справа №1.380.2019.000835
28 березня 2019 року
м.Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Сакалоша В.М.,
за участю секретаря судового засідання Михайленко Б.С.,
позивача ОСОБА_1,
представника позивача ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Львівська виправна колонія № 48» про визнання бездіяльності суб'єкта протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної установи «Львівська виправна колонія № 48» (далі - відповідач), в якому просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Львівська виправна колонія № 48» щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату позивачу компенсації за неотримане речове майно;
-стягнути з Державної установи «Львівська виправна колонія № 48» на користь позивача компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 7 495, 95 грн.;
-зобов'язати Державну установу «Львівська виправна колонія № 48» виплатити позивачу середній заробіток виходячи з розміру 246, 36 грн. в день за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.01.2018 по день фактичного розрахунку.
В обгрунтування позовних вимог позивачка покликається на наступне. Зазначає, що під час звільнення зі служби відповідачем всупереч п.п. 23, 27 Постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 №578 "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби" - не було здійснено повного розрахунку при звільненні, а саме - не виплачено компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 7 495, 95 грн. згідно з довідкою №259 від 27.08.2018 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна. Позивачка звернулася до відповідача з проханням повідомити причини не проведення повного розрахунку при звільненні в частині виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, однак отримала відповідь, що на момент її звільнення коштів для виплат компенсації в установі не було. Позивачка вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки відповідно до ст.116 КЗпП України відповідач зобов'язаний був здійснити повний розрахунок в день звільнення.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву за вх.№ 8070 від 11.03.2019. Відповідач покликається на те, особи рядового і начальницького складу не перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, проходять службу. Порядок проходження служби у Державній кримінально-виконавчій службі урегульовано спеціальними нормативно-правовими актами, які покладають на громадян, котрі перебувають на такій службі, додаткові обов'язки і відповідальність. А відтак, на думку відповідача, на позивача положення КЗпП України не поширюються.
Зазначає, що позивачу було нараховано компенсацію за неотримане речове майно в сумі 7495, 95 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року №578 "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України". Однак, у зв'язку з відсутністю фінансування для виплати компенсації за неотримане речове майно дана сума не була виплачена позивачу. Водночас відповідач зазначає, що державна установа фінансується виключно з державного бюджету. Стверджує, що на момент звільнення позивача, а саме 22.01.2018 на рахунку державної установи "Сокальська виправна колонія (№ 47)" по КЕКВ 2210 були відсутні будь-які кошти. Крім того, відповідно до ч.2 п. 22 Постанови № 578 грошова компенсація виплачується за умови наявності коштів та в межах бюджетних асигнувань, установлених на відповідні цілі. Разом з тим, зазначає, що відповідачем неодноразово подавалися листи прохання щодо виділення коштів по КЕКВ 2210 для погашення заборгованості по компенсації за речове майно працівникам, звільненим зі служби протягом 2017-2018 років, проте кошти для виплати компенсації за неотримане речове майно на рахунок відповідача ще не надійшли. Запевняє, що саме після надходження видатків буде проведена виплата, оскільки державна установа "Сокальська виправна колонія (№ 48)" не є головним розпорядником бюджетних коштів і здійснює виплати при наявності відповідних кошторисних асигнувань.
Ухвалою суду від 27 лютого 2018 року відкрито провадження у справі.
У судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали повністю, з підстав, що викладені у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засідання підтримав позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.
Суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступне.
ОСОБА_1 22 січня 2018 року звільнена з Державної установи «Львівська виправна колонія (№48)» відповідно до Наказу Державної установи «Львівська виправна колонія (№48)» від 19.01.2018 за №6/ВП-18, відповідно до Закону України «Про національну поліцію», у запас Збройних Сил України (з поставкою на військовий облік) за п.1 пп.7 ст.77 (за власним бажанням), з посади старшого інспектора відділу по контролю за виконанням судових рішень Державної установи «Львівська виправна колонія (№48)». Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні становить 06 років 00 місяців 20 днів, у пільговому обчисленні 07 років 07 місяців 14 днів.
23 січня 2018 року позивачка звернулася до відповідача із заявою про виплату їй грошової компенсації за неотриманий формений одяг згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 14.08.2013 року №578 "Про забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України".
Згідно з довідкою № 259 від 27.08.2018 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, позивачу нараховано компенсацію за неотримане речове майно в сумі 7495, 95 грн.
У відповіді від 15.01.2019 № 4/19 на адвокатський запит представника позивача від 04.01.2019 № 2/7 про надання інформації щодо не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, відповідач повідомив, що Державна установа «Львівська виправна колонія № 48» фінансується з державного бюджету; враховуючи те, що кошти для виплати грошової компенсації додатково протягом 2018 року не були виділені, установою подано до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції інформацію про стан розрахунків з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно ДУ «Львівська виправна колонія № 48»; зазначено, що при надходженні кошторисних призначень для виплати грошової компенсації за не отримане речове майно, кошти будуть перераховані на картковий рахунок, вказаний в заяві ОСОБА_1 від 23.01.2018.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 23 Закону України від 23.06.2005 № 2713- IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" (далі - Закон № 2713- IV) держава забезпечує соціальний захист персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України. При цьому, умови грошового і матеріального забезпечення осіб рядового і начальницького складу та оплата праці працівників кримінально-виконавчої служби визначаються законодавством і мають забезпечувати належні матеріальні умови для комплектування Державної кримінально-виконавчої служби України висококваліфікованим персоналом, диференційовано враховувати характер і умови служби чи роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій та професійній діяльності і компенсувати персоналу фізичні та інтелектуальні затрати (ч.2 ст.23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України").
Відповідно до ч.5 ст.23 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на осіб рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби поширюється соціальний захист поліцейських, визначений Законом України "Про Національну поліцію", а також порядок і умови проходження служби та грошового забезпечення, передбачені для поліцейських. На працівників кримінально-виконавчої служби поширюються умови оплати праці, передбачені для працівників Національної поліції, які не мають спеціальних звань, а також Кодекс законів про працю України в тій частині, коли спеціальними нормами не врегульовані відносини спеціальними нормативно-правовими актами.
Особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби мають право на носіння форменого одягу із знаками розрізнення, зразки якого розробляються відповідно до законодавства (ч.5 ст.21 Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України").
Пунктом 1 "Порядку забезпечення речовим майном персоналу Державної кримінально-виконавчої служби", затвердженого 14.08.2013 Постановою Кабінету Міністрів України №578 (надалі - Порядок № 578), зазначено, що цей Порядок визначає механізм речового забезпечення персоналу Державної кримінально-виконавчої служби - осіб рядового і начальницького складу, спеціалістів, які не мають спеціальних звань, та працівників, які працюють за трудовими договорами.
Відповідно до пункту 27 Порядку № 578, під час звільнення із служби особам рядового і начальницького складу за їх бажанням може видаватися речове майно особистого користування, яке не було ними отримано на день звільнення, або виплачуватися грошова компенсація за нього за цінами, що діють на день підписання наказу про звільнення.
Згідно з пунктом 23 Порядку №578, грошова компенсація замість предметів речового майна особистого користування, що підлягають видачі особам рядового і начальницького складу, виплачується згідно з пунктом 60 Порядку №578. Вартість предметів речового майна особистого користування визначається ДПтС відповідно до їх закупівельної вартості.
Для виплати персоналу грошової компенсації за належні до отримання предмети речового майна особистого користування оформляється довідка про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна за формою згідно з додатком 7 у двох примірниках, перший з яких подається бухгалтерії органу чи установи для виплати компенсації, другий додається до арматурної картки пункт 60 Порядку №578.
Так, згідно з довідкою № 259 від 27.08.2018 про виплату грошової компенсації за належні до видачі предмети речового майна, позивачу нараховано компенсацію за неотримане речове майно в сумі 7495, 95 грн. Однак, така компенсація позивачу не виплачена.
Основним аргументом відповідача щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно є відсутність коштів для такого виду виплат.
Суд критично оцінює такі покликання, оскільки вони не відповідають вимогам чинного законодавства щодо проведення розрахунку при звільненні.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3744-ІV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейським судом з прав людини у рішенні від 10.03.2011 (остаточне 10.06.2011) у справі «Сук проти України» (Заява № 10972/05) сформовано позицію, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (див. рішення у справі «Кечко проти України» (Kechko v. Ukraine), згадане вище, пункт 23).
Згідно з позицією Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.
Також, Європейський суд з прав людини у справах "Кечко проти України", "Ромашов проти України", "Шевченко проти України" зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно- правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, якщо держава задекларувала певні правила проведення розрахунку при звільненні військовослужбовця, то вона зобов'язана вжити всіх заходів для забезпечення реалізації цих правил.
З огляду на викладене, не виплата Державною установою «Сокальська виправна колонія (№ 48)» позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно є протиправною, покликання позивача на протиправну бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні невиплату компенсації за неотримане речове майно є обґрунтованими, а відповідна позовна вимога - підлягає задоволенню.
Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнені (невиплата компенсації за речове майно) на користь ОСОБА_1 суд зазначає таке.
Відповідно до приписів ст. 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
При цьому, оскільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці службовців кримінально-виконавчої служби, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з кримінально-виконавчої служби.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд відповідно до приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 у справі № 806/1899/17 та постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16.
Системний аналіз спеціального законодавства та положень КЗпП України через призму правової позиції Верховного Суду свідчить про помилковість доводів відповідача щодо відсутності підстав для застосування до спірних відносин норм КЗпП України, тому судом до уваги не беруться.
Оскільки грошову компенсацію за неотримане речове майно позивачці не виплачено в день її звільнення, вказане свідчить про те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку. Тому відповідно до статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» № 100 від 08.02.1995, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до довідки про нарахування грошового забезпечення старшого інспектора відділу по контролю за виконанням судових рішень старшого лейтенанта внутрішньої служби ОСОБА_1 за липень 2017 року - січень 2018, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням (листопад, грудень 2017 року) становить 15 027, 72 (6 882, 55 грн. за листопад 2017 року та 8 145, 17 грн. за грудень 2017). Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 246, 36 грн. в день (15 027, 72 грн./61 день).
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення у повному обсязі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись ст.ст. 19, 22, 25,72-77, 90, 139, 241-246, 250, пп. 15.5 п. 15 розділу VІІ «Перехідні положення» КАС України, суд -
Визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Львівська виправна колонія № 48» (79031, м.Львів, вул.Хуторівка, 2; код ЄДРПОУ: 08681175) щодо не проведення повного розрахунку при звільненні - невиплату ОСОБА_1 (79031, АДРЕСА_1; РНОКПП: НОМЕР_1) в день звільнення компенсації за неотримане речове майно.
Стягнути з Державної установи «Львівська виправна колонія № 48» на користь ОСОБА_1 компенсацію за неотримане речове майно в розмірі 7 495, 95 грн.
Зобов'язати Державну установу «Львівська виправна колонія № 48» виплатити ОСОБА_1 середній заробіток виходячи з розміру 246, 36 грн. в день за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.01.2018 по день фактичного розрахунку.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції через Львівський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 01.04.2019.
Суддя В.М. Сакалош