Держпром, 8-й під'їзд, майдан ОСОБА_1, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"26" березня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/176/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Сальнікової Г.І.
при секретарі судового засідання Кучко А.В.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлові мережі" (61002, м. Харків, вул. Артема, 4)
про стягнення 226.768,38 грн.
за участю представників :
від позивача - ОСОБА_1, довіреність №14-215 від 19.11.2018;
від відповідача - не прибув.
На розгляд до Господарського суду Харківської області надійшов позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлові мережі" про стягнення пені у розмірі 150130,61 грн., 3 % річних у розмірі 8407,03 грн. та інфляційних втрат у розмірі 68230,74 грн., всього - 226768,38 грн. Позов обґрунтовано неналежним виконанням з боку відповідача зобов'язань за Договором купівлі-продажу природного газу № 3380/15-ТЕ-32 від 31.12.2014 в частині повної та своєчасної оплати отриманого природного газу.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.01.2019 відкрито провадження у справі № 922/176/19, призначено справу до розгляду у порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження і призначено підготовче засідання на 18.02.2019 об 11:20.
Протокольною ухвалою господарського суду Харківської області від 18.02.2019 на підставі п. 3 ч. 2 ст. 183 ГПК України відкладено підготовче засідання на 04.03.2019 о 10:20.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.03.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.03.2019 об 11:40.
Позивач у судове засідання 26.03.2019 прибув, заявлені позовні вимоги підтримав повністю з підстав, викладених у позовній заяві, просив суд їх задовольнити та стягнути з відповідача на свою користь пеню у розмірі 150130,61 грн., 3 % річних у розмірі 8407,03 грн. та інфляційні втрати у розмірі 68230,74 грн., всього - 226768,38 грн., у зв'язку з неналежним виконанням з боку відповідача зобов'язань за Договором купівлі-продажу природного газу № 3380/15-ТЕ-32 від 31.12.2014 в частині повної та своєчасної оплати отриманого природного газу.
Відповідач в судове засідання 26.03.2019 свого повноважного представника не направив, про причини неявки суд не повідомив, своїм процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, про розгляд даної справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи поштові повідомлення про вручення рекомендованих поштових відправлень від 01.02.2019 (002065/2) та від 20.03.2019 (005518/2).
Положеннями частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження, суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши наявні у матеріалах справи докази та заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарським судом встановлено наступне:
31.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Житлові мережі" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 3380/15-ТЕ-32 (далі - Договір) (т.с. І а.с. 14-19).
Відповідно до умов п. 1.1. Договору, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.
Згідно з п 1.2. Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
Пунктом 2.1 Договору сторони погодили, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року газ обсягом до 618 тис.куб.м (шістьсот вісімнадцять тис. куб.м).
Відповідно до п 3.3. Договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця.
Пунктом 3.4 Договору сторони погодили та встановили, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві, підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.
Так, на виконання умов вищевказаного Договору, позивачем протягом січня - грудня 2015 р. було передано у власність відповідача природний газ, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання - передачі природного газу: від 31.01.2015 на суму 154 747,44 грн., від 28.02.2015 на суму 131 852,15 грн., від 31.03.2015 на суму 97 853,53 грн., від 30.04.2015 на суму 90 553,62 грн., від 30.09.2015 на суму 21 011,01 грн., від 31.10.2015 на суму 113 343,24 грн., від 30.11.2015 на суму 162 153,32 грн., від 31.12.2015 на суму 220 949,40 грн., всього на загальну суму 992 463,71 грн.
Дані акти є узгодженими, підписані уповноваженими представниками сторін, підписи яких скріплено їх печатками, наданий природний газ прийнято відповідачем без зауважень та претензій.(т.с. І а.с. 25-32)
Статтею 5 Договору сторони погодили ціну природного газу.
Згідно з п. 5.2 Договору, ціна за 1000 куб. м газу становить 1 091,00 грн. з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість.
До сплати за 1000 куб. м природного газу - 1 091,00 грн. крім того ПДВ - 20 % - 218,20 грн., всього з ПДВ - 1 309,20 грн.
Статтею 6 Договору сторони визначили порядок та умови проведення розрахунків.
Відповідно до п. 6.1 Договору, сторони погодили та встановили, що оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Крім того, до Договору купівлі-продажу природного газу № 3380/15-ТЕ-32 від 31.12.2014 сторонами було укладено низку додаткових угод: №1 від 24.03.2015 року, №2 від 30.07.2015 року, №3 від 31.07.2015 року, №4 від 21.10.2015 року, №5 від 30.11.2015, якими сторонами було узгоджено та внесено зміни до п. 5.2 статті 5 “Ціна газу”; доповнено п. 6.3 статті 6 "Порядок та умови проведення розрахунків" та внесено зміни до банківських реквізитів продавця в статті 12. "Адреса та реквізити Сторін" вказаного Договору. ( т.с.I, а.с. 20-24)
Статтею 11 Договору сторони дійшли згоди стосовно того, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач за поставлений природний газ розрахувався у повному обсязі, однак із порушенням передбачених сторонами у пункті 6.1 Договору строків, що підтверджується складеною позивачем довідкою по операціях відповідача за Договором та розрахунком позовних вимог (т.с. І а.с. 33-38).
Враховуючи неналежне виконання з боку відповідача зобов'язань за Договором купівлі-продажу природного газу № 3380/15-ТЕ-32 від 31.12.2014 в частині повної та своєчасної оплати отриманого природного газу, позивач звернувся до господарського суду з даним позовом, в якому просив стягнути на свою користь пеню у розмірі 150130,61 грн., 3 % річних у розмірі 8407,03 грн. та інфляційних втрат у розмірі 68230,74 грн., всього - 226768,38 грн.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, Суд виходить з наступного.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно статті 526 ЦК України та частини 1 статті 193 ГК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України закріплено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Тобто, невиконання зобов'язання або виконання його з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), визнається згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання, в результаті чого настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно з статтею 230, пунктом 4 статті 231 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Стаття 549 Цивільного кодексу України визначає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
В силу приписів ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно з п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 7.2 Договору сторони передбачили, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 Договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожень день прострочення платежу.
Згідно з частиною 1 статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
На виконання даної норми сторони пунктом 9.3 Договору узгодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем був наданий розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до якого сума пені складає 150130,61 грн., 3 % річних 8407,03 грн. та 68230,74 грн. інфляційних втрат.
Разом з тим, 30.11.2016 року набув чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (надалі - Закон), яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до приписів ст. 1 вищевказаного Закону заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до цього Закону, зокрема, є кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води.
Згідно зі ст. 2 вказаного Закону дія останнього поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії.
Частиною 1 ст. 3 Закону передбачено, що для участі у процедурі врегулювання заборгованості теплопостачальні та теплогенеруючі організації, підприємства централізованого водопостачання та водовідведення включаються до реєстру, який веде центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 №93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром (далі - Порядок), який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.
Так, відповідно до п. 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань зі сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, (тобто до 30.11.2016 року), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Частина 3 ст. 7 Закону є нормою прямої дії. Виконання цієї норми закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних, нарахованих на основну заборгованість, поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом.
Тобто, списання неустойки (штрафу, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на вже погашену заборгованість в силу прямого припису частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не обумовлено жодною іншою обставиною, крім набрання ним чинності та, зокрема, не вимагає узгодження з постачальником природного газу чи підтвердження останнім.
Також, списання в порядку частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не вимагає реалізації процедури взаєморозрахунків або реструктуризації, передбачених статтями 4, 5 цього Закону, а отже по суті є окремим економічним заходом, спрямованим на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожиті енергоносії.
Метою цього Закону є поліпшення фінансового становища теплопостачальних підприємств життєзабезпечення, запобігання їхнього банкрутства, забезпечення фінансової стабільності та уникнення кризових ситуацій під час проходження опалювального періоду.
При цьому, зі змісту наданого Міністерством регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України Листа №8/10-1741-16 від 29.12.2016 року вбачається, що на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Нарахування штрафних та фінансових санкцій можливе лише на несплачену суму заборгованості, а нарахування неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних на сплачену суму заборгованості суперечить приписам ч.3 ст. 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Отже, частина 3 статті 7 Закону про врегулювання заборгованості за спожитий природний газ є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться в залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов'язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30.11.2016 року цим Законом. При цьому, виконання даної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до Реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу частини 1 статті 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30.11.2016 року.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 3 статті 7 Закону викладена у Постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №927/1152/16, від 15.03.2018 у справі №904/10736/16, від 03.04.2018 у справі №904/11325/16, від 02.05.2018 у справі №914/102/17, від 15.05.2018 у справі №908/3126/16, від 30.05.2018 у справі №908/2055/17, від 14.01.2019 у справі №904/1615/18.
Таким чином, частиною 3 статті 7 Закону законодавець запровадив чіткий механізм звільнення боржників (споживачів) від відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у сфері теплопостачання як у спосіб ненарахування їм неустойки (штрафу, пені), інфляційних втрат та 3% річних на суму основної заборгованості за договорами купівлі-продажу (поставки) природного газу за умов її погашення боржниками до набрання чинності цим Законом, та списання цих нарахувань (припинення зобов'язань).
Як встановлено судом, заборгованість відповідача за природний газ, поставлений йому протягом січня-грудня 2015 року, погашена повністю 21.03.2016 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Разом з тим, Суд вважає за необхідне вдруге наголосити на тому, що частина 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" є нормою прямої дії. Виконання цієї норми Закону не потребує від відповідача вчинення будь-яких дій. Право на списання неустойки, інфляційних нарахувань та процентів річних поставлено у залежність лише до умови погашення основної заборгованості за отриманий природний газ у строк до набрання чинності цим Законом.
Як вже було зазначено вище, п. 1.2 Договору передбачено, що газ, який продається за цим договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.
Відповідно до відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "Житлові мережі", діяльність відповідача полягає у постачанні пари, гарячої води та кондиційованого повітря, тобто є діяльністю, яка пов'язана з виробництвом теплової енергії, що відповідає умовам п. 1.2 Договору та узгоджується з приписами частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".
Враховуючи вищевикладене, вимоги про стягнення з відповідача, як споживача природного газу, спірних сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на суму основного боргу за поставлений позивачем природний газ, який погашено відповідачем 21.03.2016 року, тобто до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" (30.11.2016р.) є необгрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розподіл судових витрат у справі №922/176/19
З урахуванням вимог статті 129 ГПК України та враховуючи висновки господарського суду про повну відмову в задоволенні позову, витрати зі сплати судового збору покладаються у даному разі на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 231, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, Суд -
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 01.04.2019 р.
Суддя ОСОБА_2