Справа №357/11620/16-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/1011/2019
14 березня 2019 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Таргоній Д.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Тімуш Д.І.,
розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2017 року у справі за позовом Білоцерківського національного аграрного університету до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про виселення з гуртожитку без надання іншого житлового приміщення,
У жовтні 2016 року Білоцерківський національний аграрний університет звернувся до суду з даним позовом, обґрунтовуючи його наступним:
ОСОБА_1 працювала у позивача за строковим трудовим договором на посаді асистента кафедри філософії та політології. Згідно ордеру № 467 від 01.10.2008 року відповідачу та членам її сім'ї для тимчасового проживання на період роботи в університеті була надана кімната АДРЕСА_1 в сімейному гуртожитку університету по АДРЕСА_1.
Наказом від 25.03.2009 рокуОСОБА_1 було звільнено із займаної посади за згодою сторін на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України. В той же час звільнити житлове приміщення, надане їй на час роботи в університеті, відповідач відмовилася.
Рішенням Білоцерківського районного суду Київської області від 26.04.2010 року позивачу було відмовлено у задоволенні позову про виселення відповідачів зі спірної кімнати у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 є одинокою матір'ю, з якою проживали її неповнолітні діти. На даний час ОСОБА_1 досягли повноліття, відтак підстава, що перешкоджала виселенню відповідача з гуртожитку, відпала.
Враховуючи викладене, позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив виселити відповідачів з кімнати гуртожитку без надання іншого жилого приміщення.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2017 року позов задоволено, виселено ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 з кімнати АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої та ухвалити нове рішення яким в задоволені позову відмовити. Посилалася на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 26 квітня 2017 року апеляційну скаргу відхилено. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2017 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року касаційна скарга ОСОБА_1 була задоволена частково, ухвала Апеляційного суду Київської області від 26 квітня 2017 року скасована, справа направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
У відповідності до положень ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що підстави для його зміни чи скасування відсутні.
Статтею 4 ЦПК України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що згідно наказу від 14.08.2008 року ОСОБА_1 надано кімнату у гуртожитку для проживання з сім'єю на період роботи в університеті та видано ордер на тимчасове житлове приміщення. Будинок №5 по вул. Героїв Чорнобиля в місті Біла Церква Київської області зареєстрований як сімейний гуртожиток Білоцерківського національного аграрного університету та обліковується на його балансі. 25.03.2009 року позивача звільнено із займаної посади за згодою сторін. За таких умов після припинення трудових відносин відповідач на підставі ч.1 ст.132 ЖК Української РСР підлягала виселенню з сімейного гуртожитку, однак її не було виселено у зв'язку з тим, що вона була одинокою матір'ю з неповнолітніми дітьми, які проживали з нею. Після досягнення дітьми ОСОБА_1 повноліття перешкоди для виселення вказаних осіб відпали, відтак позовні вимоги підлягають до задоволення. З наведеною позицією в повній мірі погоджується й колегія суддів апеляційного суду, виходячи з наступного:
У відповідності до ч.1 ст. 127 ЖК Української РСР для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 132 ЖК Української РСР працівники, що працювали за строковим трудовим договором і які припинили роботу, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв'язку з такою роботою.
Спірна кімната в сімейному гуртожитку університету по вул. Героїв Чорнобиля, 5 в місті Біла ЦеркваКиївської області надавалася ОСОБА_1 для проживання на період її роботи в Білоцерківському національному аграрному університеті за строковим трудовим договором (контрактом), який було припинено за п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України. При цьому, після досягнення дітьми відповідача повноліття, остання втратила статус одинокої матері, а встановлені законом обмеження її виселення з житла припинили свою дію. За таких умов в силу ч.1 ст. 132 ЖК України ОСОБА_1 та члени її сім'ї підлягають виселенню з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення.
В ході розгляду справи відповідачем було заявлено про необхідність відмови у задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку позовної давності. В той же час, встановлені законом гарантії для відповідача щодо обмеження можливості її виселення з приміщення припинилися з моменту досягнення молодшим з дітей ОСОБА_1 повноліття, відтак і передбачена законом можливість позивача заявити такі вимоги виникла з цього ж часу, що обумовлює початок обрахування строку позовної давності саме з 14.10.2016 року - часу досягнення повноліття ОСОБА_4 При цьому позов було пред'явлено 21.10.2016 року, що обумовлює відсутність пропуску позивачем строку позовної давності в даному випадку.
В своїй постанові від 14.11.2018 року Верховний Суд зазначив про необхідність національним судам дослідити серед іншого при вирішенні даної справи питання щодо можливого порушення прав відповідачів, передбачених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Зважаючи на наведене, колегія суддів апеляційного суду при вирішенні даної приходить до висновку про те, що згідно національного законодавства України існують всі підстави для задоволення позову. При цьому апеляційний суд не вбачає порушення у даному випадку передбачених Конвенцією прав відповідачів. При вселенні відповідач мала чітку і однозначну інформацію щодо строковості надання їй житла та погодилась з цим. При цьому, припиняючи трудові правовідносини, вона також не могла не розуміти того, що цим самим припиняється право її сім'ї на проживання в даному гуртожитку. Таким чином підстави для констатування порушення Протоколу першого статті першої Конвенції в даному випадку відсутні.
Відсутні підстави й для констатації порушення правил статті 8 Конвенції та ст.11 ЦПК України щодо пропорційності втручання в життя відповідача, оскільки таке втручання є передбачене законом, переслідує легітимну мету та є необхідним в даному випадку. Зокрема, згаданий гуртожиток використовується позивачем для забезпечення житлом його працівників - викладачів на період викладання в університеті. При цьому станом на 01.01.2019 року до профспілкового Білоцерківського національного аграрного університету було подано 35 заяв співробітників університету про надання їм житла на період роботи у гуртожитку університету.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, в результаті чого дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 лютого 2017 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді: Д.О. Таргоній
К.П.Приходько