ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.03.2019Справа № 910/17507/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Блажівської О.Є. при секретарі судового засідання Хмельовському В.О. розглянувши за правилами спрощеного озовного матеріали справи №910/17507/18
за позовом Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" (08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м.Вишневе, вул.Київська, 2-Б, код ЄДРПОУ 23243188)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Рівьєра Вілас" (01033, м.Київ, вул.Саксаганського, 36-Д, код ЄДРПОУ 37414241)
про стягнення 55 044,23 грн,-
представники учасників сторін:
від позивача: Бабенко І.С, Ордер Серія ДН №027355 від 21.02.19;
від відповідача: Руденко В.О., Ордер Серія ДН №027355 від 21.02.19;
Позивач - Приватне акціонерне товариство "Київобленерго", 27 грудня 2018 року звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Рівьєра Вілас", про стягнення 55 044,23 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскільки відповідач проігнорував законні вимоги позивача щодо відновлення електропостачання та виконання умов Договору про спільне використання, субспоживача було відключено від мережі електропостачання, що призвело до виникнення у позивача упущеної вигоди.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.
24.01.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/17507/18. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).
26.02.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства "Київобленерго" надійшло клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
28.02.2019 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Рівьєра Вілас" надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить поновити процесуальний строк для подання відзиву, а також зупинити провадження у справі на підставі п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України до вирішення цивільної справи №757/64153/17-ц.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
На підставі викладеного, з метою забезпечення реалізації учасниками спору свого права на участь у судовому засіданні, суд вважає за необхідне здійснювати розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін.
Разом з тим, розглянувши відзив Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Рівьєра Вілас" та клопотання про поновлення процесуального строку для подання відзиву, суд зазначає, що відповідно до статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Рівьєра Вілас" про поновлення пропущеного строку для подання відзиву. Разом з тим, суд зазначає, що клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Сервісна компанія "Рівьєра Вілас" про зупинення провадження у справі на підставі п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України до вирішення цивільної справи №757/64153/17-ц буде розглянуто у судовому засіданні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.03.2019 вирішено розгляд справи №910/17507/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Розгляд справи призначено на 20.03.19.
18.03.2019 представником відповідача через відділ діловодства Господарського суду міста Києва був поданий письмовий відзив на позов.
У судове засідання 20.03.2019 представники сторін з'явились.
Розглянувши у судовому засіданні 20.03.2019 клопотання представника відповідача про зупинення провадження, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 227 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Отже, для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному конкретному випадку зобов'язаний з'ясувати: 1) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, з іншою справою, що розглядається судом; 2) чим обумовлюється об'єктивна неможливість розгляду справи.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 у справі N 916/2611/14.
Мотивуючи своє клопотання про зупинення провадження у справі №910/17507/18 відповідач зазначає про те, що ухвалою Печерського районного суду від 11.12.2017 у справі №757/64153/17-ц було відкрито провадження у цивільній справі ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Київобленерго», Вишгородського підрозділу Публічного акціонерного товариства «Київобленерго», Товариства з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Рівьєра Вілас» про захист прав споживачів, визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Враховуючи те, що у господарській справі №910/17507/18 в обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскільки відповідач проігнорував законні вимоги позивача щодо відновлення електропостачання та виконання умов Договору про спільне використання, субспоживача було відключено від мережі електропостачання, що призвело до виникнення у позивача упущеної вигоди, у суду відсутні підстави вважати, що цивільна справа пов'язана з господарською справою та те, що без рішення суду у цивільній справі буде об'єктивно неможливо вирішити господарський спір через різну правову природу предмету даних справ.
У судове засідання 27.03.2019 з'явилися представники позивача та відповідача.
Представник позивача надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.
Представник відповідача надав пояснення по суті спору, заперечив проти задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог статті 222 Господарського процесуального кодексу України судом під час розгляду справи здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального пристрою.
Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод" 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
28.12.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сервісна компанія «Рівьєра Вілас» (далі - власник мереж, відповідач) та Публічним акціонерним товариством «АЕС Київоблаенерго» (далі - електропостачальна організація, позивач) було укладено Договір про спільне використання технологічних електричних мереж №US10-2012-00919/00 (далі - Договір), відповідно до умов якого власник мереж зобов'язується забезпечити технічну можливість передачі (транзиту) електричної енергії власними технологічними електричними мережами в точки приєднання електроустановок електропостачальною організації або інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії, яким забезпечує електропостачальна організація, а електропостачальна організація - своєчасно сплачувати вартість послуг власника мереж з утримання технологічних електричних мереж спільного використання та інші послуги відповідно до умов цього Договору.
Відповідно до п. 1.2 Договору власник мереж забезпечує надійну передачу електричної енергії від межі розподілу електричних мереж з електропередавальною організацією до межі розподілу електричних мереж х електропостачальною організацією або іншими суб'єктами господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує електропостачальна організація.
Позивач зазначає суду про те, що оскільки відповідач проігнорував законні вимоги позивача щодо відновлення електропостачання та виконання умов Договору про спільне використання, субспоживача було відключено від мережі електропостачання, що призвело до виникнення у позивача упущеної вигоди.
В свою чергу, відповідач у своєму письмовому відзиві зазначає про те, що ним умови Договору не порушувались, а єдиною причиною відсутності електроживлення будинку громадянки ОСОБА_5 є несправний автоматичний вимикач, який знаходиться в зоні експлуатаційної відповідальності самої громадянки ОСОБА_5
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.
Власник електричних мереж - юридична або фізична особа, якій на праві власності або користування належать електроустановки, призначені для розподілу електричної енергії, або юридична особа, якій на праві власності або користування належать електроустановки, призначені для передачі електричної енергії (Правила роздрібного ринку електричної енергії, затверджені Постановою НКРЕКП 14.03.2018 № 312, далі - Правила).
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір про спільне використання технологічних електричних мереж - домовленість двох сторін, що встановлює зміст та регулює правовідносини між оператором системи розподілу та основним споживачем, мережі якого розташовані на території ліцензованої діяльності оператора системи розподілу, під час транспортування електричної енергії технологічними електричними мережами основного споживача, що укладається за типовою формою, затвердженою Регулятором, та згідно з яким передбачається оплата вартості послуг з використання технологічних електричних мереж основного споживача, визначеної за затвердженою Регулятором методикою (Правила).
Відповідно до п. 2.5.1 Правил для забезпечення розподілу електричної енергії іншим споживачам, а також для транспортування електричної енергії в мережі оператора системи розподілу електричними мережами, що не належать оператору системи розподілу, між оператором системи розподілу та споживачем та/або власником цих мереж, який не є оператором системи розподілу, укладається договір про спільне використання технологічних електричних мереж, що укладається між ними на основі Типового договору про спільне використання технологічних електричних мереж.
Пунктом 2.5.2 Правил регламентовано, що власник технологічних електричних мереж (основний споживач) зобов'язаний належно утримувати технологічні електричні мережі та не обмежувати право оператора системи вимагати від власника технологічних електричних мереж відшкодування нанесених оператору системи збитків.
Так, за умовами п. 2.1.1 та 2.1.9 Договору власник мереж зобов'язується утримувати технологічні електричні мережі спільного використання у належному технічному стані, формувати електричну схему цих мереж відповідної пропускної здатності та забезпечувати технічну можливість для передачі електричної енергії до межі балансової належності електроустановок електропостачальною організації або інших суб'єктів господарювання, передачу електричної енергії яким забезпечує електропостачальна організація; оперативно повідомляти електропостачальна організацію та інших суб'єктів господарювання, електроустановки яких приєднані до технологічних електричних мереж власника мереж, про порушення, що пов'язані з перериванням електропостачання, їх причини і терміни відновлення режиму електропостачання, про виведення в ремонт, а також введення в дію після ремонту технологічних електричних мереж, якими передається електроенергія.
Із претензійного листування, яке наявне у матеріалах справи вбачається, що позивач 23.12.2016 дізнався про порушення відповідачем Договору шляхом припинення електропостачання у житловий будинок №49, що розташований по вулиці Сагайдачного, в селі Лебедівка на території обслуговування відповідача.
Враховуючи те, що електропостачання було відсутнє в період з 22.02.2016 - 22.06.2018 позивач зазначає про завдання відповідачем збитків у вигляді упущеної вигоди в розмірі 55 044,23 грн.
В свою чергу, відповідачем було долучено до відзиву висновок експерта за результатами проведення електротехнічного дослідження №9125 від 03.08.2018, з якого вбачається, що за технічний стан ввідного експлуатаційного триполюсного автоматичного вимикача та лічильника електричної енергії типу HR-06-TD-MME.3FDSMxPD-U зав. № 03088143 2014 року несе відповідальність постачальник електричної енергії (ПрАТ «Київобленерго»), за технічний стан вихідного триполюсного автоматичного вимикача після лічильника електричної енергії несе відповідальність споживач (власник будинку).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Визначення поняття збитків наводяться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України), відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до частини четвертої статті 623 ЦК України при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Кредитор, який вимагає відшкодування збитків, має довести: неправомірність поведінки особи; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. З іншого боку, боржник має право доводити відсутність своєї вини (стаття 614 ЦК України).
Таким чином, у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки у розмірі доходів, які б могли бути реально отримані.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані.
Позивач повинен довести також, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі N 750/8676/15-ц. Вказаної правової позиції дотримувався також Верховний Суд України в постанові від 18 травня 2016 року у справі N 6-237цс16.
Проаналізувавши розрахунок упущеної вигоди, доданої позивачем до позову, встановити, яким саме чином останнім було визначено суму упущеної вигоди не видається за можливе через відсутність посилань на первинні документи. Зокрема, позивачем було визначено суму з посиланням на обсяги споживання ОСОБА_5 електричної енергії за період з лютого 2016 по червень 2018, проте, яким чином позивачем було встановлено обсяг такого споживання жодним чином належно обґрунтовано не було, а ні в позовній заяві, а ні безпосередньо в розрахунках.
На думку суду, при визначенні упущеної вигоди розрахунки мають бути обґрунтовані та розгорнуті, містити посилання на нормативно-правові акти, які регулюють специфічні відносини та на первинні документи, в яких може бути зафіксований обсяг споживання електричної енергії, що в даному випадку впливає безпосередньо на суму, яку позивач просить стягнути з відповідача у вигляді збитків (упущеної вигоди).
Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд звертає увагу на те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Переконливість кожного доказу доводиться у змагальній процедурі безпосередньо перед тим складом суду, який дає цьому доказу юридично значущу оцінку.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.
Подані позивачем докази на підтримання власної позиції на думку суду неповними та непереконливими, а рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.
Відповідно до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом положень ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Виходячи із змісту ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством). Відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
На позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто довести, що його права та інтереси дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Крім того, суд звертає увагу на те, що, відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Одночасно, надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що згідно ч.4 ст.11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами ст.17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Згідно ст.6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищенаведене, за висновками суду, позивачем не було доведено факту порушення, оспорювання або невизнання відповідачами його прав або охоронюваних законом інтересів, а саме позивачем не було належним чином доведено а ні вини відповідача у завданні збитків, а ні фактичного розміру упущеної вигоди, що є обов'язковою складовою для відшкодування таких збитків.
Враховуючи наведене, з'ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку що позивачем належними та допустимими доказами не було доведено обставини, покладені в основу позову.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір має бути покладено на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судовий збір покласти на Приватне акціонере товариства "Київобленерго" .
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Повний текст рішення складено 01.04.2019
Суддя О.Є. Блажівська