Справа № 11-кп/824/694/2019 Головуючий у суді першої інстанції ОСОБА_1
Категорія -ч. 3 ст. 185 КК України Суддя-доповідач ОСОБА_2
06 березня 2019 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу прокурора Ірпінського відділу Києво - Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_6 на вирок Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2017 року у кримінальному провадженні № 12017110040000381 стосовно обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,
за участі: прокурорів ОСОБА_8 , ОСОБА_9
захисника ОСОБА_10
обвинуваченого ОСОБА_7
Вироком Ірпінського міського суду Київської області від 07 рудня 2017 року ОСОБА_7 визнаний невинуватим у скоєнні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, та виправданий за цією статтею.
Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_7 висунуто обвинувачення в тому, що він 17 січня 2017 року, приблизно о 19 год. (точний час досудовим розслідуванням не встановлено), повторно, з корисливих мотивів, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, з метою особистого незаконного збагачення за рахунок чужого майна, через відчинену хвіртку огорожі проник на територію належного ОСОБА_11 домоволодіння приватного будинку АДРЕСА_2 , далі шляхом віджиму металопластикового вікна ножицями проник до приміщення вказаного будинку, де на першому поверсі в спальній кімнаті, на дерев'яному комоді з дерев'яної шкатулки викрав золотий ланцюжок, вартістю 11 572,00 грн., який належав потерпілій ОСОБА_11 , після чого залишив місце вчинення злочину, а викраденим майном розпорядився на власний розсуд.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК України як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у житло, вчинене повторно.
За вказаним обвинуваченням суд визнав ОСОБА_7 невинуватим та виправдав у зв'язку з не доведенням, що кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим.
Свої висновки суд першої інстанції обґрунтував тим, що стороною обвинувачення не було надано належних та допустимих доказів вчинення ОСОБА_7 17 січня 2017 року крадіжки з будинку АДРЕСА_2 .
В апеляційній прокурор у кримінальному провадженні, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2017 року, ухвалений щодо ОСОБА_7 , скасувати та направити кримінальне провадження на новий судовий розгляд.
За доводами апеляційної скарги прокурора висновки суду є суперечливими, не містять мотивації щодо неналежності, недопустимості та недостовірності доказів сторони обвинувачення. Зокрема, як зазначає апелянт, суд в порушення вимог ст.ст. 94, 370, 374 КПК України відкинув низку доказів, а саме: показання потерпілої ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , протоколи пред'явлення фотознімків для впізнання свідкам ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , протокол огляду місця події від 15 лютого 2017 року, протокол проведення за участю ОСОБА_7 слідчого експерименту від 21 лютого 2017 року з додатком, протокол проведення за участю свідка ОСОБА_14 слідчого експерименту від 20 лютого 2017 року з додатком, не навівши при цьому оцінки кожного доказу сторони обвинувачення з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного рішення, чим допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законний, обґрунтований та вмотивований вирок.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку доводів апеляційної скарги, заперечення ОСОБА_7 та захисника щодо апеляційного прохання, провівши судові дебати і надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч.1 ст. 284 цього Кодексу.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі і поданих у судовому засіданні.
Таким чином, виконання вимог щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення обумовлено, зокрема, порядком оцінки доказів і визначення відповідно до статті 94 КПК України їх якості з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Положеннями ч. 2 ст. 84 КПК України визначено, що процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.
Статтею 85 КПК України передбачено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно зі ст. 87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
У частині 2 ст. 87 КПК України надано перелік тих діянь, які суд безумовно зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, а саме: здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; порушення права на перехресний допит.
Недопустимими є також докази, що були отримані: з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні; після початку кримінального провадження шляхом реалізації органами досудового розслідування чи прокуратури своїх повноважень, не передбачених цим Кодексом, для забезпечення досудового розслідування кримінальних правопорушень; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи у зв'язку з недопущенням адвоката до цієї слідчої (розшукової) дії; під час виконання ухвали про дозвіл на обшук житла чи іншого володіння особи, якщо така ухвала винесена слідчим суддею без проведення повної технічної фіксації засідання.
Цих вимог кримінального процесуального закону суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_7 , не дотримав, оскільки із його мотивувальної частини слідує, що суд у вироку виклав зміст доказів сторони обвинувачення із зазначенням відповідних їх джерел, але кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності та їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв'язку не оцінив, і достатніх мотивів, з яких відкинув докази обвинувачення, у вироку не навів.
Так, суд відкинув як доказ та не взяв до уваги протокол проведення слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_7 від 21 лютого 2017 року, в якому викладені показання ОСОБА_7 про те, яким чином він проник до будинку АДРЕСА_2 та де саме знайшов золотий ланцюжок потерпілої, який викрав та здав у ломбард.
Але суд не надав оцінки цьому доказу на предмет його допустимості, не вказав про конкретні, передбачені КПК України, порушення вимог закону під час створення документу слідчим або проведення слідчого експерименту, обмежившись посиланням на те, що ОСОБА_7 під час проведення слідчого експерименту не повідомив коли саме він проник до будинку потерпілої, а із відеозапису, який знаходиться на оптичному диску "VIDEX" DVD-R, убачається, що ОСОБА_7 діє за вказівками слідчого. Не взяв до уваги суд також додаток до протоколу проведення слідчого експерименту - оптичний диск із відеозаписом слідчого експерименту, посилаючись на те, що в протоколі не зазначено хто здійснює відеофіксацію та за допомогою яких пристроїв. Однак, висновки суду щодо відсутності в протоколі даних стосовно відеофіксації слідчої дії, не узгоджуються зі змістом протоколу. А беручи до уваги, що протокол проведення слідчого експерименту є самостійним процесуальним джерелом доказів, суд першої інстанції перш за все повинен був надати йому оцінку з урахуванням вимог ст.ст. 85-87 КПК України, але всупереч положенням, передбаченим ч. 1 ст. 94 КПК України, належним чином не мотивував свого рішення щодо недопустимості в розумінні ст. 87 КПК України, чи недостовірності наданого стороною обвинувачення документа, а саме такого доказу як протокол слідчого експерименту. Не встановив суд істотного порушення прав людини і основоположних свобод під час проведення слідчого експерименту за участі ОСОБА_7 , оскільки про наявність діянь, визначених у ч. 2 ст. 87 КПК України, чітко у вироку не вказав. Водночас та обставина, що ОСОБА_7 при проведенні слідчого експерименту не повідомив дату, коли він проник до будинку потерпілої, не може бути безумовною підставою для відкидання як доказу документа, складеного за результатами проведення слідчого експерименту. До того ж шляхом аналізу та оцінки інших доказів у провадженні суд мав можливість перевірити правильність встановленого органом досудового розслідування часу вчинення кримінального правопорушення, хоча б виходячи з того, що потерпіла докладно повідомила коли і за яких обставин їй стало відомо про проникнення до її будинку.
Враховуючи наведене, відкидання документа - протоколу проведення слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_7 на підставах, зазначених у вироку, на думку колегії суддів, є не мотивованим.
Без достатніх мотивів суд не взяв до уваги протокол проведення слідчого експерименту за участю свідка ОСОБА_14 , який також не визнаний судом на підставах, наведених у ст. 87 КПК України, недопустимим доказом. При цьому суд у вироку жодним чином не поставив під сумнів і достовірність цього доказу, а оцінці вказаний документ, на переконання колегії судів, підлягав у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, зокрема показаннями свідка ОСОБА_15 , протоколами пред'явлення речей для впізнання від 17.02.2017 та 20.02.2017.
Що стосується висновку суду про те, що в матеріалах провадження відсутні докази належності потерпілій браслету, про який указується в протоколах пред'явлення свідкам предметів для впізнання та повідомила свідок ОСОБА_15 , то вказаний висновок також є недостатньо обґрунтованим, оскільки суд не визнав недопустимими та неналежними доказами протоколи пред'явлення речей для впізнання, водночас процесуальних перешкод для їх дослідження з метою перевірки та уточнення фактичних обставин кримінального провадження саме за участю потерпілої, яка під час допиту в суді досить детально описала викрадений у неї браслет, у суду першої інстанції не було. Тобто, показання потерпілої та показання свідка ОСОБА_15 , котра повідомила за яких обставин вона прийняла в ломбард браслет, який здали ОСОБА_7 і ОСОБА_14 , а також на досудовому розслідуванні до проведення впізнання описала його за зовнішніми ознаками, суд повинен був оцінити у взаємозв'язку між собою та з іншими доказами у провадженні.
Зважаючи на те, що судом не було надано оцінки щодо належності, допустимості та достовірності як кожного окремо доказу у провадженні, так і сукупності безпосередньо досліджених доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, колегія суддів дійшла висновку, що відкидання низки доказів, про які зазначено судом апеляційної інстанції, з підстав, наведених у вироку, не ґрунтується на положеннях КПК України та є не мотивованим. Отже, судом першої інстанції були допущені порушення положень КПК України, які регламентують вимоги до мотивувальної частини вироку, а також ті, які зобов'язують суд здійснити оцінку доказів у провадженні за правилами ст. 94 КПК України.
Указані порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України, оскільки перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За таких обставин, апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції, ухвалений стосовно ОСОБА_7 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, під час якого суд повинен урахувати наведене та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване судове рішення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора Ірпінського відділу Києво - Святошинської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_6 задовольнити.
Вирок Ірпінського міського суду Київської області від 07 грудня 2017 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________________ ________________________ _______________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4