Справа № 548/1837/18
Провадження №2-к/548/1/19
26.03.2019 року Хорольський районний суд Полтавської області у складі:
головуючого судді Старокожко В.П.,
за участю секретаря судового засідання - Комаренко В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Хорол Полтавської області клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Яковлевського районного суду Белгородської області у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей в твердій грошовій сумі,
До Хорольського районного суду Полтавської області з Головного територіального управління юстиції у Полтавській області надійшло клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Яковлевського районного суду Белгородської області від 20 серпня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей в твердій грошовій сумі.
На виконання вимог ч. 1 ст. 467 ЦПК України судом повідомлено ОСОБА_2 про надходження зазначеного клопотання та запропоновано у місячний строк подати можливі заперечення проти цього клопотання.
В передбачений ч. 1 ст. 467 ЦПК України строк від ОСОБА_2 до суду письмових заперечень на клопотання про надання дозволу на виконання на території України рішення російського суду не надходило.
Ухвалою суду від 18.12.2018 року клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Яковлевського районного суду Белгородської області від 20 серпня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей в твердій грошовій сумі, призначено до судового розгляду на 23.01.2019 року.
За клопотанням ОСОБА_2 судові засідання по даній справі відкладалися декілька разів ( 23.01.2019 року у зв'язку з наданням можливості залучення по справі адвоката, 20.02.2019 року у зв'язку з ознайомленням адвоката ОСОБА_3 з матеріалами справи) .
26.03.2019 року на адресу суду ОСОБА_2 подано письмову заяву про розгляд справи у його відсутність, та надано письмові заперечення, зі змісту яких вбачається, що він заперечує проти задоволення клопотання ОСОБА_1 по причині того, що ним особисто повідомлення про виклик до суду іноземної держави не отримувалося, по тій причині, що на час надходження судового виклику він перебував на службі в Збройних Силах України, а тому був позбавлений можливості надати свої заперечення на позов. Про існування судової справи він дізнався лише після постановлення судового рішення.
За вимогами ч. 1ст. 464 ЦПК України питання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду розглядається судом за місцем проживання (перебування) або місцезнаходженням боржника.
Суд, розглянувши подані документи, вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення іноземного суду з наступних підстав.
Правовідносини, що виникли з приводу визнання та виконання в Україні рішення іноземного суду, регулюються гл. 1 розд.ІХ ЦПК України, розділом V Інструкції про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень, затвердженої спільнимнаказом Міністерства юстиції України та Державної судової адміністрації України № 1092/5/54 від 27 червня 2008 рокузі змінами, внесеними наказом № 29/5/2 від 11 січня 2016 року (далі - Інструкція) з урахуванням умов Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року.
В силу ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенцією про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеною державами-членами Співдружності Незалежних держав у м. Мінську 22 січня 1993 року, учасницями якої є Україна і Російська Федерація, яка була ратифікована Верховною Радою України із застереженнями, (даліКонвенція) Україна взяла на себе зобов'язання визнавати і виконувати рішення, постановлені на територіях держав-учасниць Конвенції.
Частиною 1 ст. 81 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що в Україні можуть бути визнані та виконані рішення іноземних судів у справах, що виникають з цивільних, трудових, сімейних та господарських правовідносин, вироки іноземних судів у кримінальних провадженнях у частині, що стосується відшкодування шкоди та заподіяних збитків, а також рішення іноземних арбітражів та інших органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних і господарських справ, що набрали законної сили.
Судом встановлено, що рішенням Яковлевського районного суду Белгородської області від 20 серпня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей в твердій грошовій сумі, яке згідно довідки набрало законної сили 21 серпня 2018 року та на території Російської Федерації не виконувалось, стягнено з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, мешканця ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, в твердій грошовій сумі в розмірі 0.8 величини прожиткового мінімуму для дітей в Белгородській області, встановленої на 1 квартал 2018 року , що становить 6512 рублів, щомісячно, з наступною індексацією пропорційно збільшенню розміру прожиткового мінімуму для відповідної соціально-демографічної групи населення Белговродської області, починаючи з 16 червня 2018 року і до повноліття дитини(а.с.5-12).
Згідно ч. 1ст. 462 ЦПК України рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних держав, до компетенції яких належить розгляд цивільних справ) визнаються та виконуються в Україні, якщо їх визнання та виконання передбачено міжнародним договором, згода на обовязковість якого надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності.
В п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.12.1999 «Про практику розгляду судами клопотань про визнання й виконання рішень іноземних судів та арбітражів і про скасування рішень, постановлених у порядку міжнародного комерційного арбітражу на території України» (даліПостанова) зазначено, що клопотання про визнання й виконання рішень іноземних судів (арбітражів) суд розглядає у визначених ними межах і не може входити в обговорення правильності цих рішень по суті, вносити до останніх будь-які зміни.
Відповідно до міжнародних договорів України суд відмовляє у задоволенні клопотання про визнання й виконання рішення іноземного суду у випадках, коли: згідно із законодавством Договірної Сторони, на території якої постановлено рішення, воно не набрало законної сили, за винятком випадків, коли рішення підлягає виконанню до набрання законної сили; відповідач не брав участі у процесі внаслідок того, що йому або його уповноваженому не було своєчасно і належним чином вручено виклик у суд; у справі між тими самими сторонами, про той же предмет і з тих самих підстав на території Договірної Сторони, де має бути визнано й виконано рішення, вже було постановлено рішення, що набрало законної сили, або установою цієї Договірної Сторони раніше було порушено провадження, або ж є визнане рішення суду третьої держави; згідно з положеннями даного міжнародного договору, а в не передбачених ним випадках згідно із законодавством Договірної Сторони, на території якої рішення має бути визнано й виконано, справа належить до виключної компетенції її установи, спір вирішено не компетентним судом; відсутній документ, що підтверджує угоду сторін у справі про договірну підсудність; закінчився строк давності примусового виконання, передбачений законодавством Договірної Сторони, суд якої виконує доручення.
У п. 15 Постанови роз'яснено, що коли документ, поданий на підтвердження виклику сторони в судове засідання, не свідчить про те, яким чином та коли їй вручено цей виклик, і вона оспорює даний факт, суд повинен з'ясувати дійсні обставини її виклику на підставі інших, поданих сторонами, доказів, а в необхідних випадках - запитати із суду, що постановив рішення, й оглянути документи про виклик сторони, встановлені процесуальним законодавством, за яким провадився розгляд справи.
Як вбачається з рішення Яковлевського районного суду Белгородської області від 20.08.2018 року, відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення судового розгляду повідомлялася належним чином, із заявою про розгляд справи за його відсутності не звертався.
Також з рішення вбачається, що суду було відомо про те, що відповідач ОСОБА_2 є іноземним громадянином та має зареєстроване місце проживання за адресою: Україна, Полтавська область, Хорольський район, с. Вергуни.
Відповідно з довідкою, доданою до матеріалів клопотання, відповідач ОСОБА_2 своєчасно та в належній формі повідомлялась про час та місце судового засідання по справі, йому направлялась позовна заява з доданими документами та судова повістка, про що свідчить копія поштового повідомлення долучена до клопотання.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що Договірні Сторони надають одна одній правову допомогу шляхом виконання процесуальних і інших дій, передбачених законодавством запитуваної Договірної Сторони, зокрема складання і пересилання документів, їх вручення.
Згідно зі статтями 10, 11 Конвенції, запитувана установа юстиції здійснює вручення документів відповідно до порядку, що діє в її державі, якщо документи, що вручаються, написані її мовою або російською мовою або забезпечені завіреним перекладом на ці мови. В іншому випадку вона передає документи одержувачеві, якщо він згодний добровільно їх прийняти. Вручення документів засвідчується підтвердженням, підписаним особою, якій вручений документ, і скріпленим офіційною печаткою запитуваної установи, із зазначенням дати вручення і підписом працівника установи, що вручає документ або виданий цією установою інший документ, у якому повинні бути зазначені спосіб, місце і час вручення.
Таким чином, суд прийшов до висновку про відсутність належного повідомлення відповідача у справі через головні територіальні управління юстиції, або дипломатичними каналами відповідно до норм Конвенції, з огляду на те, що відповідач ОСОБА_2 є громадянином іншої держави та має постійне місце реєстрації на території України, про що було відомо Яковлевському районному суду Белгородської області.
Крім того копії документів надані ОСОБА_2 свідчать про те, що ним не отримувалися судові повідомлення та документи, так як протягом часу розгляду справи Яковлевським районним судом Белгородської області ( 16 червня 2018 року - 20 серпня 2018 року) ОСОБА_2 проходив службу в Збройних Силах України за контрактом, і був звільнений в запас 28.09.2018 року.
Відповідно до ч.1, п.2 ч.2 ст.468 ЦПК України, клопотання про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду не задовольняється у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі випадки не передбачено, у задоволенні клопотання може бути відмовлено, якщо сторона, стосовно якої постановлено рішення іноземного суду, була позбавлена можливості взяти участь у судовому процесі через те, що їй не було належним чином і вчасно повідомлено про розгляд справи.
Відповідно до п. б ст.55 Конвенції, у визнанні передбачених статтею 52 рішень і у видачі дозволу на примусове виконання може бути відмовлено у випадках, якщо відповідач не прийняв участі в процесі внаслідок того, що йому або його уповноваженому не був вчасно і належно вручений виклик до суду.
Враховуючи вищевикладене, зважаючи на те, що відповідач ОСОБА_2 не був присутім при ухваленні рішення Яковлевського районного суду Белгородської області від 20.08.2018 року в зв'язку з тим, що він не був повідомлений про розгляд справи, та в матеріалах справи відсутні відомості про його належне повідомлення щодо часу та місця розгляду справи, доручення про вручення судових документів та виконання окремих процесуальних дій у відношенні ОСОБА_2, поштове повідомлення направлене за його місцем проживання останнім не отримувалося, по причині проходження служби в Збройних Силах України, тому суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні клопотання.
Керуючись ст. ст. 53, 55 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах держав членів СНД від 22.01.1993, ст. ст.260-261,352,354,467, п. 2 ч. 2 ст.468, ст.469 ЦПК України, суд
В задоволенні клопотання клопотання ОСОБА_1 про визнання та надання дозволу на примусове виконання на території України рішення Яковлевського районного суду Белгородської області у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей в твердій грошовій сумі - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку в 15-денний строк з дня її проголошення із урахуванням п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України (в редакції, яка набрала чинності 15.12.2017 року) до Полтавського апеляційного суду через Хорольський районний суд Полтавської області.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена в день її проголошення має право подати апеляційну скаргу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Старокожко В.П.