29 березня 2019 року справа № 357/13704/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України , Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення та вимоги
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач або ОСОБА_1.) звернулась до Білоцерківського міськрайонного суду з позовом до Державної фіскальної служби України (далі - відповідач 1 або ДФС України), Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (далі - відповідач 2 або ГУ ДФС у Київській області) про:
- визнання протиправним та скасування рішення ДФС України № 17747 від 14.11.2018 про залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду;
- визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС України про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9335-17 від 21.08.2018 у розмірі 3169,51 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона звільнена від сплати єдиного внеску, оскільки з 15.08.2012 є пенсіонером за віком, а тому вважає вимогу №Ф-9335-17 від 21.08.2018 протиправною та такою, що підлягає скасуванню. Зазначила, що за 2011 та 2012 роки суми єдиного соціального внеску нею сплачено самостійно та в повному обсязі. Крім того, стверджувала, що відповідачем 1 рішення № 17747 від 14.11.2018 про залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду винесено та надіслано позивачу з порушенням 20-денного строку, а тому вважає скаргу від 10.10.2018 повністю задоволеною.
Ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду від 21.11.2018 позовну заяву фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправними та скасування рішення та вимоги передано на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09 січня 2019 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
07.02.2019 представник відповідача 1 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позову. Стверджував, що рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду скарг платників податків не породжує правовідносин, які можуть бути предметом спору, оскільки наслідком його винесення є обов'язок відповідного територіального органу ДФС України прийняти податкове повідомлення-рішення, яке в свою чергу може бути оскаржено в судовому порядку.
12.02.2019 представником відповідача 2 через службу діловодства суду подано відзив на позовну заяву, в якому останній просив суд відмовити у задоволенні позову. Стверджував, що сума недоїмки зі сплати єдиного внеску, включена до спірної вимоги, нарахована позивачу за І півріччя 2013 року. Зазначив, що оскільки ОСОБА_1 отримує пенсію з 15.08.2012, тобто у віці 50 повних років, але до досягнення 60-річного віку, вона не є пенсіонером за віком у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", а тому є платником єдиного соціального внеску.
19.02.2019 представником позивача через службу діловодства суду було подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
19.02.2019 представником відповідача 2 через службу діловодства суду було подано клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду документів.
Згідно із ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
За приписами ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець 20.05.1997, що підтверджується безкоштовним запитом відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с.5).
Згідно довідки від 09.10.2018 №1449/03 виданої Білоцерківським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області позивач перебуває на обліку в Білоцерківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області та отримує пенсію за віком з 15.08.2018 (а.с.10).
24.08.2018 ГУ ДФС у Київській області виставлено позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9335-17, якою нараховано ОСОБА_1 недоїмку зі сплати єдиного внеску у сумі 3169,51 грн.
10.10.2018 позивач звернулася до Державної фіскальної служби України із скаргою на вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-9335-17 від 24.08.2018, в якій просила її скасувати
Рішенням від 14.11.2018 №17747 скаргу ОСОБА_1 залишено без розгляду, оскільки нею порушено строк подачі скарги передбачений Податковим кодексом України (а.с. 13).
Не погоджуючись із спірною вимогою про сплату боргу (недоїмки) та рішенням про результати розгляду скарги, позивач звернулася з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI.)
Відповідно до п. 2 ст. 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виключно Законом №2464-VI визначаються принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (п.2 ст. 2 Закону №2464-VI).
Пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI та п.п.3 п. 1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 (далі - Інструкція №449) передбачено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктом 5 розділу IV Інструкції №449 передбачено, що зазначена категорія платників самостійно для себе визначає базу для нарахування єдиного внеску, яка не може бути меншою за розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, але в розмірі, не більшому за максимальну величину бази нарахування єдиного внеску; платники сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналіз змісту вказаних норм права дає суду підстави вважати, що звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску можливе при наявності двох умов: по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або інваліда, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Даний висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №805/2195/17-а.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому, суд звертає увагу на те, що виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Порядок укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування встановлений у ч. 3 ст. 10 Закону № 2464-VI, а саме особи, зазначені у частині першій цієї статті, подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості.
З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування передбачений у розділі V Інструкції №449.
Таким чином, з урахуванням наведених норм законодавства, суд приходить до висновку, що підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію за віком.
Таким чином, в силу вимог частини четвертої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" ОСОБА_1 звільнена від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування та не має обов'язку щодо його сплати.
Відповідачем під час розгляду справи не надано суду доказів звернення позивача із заявою про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та відповідно укладання з ним договору про добровільну участь.
Відтак, враховуючи те, що позивач є пенсіонером, отримує пенсію за віком та звільнена від сплати єдиного внеску в силу вимог ч. 4 ст. 4 Закону №2464-VI, а договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладала, вона не має обов'язку щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 3169,51 грн.
При цьому, суд критично оцінює твердження відповідача 2 про те, що позивач не є пенсіонером за віком в розумінні п. 4 ч.1 ст. 4 Закону №2464-VI, тому що отримує пенсію з 15.08.2012, тобто у віці 50 повних років, до досягнення 60-річного віку, оскільки ГУ ДФС у Київській області не наділене повноваженнями щодо вирішення питання про наявність обставин та правомірності призначення пенсії за віком ОСОБА_1, а тому не може перебирати на себе такі функції.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС України про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9335-17 від 21.08.2018 у розмірі 3169,51 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення ДФС України № 17747 від 14.11.2018 про залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду суд зазначає наступне.
Стаття 56 ПК України регулює питання оскарження рішень контролюючих органів. Так, вказаною статтею встановлено, що рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку. У разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.
Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.
Скарги на рішення державних податкових інспекцій подаються до контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів.
Скарги на рішення контролюючих органів в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональних територіальних органів та митниць подаються до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.
Згідно з частиною першою статті 6 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи та інтереси інших осіб.
Виходячи із положень статті 17 КАС України предметом розгляду в порядку адміністративного судочинства є рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.
Із наведених норм права вбачається, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
У свою чергу неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб'єктивне право особи та її обов'язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб'єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.
Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Водночас, відповідно до зазначених норм право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень є таким, що порушує права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, таке рішення прийнято владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюване рішення є юридично значимим, тобто таким, що має безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Рішення ДФС України про результати розгляду скарги не є юридично значимим для позивача, оскільки зазначене рішення не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, отже саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки.
Даний висновок суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 29.01.2019 у справі №826/10853/17.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування рішення ДФС України № 17747 від 14.11.2018 про залишення скарги ОСОБА_1 без розгляду є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно вимог ч. 3 ст. 242 КАС України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 в чатині визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС України про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9335-17 від 21.08.2018 у розмірі 3169,51 грн., в задоволенні решти позовних вимог необхідно відмовити.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у сумі 2466,80 грн. згідно з квитанцією від 18.01.2019 № 95.
Суд, керуючись ч. 1 ст. 139 КАС України, беручи до уваги результат вирішення спору щодо задоволення позовних вимог, присуджує позивачу 704,80 грн. понесених витрат з оплати судового збору за рахунок відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління Державної фіскальної служби України про сплату боргу (недоїмки) №Ф-9335-17 від 21.08.2018 у розмірі 3169,51 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Присудити на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код - НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) судовий збір у сумі 704 грн. 80 коп. (сімсот чотири гривні 80 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області (код ЄДРПОУ 39393260, адреса: 03680, м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд 5А).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного судупротягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 29.03.2019.
Суддя Я.В. Горобцова
Горобцова Я.В.