й такі вимоги регулюються, зокрема, статтями 71, 72,109, 110, 116 Житлового кодексу Української РСР.
За такого, відсутні правові підстави для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування вищевказаною квартирою.
При цьому, посилання у своєму позові позивача на те, що відповідач в квартирі не проживає з 2004 року, поштових відправлень та медичної допомоги не отримує, в ремонтах та утриманні квартири участі не приймає, комунальних послуг не сплачує, її особистих речей і спільного майна не має, не заслуговують на увагу, оскільки зазначені обставини не можуть бути визнані обґрунтованою підставою для позбавлення власника права на володіння та користування належним йому майном.
На підставі викладеного, керуючись 2,3,19,23,76-89,141,258-268, 280-284ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер НОМЕР_1 до ОСОБА_2 (зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, реєстраційний номер НОМЕР_2), третя особа ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер НОМЕР_1) про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
СУДДЯ: ПАВЛОВА Ж.П.