вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"05" березня 2019 р. Справа№ 910/4356/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко А.І.
суддів: Чорної Л.В.
Скрипки І.М.
секретар судового засідання: Бендюг І.В.
за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 05.03.2019
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу
Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
на рішення
Господарського суду міста Києва
від 31.10.2018 (повний текст складено 14.11.2018)
у справі №910/4356/18 (суддя Князьков В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Вестєвробуд”
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
за участю прокурора Військової прокуратури Центрального регіону України
про стягнення 255 362,36 грн.
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю “Вестєвробуд” звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про стягнення 255 362,36 грн., з яких 206 715,51 грн. заборгованість за договором підряду № 050216/1 від 05.02.2016; 29 602,72 грн. пеня, 3 058,00 грн. 3% річних, 15 986,13 грн. - інфляційне збільшення боргу.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за договором на проведення будівельно-монтажних робіт № 050216/1 від 05.02.2016 в частині здійснення оплати виконаних робіт на суму 206 715,51 грн., що стало підставою для нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2018 у справі № 910/4356/18 позовні вимоги задоволено частково.
На підставі рішення суду з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вестєвробуд” підлягає стягненню заборгованість з оплати виконаних робіт в розмірі 201 998 грн. 36 коп., 3 % річних в сумі 3 005 грн. 07 коп., інфляційні втрати в сумі 15 621,37 грн. та судовий збір у розмірі 3 309 грн. 38 коп.
У задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з оплати робіт в сумі 4 717,15 грн., пені в сумі 29 602,72 грн., 3 % річних в сумі 52,93 грн. та інфляційних втрат в сумі 364,76 грн. відмовлено. Залишено за позивачем судовий збір, сплачений при подачі позовної заяви, в сумі 521,06 грн.
Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що між сторонами відповідно до статей 837, 875, 844, 854 ЦК України було укладено договір підряду, який сторони відповідно до статей 629, 525, 526, 193, 530 ЦК України мають виконувати належним чином та у встановлений строк відповідно до умов договору.
Рішення суду обґрунтовано тим, що відповідно до положень пункту 2.2 договору замовник повинен був здійснити оплату не пізніше п'яти робочих днів після підписання ним 19.02.2016 акту № 190216 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2016.
Матеріалами справи (актом № 190216 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2016 року, а також довідкою Північного офісу Держаудитслужби від 19.07.2018) підтверджується факт виконання позивачем підрядних робіт на суму 201 998,36 грн. (206 715,51 грн. - 4 717,15 грн. = 201 998, 36 грн.).
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що матеріали справи не містять доказів оплати позивачу виконаних ним будівельних робіт за договором на суму 201 998, 36 грн. та дійшов висновку про примусове стягнення заборгованості в зазначеній сумі.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України, кваліфікується як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пунктом 6.2 Договору передбачено, що у випадку порушення відповідачем термінів платежів, зазначених у п. 2.2. Договору, позивач має право застосувати до відповідача штрафні санкції, у вигляді пені в розмірі 0,5 % від суми невиконаних платежів за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент підписання сторонами акту виконаних робіт ПФ № КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт ПФ № КБ 3.
Враховуючи, що на дату підписання акту прийняття виконаних робіт 19.02.2016, відповідно до п. 2.2 договору, останнім днем (терміном) належного виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах є 26.02.2016, а можливим строком нарахування пені є період з 27.02.2016 по 26.08.2016.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог про стягнення основаної заборгованості, судом першої інстанції було здійснено перерахунок належної до стягнення суми 3 % річних та інфляційних втрат, враховуючи визначені позивачем періоди прострочення, які складають 3% річних 3 005,07 грн., інфляційних втрат за прострочення відповідачем оплати виконаних робіт 15 621,37 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулась до суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2018 у справі № 910/4356/18, просить оскаржуване рішення скасувати.
Апеляційна скарга мотивована неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та які не були доведені позивачем, невідповідністю висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.
Апелянт звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що судом першої інстанції не було досліджено наявність проектно-кошторисної документації, а послуги з капітального ремонту будівлі спеціального призначення (передавальний центр зв'язку) 2-3-й поверх в/ч НОМЕР_1 НГУ здійснювалися без будь-якої затвердженої проектно- кошторисної документації між замовником та виконавцем.
Апелянт вважає, що позивачем роботи виконувалися з істотним відступленням від умов договору і актів цивільного законодавства, внаслідок чого їх виконання відбувалося з недоліками, а саме, наявністю розбіжності обсягів виконаних робіт Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТЄВРОБУД" за договором № 050216/1 від 05.02.2016р. у сумі 4 717,15 грн., яка була виявлена під час вибіркової перевірки представником Північного офісу Державної аудиторської служби України.
Також на думку апелянта, судом першої інстанції безпідставно відмовлено у проведенні експертизи, оскільки не враховано, що службовим розслідуванням, призначеним наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.04.2018 року № 151, встановлено факт відсутності у військовій частині НОМЕР_1 оригіналу договору № 050216/1 від 05.02.2016р. на суму 206 715,51 грн. та додатками до нього (копія службового розслідування подані разом із відзивом на позов по справі № 910/4356/18). Крім того, договір № 050216/1 від 05.02.2016р. на суму 206 715,51 грн. не реєструвався в управлінні Державної казначейської служби України у Вишгородському районі Київської області у 2016 році як бюджетне зобов'язання у відповідності до Бюджетного кодексу України та Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах ДКС України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 № 309, що підтверджується Листом від УДКС України у Вишгородському районі Київської області від 11.05.2018 № 04-18/249 (копія листа подані разом із відзивом на позов по справі № 910/4356/18), а тому є підстави вважати, що колишній командир військової частини НОМЕР_1 фактично не здійснював прийняття робіт за договором.
Крім того, апелянт зазначає, що до взаємно суперечливих доказів належать акт № 09- 30/429 від 24.04.2017 позапланової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2015 по 31.11.2016, в якому заборгованості перед контрагентами не встановлено, та довідка перевірки дотримання вимог законодавства по виконаних роботах із поточного ремонту дорожнього покриття (Асфальт нижній та верхній шар), по виконанню військового будівництва об'єктів бойової підготовки (спортивна зала), по капітальному ремонту будівлі спеціального призначення (КТП), по капітальному ремонту будівлі спеціального призначення (передавального центру зв'язку) 1-го, 2-го і 3-го поверхів, по виконанню капітального ремонту будівлі спеціального призначення (ШТАБ), та по військовому будівництву навчальних класів зв'язку Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19.07.2018, в якій зазначено, що здійснювалася вибіркова перевірка та встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Вестєвробуд" було завищено обсяги фактично виконаних робіт по договору №050216/1 від 05.02.2016 р. на суму 4 717,15 грн.
За переконанням апелянта вищезазначені обставини свідчать про те, що Товариством з обмеженою Відповідальністю "Вестєвробуд" не були виконані роботи згідно умов Договору в повному обсязі, а заява свідка ОСОБА_1 від 11.06.2018, акт №190216 від 19.02.2016р. приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016р. на суму 206 715,51 грн. та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2016р. на суму 206 715,51 грн. в якій визначено, що роботи виконані в повному обсязі, є неналежним та недостовірним доказом у розумінні ст. ст. 76, 79 ГПКУкраїни.
Апелянт вважає, що оскільки встановлена у довідці розбіжність обсягів виконаних робіт Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕСТЄВРОБУД" за договором №050216/1 від 05.02.2016 р. у сумі - 717,15 грн. позивачем не заперечується, а представником позивача було заявлено про відмову від позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в частині стягнення основного боргу в сумі 4 717,15 грн., то зазначена обставини підтверджує факт порушення договірних зобов'язань за договором №050216/1 від 05.02.2016 р. а саме: зафіксовано невідповідність актів виконаних робіт виконаним роботам, тобто, якість виконаних робіт не відповідає якості, що встановлена сторонами при укладенні відповідних договорів підряду, що потребує експертного дослідження.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
В свою чергу, заперечуючи проти апеляційної скарги позивач зазначає, що заперечення апелянта не відповідають дійсності, оскільки з поданої відповідачем копії акту позапланової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за період з 01.01.2015 по 31.11.2016, що проведена Північним офісом Держаудитслужби України в період з 01.01.2015 по 31.11.2016р. (Акт від 24.04.2017 № 09-30/429) у Розділі 5 «Наявність проектної, кошторисної документації на виконання робіт, експертних висновків (при потребі), актів прихованих робіт (...)» зазначено, що військовою частиною НОМЕР_1 НГУ було укладено три договори про надання послуг з розробки проектно- кошторисної документації та інженерних послуг, в тому числі і договір від 02.12.2015р. № 236, укладений між військовою частиною НОМЕР_1 НГУ та ТОВ «Укржитлопроект». Відповідно до калькуляції, що є невід'ємною частиною вказаного договору, найменування послуги, що надаються ТОВ «Укржитлопроект» є: «Послуги з проведення обстеження технічного стану будівельних конструкцій будівлі передавального центру військової частини НОМЕР_1 НГУ за фактичною адресою: с. Нові Петрівці, Вишгородського району Київської області, а також інженерно-геологічні вишукування». Крім того, ревізією встановлено, що технічна документація з проведення обстеження технічного стану будівельних конструкцій будівлі передавального центру в/ч НОМЕР_2 та технічна документація з інженерно-геологічних вишукувань є в наявності.
Позивач зазначає, що твердження апелянта щодо наявності проектно-кошторисної документації та те, що судом її не було досліджено, не відповідає дійсності, а відповідно і не було порушено норму ст. 877 ЦК України, на яку посилається апелянт.
Позивач звертає увагу на те, що Службове розслідування, яке призначено за наказом командира військової частини НОМЕР_1 НГУ від 25.04.2018р. № 151, було ініційоване командиром вже після отримання претензій та самої позовної заяви, яку одночасно направлено до Господарського суду м. Києва. Крім того, претензії до Військової частини НОМЕР_1 НГУ також направлялись в 2017 році, а саме від 10.03.2017 за № 1002317/1 та від 01.06.2017 за № 010617/1, на які військовою частиною надавалась відповідь. Позивач зазначає, що апелянт до пред'явлення позову знав про наявність у нього заборгованості, проте службове розслідування було проведено тільки в 2018р.
Також позивач зазначає, що посилання апелянта на те, що у військовій частині відсутні оригінали договору 050216/1 з додатками до нього, а також те, що зазначений договір не реєструвався в Управлінні Державної казначейської служби України у Вишгородському районі як бюджетне зобов'язання у відповідності до Бюджетного кодексу України, а тому є підстави вважати, що колишній командир в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 фактично не здійснював прийняття робіт за вказаним договором, спростовується заявою свідка ОСОБА_1 (колишнього командира в/ч НОМЕР_1 НГУ). В зазначеній заяві свідок пояснив, що 01.02.2016 року він особисто підписав гарантійний лист на адресу ТОВ «Вестєвробуд» з проханням виконати відповідні роботи гарантуючи оплату виконаних робіт в термін до 20 грудня 2016 року. Крім вказаного договору, він особисто підписав гарантійний лист на адресу ТОВ «Вестєвробуд» з проханням виконати відповідні роботи гарантуючи оплату виконаних робіт в термін до 20 грудня 2016 року. Також особисто підписав додатки до договору № 050216/1 від 05.02.2016р., а саме: Дефектний акт, договірну ціну на виконання робіт та по факту виконання - акт № 190216 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року на суму: 208 393,12 грн., (в тому числі зворотні суми 1398,01 грн. - вартість матеріальних ресурсів поставки замовника без ПДВ, та ПДВ - 279,60 грн.) та довідку про вартість виконаних будівельних робіт за цей період від 19.02.2016 року, а також акти огляду прихованих робіт №1-2 від 19.02.2016 року.
ОСОБА_1 також вказав, що роботи виконавцем робіт ТОВ «Вестєвробуд» було виконано в повному обсязі, про що свідчить його підпис на акті № 190216 приймання виконаних будівельних робіт від 19.02.2016р. та завірений печаткою військової частини НОМЕР_1 НГУ. Претензій з боку Військової частини НОМЕР_1 НГУ щодо якості, дефектів та недоліків у виконаних роботах були відсутні. Крім того, останній зауважив, що до моменту підписання конкретного договору ТОВ «Вестєвробуд» вже виконувало подібні види робіт для потреб військової частини протягом 2014-2015рр.. Договір за № 050216/1 від 05 лютого 2016 року укладався ним в межах наданих повноважень, завірявся печаткою військової частини, а примірники договорів та доданих документів неодноразово витребовувалися працівниками Північного офісу Держаудитслужби Державної аудиторської служби України в ході контрольних перевірок. Виконання робіт носило дійсний характер. Крім того, судом першої інстанції у Північного офісу Держаудитслужби України було витребувано належно засвідчену довідку перевірки дотримання вимог законодавства пор виконаних роботах із поточного ремонту дорожнього покриття (асфальт верхній та нижній шар), по виконанню військового будівництва об'єктів бойової підготовки (спортивна зала), по капітальному ремонту будівлі спеціального призначення (КТП), по капітальному ремонту будівлі спеціального призначення (передавального центру зв'язку) 1-го, 2-го, 3-го поверхів, по капітальному ремонту будівлі спеціального призначення (Штаб), по військовому будівництву навчальних класів зв'язку військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 19.07.2017р.
Явка учасників у судове засідання
У судове засідання представник прокуратури не з'явиввся, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджуєтья його підписом у розписці про оголошення перерви в судовому засіданні 12.02.2019 у справі № 910/4356/18, про причини неявки суд не повідомлено.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 ГПК України.
Відповідно до частини першої ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (ч. 3 ст. 202 ГПК України).
Застосовуючи згідно статті 3 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, колегія суддів зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника прокуратури, який повідомлений про час та місце розгляду справи, однак не скористався своїм правом участі у судовому засіданні.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
05.02.2016 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Вестєвробуд” (виконавець) укладено договір № 050216/1 (далі - договір), відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати послуги з капітального ремонту будівлі спеціального призначення (передавального центру зв'язку) 2-3-й поверхи військової частини НОМЕР_1 НГУ за ДК:016-2010 та ДК:021-2015 з використанням матеріалів замовника: роботи будівельно-монтажні, інші, код 43.29.1 та будівельно-монтажні роботи, код 45300000-0, а замовник зобов'язується прийняти виконану роботу та оплатити її у строк та у розмірі, що передбачені цим договором.
Пунктом 1.2 договору визначено, що вартість виконання робіт визначена договірною ціною та локальним кошторисом (додатки 2, 3), що додається до цього договору і є його невід'ємною частиною.
Згідно з пунктом 2.1 договору загальна сума договору складає 206 715,51 грн, в тому числі ПДВ 34 452,59 грн.
Замовник здійснює оплату виконавцю після виконання робіт у розмірі 100 % не пізніше п'яти робочих днів на підставі акту виконаних робіт ПФ №КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт ПФ №КБ-3. Оплата послуг згідно договору здійснюється у безготівковій формі на поточний банківський рахунок виконавця, який вказаний в договорі (п. п. 2.2, 2.3 договору).
За умовами пунктів 3.1, 3.2 договору початок виконання робіт - 01.02.2016. Закінчення виконання робіт - не пізніше 20.12.2016.
Робота вважається виконаною після підписання замовником виконаних робіт ПФ №КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт ПФ №КБ-3 (п. 4.1 Договору).
Пунктами 8.1, 8.2 договору визначено, що останній вступає в дію з дати підписання його сторонами і діє до 31.12.2016, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Умови договору застосовуються до відносин між сторонами, які виникли починаючи з 01.02.2016, відповідно до частини третьої статті 631 Цивільного кодексу України.
За змістом акту № 190216 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року від 19.02.2016 та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2016 року підрядником були виконані роботи на суму 206 715,51 грн. Згідно з актами № 1 та № 2 огляду прихованих робіт від 19.02.2016 до договору № 050216/1 від 05.02.2016 виконані роботи були прийняті замовником без зауважень та заперечень.
Спір у даній справі виник у зв'язку з неналежним, як вказує позивач, виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати виконаних робіт, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Апелянтом було також було заявлено клопотання про проведення будівельно - технічної експертизи.
Дослідивши матеріали справи та вислухавши думку представника позивача, колегія прийшла до висновку про відмову у задоволенні зазначеного клопотання, виходячи з того, що в матеріалах справи достатньо доказів для встановлення обставин справи, в отже відсутня необхідність у спеціальних знаннях для встановлення обставин справи.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Зобов'язанням, згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 Кодексу визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За змістом статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлено презумпцію правомірності правочину, відповідно до якої правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Поняття “презумпція правочину” полягає в тому, що будь-які сумніви з приводу дійсності правочину повинні трактуватись на користь його правомірності, з метою недопущення порушення прав інших сторін такого правочину та забезпечення стабільності цивільних правовідносин.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 23.01.2018 у справі № 203/2612/13-ц та від 19.06.2018 у справі № 5023/3905/12.
За приписами статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
На момент прийняття оскаржуваного рішення у даній справі учасниками справи не надано суду відомостей про визнання в судовому порядку договору № 050216/1 від 05.02.2016, а також не повідомлено суду норми закону, в силу якої вказаний договір є нікчемним.
Суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги вимоги відповідача про визнання договору недійсним та доводи останнього про недійсність правочину, викладену останнім у відзиві на позов, оскільки чинним процесуальним законодавством регламентовано порядок та форму звернення до суду з позовом (як окремим, так і зустрічним). Оскільки відповідачем зазначений порядок дотримано не було, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що в межах даної справи вимоги про визнання правочину недійсним не розглядаються.
Враховуючи встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип презумпції правомірності правочину, суд приймає договір № 050216/1 від 05.02.2016 як належну підставу, у розумінні норм статті 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків.
За своїм змістом та правовою природою укладений сторонами договір є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 Цивільного кодексу України та глави 33 Господарського кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Відповідно до ч. 1 ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта (ч. 2 ст. 875 Цивільного кодексу України).
Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником (ч. ч. 1, 2 ст. 844 Цивільного кодексу України).
Матеріали справи містять копії як договору підряду № 050216/1 від 05.02.2016, так і документів, які складались на його виконання, у тому числі акт № 190216 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року та довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2016 року на суму 206 715,51 грн. У судовому засіданні судом було оглянуто оригінали вказаних документів та встановлено їх відповідність наявним в матеріалах справи копіям.
Позивачем надано суду копію гарантійного листа від 01.02.2016 вих. № б/н, за змістом якого командиром Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 повідомлено, що оплату робіт з завершення капітального ремонту 2-3 поверхів будівлі передавального центру буде здійснено до 20.12.2016.
Відповідач, обґрунтовуючи заперечення на позов, посилається на те, що договір не реєструвався в управлінні Державної казначейської служби України у Вишгородському районі Київської області у 2016 році як бюджетне зобов'язання відповідно до Бюджетного кодексу України та Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах ДКС України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №309 від 02.03.2012; закупівля послуг за договором відсутня в додатку до річного плану закупівель на 2016 рік Військової частини НОМЕР_1 ; гарантійний лист, наданий позивачем, не містить вихідного номеру та не реєструвався в журналі вихідної кореспонденції.
Відповідач вказує на те, що проект Договору не розроблявся начальником квартирно-експлуатаційної служби Військової частини НОМЕР_1 , який перебуває на посаді з 2011 року, майором ОСОБА_2 , відповідно до п. п. 5.7.2. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України №300 від 16.07.1997, та окрім того, за результатами перевірок господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 , оригінал договору не виявлявся, в підтвердження чого відповідач посилається на аудиторський звіт про результати фінансового аудиту та аудиту відповідності Військової частини НОМЕР_1 за період її діяльності з 01.02.2013 по 31.07.2016 ( від 16.09.2016 № 27/35-308/11), складений за результатами перевірки відділу внутрішнього аудиту ГУ НГУ, акт позапланової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2015 по 31.11.2016 (від 24.04.2017 № 09-30/429).
Крім того, відповідач зазначає, що підписи посадових осіб Військової частини НОМЕР_1 , а саме підписи командира Військової частини НОМЕР_1 полковника Нардекова М. М., який здійснював підписання договору та підпис заступника командира Військової частини з матеріального забезпечення - начальника тилу підполковника ОСОБА_3 , який підписував акти виконаних робіт, у порівнянні із аналогічним періодом не співпадають із дійсними підписами вказаних осіб, що, на думку відповідача, вказує на можливий факт підроблення підписів. Військовою прокуратурою Центрального регіону України здійснюється досудове розслідування в кримінальному провадженні № 42016110340000194 за фактом недбалого ставлення військових службових осіб Військової частини НОМЕР_1 до служби, вчинене в умовах особливого періоду, та перевищення військовими службовими особами Військової частини НОМЕР_1 (Національна гвардія України, с. Нові Петрівці, Вишгородський район, Київська область) службових повноважень, вчинене в умовах особливого періоду, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 425 та ч. 4 ст. 426-1 Кримінального кодексу України.
Як вбачається з матеріалів справи, дійсно протягом 2016 року у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України було проведено перевірку внутрішнього фінансового аудиту та аудиту відповідності Військової частини НОМЕР_1 за період її діяльності з 01.02.2013 по 31.07.2016, за наслідками проведення якої відділом внутрішнього аудиту Головного управління Національної гвардії України складено аудиторський звіт від 16.09.2016 № 27/35-308/11. Зі змісту якого вбачається, що під час перевірки фінансово - господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України в період з 27.03.2017 року по 31.07.2016 року питання щодо обсягів виконаних робіт за договором № 050216/1 від 05.02.2016 не досліджувалось. Крім того, наданий суду звіт є результатом внутрішнього аудиту відповідача та не може вважатись беззаперечним доказом безпідставності позовних вимог.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання ухвали Дарницького районного суду міста Києва від 13.03.2017 в межах досудового кримінального провадження № 42016110330000089 Північним офісом Держаудитслужби було проведено позапланову ревізію фінансово-господарської діяльності Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України за період з 01.01.2015 по 31.11.2016, за результатами якої складено акт від 24.04.2017 № 09-30/429, а в подальшому - перевірку дотримання вимог законодавства по виконаним роботам з поточного ремонту дорожнього покриття (асфальт нижній та верхній шар), з виконання військового будівництва об'єктів бойової підготовки (спортивна зала), з капітального ремонту будівлі спеціального призначення (КТП), з капітального ремонту будівлі спеціального призначення (передавального центру зв'язку) 1-го, 2-го та 3-го поверхів, з виконання капітального ремонту будівлі спеціального призначення (ШТАБ) та з військового будівництва навчальних класів зв'язку Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, за результатами якої Північним офісом Держаудитслужби складено довідку № б/н від 19.07.2017.
Зі змісту вищезазначеної довідки від 19.07.2017 вбачається, що вибірковою перевіркою правильності застосування коефіцієнтів та норм, врахованих в акті приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року № 190216 по капітальному ремонту будівлі спеціального призначення (передавального центру зв'язку), 2-3 поверхи військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, порушень вимог законодавства не встановлено. При виконанні робіт застосовано розцінки відповідно до вимог ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 “Правила визначення вартості будівництва” та порушень не встановлено. Вибірковим контрольним обміром робіт, виконаних ТОВ “Вестєвробуд” при проведенні капітального ремонту будівлі спеціального призначення (передавального центру зв'язку), 2-3 поверхи, станом на 27.06.2017, за участю представника підрядника ТОВ “Вестєвробуд” Зінов'єва М. О., в присутності представника замовника - заступника командира частини з матеріального забезпечення начальника тилу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України Сеника О. В. та державного фінансового інспектора Північного офісу Держаудитслужби Буряк М. В., встановлено розбіжність обсягів виконаних робіт в сумі 4 717,15 грн (з ПДВ), чим порушено п. 6.4.7 ДСТУ Б Д.1.1-1:2013 “Правила визначення вартості будівництва”.
В судовому засіданні суду першої інстанції представник позивача підтвердив встановлений перевіркою факт завищення обсягу робіт, у зв'язку з чим не підтримав позовні вимоги про стягнення заборгованості на суму 4 717,15 грн.
Доводи відповідача щодо підроблення у Договорі підпису командира Військової частини НОМЕР_1 полковника Нардекова М. М. судом розцінюються як безпідставні та такі, що не підтверджуються належними та допустимими доказами. До того ж, матеріали справи містять нотаріально посвідчену заяву свідка ОСОБА_1 , подану позивачем до суду в порядку статей 87, 88 Господарського процесуального кодексу України, в якій ОСОБА_1 вказано, що ним особисто було підписано договір № 050216/1 від 05.02.2016 з Товариством з обмеженою відповідальністю “Вестєвробуд”, гарантійний лист від 01.02.2016, а також усі додатки до договору, а саме: дефектний акт, договірну ціну, акт № 190216 приймання виконаних робіт, довідку про вартість виконаних робіт, а також акти огляду прихованих робіт №1-2 від 19.02.2016.
Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що апелянтом не спростовано доказів, наданих позивачем на підтвердження факту укладення договору підряду № 050216/1 від 05.02.2016, а також факту виконання підрядником обумовлених вказаним договором будівельних робіт.
Матеріалами справи (актом № 190216 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року, довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2016 року, а також довідкою Північного офісу Держаудитслужби від 19.07.2018) підтверджується факт виконання позивачем підрядних робіт на суму 201 998,36 грн. (206 715,51 грн. - 4 717,15 грн. = 201 998, 36 грн.).
Частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Пунктом 2.2 договору сторони передбачили, що замовник здійснює оплату виконавцю після виконання робіт у розмірі 100 % не пізніше п'яти робочих днів на підставі акту виконаних робіт ПФ №КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт ПФ №КБ-3.
Отже, з урахуванням положень статті 530 Цивільного кодексу України та пункту 2.2 договору, замовник повинен був здійснити оплату не пізніше п'яти робочих днів після підписання ним 19.02.2016 акту № 190216 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2016 року та довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за лютий 2016. Відтак, станом на час розгляду справи строк виконання відповідачем грошових зобов'язань, щодо яких заявлено позов, настав.
Разом з цим, матеріали справи не містять доказів оплати позивачу виконаних ним будівельних робіт за договором на суму 201 998,36 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів.
Частинами 1, 2 статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Частиною 4 статті 48 Бюджетного кодексу України визначено, що розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними. За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.
Згідно з пунктом 20 частини 1 статті 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, визнається порушенням бюджетного законодавства.
Отже, законом передбачено, що погашення зобов'язання за рахунок бюджету здійснюється виключно в межах бюджетних асигнувань за наявності відповідного бюджетного призначення, наданого розпорядником бюджетних коштів. У разі, якщо зобов'язання взято без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), бюджетна заборгованість не утворюється.
Однак Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають виключно у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Бюджетного кодексу України).
Спеціальні норми вказаного Кодексу не регулюють господарські відносини, які виникають між юридичними особами (у тому числі, за участю органу місцевого самоврядування) при укладенні господарських договорів та їх виконанні.
Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В свою чергу, бюджетним зобов'язанням є будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, згідно з якими необхідно здійснити платежі протягом цього ж періоду або у майбутньому (п. 7 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України).
Порядок здійснення реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, який затверджено на виконання частини 7 статті 48 Бюджетного кодексу України наказом Міністерства фінансів України від 02.03.2012 №309 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.03.2012 за №419/20732, також визначає, що бюджетним фінансовим зобов'язанням є зобов'язання розпорядника бюджетних коштів (одержувача бюджетних коштів) сплатити кошти за будь-яке здійснене відповідно до бюджетного асигнування розміщення замовлення, укладення договору, придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, тобто - бюджетна кредиторська заборгованість та/або попередня оплата, яка передбачена законодавством; зобов'язанням є будь-яке розміщення замовлення, укладення договору чи виконання інших аналогічних операцій, здійснене розпорядником або одержувачем бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з порушенням норм, установлених Бюджетним кодексом України, законом України про Державний бюджет України та рішенням про місцевий бюджет, в частині перевищення повноважень.
Таким чином, чинне законодавство розрізняє поняття “бюджетне зобов'язання” та “господарське зобов'язання”, які позивач помилково ототожнює.
Майново-господарські зобов'язання між суб'єктами господарювання виникають на підставі договорів (стаття 179 Цивільного кодексу України) і сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
В силу приписів статті 617 Цивільного кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Як вбачається з фабули справи “Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” Суд встановив, що одному з заявників було відмовлено у виплаті грошових коштів з державного бюджету на виконання рішення національного суду у зв'язку з відсутністю відповідних асигнувань в Державному бюджеті України на 2004 та 2005 роки. Суд погодився, що асигнування для виплати державою боргів з державного бюджету можуть викликати певну затримку у виконанні судових рішень, тим не менше, за висновками Суду, не спромігшись протягом двох років передбачити такі асигнування, держава порушила свої зобов'язання за п. 1 ст. 6 Конвенції. Також, Суд дійшов висновку, що неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду протягом майже двох років складає втручання у його право на мирне володіння свої майном у розумінні статті 1 Протоколу №1 до Конвенції.
Рішенням Європейського суду з прав людини №44277/98 від 24.06.2003 “Стретч проти Сполученого Королівства” встановлено, що, оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце “непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції”, отже визнання недійсним договору та подальше позбавлення особи майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.
На підставі викладеного, колегія приходить до висновку про те, що взяття бюджетного зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань не є підставою для звільнення від обов'язку виконання господарського зобов'язання.
Враховуючи викладені обставини, приймаючи до уваги, що відповідачем не спростовано факту порушення взятих на себе грошових зобов'язань, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність позовних вимог про стягнення заборгованості з оплати виконаних робіт в розмірі 201 998,36 грн.
Позивачем також заявлена вимога про стягнення пені у розмірі 29 602,72 грн.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 6.2 Договору передбачено, що у випадку порушення відповідачем термінів платежів, зазначених у п. 2.2. Договору, позивач має право застосувати до відповідача штрафні санкції, у вигляді пені в розмірі 0,5 % від суми невиконаних платежів за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент підписання сторонами акту виконаних робіт ПФ № КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт ПФ № КБ 3.
Одночасно з цим, частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Позивач та відповідач при укладенні договору не встановили іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж передбачено у частині 6 статті 232 Господарського кодексу України, а отже, зважаючи на дату підписання акту прийняття виконаних робіт 19.02.2016, згідно з п. 2.2 договору, останнім днем (терміном) належного виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах є 26.02.2016, а можливим строком нарахування пені є період з 27.02.2016 по 26.08.2016.
Таким чином, з огляду на положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, враховуючи визначені позивачем періоди прострочення та, відповідно, межі позовних вимог, вимоги про стягнення пені, яка нарахована у період з 27.09.2017 по 26.03.2018, задоволенню не підлягають.
Заява відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності до вимог про стягнення пені не розглядається, оскільки судом встановлено самостійні підстави для відмови у задоволенні вимог про стягнення пені.
Також позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 3 058,00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 15 986, 13 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог про стягнення основаної заборгованості, судом було здійснено перерахунок належної до стягнення суми 3 % річних та інфляційних втрат, враховуючи визначені позивачем періоди прострочення.
Відтак, сума 3% річних за прострочення відповідачем оплати виконаних робіт на суму 201 998, 36 грн., яка нарахована у період з 27.09.2017 по 26.03.2018, становить 3 005,07 грн.
Сума інфляційних втрат за прострочення відповідачем оплати виконаних робіт на суму 201 998,36 грн., яка нарахована у період з вересня 2017 року по березень 2018 року, становить 15 621,37 грн.
За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю “Вестєвробуд” та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України заборгованості з оплати виконаних робіт в розмірі 201 998,36 грн., 3 % річних в сумі 3 005,07 грн. та інфляційних втрат в сумі 15 621,37 грн.
Інша частина позовних вимог (про стягнення заборгованості з оплати робіт в сумі 4 717,15 грн., пені в сумі 29 602,72 грн., 3 % річних в сумі 52,93 грн. та інфляційних втрат в сумі 364,76 грн.) не підлягає задоволенню з викладених вище підстав.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд даної справи в розмірі 3 309, 38 грн. Інша частина сплаченого судового збору в сумі 521,06 грн. залишається за позивачем.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8 ст. 80 ГПК України).
Апелянтом не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на доводах, наданих під час розгляду справи в суді першої інстанції, та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.
Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення суду прийнято у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2018 у справі № 910/4356/18 слід залишити без змін.
Керуючись статтями 240, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2018 у справі № 910/4356/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2018 у справі № 910/4356/18 залишити без змін.
Матеріали справи № 910/4356/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст складено 01.04.2019
Головуючий суддя А.І. Тищенко
Судді Л.В. Чорна
І.М. Скрипка