26.03.2019 Справа № 904/700/18
м.Дніпро, пр.Дмитра Яворницького, 65
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді (доповідача) - ОСОБА_1,
суддів - Кощеєва І.М., Орєшкіної Е.В.,
при секретарі судового засідання: Мацекос І.М.,
розглянувши апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2018 у справі №904/700/18 (головуючий суддя - Юзіков С.Г., судді - Панна С.П., Рудь І.А., повне рішення складено 03.12.2018)
за позовом приватного підприємства фірма "МГТ", м.Павлоград
до приватного акціонерного товариства "ДТЕК Павлоградвугілля ", м.Павлоград
про стягнення пені, трьох процентів річних та втрат від інфляції в сумі 130 406грн.44 коп. за договором про надання транспортних послуг з перевезення вантажу №11-14/39-П від 04.01.2011
- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2018 у справі №904/700/17 позов приватного підприємства фірми (далі- ППФ)"МГТ" задоволено частково, з приватного акціонерного товариства (далі-ПрАТ)"ДТЕК Павлоградвугілля" на користь позивача стягнуто 7874грн.27коп. трьох процентів річних та 33109грн. індексу інфляції, в решті в позові відмовлено;
- приймаючи рішення в частині задоволення позовних вимог, господарський суд виходив з того, що судовими рішеннями у справі №8/5005/12311/2011 встановлена наявність у відповідача боргу перед позивачем за договором від 04.01.2011 №11-14/39-П в сумі 400215грн.25коп. і ця обставина не потребує повторного доказування, з того, що ст.625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов"язання незалежно від підстав його виникнення і приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов"язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, тому позивачем правомірно нараховані три проценти річних та індекс інфляції за період з 27.07.2015 по 09.02.2018, протягом якого на виконанні перебувало рішення суду у справі №8/5005/12311/2011;
- відмовляючи в задоволенні позову про стягнення трьох процентів річних, господарський суд послався на невірний розрахунок позивачем відповідних сум, при відмові в позові в частині стягнення пені суд виходив з того, що остання за спірним договором вже стягнута постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі №8/5005/12311/2011, а нарахування пені за період 27.07.2015 по 09.02.2018 виходить за межі строку, встановленого ч.6 ст.232 Господарського кодексу України;
- не погодившись з рішенням суду, ПрАТ"ДТЕК Павлоградвугілля" подало апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом норм матеріального права та на неповне з"ясування ним обставин, що мають значення для вирішення спору просить це рішення скасувати в частині стягнення з товариства вказаних вище сум;
- у поданій скарзі йдеться про те, що господарський суд не звернув увагу на положення ст.11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких рішення суду може бути підставою виникнення цивільних прав та обов"язків у випадках, установлених актами цивільного законодавства, за наявності прямої вказівки про це в законі, про те, що судове рішення забезпечує примусове виконання зобов"язання, яке виникло з підстав, що існували до його винесення, але не породжує таке зобов"язання і у випадку, коли конкретна сума грошового зобов"язання встановлюється судовим рішенням вона ґрунтується на факті вчиненого раніше правопорушення, про те, що відшкодування шкоди - це відповідальність, а не боргове (грошове) зобов"язання і на неї не повинні нараховуватися проценти за користування чужими грошовими коштами, а тому застосування у даному випадку ст.625 Цивільного кодексу України є необґрунтованим, про те, що положення цієї статті не дають підстав для її застосування у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов"язальних відносин, при цьому, за твердженням скаржника, між сторонами відсутні договірні відносини, які б давали підстави стверджувати про наявність у відповідача грошового зобов"язання перед позивачем, а також про те, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень врегульовано Законом України "Про виконавче провадження" і тому до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов"язання;
- позивач вважає рішення господарського суду обґрунтованим, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на те, що судом першої інстанції рішення прийнято з урахуванням висновків ОСОБА_2 Верховного Суду та правомірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2011 ППФ "МГТ"(перевізником) та відкритим акціонерним товариством "Павлоградвугілля"(замовником) укладено договір про надання транспортних послуг з перевезення вантажу №11-14/39-П, відповідно до п.п.1.1, 1.2 якого перевізник зобов'язався в порядку та на умовах визначених цим договором надавати послуги по вивозу породи, перевезенню та наданню послуг спецтехніки, а замовник ? забезпечити роботою замовлений транспорт і провести оплату за перевезення вантажу в порядку, передбаченому умовами цього договору.
Відповідно до п.3.3.1 договору замовник зобов"язаний прийняти надані транспортні послуги з перевезення вантажу та своєчасно здійснювати їх оплату.
П.4.5 договору передбачено, що замовник сплачує перевізнику вартість наданих послуг шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок перевізника в наступному порядку: протягом перших шести місяців з моменту набрання чинності цим договором - протягом десяти календарних днів з моменту підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі наданих послуг, починаючи з сьомого місяця з моменту набрання чинності цим договором і до закінчення строку його дії - протягом тридцяти календарних днів з моменту підписання сторонами відповідного акта прийому - передачі наданих послуг.
Згідно з п.7.9 договору у разі порушення замовником термінів оплати транспортних послуг з перевезення вантажу, що надані перевізником за цим договором та прийняті замовником без зауважень, замовник сплачує перевізнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості за кожен день прострочення виконання зобов'язання щодо оплати послуг перевізника.
В п.8.1 зазначено, що договір вступає в силу з 01.01.2011 та діє по 31.01.2011, але у будь-якому випадку до повного та належного виконання сторонами усіх прийнятих на себе за цим договором зобов"язань.
Зобов"язання за договором №11-14/39-П від 04.01.2011 в частині оплати послуг відповідачем не виконані, що стало підставою для звернення ППФ"МГТ" з позовом до суду.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2011 у справі №8/5005/12311/2011 позов підприємства задоволено частково, стягнуто з ПАТ"ДТЕК Павлоградвугілля" на користь позивача 400215грн.25коп. основного боргу, в решті в позові відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08.02.2012 у вказаній справі, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.04.2012, рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2011 скасовано в частині відмови в стягненні з ПАТ "ДТЕК Павлоградвугілля" пені в сумі 15465грн.86 коп. та трьох процентів річних в сумі 6842грн.06 коп., в іншій частині рішення залишено без змін.
16.02.2012 господарським судом Дніпропетровської області у справі №8/5005/12311/2011 видано відповідний наказ.
27.07.2015 відділом державної виконавчої служби Павлоградського міськрайонного управління юстиції винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі вказаного наказу господарського суду про примусове виконання рішення суду та 09.02.2018 проведено остаточне виконання за цим наказом шляхом стягнення залишкової суми боргу в сумі 103348грн.92 коп..
У зв"язку з простроченням відповідачем зобов"язання по оплаті наданих послуг за спірним договором позивачем за період з 27.07.2015 по 09.02.2018 нараховано пеню в сумі 89414грн.44коп., три процента річних в сумі 7 883грн. та втрати від інфляції в сумі 33109грн..
Наведені обставини слугували визначальними для звернення ППФ"МГТ" з позовом по даній справі.
Ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання не допускається. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно з ч.1 ст.530 названого Кодексу якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами ч.1 ст.598 Кодексу зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Ч.1 ст.599 Кодексу передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.ст.610, 612 Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
В ч.2 ст.625 Кодексу зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Ст.629 Кодексу встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.ст.901, 903 Кодексу за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Крім того, згідно з ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Щодо досліджуваної справи, то наявність у відповідача боргу перед позивачем за договором №11-14/39-П від 14.01.2011 в сумі 400215грн.25коп. встановлена в межах справи №8/5005/12311/2011, у зв"язку з чим, ця обставина не потребує повторного доказування.
Тому, з урахуванням положень наведених норм та вищезазначених фактичних обставин справи, а саме: порушення відповідачем зобов"язань за договором №11-14/39-П від 14.01.2011 в частині повної та своєчасної оплати вартості наданих за цим договором послуг з перевезення вантажів, підтвердження наявності цього боргу судовим рішенням у справі №8/5005/12311/2011, що набрало законної, ненадання відповідачем належних і допустимих доказів, які б вказували на здійснення ним дій, направлених на виконання зобов"язань за договором шляхом виконання рішення суду в добровільному порядку господарським судом зроблено правильний висновок про визнання позовних вимог обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 7874грн.27коп. трьох процентів річних та 33109грн. індексу інфляції за період з 27.07.2015 по 09.02.2018.
При цьому апеляційний суд погоджується з відмовою місцевим господарським судом в задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені з огляду на наступне.
Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У даному випадку, пеня за спірним договором стягнута на підставі постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду у справі №8/5005/12311/2011, а нарахування пені за період з 27.07.2015 по 09.02.2018 виходить за межі, встановлені ч.6 ст.232 Господарського кодексу України.
Також колегія суддів погоджується з перерахунком господарським судом сум трьох процентів річних у зв"язку з тим, що первісний розрахунок, виконаний позивачем, є неправильним.
З огляду на викладене рішення господарського суду слід залишити без змін.
Доводи скаржника колегією суддів визнані необґрунтованими.
Як зазначено вище, ст.ст.599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Отже, чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків.
За змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі не впливають на юридичну оцінку обставин справи, здійснену господарським судом у відповідності до норм чинного законодавства
Керуючись ст.ст.269, 275, 276, 282 - 284 Господарського процесуального кодексу України, суд
- рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.11.2018 у справі №904/700/18 залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення;
- постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повної постанови з підстав, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України;
- повна постанова складена 01.04.2019
Головуючий суддя І.Л. Кузнецова
Суддя І.М.Кощеєв
Суддя Е.В.Орєшкіна