29 березня 2019 року м.Київ справа № 320/764/19
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сакевич Ж.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області про визнання нечинним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, в якому позивач з урахуванням клопотання про уточнення позовних вимог (а.с. 31-33), просить суд:
- визнати нечинним та скасувати рішення Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області № 653/05 від 05.02.2019 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1;
- зобов'язати Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ з 29 січня 2019 року в розмірі 90% від суми місячного (чинного) заробітку; розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначити за 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією відповідно до довідок прокуратури міста Києва №№18/189, 18/190, 18/191 від 19.09.2018; із застосуванням коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу та надбавок до нього, та виплачувати пенсію без обмеження граничного розміру.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.02.2019 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі №320/764/19 без проведення судового засідання, витребувано докази по справі.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив про те, що він звернувся до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про призначення пенсії за вислугою років, до якої були додані документи, які підтверджують наявність у ОСОБА_1 стажу роботи в органах прокуратури понад 20 років. Проте, відповідач спірним рішенням відмовив позивачу у призначенні пенсії з підстав відсутності у нього необхідної вислуги років, передбаченої Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII.
Позивач не погоджується з правомірністю прийняття відповідачем спірного рішення, оскільки він отримав необхідний стаж роботи ще під час дії Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, тобто до 15.07.2015, а тому, на думку позивача, він вже має право на пенсію.
Також в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неможливість звуження обсягу його прав, гарантованих Конституцією України, у зв'язку з прийняттям Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, що також підтверджується численними рішеннями Конституційного Суду України від 20.03.2002 у справі №1-15/2002, від 11.10.2005 у справі №1-21/2005, від 09.07.2007 у справі №6-рп/2007, від 18.06.2007 у справі №4-рп/2007.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив про те, що у зв'язку із прийняттям Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015, втратили чинність положення ст.50 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, які регулювали порядок призначення пенсії за вислугу років.
Так, ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII передбачено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності не день звернення з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років.
Відповідач зазначив, що станом на дату звернення позивача до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області вислуга років ОСОБА_1 для призначення пенсії в загальному розмірі складала 22 роки 9 місяців та 6 днів, а за поданими документами до стажу роботи на посадах прокурорів зараховано період з 19.09.2002 по 29.01.2019, що становить 16 років 4 місяці та 6 днів (при необхідних 14 роках).
На думку відповідача, у позивача недостатньо стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, а тому спірне рішення було прийнято правомірно та обґрунтовано.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий Ленінським РВ у м.Луганську УДМСУ в Луганській області 08.05.2014 (а.с.17). Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_3 від 09.08.1999, позивач з 23.09.1998 по 10.06.2015 проходив службу в прокуратурі Луганської обрості, а саме:
- у період з 23.09.1998 по 03.01.1999 - стажист старшого слідчого прокуратури м.Ровеньки;
- з 04.01.1999 по 16.06.1999 - стажист слідчого прокуратури Артемівського району м.Луганська;
- з 17.06.1999 по 04.10.2000 - слідчий прокуратури Артемівського району м.Луганська;
- з 05.10.2000 по 18.09.2002 - старший слідчий прокуратури Артемівського району м.Луганська;
- з 19.09.2002 по 21.10.2004 - прокурор відділу нагляду за розслідуванням кримінальних справ слідчими органів прокуратури в прокуратурі Луганської області;
- з 22.10.2004 по 06.09.2005 - заступник прокурора Жовтневого району м.Луганська;
- з 07.09.20105 по 08.09.2005 - виконуючий обов'язки прокурора Краснодонського району Луганської області;
- з 09.09.2005 по 12.08.2010 - прокурор Краснодонського району Луганської області;
- з 13.08.2010 по 10.06.2015 - прокурор Краснодонського району Луганської області строком на п'ять років;
- 10.06.2015 - звільнений із займаної посади в порядку переведення за його згодою на іншу роботу в органи прокуратури міста Києва;
- з 11.06.2015 по 14.12.2015 - перший заступник прокурора Оболонського району міста Києва в порядку переведення з органів прокуратури Луганської області;
- з 15.12.2015 - проходить службу на посаді заступника керівника Київської місцевої прокуратури №5 м.Києва (а.с.19-23).
Станом на день розгляду справи позивач продовжує службу на посаді заступника керівника Київської місцевої прокуратури №5 м.Києва, що підтверджується довідкою прокуратури м.Києва від 19.09.2018 №18/189 (а.с.34).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач у період з 01.09.1993 по 26.06.1998 навчався у Східноукраїнському державному університеті на денній формі навчання та здобув кваліфікацію юриста за спеціальністю «Правознавство» з врученням диплому спеціаліста НОМЕР_4 від 26.06.1998 і додатку до диплома про вищу освіту реєстраційний номер НОМЕР_5 від 26.06.1998, про що свідчать архівна довідка про навчання від 03.06.2016 №815/02, видана Східноукраїнським національним університетом імені Володимира Даля (а.с.25) та дипломом спеціаліста серії НОМЕР_6 від 26.06.1998 (а.с.26).
Відповідно до довідки Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 16.06.2016 №9765/02 загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 22 роки 5 місяців та 5 днів (по 30.04.2016), в тому числі стаж роботи на посадах прокурорів складає 17 років 7 місяців 9 днів (а.с.27).
З матеріалів справи вбачається, що 29.01.2019 позивач звернувся до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою у довільній формі, в якій просив призначити йому пенсію відповідно до Закону України «Про прокуратуру» згідно поданих документів у десятиденний термін (а.с.63). Також 29.01.2019 позивач подав до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області заяву про призначення пенсії встановленої форми, в якій просив призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру» (а.с.50).
Відповідно до розписки-повідомлення вказана заява була зареєстрована у Вишгородському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Київської області 29.01.2019 (а.с.50 зворотній бік).
З вказаної розписки-повідомлення вбачається, що позивачем були долучені до заяви про призначення пенсії за вислугу років наступні документи: довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; документи про місце проживання (реєстрації) особи; заява про призначення/перерахунок пенсії; паспорт/посвідка; трудова книжка; диплом (свідоцтво, атестат) про навчання, інші документи.
За результатами розгляду заяви позивача Вишгородським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Київської області прийнято рішення від 29.01.2019 №251, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» (а.с.47).
Так, у вказаному рішенні відповідач зазначив, що згідно зі ст.86 Закону України «Про прокуратуру» прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше, зокрема, з 1 жовтня 2018 року по 30.09.2019 - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років.
У рішенні вказано, що за поданими документами до стажу роботи на посадах прокурорів зараховано період з 19.09.2002 по 29.01.2019, що становить 16 років 4 місяці 12 днів (при необхідних 14 роках).
Як зазначено у рішенні до вислуги років зараховано:
- період з 23.09.1998 по 18.09.2002, займав посаду стажиста старшого слідчого прокуратури, що становить 3 роки 11 місяців 26 днів;
- половину строку навчання на юридичному факультеті вищих навчальних закладів денної форми навчання у Східноєвропейському державному університеті з 01.09.1993 по 26.06.1998, що становить 2 роки 4 місяці 28 днів;
- час роботи на прокурорських посадах - 16 років 4 місяці 12 днів.
Загальна вислуга років - 22 роки 9 місяців 6 днів (при необхідних 24 роки) (а.с.47).
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаного рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання його нечинним та скасування та зобов'язання вчинити певні дії, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 2 Закону №1788-ХІІ передбачено, що за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно із ст.7 Закону №1788-ХІІ звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
При цьому пенсії за віком і по інвалідності призначаються незалежно від того, припинено роботу на час звернення за пенсією чи вона продовжується. Пенсії за вислугу років призначаються при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію.
Відповідно до ст.51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок №22-1, в редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з п.1.6 Порядку №22-1 звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Відповідно до п.1.7 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Згідно з п.2.24 Порядку №22-1 при призначенні (перерахунку) пенсії відповідно до Законів України "Про Кабінет Міністрів України", "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про судоустрій і статус суддів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", Митного кодексу України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України для визначення розміру пенсії за нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для розмежування джерел фінансування особа надає пакет документів, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 2.1 цього розділу.
Так, п.2.1 Порядку визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 4 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27 березня 2018 року № 8-1) (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року (додатки 3, 4 до Положення).
Згідно з п.4.1 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою.
Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (п.4.3 Порядку №22-1).
Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження (абз.2 п.4.7 Порядку №22-1). Отже, одним із видів трудової пенсії є пенсія за вислугу років, яка встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятим на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Як зазначено вище, Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, зазначило у спірному рішенні про те, що у ОСОБА_1 недостатньо вислуги років, передбаченої ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII для призначення пенсії. Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги, зазначив про те, що він має право на призначення пенсій, оскільки він отримав необхідну вислугу років ще під час дії Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, який був чинний до 15.07.2015, тобто до набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, з приводу чого суд зазначає таке.
Судом встановлено, що на час початку проходження позивачем служби в органах прокуратури, умови та порядок пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих було визначено статтею 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-XII (далі - Закон №1789), який був чинний до 14.07.2015. Так, відповідно до ч.1 ст.50-1 Закону №1789-XII (в редакції станом на 23.09.1998, початок проходження позивачем служби в органах прокуратури) працівники прокуратури, яким присвоєно класні чини, із стажем роботи в органах прокуратури 20 років і більше мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років.
Відповідно до ч.1 ст.50-1 Закону №1789-XII (в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на
цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку. Частиною 2 ст.50-1 Закону №1789 (в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ) встановлено, що розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі.
Середньомісячна сума зазначених виплат за 24 та 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат за 24 календарні місяці роботи підряд перед зверненням за пенсією чи за 60 календарних місяців роботи підряд відповідно на 24 або на 60. Коригування зазначених виплат проводиться шляхом застосування коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу, надбавок до нього за класний чин. Посадовий оклад, надбавки за класний чин та вислугу років при призначенні пенсії враховуються в розмірах, встановлених на день звільнення з роботи, що дає право на даний вид пенсії (ч.3 ст.50-1 Закону №1789 в редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ).
8 липня 2011 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», який набрав чинності з 1 жовтня 2011 року.
Підпунктом 4 пункту 6 розділу II Прикінцевих та Перехідних положень Закону України № 3668-VI внесено зміни до статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру", а саме частину першу статті 50-1 замінено двома частинами такого змісту: «Прокурори і слідчі мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 15 років (ч.1 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" із змінами, внесеними Законом України № 3668-VI).
Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії" (ч.2 ст.50-1 Закону України "Про прокуратуру" із змінами, внесеними Законом України № 3668-VI).
Отже, з 01.10.2011 року державою запроваджено поступове збільшення на період до 01.10.2020 року вислуги років, яка дає право на пенсійне забезпечення прокурорів та слідчих прокуратури незалежно від віку.
14.10.2014 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про прокуратуру» №1697-VII (далі - Закон №1697), який набрав чинності 15.07.2015.
Так, відповідно до ч.1 ст.86 Закону №1697 прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року - 20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року - 21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року - 21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року - 22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року - 22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року - 23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року - 23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше - 25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Згідно з ч.2 ст.86 Закону №1697 пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Частиною 3 ст.86 Закону №1697 встановлено, що розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв протягом цього періоду на даній роботі. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат на 60. Коригування зазначених виплат проводиться із застосуванням коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу та надбавок до нього. Посадовий оклад, надбавки за вислугу років під час призначення пенсії враховуються в розмірах за останньою займаною посадою прокурора, встановлених на момент виникнення права на перерахунок пенсії за вислугу років (ч.4 ст.86 Закону №1697).
Відповідно до пп.1 п.3 розділу ХІІ «Прикінцеві положення» Закону №1697 визнано такими, що втратили чинність із набранням чинності цим Законом, зокрема, Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53 щодо класних чинів (їх дія поширюється на осіб, яким присвоєно класні чини до набрання чинності цим Законом), статті 55 щодо посвідчення працівника прокуратури, статті 2 у частині підстав звільнення з посади Генерального прокурора України, а також статті 13 щодо функціонування в системі органів прокуратури міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратур, яка втрачає чинність з 15 грудня 2015 року.
Отже, з вищенаведених норм законодавства вбачається, що відповідно до положень ст.50-1 Закону №1789 право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі зазначеної норми мали прокурори та слідчі прокуратури зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.
У той же час, відповідно до ст.86 Закону №1697 право на пенсійне забезпечення за вислугу років виникло у позивача за умови наявності на день звернення (29.01.2019) вислуги років не менше: з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років.
Відповідач у відзиві на позовну заяву наголосив на тому, що оскільки станом на 29.01.2019 (дата звернення позивача до Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду Київської області) у позивача не було вислуги років 24 роки, то у позивача ще не виникло право на призначення пенсії.
Відповідно до витягу з протоколу інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України від 12.02.2019 страховий стаж позивача станом на 29.01.2019 (день звернення із заявою про призначення пенсії) становить 25 років 1 місяць 5 днів (а.с.48-49).
Вирішуючи вказаний спір, суд зазначає, що застосовуючи положення Закону України "Про прокуратуру" в часі, слід виходити з того, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані; при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
У свою чергу, застосування Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, яким збільшено стаж роботи, що надає право на пенсію за вислугу років, та Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI, фактично є звуженням прав позивача, оскільки таке право ним набуто за ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 року № 1789-XII при наявності стажу роботи не менше 20 років, у тому числі, стажу роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 року № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій ).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини по їхньому пенсійному забезпеченню виникають не в момент звернення за призначенням пенсії, а в момент виникнення права на її призначення.
Така правова позиція викладена Верховним судом України в постанові від 10 лютого 2015 року по справі №21-630а14.
В силу ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому суд не погоджується із позицією відповідача про те, що у позивача недостатньо стажу роботи для призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст.86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VII, що своєю чергою дає підстави для висновку про те, що у прокурорів та слідчих право на пенсійне забезпечення за вислугу років на підставі ст. 50-1 Закону №1789-ХІІ могло виникнути лише за умови, що такі особи до 1 жовтня 2011 року мали стаж роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частиною другою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору.
Норми Конституції України як центрального джерела конституційного права зумовлюють систему принципів адміністративного процесуального права і як загальноправового регулятора, і як способу здійснення судової влади за допомогою адміністративного судочинства.
Кодекс адміністративного судочинства України за своєю сутністю є кодифікованим законом, де систематизовано норми адміністративного процесуального права.
Фундаментальним міжнародним договором у частині здійснення адміністративного судочинства є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, стаття 6 щодо права на справедливий суд).
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Отже, згідно зі статтями 8, 9 Конституції України у разі виникнення колізії між нормами Конституції України чи Кодексу адміністративного судочинства України з положеннями ратифікованого міжнародного договору, то застосовуються останні як норми прямої дії.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97-ВР від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд у справі Clawson Ltd. v. Papierwerke AG, (1975) AC 591 at 638 вказав, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.
Сутність принципу правової визначеності Європейський суд визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, що регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.
Як зазначив Європейський суд у справі van Duyn v. Home Office, принцип правової визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатись на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, якій загалом не має автоматичної прямої дії.
Така дія названого принципу пов'язана із іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатись на власне порушення зобов'язань для запобігання виконання таких зобов'язань, в даному випадку, у сфері пенсійного забезпечення.
На державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер'їлдіз проти Туреччини", пункт 128, та "Беєлер проти Італії", пункт 119).
Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків ("Лелас проти Хорватії", пункт 74).
Згідно висновків Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» ( рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12 липня 2001 року у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).
В пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S. A. v. Belgium, рішення від 20 листопада 1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, № 44277/98, рішення від 24.04.2003).
Отже, в розумінні статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач, перебуваючи на службі в органах прокуратури, мав законні сподівання отримання пенсії за вислугу років за наявності не менше 20 років стажу, які ґрунтувалися на нормах статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (в редакції до 01.10.2011), і які були звужені Законом від 08.07.2011 № 3668-VI, що в подальшому продубльовано Законом від 14.10.2014 № 1697-VII.
Враховуючи матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що Вишгородським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України було протиправно та необґрунтовано відмовлено позивачу на підставі спірного рішення у призначенні пенсії за вислугу років.
У позовній заяві позивач просить суд визнати нечинним та скасувати рішення Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області № 653/05 від 05.02.2019 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1. Відповідно до ч.1 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Частиною 2 ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно до п. 2 ч.2 ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень. Враховуючи вищенаведені положення КАС України, суд вважає за необхідне з метою повного та всебічного захисту прав та інтересів позивача визнати протиправним та скасувати рішення голови комісії Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 29.01.2019 №251, оформлене листом Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 05.02.2019 №653/05.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ з 29 січня 2019 року в розмірі 90% від суми місячного (чинного) заробітку; розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначити за 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією відповідно до довідок прокуратури міста Києва №№18/189, 18/190, 18/191 від 19.09.2018; із застосуванням коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу та надбавок до нього, та виплачувати пенсію без обмеження граничного розміру, суд зазначає таке.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Водночас, згідно з пунктом 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії. При цьому, у випадку, коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку, коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Відповідно до довідки Прокуратури міста Києва від 19.09.2018 №18/189 заробітна плата позивача станом на 13.09.2018 становила: 7460,00 грн. - посадовий оклад; 2238,00 грн. - вислуга років 30% (від окладу); 2200,00 грн. - класний чин; загальна сума інших доплат та надбавок, які передбачені чинним законодавством в розрахунку за 60 місяців(за період з 01.09.20013 по 31.08.2018) становить 53384,40 грн., що загалом складає 65282,40 грн. (а.с.56).
Згідно з додатком до довідки «Інші виплати, які передбачені діючою системою оплати праці за період з червня 2015 по серпень 2018» від 19.09.2018 №18/191, загальна сума, яка була нарахована та виплачена ОСОБА_1 за період з 11.06.2015 по 31.08.2018 становить 839584,24 грн., з яких: 174212,16 грн. - надбавка за особливо важливу роботу; 17137,32 грн. - надбавка за державну таємницю; 430281,27 грн. - щомісячна премія; 136945,36 грн. - матеріальна допомога до відпустки на соціально-побутові потреби; 47036,54 грн. - надбавка та премія, які входять у відпускні та лікарняні; 31285,90 грн. - разова премія; 2685,69 грн. - індексація (а.с.57).
Також позивачем додано до матеріалів справи надано довідку Прокуратури міста Києва про фактично нараховану заробітну плату ОСОБА_1 від 19.09.2018 №18/190 за період з вересня 2013 року по червень 2015 року (а.с.58).
З урахуванням тієї обставини, що прийняття відповідачем оскаржуваного рішення у розглядуваній ситуації не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ з 29 січня 2019 року в розмірі 90% від суми місячного (чинної) заробітної плати з урахуванням розміру виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначенні за 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією відповідно до довідок Прокуратури міста Києва №№18/189, 18/190, 18/191 від 19.09.2018, та із застосуванням коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу та надбавок до нього, та виплачувати пенсію без обмеження граничного розміру.
Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Разом з тим, відповідачем належних доказів, які б спростовували твердження позивача, до суду не надано, а тому суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення до суду позивачем сплачено судовий збір в сумі 768,40 грн., що підтверджується квитанцією №9 від 15.02.2019, оригінал якої долучений до матеріалів справи (а.с.3).
Враховуючи задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 768,40 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області.
Керуючись статтями 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області від 29.01.2019 №251 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
3. Зобов'язати Вишгородське об'єднане управління Пенсійного фонду України Київської області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ з 29 січня 2019 року в розмірі 90% від суми місячного (чинного) заробітку з урахуванням розміру виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначених за 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією відповідно до довідок Прокуратури міста Києва №18/189, №18/190, №18/191 від 19.09.2018, із застосуванням коефіцієнта загального підвищення розмірів посадового окладу та надбавок до нього, та виплачувати пенсію без обмеження граничного розміру.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: АДРЕСА_1) судовий збір у сумі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Вишгородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (ідентифікаційний код: 41249250, місцезнаходження: 07300, Київська обл., Вишгородський р-н., м. Вишгород, вул. Межигірського спасу, буд.6).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено 29.03.2019 р.
Суддя Кушнова А.О.