01 квітня 2019 року м. Житомир справа № 240/221/19
категорія 102080000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до Овруцького районного відділу Управління державної міграційної служби України в Житомирській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, про визнання протиправною відмови, зобов'язання видати паспорт громадянина України і формі книжечки, -
встановив:
15.01.2019 ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, у якому просить:
- визнати протиправною відмову відповідача у видачі його сину ОСОБА_2 паспорта громадянина України у зв'язку з досягненням ним 16-річного віку у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
- зобов'язати відповідача видати його сину ОСОБА_2 паспорт громадянина України у зв'язку з досягненням ним 16-річного віку у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що звернувся до Овруцького районного відділу Управління державної міграційної служби України в Житомирській області з приводу видачі його неповнолітньому сину паспорта громадянина України виключно у формі паспортної книжечки, на що отримав лист-відмову від 10.01.2019 №М-19/33, яка мотивована запровадженням внутрішніх паспортів у формі ID-картки та відсутністю бланків паспортів зразка 1994 року. Позивач зазначає, що за релігійними переконаннями його син не бажає оформляти паспорт у формі пластикової картки типу ID-картки, оскільки картка містить у собі безконтактний електронний носій із персональними даними, від обробки яких позивач відмовляється. Вважає, що відповідач порушує права та інтереси його сина, відмовляючи в оформленні паспорта у формі книжечки. Крім того, законодавством передбачена можливість видачі паспорта як у формі картки, так і у формі книжечки. З наведених підстав просить позов задовольнити.
Після усунення позивачем недоліків позовної заяви, ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 30.01.2019 відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
11.02.2019 представником відповідача та третьої особи у строк, визначений ч.5 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та встановлений ухвалою суду від 30.01.2019, надійшов відзив на адміністративний позов (а.с. 48-56). В якому в обґрунтування заперечень останній зазначив, що за результатами розгляду заяви-звернення позивача, поданої у порядку Закону України «Про звернення громадян», щодо оформлення паспорта громадянина України неповнолітній дитині у формі книжечки, листом від 10.01.2019 №М-19/33 надано відповідь із роз'ясненням порядку оформлення паспорта громадянина України.
Вважає, що територіальним підрозділом не надавалась відмова в оформленні паспорта, оскільки позивач звертався тільки із зверненням та не надав визначеного Порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України переліку документів, необхідного для оформлення паспорта. Крім того, зазначив, що запровадження в Україні біометричних паспортів обумовлене Планом дій до введення безвізового режиму з Євросоюзом, схваленим у листопаді 2010 року. Частиною 4 статті 21 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон України №5492-VI) передбачено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України”, з 1 листопада 2016 року припиняється. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що його дії повністю відповідають вимогам чинного законодавства України, а позовні вимоги є необґрунтованими. Проти задоволення позову представник відповідача та третьої особи заперечував та просив відмовити у його задоволенні.
19.02.2019 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що не погоджується з мотивами, викладеними відповідачем у справі, зазначає, що відповідач своєю відмовою порушує права позивача та його сина, закріплені у ОСОБА_3 України. Просить позов задовольнити та видати його сину ОСОБА_2 паспорт у формі книжечки (а.с. 68-69).
26.02.2019 на адресу суду від представника відповідача та третьої особи надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 у повному обсязі (а.с. 77-79).
Згідно з ч.4 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Відповідно до ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Згідно з положеннями ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню із таких підстав.
Судом встановлено, що після досягнення ОСОБА_2 16-тирічного віку, 07.12.2018 його батько ОСОБА_1, в інтересах свого неповнолітнього сина, звернувся із заявою до відповідача, в якій просив видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України виключно у формі паспортної книжечки у зв'язку з відмовою від оформлення паспорта з електронним безконтактним носієм та з електронним чіпом, при цьому вказав, що отримання паспорта у формі ID-картки суперечить їх релігійним переконанням (а.с. 36-39).
Овруцький районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області листом від 10.01.2019 №М-19/33 повідомив позивача про те, що паспорт громадянина України оформляється територіальними органами та підрозділами ДМС, що забезпечені відповідним обладнанням, всім визначеним законодавством категоріям громадян, починаючи з чотирнадцятирічного віку, тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, з 01.11.2016 припиняється (а.с. 40-41).
Вказана відмова стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів його дитини.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У постанові ОСОБА_4 Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 за позовом ОСОБА_5 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові ОСОБА_4 Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, дану справу необхідно визнати типовою та в силу приписів частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, які полягають у наступному.
Згідно з вимогами ст.8 ОСОБА_3 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_3 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_3 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_3 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_3 України гарантується.
Статтею 3 ОСОБА_3 України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Таким чином, із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до ст.22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією ОСОБА_3, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 ОСОБА_3 України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених ОСОБА_3 України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст.32 ОСОБА_3 України зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 ОСОБА_3 України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя “охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру” (див. пункт 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі “C. проти Бельгії” від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції “захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом” (див. пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі “Pretty проти Сполученого Королівства” (справа №2346/02, ECHR 2002 та пункт 65 рішення ЄСПЛ у справі “ОСОБА_6 проти України” (заява №21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося “згідно із законом”, не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі “Ельсхольц проти Німеччини” (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, п.45, ECHR 2000-VIII).
Аналізуючи викладене особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до ч.1 ст.13 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон України №5492-VI) документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (…).
Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону України №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина 1 статті 21 Закону України №5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно з частиною 3 статті 13 Закону України №5492-VI паспорт громадянина України (…) містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис “Україна”, нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис “Паспорт”. На внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис “Паспорт громадянина України”. На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім'я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п'ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев'ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев'ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резус-фактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.
Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 “Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України” (далі - Постанова №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом п. 2 цієї Постанови із застосуванням засобів Реєстру запроваджено:
з 01.01.2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-XII;
з 01.11.2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється (пункт 3 Постанови №302). Пунктом 131 Постанови №302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (…) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
ОСОБА_1 у позовній заяві посилається на порушення принципу поваги до приватного життя суб'єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ІD-паспорту, оскільки він згоди на таку обробку не надає.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону України “Про захист персональних даних” від 01.06.2010 №2297-VI (далі - Закон України №2297-VI) мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (стаття 2 Закону України №2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини 5, 6 статті 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Діючим законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 №2438-VI, зазначено: “Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у статтях 5 і 6 цієї Конвенції; …”.
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване статтею 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну “закон” є автономним, та до якості “закону” ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі “Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства” (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13.07.1995, заява №18139/91, пункт 37) Під терміном “закон” … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам “доступності” та “передбачуваності”.
Отже, норми Закону України №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 ОСОБА_3 України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було “встановлене законом”), не було “необхідним у демократичному суспільстві” у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження “нагальній суспільній потребі”, тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (див., наприклад, рішення ЄСПЛ у справі “Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine” від 14.06.2017). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (див. рішення ЄСПЛ у справі “GropperaAG and Others v. Switzerland” від 28.03.1990).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Крім того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, ЄСПЛ у своєму рішенні по справі “Х'ю Джордан проти ОСОБА_4 Британії” сформулював таку позицію: “Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу”.
Отже, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Законодавець, приймаючи Закон України №1474-VIII, яким внесено зміни до Закону України №5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений ОСОБА_3 України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача діяло два нормативних акти: Положення про паспорт №2503-XII і Постанова №302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина 3 статті 21 Закону України №5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Стосовно доводів відповідача щодо неналежного звернення позивача із заявою про видачу паспорта громадянина України його сину, а саме із заявою згідно з Законом України «Про звернення громадян», а не відповідною заявою з наданням необхідних документів, суд зазначає наступне.
Суд не приймає до уваги посилання відповідача у відзиві на адміністративний позов в обґрунтування правомірності дій свого територіального підрозділу на те, що заява позивача, з якою він звернувся до відповідача для видачі паспорту громадянина України у вигляді книжечки, була викладена ним не за формою, встановленою постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302, оскільки зазначеним нормативним документом регламентовано порядок оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі пластикової картки, що містить безконтактний електронний носій типу ID-1, отримувати який позивач відмовляється.
При цьому будь-яких посилань на невідповідність заяви позивача ОСОБА_1 про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992, яким регламентований порядок видачі паспорту громадянина України в вигляді книжечки, відповідач у листі-відмові не зазначив.
Частиною 1 та 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Овруцьким районним відділом Управління державної міграційної служби України в Житомирській області не доведено правомірності своєї відмови, викладеної у листі від 10.01.2019 №М-19/33, у видачі неповнолітньому ОСОБА_1 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Крім того, для належного захисту порушених прав позивача слід зобов'язати Овруцький районний відділ Управління державної міграційної служби України в Житомирській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт №2503-ХІІ.
Зважаючи на відсутність судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (вул. Героїв Майдану, 1/27, м. Овруч, Овруцький район, Житомирська область, 11102, ідентифікаційний номер НОМЕР_1), який діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 (вул. Героїв Майдану, 1/27, м. Овруч, Овруцький район, Житомирська область, 11102) до Овруцького районного відділу Управління державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Т.Шевченка, 31-а, м. Овруч, Овруцький район, Житомирська область, 11100), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області (вул. Пушкінська, 44, м. Житомир, 10008, код ЄДРПОУ 37808497) про визнання протиправною відмови, зобов'язання видати паспорт громадянина України і формі книжечки - задовольнити.
Визнати протиправною відмову Овруцького районного відділу Управління державної міграційної служби України в Житомирській області у видачі його сину ОСОБА_2 паспорта громадянина України у зв'язку з досягненням ним 16-річного віку у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Зобов'язати Овруцький районний відділ Управління державної міграційної служби України в Житомирській області видати його сину ОСОБА_2 паспорт громадянина України у зв'язку з досягненням ним 16-річного віку у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення виготовлено: 1 квітня 2019 року.
Суддя О.В. Єфіменко