Рішення від 21.03.2019 по справі 921/443/18

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ

21 березня 2019 року м. ТернопільСправа № 921/443/18

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

при секретарі судового засідання Саловській О.А.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільавтотранс 16100" (вул Живова, 7, м Тернопіль, 46008)

до відповідача Тернопільської міської ради (вул Листопадова, 5, м Тернопіль,46001)

третя особа 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" (вул Живова, буд 7, м Тернопіль,46008)

третя особа 2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Фізична особа - підприємець Лучкевич Мелітина Сергіївна (АДРЕСА_1)

про визнання незаконними та скасування рішень

За участю від:

позивача - Сіда Р.В.

відповідача - Друзюк Р.М.

третя особа 1 - Притула О.Б.

третя особа 2 - не з'явилась

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільавтотранс 16100" звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Тернопільської міської ради про:

- визнання незаконним та скасування рішення №7/21/186 від 15.12.2017 "Про надання дозволу на укладення договору земельного сервітуту площею 0,1513 га за адресою АДРЕСА_2 ТОВ "Торгово - побутовий комплекс "Пассаж" та ФО-П Лучкевич М.С.";

- визнання незаконним та скасування рішення №7/23/169 від 16.03.2018 "Про надання дозволу на укладення договору земельного сервітуту площею 0,0198 га за адресою АДРЕСА_2 ТОВ "Торгово - побутовий комплекс "Пассаж".

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірні рішення прийняті без повідомлення та згоди на встановлення сервітуту постійного користувача земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 площею 1,5988 га по АДРЕСА_2, яким є позивач у справі. ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" та ФОП Лучкевич М.С. не звертались до ТОВ "Тернопільавтотранс 16100", як до законного володільця та користувача земельної ділянки, з пропозицією укласти договори земельних сервітутів. Про прийняття відповідачем оскаржуваних рішень йому стало відомо лише 05.06.2018, з відповіді відповідача на інформаційний запит представника позивача. Відповідні рішення, у разі їх законного прийняття, повинні були стати підставою для укладення сервітуту між третіми особами і позивачем, як фактичним і постійним землекористувачем ділянки, або за його участю. Прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, а також наступне укладення договорів сервітуту унеможливлює право позивача на користування земельною ділянкою, щодо якої встановлюється сервітут, відповідно до її цільового призначення, що фактично є прихованим вилученням земельної ділянки з користування позивача, який сплачує за це земельний податок. В інформаційній картці "Надання дозволу на укладення договору земельного сервітуту" серед переліку документів (необхідних для надання адміністративної послуги) значиться розрахунок потреби площі; надані ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" та ФОП Лучкевич М.С. розрахунки потреби площі земельних ділянок не містять необхідних даних, які б вказували, серед іншого на підставу, мету їх розроблення, кількість місць відведених для паркування автотранспорту; ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" та ФОП Лучкевич М.С. мають можливість задоволити потребу у паркуванні автотранспорту у інший спосіб - скориставшись послугами парковок, розташованих поруч з належними їм будівлями. Прийняття відповідачем рішень № 7/21/186 від 15.12.2017 та № 7/23/169 від 16.03.2018, а також наступне укладення на їх підставі договорів сервітуту створює передумови для виникнення додаткових загроз на території автовокзалу, який віднесений до об'єктів підвищеної терористичної небезпеки та зачіпає права і інтереси позивача як постійного користувача земельної ділянки.

Ухвалою суду від 01.11.2018 відкрито провадження у справі №921/443/18, за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у даній справі призначено на 22.11.2018, в якому оголошувалась перерва до 13.12.2018.

В порядку ч 3 ст 177 ГПК України, за ініціативою суду продовжувався строк підготовчого провадження, про що постановлено ухвалу від 13.12.2018.

Разом з цим, ухвалою суду від 13.12.2018 підготовче судове засідання у даній справі було відкладено на 10.01.2019, а також за клопотанням позивача (в порядку ст 50 ГПК України) залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" та Фізичну особу - підприємця Лучкевич Мелітину Сергіївну.

В ході розгляду справи позивачем до матеріалів справи долучено: клопотання №1/4-224 від 22.11.2018 (вх №21521 від 22.11.2018) про відкладення підготовчого засідання; відповідь на відзив б/н від 11.12.2018 (вх №22754 від 11.12.2018) з додатком; заяву б/н від 11.12.2018 (вх №22753 від 11.12.2018) про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, з додатком; супровідний лист б/н від 21.12.2018 (вх №23585 від 26.12.2018) з додатком; заперечення б/н від 19.03.2019 (вх №4839 від 19.03.2019) проти клопотання про закриття провадження у справі, з додатком; промову в судових дебатах (вх №5083 від 21.03.2019).

В свою чергу, відповідачем до матеріалів справи подано: відзив б/н, б/д (вх №21520 від 22.11.2018) з додатком.

Також третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" до матеріалів справи долучено: пояснення б/н від 09.01.2019 (вх №479 від 10.01.2019) з додатком; клопотання б/н від 04.02.2019 (вх № 1933 від 04.02.2019) про ознайомлення з матеріалами справи; клопотання б/н, б/д (вх №3068 від 21.02.2019) про закриття провадження у справі.

Решта наявних матеріалів справи виражені у сформованих на учасників справи Витягах з ЄДР ЮО, ФО та ГФ.

У поданому відзиві відповідач просив суд відмовити у задоволенні позову через необґрунтованість. З приводу цього ним, посилаючись на зміст ст 401 ЦК України, ст ст 98, 99, 158 ЗК України, зазначено наступне:

- надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту є адміністративною послугою, для отримання якої необхідно подати вичерпний перелік документів, зазначених у інформаційній картці А-25-13. Результатом надання даної послуги є рішення міської ради - "Надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту" або вмотивована відмова;

- 31.08.2017 ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" та Лучкевич М.С. звернулись до Тернопільської міської ради із заявою з проханням надати дозвіл на укладання договору земельного сервітуту площею 0,1513 га для проходу проїзду та паркування автотранспорту за адресою: АДРЕСА_2;

- 22.01.2018 ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" звернулось до Тернопільської міської ради із заявою з проханням надати дозвіл на укладання договору земельного сервітуту площею 0,0198 га для проходу проїзду та складування будівельних матеріалів за адресою АДРЕСА_2;

- за результатом розгляду вищезазначених заяв та доданих документів були прийняті спірні рішення;

- вказані рішення прийнято відповідно до вимог Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та Регламенту Тернопільської міської ради (затвердженого рішенням міської ради від 24.11.2015 №7/2/152), а саме: дотримано процедуру підготовки проектів оспорюваних рішень, винесення їх на розгляд пленарного засідання сесії міської ради, за результатами голосування набравши більшість голосів "за" були прийняті відповідні рішення;

- 02.05.2018 позивача було повідомлено про час та місце засідання комісії міської ради по вирішенню земельних спорів, щодо звернення ТОВ "Торгово-побутового комплексу "Пассаж" стосовно проходження межі земельної ділянки для укладання договору земельного сервітуту для проходу, проїзду по АДРЕСА_2, однак дане засідання комісії позивачем проігноровано;

- посилання позивача на ст 158 Земельного кодексу України є безпідставними, оскільки між сторонами відсутній спір щодо земельних сервітутів, станом на дату подачі відзиву на підставі спірних рішень земельні сервітути не укладено, більше того комісія розглядала саме питання узгодження проходження межі земельної ділянки для укладання земельного сервітуту;

- дії та рішення вказаної комісії не слугували підставою для прийняття спірних рішень міської ради, не були покладені в основу та не могли бути враховані під час прийняття оспорюваних рішень міської ради, оскільки засідання комісії відбувалися набагато пізніше, тому даний факт взагалі не повинен враховуватись судом;

- твердження позивача про те, що укладення договорів земельного сервітуту на підставі спірних рішень, є прихованим вилученням земельної ділянки з користування позивача нічим не підтверджено.

У поданих поясненнях б/н від 09.01.2019 представник третьої особи - ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" продублював твердження і міркування, раніше викладені відповідачем у відзиві б/н, б/д (вх №21520 від 22.11.2018).

У відповіді на відзив ТОВ "Тернопільавтотранс 16100" у спростування викладеного Тернопільською міською радою у відзиві зазначено наступне:

- відповідач не повідомив позивача про надходження заяв від 31.08.2017 та від 22.01.2018, у яких ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" та ФОП Лучкевич М.С. просили надати дозвіл на укладення договорів земельного сервітуту, підготовку проектів оскаржуваних рішень, прийняття оскаржуваних рішень;

- засідання комісії міської ради по вирішенню земельних спорів проводились не до, а після прийняття оскаржуваних рішень, в межах процедури реалізації прав ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" та ФОП Лучкевич М.С', які виникли на їх підставі.

- відповідач на етапі підготовки проекту та прийняття оскаржуваних рішень не дотримався необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями третіх осіб, оскільки не повідомив і, як наслідок - не врахував думку позивача з приводу можливого укладення договорів земельного сервітуту;

- в інформаційній картці А-25-13 "Надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту" (введеній в дію з 11.12.2014 та розміщеній на офіційному сайті Центру надання адміністративних послуг в місті Тернополі) міститься вичерпний перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги, серед яких - копія розрахунку потреби площі (у разі надання дозволу для проходу і проїзду, або складування будівельних матеріалів). Зміст доданих до заяв ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" та ФОП Лучкевич М.С. таких документів, як "розрахунок потреби площі", не відповідає їх назві та не містить необхідних даних;

- відповідно до п 30.3 Регламенту Тернопільської міської ради (затвердженого рішенням міської ради від 24.11.2015 № 7/2/152) документи, що вносяться на розгляд ради, попередньо розглядаються профільною постійною комісією ради. На голосування вносяться виключно документи, розглянуті профільною постійною комісією, завізовані юридичною службою та відповідним заступником міського голови;

- згідно із витягом з протоколу засідання постійної комісії міської ради з питань природокористування, приватизації, продажу та оренди землі від 15.03.2018 № 7.101 проект рішення про надання дозволу на укладення договору земельного сервітуту площею 0,0198 га за адресою АДРЕСА_2 ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" профільною постійною комісією міської ради не був підтриманий, що є додатковим доказом незаконності його прийняття, оскільки під час прийняття мали місце процедурні порушення.

Ухвалою суду від 10.01.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/443/18 до розгляду по суті в судовому засіданні на 07.02.2019, в якому оголошувалась перерва до 21.02.2019 та до 21.03.2019.

Представником позивача під час розгляду справи по суті підтримано позовні вимоги в повній мірі.

Представником відповідача під час розгляду справи по суті проти позову заперечено, з підстав наведених у відзиві на позовну заяву.

Повноважним представником третьої особи - ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" 21.02.2019 подано клопотання б/н, б/д (вх 3068 від 21.02.2019), в якому зазначено що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а відтак провадження у справі підлягає закриттю на підставі п 1 ч 1 ст 231 ГПК України. З приводу цього ним зроблено посилання на зміст ст ст 25, 55-1 Закону України "Про землеустрій", які визначають що являється технічною документацією. Рішення власника про дозвіл на укладення договору сервітуту є підставою для складання технічної документації із землеустрою. Також представником третьої особи 1 підкреслено, що оскаржувані рішення не є документами, які наділяють суб'єкта звернення відповідними речовими правами. На підставі даних рішень вони отримали право на те, щоб лише в майбутньому стати учасником цивільних (господарських) відносин. При цьому, ним зроблено посилання на Рішення Конституційного Суду України №10-рп/2010 від 01.04.2010 та Постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 08.05.2018 у справі №813/1946/16, а також Постанови Верховного Суду України від 13.07.2016 у справі №21-1265а16, від 11.10.2016 у справі №21-1625а16, від 07.06.2016 у справі №21-1341а16, 19.01.2016 у справі №21-3690а15.

У зв'язку з цим, представником ТОВ "Тернопільавтотранс 16100" 19.03.2019 долучено до матеріалів справи заперечення від 19.03.2019 проти клопотання про закриття провадження у справі 921/443/18. У ньому зазначено, що підстава для закриття провадження у справі відсутня. При цьому підкреслюється, що позовні вимоги ТОВ "Тернопільавтотранс 16100" про визнання протиправними та скасування рішень Тернопільської міської ради є способом захисту права постійного користування землею, оскільки фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання права третіх осіб на укладення договору земельного сервітуту з відповідачем на визначених в спірних рішеннях умовах. А відтак, даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, оскільки він є цивільно-правовим. При цьому, представником позивача зроблено посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04.04.2018 у справі №676/3596/16-а.

Під час промови у судових дебатах (текст якої додано до матеріалів справи) представником позивача окрім зазначеного в позові та відповіді на відзив, підкреслено що спірними рішеннями відповідача від 15.12.2017 № 7/21/186 та від 16.03.2018 № 7/23/169 третім особам надано дозвіл на укладення договорів земельного сервітуту на земельні ділянки площею 0,1513 га та 0,0198 га, які розташовані за адресою АДРЕСА_2, в межах земельної ділянки, фактичним і законним користувачем якої є позивач, що підтверджується дослідженими в судовому засіданні Державним актом на право постійного користування землею та кадастровими планами.

Треті особи не звертались до позивача, як до законного володільця та користувача земельної ділянки, з пропозицією укласти договори земельного сервітуту, не надавали ані проекту договорів, ані технічної документації для погодження, не повідомили позивача про факт звернення з відповідними заявами до Тернопільської міської ради.

Про прийняття вказаних рішень позивачу стало відомо лише 05.06.2018.

Відповідач у відзиві на позов та третя особа 1 в поясненнях зазначили, що на підставі спірних рішень земельні сервітути не укладені, а в судовому засіданні 21.02.2019 представники відповідача та третьої особи 1 однозначної відповіді на запитання про те, чи укладено договори сервітуту, не надали. Тому, у позивача виникли підстави вважати, що в період між поданням відповідачем та третьою особою 1 згаданих процесуальних документів та проведенням судового засідання 21.02.2019 такі договори могли бути укладені.

У зв'язку з цим, 28.02.2019 представником позивача звернувся до відповідача із адвокатським запитом з проханням надати інформацію, чи укладені на підставі спірних рішень відповідача договори земельного сервітуту з третіми особами, та у разі, якщо такі укладено, надати їх копії.

З листа відповідача від 06.03.2019 № 2399/08-ф та доданих копій документів стало відомо, що 06.09.2018 між відповідачем та третіми особами на підставі оскаржуваних рішень укладено договори про встановлення земельного сервітуту, які зареєстровано 09.01.2019 в книзі реєстрації договорів сервітутів.

Позивач звертає увагу суду на ту обставину, що зазначені договори зареєстровані в книзі реєстрації договорів сервітутів 09.01.2019 - за один день до закриття підготовчого провадження у даній справі. Саме з цієї причини копії договорів не були долучені позивачем до матеріалів справи і вони не могли бути предметом дослідження в судовому засіданні 21.02.2019.

Зважаючи на це, позивач вважає, що з'ясованими в судовому засіданні обставинами справи та дослідженими доказами повністю доведено незаконність оскаржуваних рішень відповідача, обґрунтованість його вимог та порушення цими рішеннями прав позивача.

Посилаючись на зміст ст ст 3, 401-404, 627 ЦК України, 98-101 ЗК України та ст 180 ГК України, позивачем зазначено що оскаржуваними рішеннями відповідач, всупереч визначеній законом процедурі встановлення земельного сервітуту, неправомірно змінив суб'єктний склад договірних сервітутних відносин та визначив одразу три істотні умови майбутнього договору: вид сервітуту, площу земельної ділянки, строк дії. А це позбавляє його права самостійно визначати відповідні умови щодо користування земельною ділянкою, постійним землекористувачем якої є саме позивач.

Третя особа - ФОП Лучкевич М.С., а також її представник в жодне з підготовчих судових засідань, так і судових засідань під час розгляду справи по суті не прибули, у встановлений судом строк пояснень не надали.

Відповідно до ч 3 ст 168 ГПК України до пояснень третьої особи застосовуються правила, встановлені ч ч 3-7 ст 165 цього Кодексу.

Стаття 165 ГПК України містить норми, що визначають порядок подачі відзиву.

Із змісту ч 4 ст 165 ГПК України вбачається, що якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Частиною 5 статті 242 ГПК України вказано, що учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Згідно ч 1 ст 232 ГПК України судовим рішенням, зокрема є ухвала.

Відповідно до даних Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, сформованого судом за запитом №1004771336, станом на 13.12.2018, місцезнаходженням ФОП Лучкевич М.С. зазначене АДРЕСА_1.

Рекомендовані повідомлення, якими надсилались на зазначену у витягу адресу третьої особи копії ухвал від 13.12.2018 (про залучення до участі у справі третіх осіб), від 10.01.2019 (про закриття підготовчого провадження у справі №921/443/18 та призначення її до розгляду по суті), від 07.02.2019 та від 21.02.2019 (про оголошення перерв в судовому засіданні) повернулись на адресу суду без вручення адресату із відмітками: "за письмовою заявою відправника, одержувача" (датованою 19.12.2018) та "за відмовою в отриманні" (датовані 18.01.2019, 18.02.2019, 25.02.2019).

У п 4 ч 6 ст 242 ГПК України передбачено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

З врахуванням приписів ч 5 ст 242, п 4 ч 6 ст 242 ГПК України, копії вищевказаних ухвал суду направлялись судом за належною поштовою адресою, а відтак адресат - ФОП Лучкевич М.С. вважається належно повідомленим про прийняті судові рішення. Правова позиція такого ж змісту викладена у Постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №923/1432/15.

Окрім цього, суд вважає за необхідне підкреслити, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, доступ до якого є відкритим, вбачається, що ухвали суду від 13.12.2018, 10.01.2019, 07.02.2019 та 21.02.2019 у справі №921/443/18 оприлюднені в Єдиному державному реєстрі судових рішень 17.12.2018, 11.01.2019, 12.02.2019 та 22.02.2019 відповідно.

Судом також враховано, що у силу вимог ч 1 ст 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч 1 ст 6 даної Конвенції (§ 66,69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програми фіксування судового процесу (судового засідання) "Акорд". Експертний висновок № 765 від 20.10.2017 до 20.10.2020.

Для робочого оригіналу звукозапису надано диск CD-R, серійний номер NJ18VF23D814430A1.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, суд встановив наступне:

Рішенням 5 сесії 23 скликання Тернопільської міської ради від 24.09.1998 вирішено надати в постійне користування земельну ділянку площею 1,8 га ВАТ "Тернопільавтотранс" для обслуговування об'єктів автовокзалу по вул Живова з врахуванням розміщення на наданій ділянці зупинки громадського транспорту.

На підставі вищевказаного рішення Відкритому акціонерному товариству "Тернопільавтотранс" видано Державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_2 від 23.03.2000, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №495 та, відповідно до якого у ВАТ "Тернопільавтотранс" у постійне користування передано земельну ділянку площею 1,8000 га в межах згідно з планом землекористування для обслуговування об'єктів автовокзалу по вул Живова з врахуванням розміщення на даній ділянці зупинки громадського транспорту.

У позові позивачем підкреслено, що згідно Державного акту на право постійного користування цільове призначення землі визначено саме як для обслуговування об'єктів автовокзалу з врахуванням розміщення на даній ділянці зупинки громадського транспорту.

В матеріалах справи міститься копія Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільавтотранс 16100" (нова редакція), затвердженого протоколом №4 від 23.03.2018 загальних зборів учасників. Його загальні положення містять інформацію про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Тернопільавтотранс 16100"створено внаслідок реорганізації шляхом перетворення Товариства з додатковою відповідальністю "Тернопільавтотранс 16100" у одноіменне Товариство з обмеженою відповідальністю на основі рішення, прийнятого загальними зборами учасників Товариства з додатковою відповідальністю "Тернопільавтотранс 16100" від 16.12.2011 (протокол №3 загальних зборів учасників від 16.12.2011). Нове товариство є правонаступником усіх прав та обов'язків Товариства з додатковою відповідальністю "Тернопільавтотранс 16100", яке в свою чергу є правонаступником усіх прав та обов'язків Відкритого акціонерного товариства "Тернопільське обласне підприємство "Тернопільавтотранс 16100", що було засновано відповідно до Наказу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Тернопільській області від 25.06.1996 № 806 шляхом перетворення Державного підприємства "Тернопільське обласне підприємство автобусних станцій 16199" у Відкрите акціонерне товариство згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 07.12.1992 №686 "Про затвердження порядку перетворення в процесі приватизації державних підприємств у відкриті акціонерні товариства" та на виконання Указу Президента України від 19.03.1996 № 194/96.

На дану обставину також вказує наявний в матеріалах справи Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, сформований судом за запитом №1004611090 станом на 05.11.2018.

З інформації Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухомо майно про реєстрацію іншого речового права №142002838 (сформованого станом на 19.10.2018) за Товариством з обмеженою відповідальністю "Тернопільавтотранс 16100" зареєстровано право постійного користування (для обслуговування об'єктів автовокзалу) земельною ділянкою площею 1,5988 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка знаходиться по АДРЕСА_2 у м Тернополі. Право постійного користування за позивачем зареєстровано на підставі Державного акту НОМЕР_2 від 23.03.2000.

Разом з цим, відповідно до Свідоцтва № 45121256 від 06.10.2015 позивачу на праві приватної власності (розмір частки 1/1) належать будівлі, розміщені по АДРЕСА_2, а саме: під літерою "А" приміщення автовокзалу з піднавісом (загальною площею 1456,9 кв м); під літерою "В" господарсько-складські приміщення (загальною площею 186,2 кв м); під літерою "Г" туалет (загальною площею 68,9 кв м); під літерою "Д" трансформаторна підстанція; під літерою "Б" нежитлова адміністративна будівля (загальною площею 30,9 кв м).

Відповідно до матеріалів справи та усних пояснень представника позивача, зменшення площі земельної ділянки, переданої позивачу на праві постійного користування згідно Державного акту НОМЕР_2 від 23.03.2000 (площа 1,8 га) до тієї, яка зареєстрована за ним у реєстрі речових прав на нерухоме майно (площа 1,5988 га) відбулось внаслідок вилучення із постійного користування позивача решти частини земельної ділянки на користь інших осіб, зокрема і третьої особи - ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж".

На підставі укладеного 09.12.2014 між Тернопільською міською радою (орендодавцем) та ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" (орендарем) договору оренди землі, останньому в оренду передана земельна ділянка площею 0,0976 га з кадастровим номером НОМЕР_3 строком на 5 років (з 28.11.2014 по 28.11.2019).

Із змісту п 3 зазначеного договору оренди вбачається, що на наданій в оренду земельній ділянці знаходиться об'єкт нерухомого майна - торгово-побутовий комплекс міського автовокзалу.

А відтак, Тернопільській міській раді та третій особі 1/ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" відомо, що позивач є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 1,5988 га по вул Живова у м Тернополі.

Рішенням Тернопільської міської ради 21 сесії 7 скликання № 7/21/186 від 15.12.2017 "Про надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту площею 0,1513 га за адресою АДРЕСА_2 ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" та ФОП Лучкевич М.С." (надалі - рішення № 7/21/186 від 15.12.2017), а саме пунктом 1 надано дозвіл Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" та Фізичній особі-підприємцю Лучкевич Мелітині Сергіївні на укладення договору земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,1513 га терміном на 5 років для проходу, проїзду та паркування автотранспорту за адресою вул Живова, 7.

Пунктом 2 вищевказаного рішення зобов'язано зазначених осіб оформити в двомісячний термін договір сервітуту та документацію із землеустрою.

В матеріалах справи міститься витяг з протоколу засідання постійної комісії міської ради з питань природокористування, приватизації, продажу та оренди землі від 15.03.2018 № 7.101, з якого вбачається, що проект рішення про надання дозволу на укладення договору земельного сервітуту площею 0,0198 га за адресою АДРЕСА_2 ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" профільною постійною комісією міської ради не був підтриманий.

В подальшому, рішенням Тернопільської міської ради 23 сесії 7 скликання № 7/23/169 від 16.03.2018 "Про надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту площею 0,0198 га за адресою АДРЕСА_2 Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" (надалі - рішення № 7/23/169 від 16.03.2018) надано дозвіл ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" на укладення договору земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,0198 га терміном на 5 років для проходу, проїзду та складування будівельних матеріалів за адресою АДРЕСА_2.

Окремим пунктом 2 рішення № 7/23/169 від 16.03.2018 зобов'язано ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" оформити в двомісячний термін договір сервітуту та документацію із землеустрою.

Як випливає із змісту двох вищевказаних рішень, вони є підставою для укладення договорів сервітутів між відповідачем та третіми особами у справі.

Названі рішення Тернопільської міської ради, законність яких є предметом розгляду у даній справі, прийняті щодо земельної ділянки, котра знаходиться у постійному користуванні позивача.

Доказів урахування права позивача на участь у процесі прийняття цих рішень відповідачем не подано.

В свою чергу позивачем зазначається про неповідомлення його органом місцевого самоврядування як про розгляд звернень третіх осіб, так і про прийняті рішення.

Відповідачем у листі № 395/08-ю від 02.05.2018 повідомлено позивача про те, що 16.05.2018 в Управлінні містобудування, архітектури та кадастру відбудеться засідання комісії міської ради по вирішенню земельних спорів, зокрема спору стосовно погодження акту прийому-передачі межових знаків на зберігання щодо земельної ділянки площею 0,1513 га за адресою АДРЕСА_2 суміжним землекористувачем - позивачем.

Враховуючи інформацію вищевказаного листа, ТОВ "Тернопільавтотранс 16100" у зверненні №1/4-79 від 11.05.2018 та №1/4-88 від 22.05.2018 повідомило Тернопільську міську раду про наступне: на адресу позивача не надходило жодних звернень від ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" про погодження акту прийому-передачі межових знаків на зберігання щодо земельної ділянки площею 0,1513 га; позивач заперечував проти розгляду земельного спору між ТОВ "Тернопільавтотранс 16100" та ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" на засіданні комісії міської ради, у зв'язку із відсутністю спору як такого; ТОВ "Тернопільавтотранс 16100" не перешкоджає господарській діяльності ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" та ФОП Лучкевич М.С., надаючи можливість проїзду до належних їм будівель та земельних ділянок; однак позивач категорично заперечує проти паркування транспортних засобів та складування будівельних матеріалів на земельній ділянці, яка відведена в користування для обслуговування об'єктів автовокзалу; автовокзал віднесений до об'єктів підвищеної терористичної загрози, для мінімізації якої спільно з компетентними органами розроблено та впроваджено ряд заходів для посилення антитерористичної захищеності об'єкта; відведення земельної ділянки для паркування комерційного транспорту суб'єктів господарювання на території автовокзалу є потенційно небезпечним; з огляду на важливу роль автовокзалу як інфраструктурного об'єкта, призначеного для забезпечення потреб мешканців та гостей міста Тернополя у сфері пасажирських перевезень, просив відповідача сприяти вирішенню спірної ситуації та не укладати договорів земельного сервітуту з ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" та ФОП Лучкевич М.С.

Подальшим листом №926/14 від 22.05.2018 голова комісії по вирішенню земельних спорів повідомив позивача про те, що розгляд звернення ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" стосовно проходження межі земельної ділянки для укладання земельного сервітуту для проходу та проїзду за адресою АДРЕСА_2 та земельною ділянкою ВАТ "Тернопільавтотранс" за адресою АДРЕСА_2 відбувся на засіданні узгоджувальної комісії Тернопільської міської ради по вирішенню земельних спорів 16.05.2018. А також те, що наступне засідання комісії відбудеться в 20.06.2018 о 15:00 год за адресою Управління містобудування, архітектури та кадастру.

У відповідь на інформаційний запит представника позивача, листом № 1466/08-ю від 30.05.2018 (отриманого позивачем 05.06.2018) відповідач надав копії спірних рішень, з яких позивачу і стало відомо про надання дозволів ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" та ФОП Лучкевич М.С. на укладення договорів сервітуту на земельні ділянки, які знаходяться в межах території автовокзалу за адресою АДРЕСА_2.

25.09.2018 на адресу позивача надійшли листи відповідача № 5469/08-ю від 21.09.2018 та №5473/08-ю від 21.09.2018, в яких останнім повідомлено про чергове засідання комісії по вирішенню земельних спорів щодо погодження меж земельних ділянок площами 0,0198 га та 0,1513 га між позивачем та заявниками: ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" та ФОП Лучкевич М.С. відбудеться 26.09.2018.

У тексті позовної заяви ТОВ "Тернопільавтотранс 16100" зазначено, що воно не було повідомлено про прийняті 26.09.2018 рішення за результатами розгляду звернень заявників.

З бланку інформаційної картки "Надання дозволу на укладання договору земельного сервітуту" (введеної в дію з 11.12.2014 та розміщеної на офіційному сайті Центру надання адміністративних послуг в місті Тернополі) вбачається перелік документів, необхідних для отримання адміністративної послуги. Серед них зазначений і розрахунок потреби площі (у разі надання дозволу для проходу і проїзду, або складування будівельних матеріалів).

КП "Місто" виконано Розрахунок №125 від 24.03.2017 потреби площі земельної ділянки, необхідної для проходу, проїзду та паркування автотранспорту за адресою АДРЕСА_2. З його змісту вбачається, що згідно ДБН - 360-92** площа земельної ділянки для проходу, проїзду та паркування автотранспорту за адресою АДРЕСА_2 ТОВ "Пассаж" та СПД Лучкевич М.С. складає 0,1513 га.

А відповідно до виконаного у січні 2018 року КП "Місто" Розрахунку №16, площа земельної ділянки, яка необхідна ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" для проходу, проїзду та складування будівельних матеріалів та обслуговування нежитлової будівлі на АДРЕСА_2 становить 0,0198 га.

З приводу двох вищевказаних розрахунків потреб площ представником позивача у позовній заяві звернено увагу на те, що вони не містять необхідних даних: підстав для їх розроблення, переліку документів, які надані замовником, мети для якої вони розроблені, кількості місць, відведених для паркування автотранспорту. Відсутні фотофіксація, ситуаційні плани, схеми використання ділянок. В розрахунках потреби площі не наведено характеристики місця розташування об'єктів нерухомого майна, наявної містобудівної документації, аналізу стану території і розташованих на ній споруд. Тому, прийняті на підставі таких документів рішення не можна вважати належно обґрунтованими.

В матеріалах справи містяться виконані у 2018 році КП "Земельно-кадастрове бюро" плани земельних ділянок площами 0,1513 га та 0,0198 га (без інформації про їх кадастрові номери) із зазначенням меж вказаних частин земельних ділянок.

Із цих планів та описів меж земельних ділянок площами 0,0198 га та 0,1513 га вбачається, що вони знаходяться в межах земельної ділянки, постійним землекористувачем якої є позивач.

Разом з цим, в якості додатку до позову позивачем додано видане Державною службою України з безпеки на транспорті Свідоцтво від 19.05.2017 про атестацію автостанції (занесеного до переліку атестованих автостанцій за №0231), відповідно до якого автостанція - АС "№1 Тернопіль" по АДРЕСА_2, яка належить позивачу відповідає третьому класу, із зазначенням строку дії такого Свідоцтва з 19.05.2017 до 18.05.2022.

Посилаючись на вказаний документ позивачем зазначено, що автовокзал є важливим інфраструктурним об'єктом, призначеним для забезпечення потреб мешканців та гостей м Тернополя у сфері пасажирських перевезень. В середньому щодня з міського автовокзалу здійснюється відправлення 510 рейсових автобусів, з яких 85 - приміського сполучення, 397 - міжміського, 28 - міжнародного.

Наявна в матеріалах справи податкова декларація за 2018 рік вказує на те, що ТОВ "Тернопільавтотранс 16100" є платником земельного податку за надану йому в постійне користування земельну ділянку.

Також, у відповідь на інформаційний запит позивача, листом №1265/06-ю від 22.05.2018 відповідачем повідомлено про наявність двох облаштованих парковок, які знаходяться поблизу автовокзалу: одна - по вул Живова загальною площею 970 кв м, з загальною кількістю машино-місць 79 та режимом роботи щоденно (з жовтня по квітень з 08:00-17:00, а з травня по вересень з 08:00-19:00); друга - по вул Оболоня загальною площею 620 кв м, загальною кількістю машино-місць 46 та режимом роботи з вівторка по неділю (з жовтня по квітень з 08:00-17:00, а з травня по вересень з 08:00-19:00).

За твердженням позивача прийняті відповідачем рішення №7/21/186 від 15.12.2017 та №7/23/169 від 16.03.2018 не відповідають приписам ст 19 Конституції України, ст ст 21, 401-406 Цивільного кодексу України та ст ст 98-102,152,158 Земельного кодексу України, наслідком чого стало його звернення з даним позовом до суду з вимогою про визнання цих рішень незаконними.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи учасників у справі, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позову, з огляду на таке.

Відповідно до змісту п 3 ч 2 ст 129 Конституції України, ст 13, ч 1 ст 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені і в ст 14, ч 4 ст 74 цього Кодексу, за змістом яких суд не може самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч 1 ст 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч 1 ст 77 ГПК України).

Згідно зі ст 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до змісту ст ст 46, 162 ГПК України право визначати підстави і предмет позову належить виключно позивачу.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Поданими позивачем доказами доведено обґрунтованість заявлених ним вимог з визначених ним же підстав.

Згідно статтей 2, 20 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, що виникають, зокрема, з земельних відносин та щодо права власності чи іншого речового права на майно, визнання недійсними акта, що порушують такі права.

Відповідно до змісту ч 2 ст 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч 1 ст 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

За приписами ч 1 ст 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч 2 ст 16 ЦК України, відповідно до якої одним з таких є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

За приписами ст 21 Цивільного кодексу України, ст 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Конституційним Судом України у рішенні від 01.12.2004 по справі №1-10/2004 (№18-рп/2004) зазначено, що "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Згідно ч 2 ст 19 Конституції України, ч 3 ст 24, ст 25, 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Згідно п п "а", "в" ст 12, ст 123 ЗК України встановлено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що до виключної компетенції відповідної ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Як вже зазначалось, предметом позовних вимог у даній справі позивачем визначено визнання незаконними (скасування) рішень Тернопільської міської ради № 7/21/186 від 15.12.2017, яким дано дозвіл ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" та ФОП Лучкевич М.С. на укладення договору земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,1513 га для проходу, проїзду та паркування автотранспорту за адресою АДРЕСА_2 та № 7/23/169 від 16.03.2018, яким надано дозвіл ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" на укладення договору земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,0198 га для проходу, проїзду та складування будівельних матеріалів за адресою АДРЕСА_2, як таких що прийняті без відома позивача та без отримання згоди позивача на встановлення сервітутів.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16.04.2009 № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статтей 92, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Таким чином, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло цивільне право і спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Як вбачається із змісту оскаржуваних рішень вони є (і стали) підставою для укладення між відповідачем і третіми особами у справі цивільних/господарських договорів земельного сервітуту щодо ділянки комунальної власності, яка знаходиться у постійному користуванні позивача.

Без скасування таких рішень органу місцевого самоврядування у встановленому законом порядку, відсутні правові підстави для визнання недійсними договорів чи державних актів, що укладені на їх виконання ( п п 2.3, 2.24 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 №6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Виходячи із предмету та підстав позову у цій справі, а саме визнання незаконним та скасування актів органу місцевого самоврядування з підстав їх незаконності, самого змісту оспорюваних рішень, в результаті реалізації яких порушено цивільне речове право позивача у справі - ТОВ "Тернопільавтотранс 16100" на земельну ділянку, належну йому на праві постійного користування суд вважає, що даний спір підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Подібні висновки містяться у Постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі №924/817/16, від 04.04.2018 у справі №676/3596/16-а.

Відповідно до ч 4 ст 236 ГПК України, ч 6 ст 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ст 116 ЗК України юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Частиною 1 статті 92 Земельного кодексу України визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частиною 9 статті 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Як вбачається з матеріалів справи позивачу на підставі рішення 5 сесії 23 скликання Тернопільської міської ради від 24.09.1998 видано Державний акт серії НОМЕР_2 від 23.03.2000, на підставі якого за ТОВ "Тернопільавтотранс 16100" зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 1,5988 га кадастровий номер НОМЕР_1, по АДРЕСА_2 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №142002838 від 19.10.2018 міститься в матеріалах справи).

Сервітутні відносини регулюються нормами статей 401 - 406 Цивільного кодексу України і статей 98 - 102 Земельного кодексу України.

Згідно із ст 98 Земельного кодексу України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Статтею 99 Земельного кодексу України передбачено право власників або землекористувачів земельних ділянок чи інших заінтересованих осіб вимагати встановлення таких земельних сервітутів: а) право проходу та проїзду на велосипеді: б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху; в) право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм); в-1) право на будівництво та розміщення об'єктів нафтогазовидобування; в-2) право на розміщення об'єктів трубопровідного транспорту; г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку; г) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку; д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми; е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми; є) право прогону худоби по наявному шляху; ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд; з) інші земельні сервітути.

Згідно ст 100 Земельного Кодексу України, ч 2 ст 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

З врахуванням приписів ч 1 ст 401 ЦК України обов'язковою умовою встановлення земельного сервітуту є неможливість задоволення потреби особи, яка вимагає встановлення сервітуту в інші способи.

На це також звертає увагу Верховний Суд України у п 22-2 Постанови Пленуму від 16.04.2004 за №7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" та Вищий господарський суд України у п 2.34 постанови пленуму №6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин".

Доказів розгляду інших можливих способів (крім сервітуту) щодо реалізації права та необхідності третіх осіб, зокрема у паркуванні автотранспорту відповідач не надав.

В той же час позивачем до позовних матеріалів долучено адресований йому лист - відповідь №1265/06-ю від 22.05.2018 відповідача, в якому останнім стверджено про наявність (існування) біля належної на праві постійного користування ТОВ "Тернопільавтотранс 16100" земельної ділянки двох облаштованих парковок, графік роботи однієї з яких є щоденним.

Необхідність встановлення земельного сервітуту для ФОП Лучкевич М.С. за рахунок земель, що знаходяться у постійному користуванні позивача не обґрунтовані ні в оскаржуваному рішенні №7/21/186 від 15.12.2017, ні в заявах відповідача по суті справи, а ні в поясненнях його представника.

Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки.

Зі змісту вказаних вище норм вбачається, що встановлення сервітуту здійснюється у правових формах, як договір, закон, заповіт або рішення суду. Цей перелік є вичерпним.

Законодавцем у Земельному кодексі України у п "е" ч 1 ст 91 та п "е" ч 1 ст 96 викладено однакові обов'язки як щодо власників, так і щодо землекористувачів земельних ділянок, зокрема стосовно дотримання правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Також, частинами 3 - 4 статті 101 Земельного кодексу України закріплено, що власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

Таким чином, землекористувач має такий самий обсяг цивільних прав щодо переданої йому в постійне користування земельної ділянки, що і її власник.

З аналізу вищевказаних норм вбачається, що сервітут може бути встановлений договором між зацікавленою особою та "власником (володільцем) земельної ділянки". Тому, будь-який законний користувач земельної ділянки, окрім власника, може обтяжити земельну ділянку сервітутом лише на час свого користування і лише у разі коли законом або договором йому передане право розпорядження земельною ділянкою. А відносно земельної ділянки, наданої в користування третій особі, власник може встановити сервітут також лише за згодою користувача. В іншому разі користувач може ставити питання про відповідальність власника за порушення його прав.

З'ясовано, що власником земельної ділянки щодо якої оскаржуваними актами вирішено укласти договори сервітуту із третіми особами є відповідач, а постійним землекористувачем - позивач у справі.

Відтак, оспорювані рішення повинні були прийматись з обов'язковим повідомленням ТОВ "Тернопільавтотранс 16100" та з урахуванням його земельних прав і інтересів.

Проте, встановивши у своїх рішеннях №7/21/186 від 15.12.2017 та №7/23/169 від 16.03.2018 істотні умови сервітутного користування як: вид сервітуту, його строк, площі земельних ділянок та сторін, відповідач не включив постійного землекористувача до числа учасників сервітутних відносин та договорів на користування належної ТОВ "Тернопільавтотранс 16100" ділянки.

Доказів урахування прав позивача на участь у процесі прийняття спірних рішень відповідачем не подано та ця обставина заперечується заявником.

За наявності між ТОВ "Тернопільавтотранс 16100", Тернопільської міською радою і третіми особами спору щодо укладення земельного сервітуту, останній не міг би укладатись на підставі рішення органу місцевого самоврядування (як це було зроблено відповідачем шляхом прийняття оскаржуваних рішень), а лише за рішенням суду (ст 100 ЗК України, п п 2.33 постанови пленуму №6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин").

Про існування між переліченими особами спору щодо встановлення сервітуту свідчить переписка між позивачем і відповідачем з цього приводу та, як наслідок подання господарського позову.

Згідно ст 102 ЗК України спосіб здійснення сервітутних прав повинен узгоджуватися із цільовим призначенням майна - землі.

У статті 1 Закону України "Про землеустрій" визначено, що цільове призначення земельної ділянки - використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Інформація Державного акту №001908 від 23.03.2000, на підставі якого у Державному реєстрі речових прав за позивачем зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 1,5988 га з кадастровим номером НОМЕР_1 по АДРЕСА_2 вказує про її цільове призначення - для розміщення та експлуатації будівель і споруд автомобільного транспорту та дорожнього господарства.

Зміст одного із спірних рішень Тернопільської міської ради, а саме рішення №7/23/169 від 16.03.2018, яким надано ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" дозвіл на укладення договору земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,0198 га, за адресою АДРЕСА_2, а саме щодо надання дозволу на складування будівельних матеріалів, не відповідає цільовому призначенню земельної ділянки площею 1,5988 га з кадастровим номером НОМЕР_1.

Також, суд вважає за необхідне зауважити, що на сайті Тернопільської міської ради (за електронною адресою https://rada.te.ua/sesiya/ reglament-sesii-miskoi-radi/), яка є загальнодоступним та загальновідомим Інтернет ресурсом, розміщено регламент Тернопільської міської ради (затверджений рішенням міської ради від 24.11.2015 № 7/2/152 (надалі - регламент), відповідно до п 17.1. якого міська рада проводить свою роботу сесійно. Сесії міської ради складаються з пленарних засідань і засідань постійних депутатських комісій.

У п 22.1. регламенту зазначено, що постійні депутатські комісії є органами ради, що обираються для вивчення, попереднього розгляду і підготовки питань, які належать до відання Тернопільської міської ради, здійснення контролю за виконанням рішень ради, її виконавчого комітету.

Перелік і повноваження постійних депутатських комісій визначається Положенням про постійні комісії міської ради, затвердженим міською радою (п 22.2. регламенту).

Також, на сайті Тернопільської міської ради (за електронною адресою https://rada.te.ua/sesiya/ rishennya-sesii/) розміщено рішення Тернопільської міської ради №7/1/9 від 11.11.2015 "Про затвердження Положення про постійні комісії міської ради" (із останніми змінами станом на 20.12.2016 (надалі - Положення)), одним із додатків якого є Положення про Постійну комісію міської ради з питань природокористування, приватизації, продажу та оренди землі.

Із змісту Положення вбачається, що вказана комісія Тернопільської міської ради відповідно до покладених на неї функцій, серед іншого: розробляє за дорученням ради або з власної ініціативи проекти рішень ради і пропозиції з питань регулювання земельних відносин; готує висновки та рекомендації щодо проектів рішень ради про оформлення права користування земельною ділянкою.

Як вже зазначалось наявний в матеріалах справи витяг з протоколу засідання постійної комісії міської ради з питань природокористування, приватизації, продажу та оренди землі від 15.03.2018 № 7.101 вказує на те, що проект рішення про надання дозволу на укладення договору земельного сервітуту площею 0,0198 га за адресою АДРЕСА_2 ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" профільною постійною комісією міської ради не був підтриманий.

Відповідно до п 30.3 Регламенту Тернопільської міської ради документи, що вносяться на розгляд ради, попередньо розглядаються профільною постійною комісією ради. На голосування вносяться виключно документи, розглянуті профільною постійною комісією, завізовані юридичною службою та відповідним заступником міського голови.

Попри це, без попереднього отримання висновків та рекомендацій Постійної комісії з питань природокористування, приватизації, продажу та оренди землі, рішенням Тернопільської міської ради № 7/23/169 від 16.03.2018 надано дозвіл ТОВ "Торгово-побутовий комплекс "Пассаж" на укладення договору земельного сервітуту на земельну ділянку площею 0,0198 га терміном на 5 років для проходу, проїзду та складування будівельних матеріалів за адресою АДРЕСА_2.

Статтями 152, 155 ЗК України, 1, 4, 16, 21 ЦК України визначено перелік способів захисту прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки, в т ч шляхом визнання незаконними/недійсними (скасування) рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою.

З урахуванням перелічених обставин даної справи та правових норм, визначених позивачем вимог, позов підлягає до задоволення шляхом визнання незаконними та такими, що підлягають скасуванню рішень Тернопільської міської ради №7/21/186 від 15.12.2017 "Про надання дозволу на укладення договору земельного сервітуту площею 0,1513 га за адресою АДРЕСА_2 ТОВ "Торгово - побутовий комплекс "Пассаж" та ФОП Лучкевич М.С." та №7/23/169 від 16.03.2018 "Про надання дозволу на укладення договору земельного сервітуту площею 0,0198 га за адресою АДРЕСА_2 Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово - побутовий комплекс "Пассаж".

Слід зазначити, що обов'язок судів обґрунтувати своє рішення не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін проти України" від 10.02.2010, остаточне від 10.05.2011).

Відповідно до ст 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та ч 4 ст 11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

В порядку ст ст 123,129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст ст 3, 4, 13, 20, 73-86, 91, 123, 129, 233, 236-240 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задоволити.

1. Визнати незаконним (скасувати) рішення Тернопільської міської ради №7/21/186 від 15.12.2017 "Про надання дозволу на укладення договору земельного сервітуту площею 0,1513 га за адресою АДРЕСА_2 ТОВ "Торгово - побутовий комплекс "Пассаж" та ФОП Лучкевич М.С.".

2. Визнати незаконним (скасувати) рішення Тернопільської міської ради №7/23/169 від 16.03.2018 "Про надання дозволу на укладення договору земельного сервітуту площею 0,0198 га за адресою АДРЕСА_2 Товариству з обмеженою відповідальністю "Торгово - побутовий комплекс "Пассаж".

3. Стягнути з Тернопільської міської ради (вул Листопадова, 5, м Тернопіль, код 34334305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Тернопільавтотранс 16100" (вул Живова, 7, м Тернопіль, код 03118908) 3524 (три тисячі п'ятсот двадцять чотири) грн сплаченого судового збору.

Видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст ст 256-257 ГПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 01 квітня 2019 року.

Суддя І.П. Шумський

Попередній документ
80856343
Наступний документ
80856346
Інформація про рішення:
№ рішення: 80856345
№ справи: 921/443/18
Дата рішення: 21.03.2019
Дата публікації: 03.04.2019
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Господарське
Суд: Господарський суд Тернопільської області
Категорія справи: Господарські справи (до 01.01.2019); Майнові спори; Право власності на землю у тому числі:; Інший спір про право власності на землю; визнання незаконним акта, що порушує право власності на земельну ділянку