ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
20.03.2019Справа № 910/16818/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (04071, м.Київ, ВУЛИЦЯ ХОРИВА, будинок 1 Г)
до про1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» (01133, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЩОРСА, будинок 31); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЮНАЙТЕД» (01054, м.Київ, ВУЛИЦЯ БУЛЬВАРНО-КУДРЯВСЬКА, будинок 33, приміщення 40) визнання недійсним договору факторингу
Представники:
від Позивача: Столярчук І.В. (представник на підставі ордеру);
від Відповідача - 1: Литвинова Г.В. представник за довіреністю);
від Відповідача - 2: Соловей Ю.А. (представник за довіреністю);
Вищий навчальний заклад «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» (надалі також - «Позивач») звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» (надалі також - «Відповідач - 1») та Товариства Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЮНАЙТЕД» (надалі також - «Відповідач - 2») про визнання недійсним договору факторингу.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для визнання недійсним Договору факторингу №1/08 від 14.08.2018 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.12.2018 року у задоволенні заяви Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" про забезпечення позову шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЮНАЙТЕД" здійснювати будь - які дії, спрямовані на стягнення заборгованості з Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на підставі договору факторингу №1/08 від 14.08.2018 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ФАКТОР ПЛЮС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЮНАЙТЕД" відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.12.2018 року відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.01.2019 року.
14.01.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву, яким просив Суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
16.01.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання, встановлення строку для подання відзиву, поновлення строку для подання відзиву
В судове засідання 16.01.2019 року з'явились представники відповідачів. Представник позивача не з'явився, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Відповідача-2 про поновлення строку для подання відзиву, встановлено Відповідачу-2 до 5 днів з 16.01.2019 року для надання відзиву, надано Позивачу строк до 5 днів з дня отримання відзивів для надання відповідей на відзиви, надано Відповідачам строк до 3 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, зобов'язано Відповідачів надати докази на підтвердження віднесення ТОВ "ФК "Фактор Плюс" та ТОВ "ФК "Юнайтед" до фінансових установ в розумінні ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" на час укладення оспорюваного Договору, відкласти підготовче судове засідання на 06.02.2019 року.
21.01.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.
06.02.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача-1 надійшли заперечення на відповідь на відзив.
В судове засідання 06.02.2019 року з'явився представник відповідача -1. Представники позивача та відповідача -2 не з'явились, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.02.2019 року.
20.02.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про оголошення перерви в розгляді справи.
В судове засідання 20.02.2019 року з'явились представники сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача про оголошення перерви в розгляді справи, оголошено перерву в судовому засіданні до 28.02.2019 року.
28.02.2019 року судове засідання не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Чинчин О.В. на лікарняному.
12.03.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
20.03.2019 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача - 1 надійшло клопотання про зупинення розгляду справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/2360/19.
В судове засідання 20 березня 2019 року з'явились представники Сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, відмовлено в задоволенні клопотання Відповідача-1 про зупинення провадження у справі.
Представник Позивача заявив усне клопотання про оголошення перерви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.03.2019 року, яка занесена до протоколу судового засідання, оголошено перерву в судовому засіданні на 20 хвилин.
Після перерви представник Позивача підтримав вимоги та доводи, викладені у позовній заяві, просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Представники Відповідачів заперечили проти задоволення позовних вимог, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
В судовому засіданні 20 березня 2019 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Хрещатик" (кредитор) та Вищим навчальним закладом "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (позичальник) 04.06.2008 року було укладено Генеральний договір №24-47/1-08/G. (т.1 а.с.59-92)
Крім цього, 04.06.2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Хрещатик" (кредитор) та Вищим навчальним закладом "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (позичальник) було укладено Кредитний договір № 24-47/1-08/1.(т.1 а.с.93-145)
26.06.2007 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Хрещатик" (кредитор) та Вищим навчальним закладом "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (позичальник) було укладено Кредитний договір № 40-47/4-07. (т.1 а.с.158-216)
Також, між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Хрещатик" (кредитор) та Вищим навчальним закладом "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (позичальник) 10.08.2007 року було укладено Кредитний договір № 54-47/4-07. (т.1 а.с.217-260)
24.12.2013 року між публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик", яке є правонаступником Відкритого акціонерного товариства Комерційний банк "Хрещатик" (кредитор) та Вищим навчальним закладом "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (позичальник) було укладено Кредитний договір № 58-47/1-13.(т.1 а.с.146-157)
З метою забезпечення належного виконання зобов'язань, що випливають з Генерального договору № 24-47/1-08/G від 04.06.2008, Кредитного договору № 54-47/4-07 від 10.08.2007, Кредитного договору № 40-47/4-07 від 26.06.2007, Кредитного договору № 225-34-01 від 28.07.2005, 12.06.2008 року між Відкритим акціонерним товариством Комерційний банк "Хрещатик" (іпотекодержатель) та Вищим навчальним закладом "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (іпотекодавець) укладено Договір іпотеки № 24-47/1-08/04. (т.1 а.с.261-285)
22.09.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» (Новий кредитор) було укладено Договір №2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно з п.2.1 якого Банк відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених Договором, права вимоги Банку до Позичальника - Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (боржник) за кредитними договорами № 24-47/1-08/1 від 04.06.2008, №58-47/1-13 від 24.12.2013, що укладені в рамках Генерального договору №24-47/1-08/G від 04.06.2008, кредитними договорами №40-47/4-07 від 26.06.2007, №54-47/4-07 від 10.08.2007, та/або Договором іпотеки №24-47/1-08/04 від 12.06.2008 та/або Договором №58-47/1-13/02 застави рухомого майна (у т.ч. основних засобів) від 25.03.2015, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього договору (далі - Основні договори). (т.1 а.с.286-290)
Пунктом 2.2 Договору №2017/2-Ю від 22.09.2017 року передбачено, що за цим Договором Новий кредитор в день укладання цього Договору, але в будь - якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до п.4.1 Договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи, проте не обмежуючись право вимагати належного виконання боржником зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати комісій, вказаних у Додатку №1 до цього Договору. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у Додатку №1 до цього Договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане Банку відповідно до умов основних договорів.
За визначеною пунктом 4.1 договору №2017/2-Ю від 22.09.2017 умовою ТОВ "Фінансова компанія "Фактор плюс" сплачує первісному кредитору за відступлені права 31 013 111, 00 грн.
Додатком №1 до Договору №2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 22.09.2017 року визначено, що в день укладення Договору про відступлення права вимоги Банк відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги кредитора за Основними договорами в загальному розмірі 60 600 353,56 грн., включаючи: право вимагати належного виконання боржником зобов'язань за основними договорами, в тому числі - сплати боржником грошових коштів за: прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 49 731 715, 95 грн., прострочені проценти у розмірі 10 266 229, 14 грн., нараховані відсотки станом на 22.09.2017 року у розмірі 589 408, 47 грн., прострочені комісії у розмірі 12 000 грн., нараховані комісії станом на 22.09.2017 року 1 000 грн. (т.1 а.с.291-294)
Крім цього, 22.09.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" (Первісний іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор плюс" (Новий іпотекодержатель) укладено Договір № 2017/2-Ю-1 про відступлення прав вимоги за Договором іпотеки № 24-47/1-08/04 від 12.06.2008, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельником Р.П. за реєстровим номером № 1664, за умовами якого первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю права за Договором іпотеки, визначеним в пункті 1.2 цього Договору, а новий іпотекодержатель приймає це відступлення. (т.1 а.с.295-296)
02.10.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор плюс" (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс сервіс люкс" (Новий кредитор) укладено Договір № 02/10-17/2 про відступлення частини прав вимоги, за умовами якого Первісний кредитор відступає Новому кредитору, а Новий кредитор набуває частину права вимоги Первісного кредитора до Позичальника - Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", в розмірі зазначеному у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржник, включаючи права вимоги до правонаступників Боржника, спадкоємців Боржника або інших осіб, до яких перейшли обов'язки божника за Кредитними договорами: №24-47/1-08/G - Генеральний договір та Кредитними договорами в рамках Генерального №24-47/1-08/1 від 04.06.2008 та №58-47/1-13 від 24.12.2013, а також №40-47/4-07 від 26.06.2007 та №54-47/4-07 від 10.08.2907, Договором іпотеки №24-47/1-08/04 від 12.06.2008 з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору (Основні договори), що були укладені між боржником та Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик".(т.1 а.с.297-298)
Відповідно до п. 2 вказаного Договору, новий кредитор в день укладення цього договору набуває частину прав кредитора за Основними договорами згідно умов цього Договору, включаючи: право вимагати належного виконання боржником зобов'язання за Основним договором, сплати боржником коштів за основною заборгованістю, сплати процентів, вказаних у Додатку № 1 до цього договору, передачі боржником забезпечення в рахунок виконання зобов'язань за Основним договором. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у Додатку № 1 до цього договору, який підписується сторонами в день підписання цього договору. Права кредитора за Основними договорами переходять до нового кредитора виключно в розмірі вказаному згідно умов цього договору (Додатку № 1 до цього договору) та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане банку відповідно до умов Основних договорів.
Згідно з Додатком № 1 до вказаного договору Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги кредитора за Основними договорами в загальному розмірі 26 000 000, 00 грн. (т.1 а.с.299-302)
Також 02.10.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» (Первісний іпотекодержатель) та товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс сервіс люкс" (Новий іпотекодержатель) було укладено Договір № 02/10-17/3 про відступлення прав вимоги за Договором іпотеки №24-47/1-08/04 від 12.06.2008, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельником Р.П. за реєстровим номером № 1664, за умовами якого первісний іпотекодержатель відступає новому іпотекодержателю права за Договором іпотеки, визначеним в пункті 1.2 цього Договору, а новий іпотекодержатель приймає це відступлення. (т.1 а.с.303-304)
14.08.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ЮНАЙТЕД» (Фактор) було укладено Договір факторингу №1/08, за умовами п.2.1 якого Фактор зобов'язується передати (сплатити) Клієнту суму фінансування за плату згідно з п. 3.4 цього Договору, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові права вимоги за Кредитним договором в повному обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення права вимоги у розмірі 51 618 432 грн. 92 коп. (т.1 а.с.305-308)
Згідно з п.п. 1 п.1 договору "Кредитний договір" означає у сукупності наступні договори (разом з усіма додатковими угодами до них та/або договорами забезпечення) укладені між Банком та Позичальником:
1) Генеральний договір №24-47/1-08/G від 04.06.2008 та кредитні договори в рамках Генерального договору, а саме: Кредитний договір №24-47/1-08/1 від 04.06.2008 та Кредитний договір №58-47/1-13 від 24.12.2013;
2) Кредитний договір №40-47/4-07 від 26.06.2007;
3) Кредитний договір №54-47/4-07 від 10.08.2007.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору факторингу №1/08 від 14.08.2018 року Клієнт передав Фактору наступні кредитні договори, а також договори про внесення змін до них: Кредитний договір №54-47/4-07 від 10.08.2007, Генеральний договір №24-47/1-08/G від 04.06.2008, Кредитний договір №24-47/1-08/1 від 04.06.2008, Кредитний договір №40-47/4-07 від 26.06.2007 та Кредитний договір №58-47/1-13 від 24.12.2013, що підтверджується Актом прийому - передачі документів від 14.08.2018 (т.1, а.с.309-310)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що Договір факторингу №1/08 від 14.08.2018 року є недійсним, оскільки з 02.06.2016 року ПАТ «КБ «Хрещатик» втратив своє право як кредитора на нарахування відсотків та пені за кредитними договорами, а тому таке право не було передано Відповідачу - 1 на підставі Договору №2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 22.09.2017 року. Крім того, з урахуванням відступлення частини права вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Офіс сервіс люкс" на підставі Договору № 02/10-17/2 про відступлення частини прав вимоги від 02.10.2017 року на суму 26000000 грн. 00 коп., Відповідач - 1 фактично мав право вимоги до Позивача в загальній сумі 34588353 грн. 56 коп., тобто станом на момент укладання договору факторингу Відповідач - 1 права вимоги у визначеному розмірі не мав. Також з умов Договору факторингу №1/08 від 14.08.2018 року неможливо встановити за який період було здійснено розрахунок заборгованості за кожним кредитним договором, на підставі яких даних та розмірів відсоткової ставки, пені, що свідчить про недотримання норм ст. 61 Конституції України. За таких підстав, просить суд визнати Договір факторингу №1/08 від 14.08.2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ЮНАЙТЕД» недійсним.
Заперечуючи проти позову Відповідач -1 зазначав, що починаючи з 22.09.2017 року до Відповідача - 1 перейшли всі права кредитора за кредитними договорами, договір №2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 22.09.2017 року є чинним, недійсним не визнавався. У період з 23.09.2017 р. по 14.08.2018р. Відповідач - 1 нарахував на суму кредитної заборгованості проценти за користування кредитом, пеню за порушення строків погашення процентів та пеню за порушення строків погашення кредиту, нарахування процентів та пені відбувалося на різні частини заборгованості, а тому відсутня подвійна відповідальність Позивача.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Стаття 6 Конвенції передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів (стаття 20 Господарського кодексу України).
Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України, до яких, зокрема, відноситься визнання правочину недійсним. Аналогічні положення містить статті 20 Господарського кодексу України.
За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Пунктом 2.1. Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.
За змістом п.2.9 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписівст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.
Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України», за змістом вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття «заінтересована особа». Тому коло заінтересованих осіб має з'ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.
Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).
Як встановлено Судом, 14.08.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ЮНАЙТЕД» (Фактор) було укладено Договір факторингу №1/08, за умовами п.2.1 якого Фактор зобов'язується передати (сплатити) Клієнту суму фінансування за плату згідно з п. 3.4 цього Договору, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові права вимоги за Кредитним договором в повному обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення права вимоги у розмірі 51 618 432 грн. 92 коп. (т.1 а.с.305-308)
Відповідно до ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому, заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.
Таким чином, для настання процесуального правонаступництва необхідним є встановлення факту правомірного переходу до особи матеріальних прав попередника.
Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Правовий аналіз вищенаведених норм права дає підстави для висновку, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання цілком і повністю зберігається, а відбувається зміна лише суб'єктивного складу кредиторів.
Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги), визначення якого міститься у ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність". Так, зі змісту вказаної норми вбачається, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.
У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначається як передання чи зобов'язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.
Відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності.
Водночас щодо суб'єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Виходячи із зазначених норм матеріального законодавства договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором.
Факторинг є фінансовою послугою, правові засади у сфері надання яких регулює Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", за змістом норм якого фактор на момент укладення договору факторингу повинен мати статус фінансової установи та отримати дозвіл на надання фінансової послуги факторингу.
Згідно з розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг №352 від 06.02.2014 року, до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів):
- фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали догові, з якого випливає право грошової вимоги;
- набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення;
- отримання оплати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Стаття 7 Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності" визначає перелік видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню, серед яких, надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).
Судом здійснено пошук на офіційному веб - сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг та встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ЮНАЙТЕД» є фінансовими установами в розумінні Закон України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", а відповідно до розпоряджень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг отримали ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг. (т.2 а.с.98-106)
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частиною 1 статті 42 Господарського кодексу України передбачено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єкта ми господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: назву документа; назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; прізвище, ім'я і по батькові фізичної особи, яка отримує фінансові послуги, та її адресу; найменування, місцезнаходження юридичної особи; найменування фінансової операції; розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.
Суд зазначає, що зі змісту Спірного договору випливає, що сторонами погоджено, в тому числі, предмет договору, порядок розрахунків сторін із здійснення фінансової операції - надання грошових коштів у розпорядження клієнта за плату, зобов'язання сторін, відповідальність сторін та інше. Тобто, істотні умови договору факторингу відповідають вимогам, встановленим законом для даного виду договорів.
В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що вказаний Договір є недійсним, оскільки з урахуванням відступлення частини права вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Офіс сервіс люкс" на підставі Договору № 02/10-17/2 про відступлення частини прав вимоги від 02.10.2017 року на суму 26000000 грн. 00 коп., Відповідач - 1 фактично мав право вимоги до Позивача в загальній сумі 34588353 грн. 56 коп., тобто станом на момент укладання договору факторингу Відповідач - 1 права вимоги у визначеному розмірі не мав.
Судом встановлено, що 22.09.2017 року між Публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик" (Банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» (Новий кредитор) було укладено Договір №2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, згідно з п.2.1 якого Банк відступає шляхом продажу Новому кредитору належні Банку, а Новий кредитор набуває у обсязі та на умовах, визначених Договором, права вимоги Банку до Позичальника - Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (боржник) за кредитними договорами № 24-47/1-08/1 від 04.06.2008, №58-47/1-13 від 24.12.2013, що укладені в рамках Генерального договору №24-47/1-08/G від 04.06.2008, кредитними договорами №40-47/4-07 від 26.06.2007, №54-47/4-07 від 10.08.2007, та/або Договором іпотеки №24-47/1-08/04 від 12.06.2008 та/або Договором №58-47/1-13/02 застави рухомого майна (у т.ч. основних засобів) від 25.03.2015, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку № 1 до цього договору (далі - Основні договори). (т.1 а.с.286-290)
Пунктом 2.2 Договору №2017/2-Ю від 22.09.2017 року передбачено, що за цим Договором Новий кредитор в день укладання цього Договору, але в будь - якому випадку не раніше моменту отримання Банком у повному обсязі коштів, відповідно до п.4.1 Договору, набуває усі права кредитора за основними договорами, включаючи, проте не обмежуючись право вимагати належного виконання боржником зобов'язань за основними договорами, сплати боржниками грошових коштів, сплати процентів, сплати комісій, вказаних у Додатку №1 до цього Договору. Розмір прав вимоги, які переходять до нового кредитора, вказаний у Додатку №1 до цього Договору. Права кредитора за основними договорами переходять до нового кредитора у повному обсязі та на умовах, які існують на момент відступлення права вимоги, за виключенням права на здійснення договірного списання коштів з рахунку/рахунків боржників, що надане Банку відповідно до умов основних договорів.
Додатком №1 до Договору №2017/2-Ю про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 22.09.2017 року визначено, що в день укладення Договору про відступлення права вимоги Банк відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги кредитора за Основними договорами в загальному розмірі 60 600 353,56 грн., включаючи: право вимагати належного виконання боржником зобов'язань за основними договорами, в тому числі - сплати боржником грошових коштів за: прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 49 731 715, 95 грн., прострочені проценти у розмірі 10 266 229, 14 грн., нараховані відсотки станом на 22.09.2017 року у розмірі 589 408, 47 грн., прострочені комісії у розмірі 12 000 грн., нараховані комісії станом на 22.09.2017 року 1 000 грн. (т.1 а.с.291-294)
02.10.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» (Первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Офіс сервіс люкс" (Новий кредитор) було укладено Договір № 02/10-17/2 про відступлення частини прав вимоги, за умовами якого Первісний кредитор відступає Новому кредитору, а Новий кредитор набуває частину права вимоги Первісного кредитора до Позичальника - Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна", в розмірі зазначеному у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - Боржник, включаючи права вимоги до правонаступників Боржника, спадкоємців Боржника або інших осіб, до яких перейшли обов'язки боржника за Кредитними договорами: №24-47/1-08/G - Генеральний договір та Кредитними договорами в рамках Генерального №24-47/1-08/1 від 04.06.2008 та №58-47/1-13 від 24.12.2013, а також №40-47/4-07 від 26.06.2007 та №54-47/4-07 від 10.08.2907, Договором іпотеки №24-47/1-08/04 від 12.06.2008 з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору (Основні договори), що були укладені між боржником та публічним акціонерним товариством "Комерційний банк "Хрещатик". (т.1 а.с.297-298)
Згідно з Додатком № 1 до вказаного договору Первісний кредитор відступає, а Новий кредитор набуває право вимоги кредитора за Основними договорами в загальному розмірі 26 000 000, 00 грн. (т.1 а.с.299-302)
14.08.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» (Клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ЮНАЙТЕД» (Фактор) було укладено Договір факторингу №1/08, за умовами п.2.1 якого Фактор зобов'язується передати (сплатити) Клієнту суму фінансування за плату згідно з п. 3.4 цього Договору, а Клієнт зобов'язується відступити Факторові права вимоги за Кредитним договором в повному обсязі та на умовах, що існують на дату відступлення права вимоги у розмірі 51 618 432 грн. 92 коп. (т.1 а.с.305-308)
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитними договорами, доданому до Договору факторингу №1/08 від 14.08.2018 року, станом на 14.08.2018 року, загальна сума заборгованості Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» за Кредитними договорами № 24-47/1-08/1 від 04.06.2008, №58-47/1-13 від 24.12.2013, №40-47/4-07 від 26.06.2007, №54-47/4-07 від 10.08.2007 становить 51 618 432 грн. 92 коп., яка включає в себе за кожним із чотирьох договорів заборгованість за договором, заборгованість за процентами, заборгованість за пенею.
Судом встановлено, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/6648/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" до Вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" про стягнення 42 024 065,07 грн., з яких: 31 028 400,92 грн. основної заборгованості, 4 277 183,03 грн. процентів за користування кредитними коштами, та 6 718 481,12 грн. пені.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.2018 у справі №910/6648/18 клопотання товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" про заміну позивача його правонаступником у справі №910/6648/18 задоволено; замінено позивача у справі № 910/6648/18 - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор Плюс" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 31, ідентифікаційний код 37881514) на його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Юнайтед" (01054, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 33, приміщення 40, ідентифікаційний код 41884207).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.09.2018 року у справі №910/6648/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суді від 20.12.2018 року, позов задоволено частково. Стягнуто з вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Юнайтед" 31 028 400 грн. 92 коп. - основного боргу та 465 426 грн. 02 коп. - судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.
У вказаній постанові суду апеляційної інстанції встановлено, що стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 4 277 183,03 грн. процентів за користування кредитними коштами, нарахованими за період з 23.09.2017 по 21.05.2018, а також 6 718 481,12 грн. пені, нарахованої за період з 23.09.2017 по 21.05.2018, слід зазначити наступне. Так, відповідно до умов пункту 2.2 договору №2017/2-Ю від 22.09.2017 товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор плюс" отримано права кредитора виключно у визначеному додатком №1 розмірі. Отже, Новий кредитор отримав право вимагати погашення існуючого на момент відступлення боргу, проте не став стороною укладених між відповідачем та ПАТ "КБ "Хрещатик" кредитних договорів з усіма відповідними правами кредитора. Відповідний обсяг прав отримав і позивач у даній справі після укладення договору факторингу №1/08 від 14.08.2018. Таким чином, позивач не отримав право на нарахування відсотків за користування кредитом та пені за порушення грошових зобов'язань після 22.09.2017, тобто після укладення договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №2017/2-Ю від 22.09.2017.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, судове рішення у справі № 910/6648/18 не може бути поставлене під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт неотримання Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фактор плюс" права на нарахування відсотків за користування кредитом та пені за порушення грошових зобов'язань після 22.09.2017, тобто після укладення договору відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги №2017/2-Ю від 22.09.2017, підтверджено рішенням Господарського суду м. Києва від 18.09.2018 року у справі №910/6648/18, яке набрало законної сили. Тобто, вказаним рішенням підтверджено доводи Позивача, викладені у позовній заяві, щодо отримання Відповідачем - 1 права вимоги до Позивача в загальній сумі 34588353 грн. 56 коп.
Таким чином, сума заборгованості за кредитним договором №2017/2-Ю від 22.09.2017 року, яка підлягає стягненню, визначена рішенням суду, яке набрало законної сили.
Проте, Суд зазначає, що при зверненні до суду з вказаним позовом про визнання недійсним Договору факторингу №1/08 від 14.08.2018 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ЮНАЙТЕД», Позивачем жодним чином не обґрунтовано в чому саме полягає недійсність вказаного договору з посиланням на відповідні норми чинного законодавства України, оскільки підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Так, Суд звертає увагу, що невірно визначена сума отриманого права вимоги до Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» у Договорі факторингу №1/08 від 14.08.2018 року не має наслідком визнання його недійсним з огляду на вимоги чинного законодавства України.
Відповідно до ст. 1081 Цивільного кодексу України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Тобто, відповідальність за дійсність грошової вимоги покладається на клієнта, отже, є предметом взаємовідносин клієнта та фактора, та не є предметом спору у даній справі.
За таких підстав, Суд приходить до висновку, що Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оспорювані ним Договір факторингу №1/08 від 14.08.2018 року суперечить закону, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, або що особи, які вчинили цей правочин, не мали на це необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи що волевиявлення учасників правочину не було вільним та не відповідало їх внутрішній волі, або що правочин не було вчинено у формі, встановленій законом, чи що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним.
Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Що ж стосується порушеного права, то таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до Суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов'язковим для України, визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 цієї ж Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, що означає право особи на пред'явлення в суді такої вимоги на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Враховуючи вищевикладене, Суд зазначає, що право Позивача в частині визначення в Договорі факторингу №1/08 від 14.08.2018 року про отримання права вимоги від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ЮНАЙТЕД» у розмірі 51 618 432 грн. 92 коп. жодним чином не порушене з огляду на факти, встановлені в рішенні Господарського суду м. Києва від 18.09.2018 року у справі №910/6648/18, яке набрало законної сили. Так, вказаним рішенням встановлено, що від Відповідача - 1 до Відповідача - 2 на підставі договору факторингу №1/08 від 14.08.2018 перейшло право вимоги по сплаті заборгованості за чотирма кредитними договорами у загальному розмірі 34 588 353,56 грн., а не у розмірі 51 618 432 грн. 92 коп., як було визначено у спірному договорі. Таким чином, незважаючи на визначену суму отриманого права вимоги у Договорі факторингу №1/08 від 14.08.2018 року, з Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» не було стягнуто суму більшу, ніж ту, яка дійсно перейшла до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія «ЮНАЙТЕД».
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, Позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання Договору факторингу №1/08 від 14.08.2018 року недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЮНАЙТЕД» про визнання недійсним договору факторингу є недоведеними та задоволенню не підлягають у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Вищого навчального закладу «Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФАКТОР ПЛЮС» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЮНАЙТЕД» про визнання недійсним договору факторингу - відмовити у повному обсязі.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 29 березня 2019 року.
Суддя О.В. Чинчин