Справа № 163/502/19
Провадження № 6/163/3/19
26 березня 2019 року Любомльський районний суд Волинської області
в складі головуючого судді Чишія С.С.
з участю секретаря Костюк Р.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області заяву ОСОБА_1 про скасування заборони виїзду за межі України (заінтересована особа - Любомльський районний відділ ДВС Головного територіального управління юстиції у Волинській області),
У заяві ОСОБА_1 просить постановити рішення про скасування встановленої йому ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 05.07.2013 року в справі №163/1782/13-ц заборони виїзду за кордон України.
Заявлені вимоги обґрунтував тим, що така заборона була встановлена до повної сплати штрафу за постановою суду від 06.09.2012 року у справі № 0310/2409/12. Виконавче провадження за цим виконавчим документом завершене і повторно для примусового виконання до ВДВС ця постанова не надходила. На даний час будь-які боргові зобов'язання відносно нього на примусовому виконанні у відділі ДВС не перебувають. Тому продовження дії тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон порушує його конституційні права на свободу пересування, вільний вибір проживання, право вільно залишати територію України. В силу законодавчих норм державний виконавець у даному випадку не наділений правом на скасування встановленого судом обмеження, тому захист його прав можливий лише в судовому порядку.
Учасники справи в судове засідання не з'явились.
Заявник в канцелярію суду подав заяву про підтримання заявлених вимог і розгляд справи за його відсутності.
Представник Любомльського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області як заінтересованої особи будь-яких заяв чи клопотань по суті заяви або процедури її розгляду суду не подав, про причини неявки не сповістив.
За таких обставин суд провів розгляд позову в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Аналізом доказів по справі суд встановив наступні фактичні обставини.
За поданням державного виконавця ВДВС Любомльського районного управління юстиції Волинської області ухвалою Любомльського районного суду від 05.07.2013 року ОСОБА_1 обмежено у праві виїзду за межі України до повної сплати ним заборгованості в загальній сумі 2560 гривень відповідно до постанови Любомльського районного суду № 0310/2409/12 від 06.09.2012 року.
У зв'язку із встановленням цього обмеження рішенням уповноваженої службової особи ВПС "Рівне" Луцького прикордонного загону №141 від 24.09.2013 року ОСОБА_1 було відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України.
Із доданої до заяви копії листа Любомльського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області від 11.07.2018 року вбачається, що заборгованості перед даним відділом ДВС ОСОБА_1 не має.
Наданою на запит суду відповіддю Любомльського РВ ДВС ГТУЮ у Волинській області від 19.03.2019 року стверджено, що виконавче провадження № 35255575 за постановою Любомльського районного суду № 0310/2409/12 від 06.09.2012 року про стягнення з ОСОБА_1 2560 гривень штрафу було завершене 26.06.2013 року на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 21.04.1999 року. Заборгованість на момент завершення виконавчих проваджень погашена не була, виконавчий збір та витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій не стягнуті. Саме виконавче провадження було передане до архіву і знищене у зв'язку із закінченням терміну зберігання.
Згідно із п.2 ч.1 ст.47 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 21.04.1999 року виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Отже, на підставі вищенаведеного судом встановлено, що постанова Любомльського районного суду №0310/2409/12 повернута стягувачу, повторно для примусового виконання не пред'являлась, однак щодо ОСОБА_1 продовжує діяти встановлене в рамках виконавчого провадження за цією постановою обмеження у праві виїзду за межі України.
У ч.1 ст.3771 ЦПК України в чинній на час винесення ухвали суду від 05.07.2013 року редакції було визначено, що питання про тимчасове обмеження боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця, погодженим з начальником відділу державної виконавчої служби.
Відповідно до ч.1 ст.441 ЦПК України в чинній на даний час редакції тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.
Згідно із ч.5 ст.441 ЦПК України суд може скасувати тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України за вмотивованою заявою боржника.
За змістом п.5 ч.1 ст.6 Закону України від 21.01.1994 року № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Аналіз наведених норм, а також положень ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" в редакції Закону від 21.04.1999 року № 606-XIV, ст.18 цього ж Закону в редакції від 02.06.2016 року № 1404-VIII дає підстави вважати, що передбачені законом заборони і обмеження можуть мати свою дію в рамках незавершеного виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб).
Статтею 33 Конституції України гарантовано, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до ст.313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.
Враховуючи вищенаведені законодавчі приписи та завершення виконавчого провадження за постановою суду, в рамках якої відносно заявника було встановлено обмеження у праві виїзду за межі України, з часу якого минуло понад п'ять років, а на повторному примусовому виконанні дана постанова суду не перебувала і не перебуває, суд вважає відсутніми правові потреби у подальшому обмеженні заявника у праві виїзду за кордон, а відтак - наявними підстави для скасування цього заходу забезпечення.
Таким чином, судом встановлено підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.
Керуючись ст.ст.260, 441 ЦПК України, суд
Заяву задовольнити.
Скасувати обмеження у праві виїзду за межі України, встановлене ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 05 липня 2013 року у справі № 163/1782/13-ц відносно ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення.
На ухвалу протягом 15 днів з дня її проголошення може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду через Любомльський районний суд.
Головуючий: суддя С.С.Чишій