ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"01" квітня 2019 р. справа № 343/2405/18
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 до Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення від 26.06.2018 року за № 583-21/2018, -
22.12.2018 року ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Долинського районного суду Івано-Франківської області з позовом до Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування рішення від 26.06.2018 року за № 583-21/2018 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки у власність".
Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 27.12.2018 року позов ОСОБА_2 до Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області про визнання незаконним та скасування рішення Оболонської сільської ради № 583-21/2018 від 26.06.2018 року передано на розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
21.01.2019 року справа № 343/2405/18 супровідним листом Долинського районного суду Івано-Франківської області від 16.01.2019 року за № 343/2405/18/189/2019 надійшла до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.01.2019 року, справа передана головуючому судді Матуляку Я.П.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.01.2019 року дану позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам статтей 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.
04.02.2019 року представником позивача зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуті.
У зв'язку із усуненням позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.02.2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження, в якій містяться відомості про порядок і строк подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечення та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Оболонська сільська рада 26.06.2018 прийняла рішення за № 583-21/2018 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки у власність", на підставі якого ОСОБА_3 надано згоду на передачу у приватну власність земельної ділянки за межами населеного пункту с. Оболоня по вул. Одиниця площею 1,9220 га., для ведення особистого селянського господарства. Позивач вказує на незаконність дії відповідача щодо прийняття оскаржуваного рішення № 583-21/2018 від 26.06.2018 року, яке було прийняте з перевищенням службових повноважень, в зв'язку з чим просить суд визнати незаконним та скасування рішення від 26.06.2018 року за № 583-21/2018 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки у власність".
Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 15.02.2019 року. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві, який міститься в матеріалах справи (а.с.70-72). Просив суд в задоволенні позову відмовити, з тих підстав, що рішення від 26.06.2018 року за № 583-21/2018 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки у власність" не є юридично значимим для позивача , оскільки дане рішення не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, отже саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки.
Відповідачем вказаний відзив 14.02.2019 року надісланий позивачу, що підтверджується квитанцією про відправлення. Однак, відповіді на відзив у строк, встановлений судом та інших заяв позивач не подав, поважних причин ненадання відповіді на відзив у встановлений судом строк не повідомив.
18.08.2019 через канцелярію Івано-Франківського окружного адміністративного суду третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача подала пояснення щодо позову, в яких зазначила, що Оболонська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області приймаючи рішення від 26.06.2018 року за № 583-21/2018 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки у власність" діяла законно у межах свої повноважень, у зв'язку із чим підстави для скасування рішення суб'єкта владних повноважень відсутні.
Зважаючи на вищевикладене, судом здійснено розгляд справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження відповідно до вимог частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без проведення судового засідання та повідомлення та (або) виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, на підставі положення частини 8 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши і оцінивши докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечують проти позову, встановив наступне.
Згідно змісту протоколу двадцять першої сесії Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 26.06.2018 року, вбачається, що під час розгляду питання про надання згоди на передачу земельної ділянки у власність відповідно до заяви гр. ОСОБА_3 на засіданні сесії були присутніми 8 депутатів ради, голосувало : "за - 8, проти - 1, утрималось - немає". (а.с.47-52).
26 червня 2018 Оболонська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області сьомого скликання двадцять першої сесії прийняла рішення за № 583-21/2018 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки у власність", на підставі якого ОСОБА_3 надано згоду на передачу у приватну власність земельної ділянки за межами населеного пункту с. Оболоня по вул. Одиниця площею 1,9220 га., для ведення особистого селянського господарства.
Вважаючи вищенаведене рішення відповідача незаконним та прийнятим з перевищенням службових повноважень, представник позивача звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно частини другої статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Абзацом 1 статті 144 Конституції України передбачено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Згідно зі статтею 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Статтею 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються, зокрема питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради (ч. 1).
Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності - не рідше ніж один раз на місяць (ч. 5).
Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради (ч. 12).
Відповідно до частин 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні " рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу двадцять першої сесії Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області від 26.06.2018 року, під час розгляду питання про надання згоди на передачу земельної ділянки у власність відповідно до заяви гр. ОСОБА_3 на засіданні сесії були присутніми 8 депутатів ради та голова сільської ради, а відповідно її більшість від загального складу в 14 депутатів. Голосувало : "за - 8, проти - 1, утрималось - немає", та прийнято рішення за № 583-21/2018 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки у власність", на підставі якого ОСОБА_3 надано згоду на передачу у приватну власність земельної ділянки за межами населеного пункту с. Оболоня по вул. Одиниця площею 1,9220 га., для ведення особистого селянського господарства (а.с.46-52).
Таким чином, враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку, що рішення від 26.06.2018 року за № 583-21/2018 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки у власність" приймались органом місцевого самоврядування у спосіб визначений Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" та входять до виключних повноважень сільської ради.
Стосовно твердження позивача про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідачем поза межами його владних повноважень, що суперечить нормам земельного законодавства, суд зазначає наступне.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель вирішуються Земельним кодексом України.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Пунктом "б" частини 1 статті 81 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки, в тому числі, на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність громадянам, серед іншого, для ведення особистого селянського господарства.
Згідно зі статтею 121 ЗК України кожен громадянин України має право на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
На підставі пункту "б" частини першої статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства не більше 2,0 гектара.
Згідно з частиною 1 статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Одночасно згідно з частиною 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 року № 15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляд (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Відповідно до пункту 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 17.11.2016 року № 308, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.
Підпунктом 13 пункту 4 вказаного Положення передбачено, що Головне управління відповідно до покладених на нього завдань, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством.
Отже, повноваження щодо передачі у власність або користування земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах Івано-Франківській області для будь-яких потреб (в тому числі й для ведення особистого селянського господарства) покладені на Головне управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області.
Відповідно до частини першої статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Частиною 6 статті 118 Кодексу передбачено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Положеннями частини 7 статті 118 Кодексу встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Системний аналіз норм права, що містяться у статтях 116, 118, 122 Земельного Кодексу України дає підстави вважати, що ними встановлені підстави, порядок, строки передачі земельної ділянки у власність громадян та органи, уповноважені розглядати ці питання. Ці норми передбачають, зокрема, що для передачі земельної ділянки у власність зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в законі органи приймають одне з відповідних рішень.
Таким чином, надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населеного пункту відповідно до статті 122 Кодексу, відноситься до виключних повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів.
Однак, суд зазначає, що Оболонська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області, рішенням від 26.06.2018 року за № 583-21/2018 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки у власність" не надала дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, що знаходиться за межами населеного пункту відповідно до статті 122 Кодексу, а вирішила надати згоду гр. ОСОБА_3 на передачу у приватну власність земельної ділянки за межами населеного пункту с. Оболоня по вул. Одиниця площею 1,9220 га., для ведення особистого селянського господарства та зобов'язала звернутись з відповідною заявою до Головне управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області.
Відтак, надаючи згоду на передачу земельної ділянки у власність Оболонська сільська рада Долинського району Івано-Франківської області не вирішувала питання щодо надання ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, а отже не порушила норм права, що містяться у статтях 116, 118, 122 Земельного Кодексу України.
Разом з тим, суд зазначає, що надання згоди на передачу земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства не тягне за собою юридичних наслідків, а є лише певним етапом у процесі реалізації права на безоплатну передачу у власність земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства.
З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Щодо посилання представника позивача на факт порушення прав позивача при прийнятті оскаржуваного рішення суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Конституційний Суд України у рішенні від 25.11.1997 року №6-зп вказав, що стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, і встановлює принцип, відповідно до якого в суді можуть оскаржуватися будь-які рішення, дії та бездіяльність.
Разом з тим, Конституційний Суд України у зазначеному вище рішенні вказав, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що рішення, дія чи бездіяльність порушують або обмежують права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.
Аналізуючи наведені норми та висновок Конституційного Суду України, слід зазначити, що під час розгляду справи суд повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача.
Завданням адміністративного судочинства, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, є, зокрема, захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень, у тому числі з боку державних органів.
Згідно частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч.1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 8 статті 4 КАС України, позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.
Отже, судовому захисту в адміністративних судах України підлягають порушені права, свободи та законні інтереси особи в публічно-правових відносинах. При цьому визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у публічно-правовому спорі є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи.
Крім цього, порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли стались зміни стану суб'єктивних прав та обов'язків особи, тобто відбулось припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку в публічно-правових відносинах.
Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
З урахуванням наведеного, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.
Позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, однак оспорювані дії або бездіяльність повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне цій особі право, або шляхом безпідставного покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об'єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.
Відповідно на противагу вказаному вище, не порушують права чи інтереси ті дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень, які не впливають на суб'єктивні права та обов'язки особи, зокрема, ті, вчинення яких особа не вправі вимагати від суб'єкта владних повноважень.
Згідно з ч. 2 ст.264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто оскаржити такий акт інші особи не можуть.
Таким чином, захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають лише порушені права та інтереси осіб, а задоволенню ті позовні вимоги, які відновлюють порушені права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Виходячи з викладеного, обов'язковою умовою для задоволення позовних вимог є участь позивача у правовідносинах, які визначені статтею 264 КАС України.
Разом з тим загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.
Суд зазначає, що з'ясування цієї обставини має істотне значення для правильного вирішення справи, оскільки індивідуальні акти можуть бути оскаржені лише особами, безпосередні права, свободи чи охоронювані законом інтереси яких такими актами порушені.
Правовий акт індивідуальної дії породжує права й обов'язки тільки для того суб'єкта (чи визначеного цим актом кола суб'єктів), якому його адресовано.
Відсутність у позивача прав чи обов'язків у зв'язку з прийняттям оскаржуваного акту, не породжує для нього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Вказане підтверджується також правовою позицією Верховного суду України, висловленою ним у постанові від 24.02.2015р., яка неодноразово підтримувалася і Вищим адміністративним судом України при вирішенні аналогічних спорів.
Так, Верховний Суд України у зазначеному судовому рішенні визначив, що оскарження нормативно-правового акту можливе лише особами, щодо яких його застосовано, а також особами, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Відсутність у будь - кого, в тому числі і заявника, прав чи обов'язків у зв'язку з прийняттям оскаржуваного акту індивідуальної дії, не породжує для останнього і права на захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
Отже, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Предметом спору у даній справі є визнання протиправними та скасування рішення за № 583-21/2018 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки у власність", на підставі якого ОСОБА_3 надано згоду на передачу у приватну власність земельної ділянки за межами населеного пункту с. Оболоня по вул. Одиниця площею 1,9220 га., для ведення особистого селянського господарства.
Тобто, внаслідок прийняття відповідачем - Оболонською сільською радою Долинського району Івано-Франківської області спірного рішення, адресованого особі, яка звернулась із заявою про надання згоди на передачу земельної ділянки у власність, саме у такої особи виникли публічно-правові відносини, які породжують певні права для неї.
Спірне рішення від 26.06.2018 року за № 583-21/2018 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки у власність" за своєю юридичною суттю є актом індивідуальної дії та направлене на врегулювання правовідносин, у даному випадку, між Оболонською сільською радою Долинського району Івано-Франківської області та ОСОБА_3
Суд зазначає, що статус депутата Оболонської сільської ради та громадянина України який брав участь у процедурі прийняття оскаржуваного рішення, не визначає позивача як учасника цих правовідносин з огляду на те, що для нього оскаржене рішення не створило жодних юридичних наслідків. Відповідно відсутність у позивача прав та/або обов'язків у зв'язку з прийняттям оскаржуваного рішення не надає йому і права на захист у спосіб, який він обрав.
В зв'язку із наведеним суд дійшов висновку, що позивач не є стороною таких правовідносин у публічно-правовій сфері, оскільки відповідач не здійснював щодо позивача жодних управлінських функцій, пов'язаних із прийняттям оскаржуваного рішення, а рішення сесії Оболонської сільської ради від 26.06.2018 року за № 583-21/2018 не є юридично значимим для ОСОБА_2,
Таким чином, оскаржуване рішення не має безпосереднього впливу на суб'єктивні права та обов'язки позивача шляхом позбавлення його можливості реалізувати належне йому право або шляхом покладення на нього будь-якого обов'язку, отже саме по собі не породжує для позивача настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на його права та обов'язки.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 29.01.2019 року у справі №826/10853/17.
Враховуючи встановлені судом обставини справи, досліджені докази наявні в матеріалах справи, норми законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими і не підлягають задоволенню, оскільки доказів, які б вказували на неправомірність рішення відповідача позивачем не представлено, а відповідач у спірних правовідносинах, діяв відповідно до наданих йому повноважень у встановленому законом (чинному на час прийняття оскаржуваного рішення) порядку, в зв'язку з чим суд приходить до переконання, що в задоволенні позову слід відмовити.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, АДРЕСА_1), який діє в інтересах ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_2, АДРЕСА_2) до Оболонської сільської ради Долинського району Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 04356030, вул. Шевченка, 64, с. Оболоня, Долинський район, Івано-Франківська область, 77502) про визнання незаконним та скасування рішення від 26.06.2018 року за № 583-21/2018 "Про надання згоди на передачу земельної ділянки у власність" - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Матуляк Я.П.