Постанова від 01.04.2019 по справі 904/5478/18

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.04.2019 року м. Дніпро Справа № 904/5478/18

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кощеєва І.М.( доповідач ),

суддів: Кузнецової І.Л., Орєшкіної Е.В.

розглянувши у порядку письмового провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Акціонерного товариства "Дніпроазот"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2019 р.

( суддя: Назаренко Н.Г., м. Дніпро, повний текст рішення підписано 08.02.2019 р.)

у справі:

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю

"Союзенергокомплекс",

м. Київ

до Акціонерного товариства "Дніпроазот",

м. Ка'мянське, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості в розмірі 27 957,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Союзенергокомплекс" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Дніпроазот" про стягнення заборгованості в розмірі 27 957,95 грн., яка складається з суми основного боргу - 25 685,00 грн., інфляційних втрат - 1 643,84 грн., 3% річних - 629,11 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2019 р. позов задоволено частково - стягнуто з Акціонерного товариства "Дніпроазот" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Союзенергокомплекс" основний борг в розмірі 25 685,00 грн., 3 % річних у сумі 629,11 грн., інфляційні втрати - 1 251,16 грн., витрати по сплаті судового збору - 1 707,67 грн. та витрати на правову допомогу - 1 000,00 грн. В частині стягнення інфляційних втрат у сумі 392,68 грн. - відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, Акціонерне товариство "Дніпроазот" подало апеляційну скаргу про скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2019 р. у справі № 904/5478/18 та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, Скаржник не погоджується з висновком господарського суду про те, що Додаток № 1 до Договору № 45-17 від 07.06.2017 р. є Додатком до Договору № 055-17 від 07.06.2017 р., в якому сторонами узгоджувалися умови поставки і оплати товару.

При цьому Скаржник зазначає, що у Додатку № 1 до Договору поставки № 45-17 від 07.06.2017 р. ( Специфікація Товару ), наданому Позивачем до суду, не вбачається зміна Сторонами номеру договору № 055-17 на договір за № 45-17. Даний Додаток № 1 до Договору поставки № 45-17 є Специфікацією Товару до іншого договору - договору доставки № 45-17. При цьому, Договір поставки № 45-17 не наданий Позивачем до суду.

Скаржник наголошує на тому, що Додаток № 1 до Договору поставки № 45-17 від 07.06.2017 р. ( Специфікація Товару) не є та не може вважатися Специфікацією - Додатком до договору поставки № 055-17 від 07.06.2017 р. Між сторонами не укладалися додаткові угоди до Договору поставки № 055-17 від 07.06.2017 р., в т.ч. щодо зміни номеру вищезазначеного договору на № 45-17.

Водночас, на думку Скаржника, з огляду на відсутність у Відповідача заборгованості перед Позивачем за Договором поставки № 055-17 з підстав, наведених вище, вимоги щодо стягнення 3% річних інфляційних втрат є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, Скаржник вважає надані адвокатом до суду разом з позовною заявою документи стосувалися підготовки позовної заяви щодо стягнення боргу по Договору поставки від 07.06.2015 р. № 055-17, а надана Позивачем до суду разом з відповіддю на відзив Додаткова угода № 1 від 05.12.2018 р. до Договору № 02-11/18 не може вважатися належним та допустимим сказом підтвердження надання Адвокатом послуг по справі № 904/5478/18.

Відтак, на думку Скаржника, вищевказані порушення норм матеріального та процесуального права призвели до прийняття господарським судом Дніпропетровської області неправильного судового рішення в частині задоволення позовних вимог. Висновки господарського суду Дніпропетровської області не відповідають фактичним обставинам справи та законодавству України, зроблені на підставі неповного та неналежного з'ясування всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, що є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов до Центрального апеляційного господарського суду, Позивач просить залишити апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Дніпроазот» без задоволення, а судове рішення без змін, оскільки вважає, що суд першої інстанції повністю з'ясував всі обставини справи, що мають значення для справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи Відповідача, наведені в апеляційній скарзі, не відповідають дійсності та спростовуються матеріалами справи.

В обгрунтування своїх заперечень Позивач зокрема, вказує на те, що між сторонами 07.06.2017 р. укладався лише один договір на поставку запасних частин до компресорного обладнання, перелік яких вказано в Додатку № 1 ( специфікацій до договорупоставки від 07.06.2017 р. ).

Позивач наполягає, що твердження Апелянта проначебто існування двох договорів № 55-17 та № 45-17 не відповідають дійсності та не підтвердженні жодними доказами. У всіх документах, наданих Позивачем на підтвердження господарської операції, щодо якої існує заборгованість, повністю ідентичні назви товару, їх вартість за одиницю та загальна вартість. Крім того, Апелянтом не заперечується отримання товару та підписання документів, зазначених в позовній заяві, але не надано доказів існування двох різних договорів.

AT «ДНІПРОАЗОТ» надало відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначає про

необгрунтованість та безпідставність викладених в ньому доводів, оскільки Додаток № 1 до Договору поставки № 45-17 є Специфікацією Товару до іншого договору - договору поставки № 45-17. При цьому, Договір поставки № 45-17 не наданий Позивачем до суду. Між Позивачем та Відповідачем не укладалися додаткові угоди до Договору поставки № 055-17 від 07.06.2017 р., в т.ч. щодо зміни номеру вищезазначеного договору на № 45-17.

Відповідач також зазначає, що надана Позивачем до суду разом з Відповіддю на відзив Додаткова угода № 1 від 05.12.2018 р. до Договору № 02-11/18 не може вважатися належним та допустимим доказом підтвердження надання Адвокатом послуг по справі № 904/5478/18.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. (доповідач), судді - Кузнецова І.Л., Орєшкіна Е.В.

Згідно з ч. 1 ст. 247 ГПК України у порядку спрощеного провадження розглядаються малозначні справи.

Частиною 13 ст. 8 ГПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Ч. 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі ( глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим суду).

Ч. 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

При розгляді справи № 904/5478/18 колегія суддів враховує, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, значно меншої ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто вказана справа відноситься до малозначних справ в розумінні ГПК України, і розглядає справу без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.03.2019 р. апеляційну скаргу відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Дніпроазот" у порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

18.03.2019 р. від АТ "Дніпроазот" до суду надійшло клопотання, в якому заявник просить суд розглядати його апеляційну скаргу у справі № 904/5478/18 в судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

В обгрунтування свого клопотання Скаржник посилається на те, що лише в судовому засіданні представниками АТ "Дніпроазот" може бути надано, в якості доказів, для підтвердження безпідставності висновків суду про наявність заборгованості, оригінали документів та будь-які інші пояснення по справі, що забезпечить повне, об'єктивне та всебічне встановлення обставин справи.

На думку Скаржника, необгрунтовані висновки суду є наслідком недослідження оригіналів доказів, наданих Позивачем до позовної заяви, та стосуються поставки товару за Договором поставки № 45-17. Скаржник вважає, що лише при огляді в судовому засіданні за участі Сторін, оригіналів документів, які надавалися Позивачем Відповідачу упродовж всієї дії Договору № 055-17 від 07.06.2017 р., можна належним чином встановити обставини, що мають значення для справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 252 ГПК України, суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: 1) предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Розглянувши клопотання Акціонерного товариства "Дніпроазот" про розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства «ДНІПРОАЗОТ» на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2019 р. у справі № 904/5478/18 в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, судова колегія дійшла висновку щодо його відхилення з огляду на приписи ч. 6 ст. 252 ГПК України та враховуючи предмет позову та характер спірних правовідносин і предмет доказування у цій справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін.

Слід також зазначити, що твердження Апелянта ( Відповідача ) про те, що лише в судовому засіданні його представниками може бути надано, в якості доказів, для підтвердження безпідставності висновків суду про наявність заборгованості, оригінали документів та будь-які інші пояснення по справі, не заслуговують на увагу, адже матеріалами справи встановлено, що Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції, тому не був позбавлений можливості надати суду всі необхідні докази на підтримання своїх заперечень проти позовних вимог.

Ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи у апеляційному порядку оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги Відповідача з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як визначає частина перша ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07.06.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Союзенергокомплекс" ( Постачальник-Позивач ) та Публічним акціонерним товариством "Дніпроазот" ( правонаступником якого є Акціонерне товариство "Дніпроазот" ) ( Покупець - Відповідач ) укладено Договір поставки № 055-17, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити на умовах даного договору запчастини до компресорного обладнання ( а. с. 32-34 ).

Відповідно до п. 1.2. договору, асортимент, кількість та ціни на товар узгоджуються та зазначаються сторонами в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 2.1. договору, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару встановлюється сторонами та зазначається в специфікаціях ( Додаток № 1 ), які є невід'ємною частиною даного договору.

Порядок розрахунків узгоджується окремо в кожній специфікації до даного договору ( п. 2.3 договору ).

П. 2.5 договору визначено, що оплата здійснюється в безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника, передбачених відповідною специфікацією на поставку продукції до договору.

Відповідно до п. 2.6. договору, фактичною датою виконання грошових зобов'язань Покупця перед Постачальником є дата перерахування грошових коштів з рахунку Покупця на поточний рахунок Постачальника.

Згідно з п. 3.1. договору, Постачальник зобов'язується доставити та передати Покупцю, а Покупець прийняти товар в строк, зазначений в п. 3.8. даного договору.

Товар поставляється на умовах СРТ ( склад Покупця ). Сторонами може бути змінено зазначені умови поставки шляхом підписання додаткової угоди до цього договору ( п. 3.2. договору ).

Відповідно до п. 3.4. договору, перехід права власності на товар, що є предметом поставки за цим договором відбувається в момент підписання видаткової накладної товар. Дата підписання вказаних документів є датою виконання Постачальником зобов'язань щодо поставки товару.

П. 3.7. договору сторони визначили, що видаткові накладні повинні бути підписані уповноваженими представниками сторін.

Строк поставки товару узгоджується окремо в кожній специфікації ( п. 3.8. договору) .

Датою поставки товару вважається дата підписання видаткової накладної на товар, які повинні бути підписані уповноваженими представниками сторін ( п. 3.10. договору ).

Разом з товаром, Постачальник передає Покупцю наступні документи: видаткова накладна на товар; рахунок ( п. 3.11. договору ).

П. 7.1. договору сторони узгодили, що будь-які зміни та доповнення, що вносяться до цього договору дійсні лише за умови, що вони виконані письмово, підписані належно уповноваженими на те представниками сторін та скріплені печатками сторін. Такі зміни та доповнення є невід'ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 8.1. договору, договір набуває чинності з дати його підписання сторонами та скріплення його печатками сторін і діє до моменту його повного і належного виконання.

07.06.2017 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Союзенергокомплекс" ( Постачальник ) та Публічним акціонерним товариством "Дніпроазот" ( Покупець ) укладено Додаток № 1 до Договору поставки № 45-17 ( специфікація товару ), згідно з яким сторони узгодили, що Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця, а Покупець прийняти та сплатити товар на загальну суму 70 778,00 грн., найменування, кількість та вартість якого викладені у цій специфікації ( а. с. 35 ).

Згідно з п. п. 1, 2 Додатку № 1 до Договору поставки № 45-17 ( специфікація товару ), Покупець зобов'язаний оплатити поставлену ( передану ) йому продукцію протягом 60 календарних днів від дати поставки продукції, але не раніше моменту отримання Покупцем від Постачальника всіх документів, які підлягають переданню Покупцю в обов'язковому порядку відповідно до умов цього договору та вимог чинного законодавства України. Постачальник зобов'язаний поставити продукцію в повному обсязі протягом 90 календарних днів від дати підписання сторонами договору.

Як зазначає Позивач у позовній заяві - номер договору 055-17 було змінено сторонами на 45-17.

Місцевим господарським судом також встановлено та підтверджується видатковими накладними ( а. с. 38, 42, 45, 46, 50 ), підписаними повноважним представником Відповідача за довіреностями - ТОВ "Союзенергокомплекс" на виконання умов договору, здійснило поставку товару на суму 70 778,00 грн.

Покупець за поставлений товар розрахувався частково, в наслідок чого у нього виникла заборгованість перед Постачальником у сумі 25 685,00 грн.

10.09.2018 р. Позивач направив Відповідачу претензію, в якій просив останього сплатити заборгованість у розмірі 25 685,00 грн. за договором поставки № 055-17 та додатку № 1, яким зазначено перелік, кількість, вартість запчастин до компресорного обладнання та умови їх поставки і оплати та змінено номер договору на № 45-17 ( а. с. 53-54 ).

У відповідь на претензію, 08.10.2018 р. Відповідач листом повідомив Позивача, що Акціонерне товариство "Дніпроазот" не відмовляється від виконання прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки № 055-17 від 07.06.2017 р. та вишукує всі можливі фінансові кошти для розрахунків з контрагентами підприємства, в тому числі з ТОВ "Союзенергокомплекс". Відповідач просив Позивача перенести вирішення питання розрахунків за договором поставки № 055-17 від 07.06.2017 р. на січень 2019 р. ( а. с. 55 ).

Звертаючись до господарського суду із цим позовом, Позивач зазначає, що Відповідачем було неналежним чином виконано зобов'язання з оплати товару, та просить стягнути з Відповідача заборгованість у розмірі 25 685,00 грн., 3% річних у розмірі 629,11 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 643,84 грн., що і є причиною виникнення цього спору.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду попередньої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог Позивача з огляду на приписи ст. 75 ГПК України, ст. ст. 525, 526, 530, 610, 625, 629, 692, 712 ЦК України, ст. 193 ГК України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов"язується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистими, сімейними, домашніми або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 ст.712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом ( ст. 525 ЦК України ).

За ч.1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За спірними видатковими накладними № РН-0000407 та № РН-0000453 від 01.12.2017 р. (а.с. 45, 46) Відповідачем отримано товар за довіреністю № А3/1646 від 29.11.2017р. (а.с. 47), що виписана на отримання від Позивача товару за Договором № 045-17 від 07.06.2017р..

Крім того, суд зазначає, що додаток №1 до Договору № 45-17 також містить в колонтитулі посилання на Договір № 55-17 від 07.06.2017 р.

Зважаючи на те, що Відповідач не заперечує проти наявності між сторонами договірних правовідносин, що виникли на підставі Договору № 055-17 від 07.06.2017 р., не спростовує видачу ним вищезазначених довіреностей та отримання за ними товару і оплату його з посиланням на рахунки фактури, не спростовує і укладення між сторонами Додатку №1 до Договору № 045-17 від 07.06.2017 р., колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що Додаток № 1 є Додатком до Договору № 055-17 від 07.06.2017 р. в якому сторонами узгоджувались умови поставки і опати товару.

Як слушно зауважив суд першої інстанції - довіреності, що знаходяться в матеріалах справи, видані Відповідачем на отримання від Позивача товару містять посилання на Договір № 045-17 від 07.06.2017 р. ( а. с. 39, 43, 47, 51 ). Разом з цим, за довіреністю № АЗ/820 від 21.06.2017 р. Відповідачем отримано від Позивача товар за видатковою накладною № РН-0000195 від 22.06.2017 р. ( а. с. 38 ) та оплачено його з посиланням на рахунок-фактуру № СФ-0000329 від 20.06.2017 р. ( а. с. 36 ), яка містить посилання на Договір № 055-17 від 07.06.2017 р. За видатковою накладною № РН-0000331 від 12.10.2017 р. ( а. с. 42 ) Відповідачем отримано товар на суму 13 518,02 грн. та сплачено за нього з посиланням на рахунок-фактуру № СФ-0000558 від 09.10.2017 р. ( а. с. 40 ), яка також містить посилання на Договір № 45-17 від 07.06.2017 р. За видатковою накладною № РН-0000434 від 15.12.2017 р. ( а. с. 50 ) Відповідачем отримано товар на суму 19 000,00 грн. та сплачено за нього з посиланням на рахунок-фактуру № СФ-0000702 від 13.12.2017 р. ( а. с. 48 ), яка також містить посилання на Договір № 45-17 від 07.06.2017 р. Однак, неоплаченими залишаються видаткові накладні № РН-0000407 на суму 18 005,00 грн. та № РН-0000453 на суму 7 680,00 грн. від 01.12.2017 р. на оплату яких 09.11.2017 р. виставлявся рахунок-фактура № СФ-0000623 на суму 25 685,00 грн.

Доказів виконання зобов'язання по оплаті Позивачу заборгованості за договором у сумі 25 685,00 грн., Відповідач не надав, доводи Позивача щодо наявності боргу у зазначеній сумі, не спростував.

Крім суми основного боргу Позивач нарахував та просить стягнути з Відповідача 3 % річних у розмірі 629,11 грн. за період з 06.02.2018 р. по 30.11.2018 р. та інфляційні втрати у розмірі 1 643,84 грн., за період з лютого 2018 р. по жовтень 2018 р.

Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми.

Перевіривши розрахунок 3 % річних за період з 06.02.2018 р. по 30.11.2018 р. судом першої інстанції встановлено, що їх сума становить 629,11 грн.

Щодо нарахування інфляційних втрат, то суд першої інстанції дійшов висновку про те, що останні підлягають стягненню за період з березня 2018 р. по жовтень 2018 р., у сумі 1 251,16 грн. В частині стягнення інфляційних втрат у сумі 392,68 грн. суд відмовив.

Як вбачається із змісту апеляційної скарги, Скаржник не оспорює правильність розрахунку стягнутих рішенням суду сум.

За таких обставин, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача вартості поставленого товару, 3 % та інфляційних втрат є правомірними, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області про задоволення позовних вимог Позивача обґрунтованим.

Щодо доводів апеляційної скарги пов'язаних зі стягненням судових витрат на правничу допомогу адвоката, то колегія суддів зазначає наступне.

Ст. 16 ГПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 та п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов'язаних з розглядом справи, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач просив суд стягнути з Відповідача на свою користь витрати, пов'язані з розглядом справи, в т. ч. з наданням правничої допомоги адвоката у розмірі 2 397,90 грн.

На підтвердження понесених витрат на оплату послуг адвоката, Позивач надав до суду договір про надання правової допомоги № 02-11/18 від 12.11.2018 р. ( а. с.14-16 ), ордер серія КС № 227914 від 12.11.2018 р. ( а. с. 13 ), Акт № 08/11 від 28.11.2018 р. згідно якого загальна вартість наданих послуг складає 1 000,00 грн. ( а. с. 20 ), рахунок № 10 від 27.11.2018 р. на суму 1 000,00 грн. ( а. с. 18 ), платіжне доручення № 4952 від 28.11.2018 р. на суму 1 000,00 грн. ( а. с. 19 ) та додаткову угоду № 1 від 05.12.2018 р. до договору про надання правової допомоги № 02-11/18 від 12.11.2018 р. ( а. с. 144 ).

Щодо доводів Скаржника стосовно неправильного оформлення Ордеру № 227914 та не підтвердження повноважень адвоката, то суд попередньої інстанції надав їм належну оцінку, зазначивши, що всі графи Ордеру № 227914 заповнені у відповідності до вимог законодавства.

Разом з тим, як слушно зауважив господарський суд - будь-який договір про надання правової допомоги укладається між адвокатом та клієнтом на момент звернення клієнта і до вчинення адвокатом всіх документів у справі. Таким чином, в предметі договору про надання правової допомоги не завжди є можливість одразу сформулювати чіткий та розгорнутий предмет договору.

Отже, місцевий господарський суд дослідивши надані Позивачем докази, керучись приписами чинного законодавства дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимоги Позивача про стягнення з Відповідача витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги адвокатом у сумі 1 000,00 грн.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ч. 6 ст. 252, ст. ст. 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити в задоволенні клопотання Акціонерного товариства "Дніпроазот" про розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Дніпроазот" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2019 р. у справі № 904/5478/18 в судовому засіданні з повідомленням сторін.

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Дніпроазот" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 04.02.2019 р. у справі № 904/5478/18 залишити без змін.

Витрати з оплати судового збору за подання апеляційної скарги віднести на Акціонерне товариство "Дніпроазот".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню у зв'язку із малозначною справою, крім випадків передбачених ч. 2 п. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя І.Л. Кузнецова

Суддя Е.В. Орєшкіна

Попередній документ
80856751
Наступний документ
80856753
Інформація про рішення:
№ рішення: 80856752
№ справи: 904/5478/18
Дата рішення: 01.04.2019
Дата публікації: 03.04.2019
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Господарське
Суд: Центральний апеляційний господарський суд
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Укладення, зміни, розірвання, виконання договорів (правочинів) та визнання їх недійсними, зокрема:; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; купівлі - продажу