Україна
Донецький окружний адміністративний суд
29 березня 2019 р. Справа№200/13684/18-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стойки В.В., розглянувши в порядку загального провадження в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Вознесенського об'єднаного управління пенсійного фонду Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1, звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Вознесенського об'єднаного управління пенсійного фонду Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позову зазначила, що вона є пенсіонером, має статус внутрішньо переміщеної особи, перебувала на обліку в Вознесенському об'єднаному управлінні пенсійного фонду Миколаївської області. Рішенням останнього, позивачу була припинена виплата пенсії з 01.02.2015 року. В подальшому позивач стала на облік до Бахмутсько-Лиманському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Донецької області, проте заборгованість по пенсії за період з 01.02.2015 року по 01.05.2018 року виплачена не була. Крім того, відповідач 1 неправомірно припинив їй виплату пенсії з 01.06.2018 року, без правових на то підстав. Позивач вважає дії відповідачів протиправними, що суперечать Конституції та Законам України.
Відповідач 1 через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, згідно змісту якого зазначив, що виплата пенсії ОСОБА_1 з 01.02.205 року була призупинена згідно звірки з даними управління праці та соціального захисту населення Бахмутської міської ради та управлінням праці та соціального захисту населення Бахмутського району. Після звернення позивача із заявою про поновлення пенсії з 01.05.2018 року виплата пенсії була поновлена. Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області діяло у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах своєї компетенції.
Відповідач 2 через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, згідно змісту якого зазначив, що ОСОБА_1 не надала до управління довідку ВПО, виплата пенсії їй була припинена з 01.02.2015 року згідно рішення від 30.01.2015 № 3. Дане рішення є законним та відповідає чинному законодавству України, тому в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до управління необхідно відмовити.
Ухвалою суду від 06.12.2018 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до прийняття рішення по суті. Прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії і відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження суддею одноособово, в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін, призначено засідання по справі на 09.01.2019 року.
Ухвалою суду від 09.01.2019 року замінено відповідача 2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на належного відповідача 2 - Вознесенське об'єднане управління пенсійного фонду Миколаївської області.
Ухвалою суду від 09.01.2019 року розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Вознесенського об'єднаного управління пенсійного фонду Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 25.01.2019 року.
25.01.2019 року розгляд справи відкладено до 19.02.2019 року.
19.02.2019 року розгляд справи відкладено до 28.02.2019 року.
Ухвалою суду від 28.02.2019 року закінчено підготовче провадження та призначено адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Вознесенського об'єднаного управління пенсійного фонду Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії до розгляду по суті на 19.03.2019 року.
Відповідно до частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно частини 4 статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
З огляду на зазначене, оскільки у судове засідання не прибули представники сторін, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи без участі сторін в порядку письмового провадження.
Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 є пенсіонером у разі втрати годувальника, що підтверджується копією пенсійного посвідчення, перебуває на обліку у відповідача 1 в статусі тимчасово переміщеної особи..
Довідку тимчасово переміщеної особи на момент розгляду справи не скасовано і вона є чинною.
Як вбачається з матеріалів справи, Рішенням відповідача 2, припинено виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.02.2015 року, у зв'язку із ненаданням до управління довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України.
Як вбачається з наданої до матеріалів довідки відповідача 1 № 6363, пенсійні виплати ОСОБА_1 з 01.02.2015 року були припинені. Разом з тим, пенсія позивачу була поновлена з 01.05.2018 року, проте заборгованість по пенсії виплачена не була.
Отже, спірним у справі є правомірність дій щодо припинення виплати пенсії позивачу з 01.02.2015 року та не виплати виниклої заборгованості за спірний період.
Вирішуючи спірні правовідносини суд виходив з наступного.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статус внутрішньо переміщеної особи визначений Законом України від 20.10.2014 №1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” (далі - Закон № 1706-VII).
Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Відповідно до статті 47 Закону України від 09.07.2003 №1058-VI “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-VI) пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.
За приписами пункту 4.3 “Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 № 13-1), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно пункту 4.7. вказаного Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Судом встановлено та не спростовується сторонами, що виплата та нарахування пенсії позивачу припинена з 01.02.2015 року.
Підстави припинення виплати пенсії передбачені статтею 49 Закону №1058-VI, зокрема, згідно частини 1 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Припинення виплати пенсії здійснюється на підставі рішення органу Пенсійного фонду.
Отже, Законом № 1058-ІV не передбачено жодної з підстав, на які посилається відповідач у своєму відзиві на даний адміністративний позов. Відповідач, припиняючи виплату пенсії не послався на Закон та його норму, що передбачає таке припинення, тобто не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону, стала підставою для невиплати (призупинення виплати) позивачу пенсії, а також вчинив дії щодо припинення виплати позивачеві пенсії без прийняття передбаченого законом рішення.
Посилання представників Управліннь на положення постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 “Про облік внутрішньо переміщених осіб”, постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 року № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” та “Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” і “Порядок здійснення контролю за їх проведенням”, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, положення постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 “Про внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365”, суд не приймає до уваги з огляду на те, що вказані постанови є підзаконними нормативно-правовими актами, які мають нижчу юридичну силу ніж Закон, які значно звужують встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем, а тому право позивача на отримання пенсії було безпідставно порушено відповідачем.
Таким чином, зазначені відповідачами підстави не є належними для припинення пенсійних виплат в розумінні статті 49 Закону № 1058.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Судом враховані положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952), яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Оцінюючи спірні правовідносини, суд застосовує положення Конституції України, згідно яких в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості.
Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов'язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
В даному спорі наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 2 прийнято рішення від 30.01.2015 року № 3 про припинення виплати пенсії позивачу з 01.02.2015 року, у зв'язку із ненаданням до управління довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України.
Право на отримання пенсії є конституційною гарантією. Суми пенсії є власністю позивача, оскільки з його заробітної плати протягом трудової діяльності здійснювалися утримання (страхові внески) з метою подальшої їх виплати у вигляді пенсії при досягненні особою пенсійного віку та набуття страхового трудового стажу.
Аналізуючи зазначене, з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, приймаючи до уваги протиправність дій відповідача щодо припинення (не виплати) пенсії позивачеві, суд вважає, що зазначене рішення є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки воно не відповідає вимогам, встановленим ст. 49 Закону №1058-VI.
Суд враховує, що суми невиплаченої пенсії є власністю позивача, на які не розповсюджуються строки звернення до суду. Виплата пенсії припинена в зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей. Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України прийнято низку законів та нормативно-правових актів, які спрямовані на відновлення виплат пенсій громадянам з моменту їх припинення без обмеження строком, виплата яких була зупинена в зв'язку з неможливістю проведення виплат на тимчасово неконтрольованій території
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Суд вважає за необхідне зазначити, що нормами статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, відсутні підстави для допуску негайного виконання рішення, оскільки суд не зазначає конкретні суми, а зобов'язує відповідача вчинити дії з поновлення нарахування та виплати пенсії.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Вказаною статтею Кодексу адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов'язок суду зобов'язувати подати суб'єкта владних повноважень звіт про виконання судового рішення, тому підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд не вбачає.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає, що позивачу судом було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по цій справі. За приписами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на зазначене, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області та Вознесенського об'єднаного управління пенсійного фонду Миколаївської області на користь Державного бюджету України (стягувач - Державна судова адміністрація України) судовий збір пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 384,20 грн. (768,40:2=348,20), відповідно до частини 3 статті 4 Закон України “Про судовий збір”.
Керуючись ст. ст. 2-15, 31-32, 72-80, 160-161, 168, 171, 241-246, 250-251, 255, 257-263, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Вознесенського об'єднаного управління пенсійного фонду Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Скасувати рішення Вознесенського об'єднаного управління пенсійного фонду Миколаївської області від 30.01.2015 року № 3 про припинення виплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) пенсії з 01.02.2015 року.
Визнати протиправною бездіяльність Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо невиплати ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) пенсії з 01.02.2015 року.
Зобов'язати Бахмутсько-Лиманське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) пенсії з 01.02.2015 року з виплатою виниклої заборгованості за весь період.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Бахмутсько-Лиманського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (ЄДРПОУ 42172734, Донецька область, м. Бахмут, вул. Миру, 35) на користь Державного бюджету України (Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Вознесенського об'єднаного управління пенсійного фонду Миколаївської області (ЄДРПОУ 37945221, Миколаївська область, м. Вознесенськ, вул. Одеська, 25) на користь Державного бюджету України (Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 384 (триста вісімдесят чотири) грн. 20 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі, коли справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Стойка В.В.