08500, м. Фастів, вул. Івана Ступака, 25, тел. (04565) 6-17-89, факс (04565) 6-16-76, email: inbox@fs.ko.court.gov.ua
2/381/42/19
381/3879/18
21 березня 2019 року Фастівський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Соловей Г.В.,
з участю секретаря Момот Л.С.,
за участю позивача ОСОБА_1,
за участю представника позивача ОСОБА_2,
за участю відповідача ОСОБА_3,
за участю представника відповідача ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Фастові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та повернення сторін договору до первісного стану,-
02.11.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним та повернення сторін договору до первісного стану. Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона являлася власником квартири АДРЕСА_1. Позивач зазначає, що коли вона переїхала жити в Україну, то познайомилися з ОСОБА_3, яка надавала їй допомогу, зокрема медичного характеру, а згодом почала надавати і іншого роду допомогу: купувала продукти харчування, готувала їжу, купувала ліки та надавала інші послуги. З часом відповідач запропонувала скласти на її ім'я заповіт на належну позивачеві квартиру, за що відповідач зобов'язалася б надавати їй необхідну допомогу. Позивач погодилася на таку пропозицію та 20 березня 2017 року був складений заповіт. ОСОБА_3 допомагала позивачці у всьому, поміж ними виникли довірчі відносини. Після складання заповіту, ОСОБА_3 почала говорити про те, що укладений заповіт не має такої юридичної сили, бо його можна в любий час відмінити, а тому краще укласти договір, по якому вона буде надавати допомогу до смерті, за це квартира перейде у її власність. Позивач зазначила, що оскільки вона являється особою похилого віку, має повних 83 роки, часто хворіла, перенесла онкологічну операцію, є інвалідом 2 групи, в зв'язку з цим потребувала сторонньої допомоги та догляду, тому погодилась на пропозицію ОСОБА_3 і 27 жовтня 2017 року був укладений договір дарування. Однак, згодом, після укладення договору ставлення ОСОБА_3 до позивача змінилося, відносини почали погіршуватися, вона перестала виконувати взяті на себе зобов'язання, повідомила, що вона являється власником квартири, по договору та не зобов'язана нічого робити, і в договорі нічого не сказано про її обов'язки. Позивач вказує, що при укладанні договору вона помилилася, оскільки вона вважала, що вчиняє не договір дарування, а договір довічного утримання, на що була її дійсна воля.
Оскільки укладений договір дарування порушив права позивача, так як в силу похилого віку і стану здоров'я, укладаючи договір, вона мала на меті відчуження на користь відповідача квартири, яка була її єдиним житлом, лише за умови довічного утримання, позивач просить суд постановити рішення, яким визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між нею та ОСОБА_3, скасувати реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_3, проведену на підставі договору дарування квартири від 27.10.2017 року, а також визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 03.12.2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
26.12.2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого ОСОБА_3 позов не визнала та вказала, що позивачка постійно наполягала, щоб оформити договір дарування квартири на її користь. Відповідач відмовлялася, і тоді вона запропонувала укласти заповіт на її користь, та 20.03.2017 року заповіт був складений. Відповідач зазначила, що позивачка по справі дійсно має похилий вік, але вона не потребувала стороннього догляду, добре себе почувала та не потребувала і матеріальної допомоги, її пенсія складає близько 10 000 гривень, коли заробітна платня відповідачки складає лише близько 4 000 гривень. В позовній заяві вказано, що позивачка після укладення Договору дарування залишилася мешкати в спірній квартирі. Це не відповідає фактичним обставинам справи. Крім того, ще до укладення Договору дарування, а саме з вересня місяця 2017 року позивачка переїхала проживати до відповідача за адресою: АДРЕСА_2, у будинку їй була виділена окрема кімната. В квартирі, після укладення Договору дарування відповідач почала робити ремонтні роботи. Позивачка жодного разу не повідомляла про намір розірвати договір дарування. В серпні місяці 2018 року, вони разом їздили в Росію. В вересні 2018 року після повернення з лікування відповідач дізналася, що в спірній квартирі позивачкою були поміняні вхідні замки. На неодноразові звернення до позивачки щодо її дій, вона не реагувала, і весь цей час біля неї постійно знаходилися якісь сумнівні люди.
Підсумовуючи, відповідач вказала, що в момент укладення договору дарування у позивачки було вільне волевиявлення, відповідність її внутрішній волі, які були спрямовані на настання саме наслідків відповідно до договору дарування. При укладені договору дарування нотаріус їй роз'яснював юридичну природу та наслідки договору дарування і вона з ними погодилася.
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 28.12.2018 року підготовче провадження у справі закрите, а справу призначено до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
08.01.2019 року до Фастівського міськрайонного суду Київської області від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому вона не заперечувала факту, що до укладання договору дарування, перебувала у відповідача в с.Мот.Слобідка. Вказала, що відповідач сама запропонувала пожити у неї, побути більше на природі. Також зазначила, що ремонті роботи в квартирі проводилися за її власні кошти. Просила відхилити відзив на позовну заяву.
В судовому засіданні позивач та її представник надавали пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві та у відповіді на відзив, просили позов задовольнити. Позивач наголошувала на тому, що була впевнена, що підписує договір довічного утримання.
Відповідач та її представник в судовому засіданні просили відмовити у задоволенні позову. Представник відповідача вказувала, що при укладанні договору дарування нотаріусом неодноразово було прочитано текст правочину, позивач своєю рукою зробила напис на договорі. На момент укладення договору позивач мала типові захворювання, її стан здоров'я не погіршився і під час укладання договору.
Заслухавши учасників судового процесу, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюванних прав, свобод чи інтересів.
При розгляді справи судом встановлено, що 27 жовтня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири посвідчений Сушановою Т.В., приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області згідно якого ОСОБА_1, як «Дарувальник» безоплатно передала у власність ОСОБА_3, як «Обдаровуваної» належну їй двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка належала їй на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Сушановою Т.В. 18.02.2017 року за реєстром №204.
Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
За змістом ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Позивач звернулася з даним позовом до суду та зазначила, що при укладенні договору дарування квартири вона помилилася щодо природи договору і вважала що укладає договір довічного утримання.
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).
Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Отже, наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 21 жовтня 2015 року (справа №6-202цс15).
Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України «По судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06 листопада 2009 року, правочин вчинений під впливом помилки відповідно до ст. 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
За умовами договору дарування житла до обдарованого переходить право власності на житло, дарувальник фактично втрачає право на володіння, користування та розпорядження ним, право на проживання, а в обдарованого не має обов»язку надавати відчужене на його користь житло для проживання дарувальнику.
Перевіряючи доводи позивача судом встановлено, що спірний договір дарування квартири був укладений, однак після його укладення позивач залишилась проживати в спірній квартирі, яка була її єдиним житлом, залишилися діяти договори на користування комунальними послугами укладеними з позивачем, та згідно квитанцій оплата проводилася за рахунок позивача. Позивач є людиною похилого віку, інвалідом ІІ групи довічно, має ряд захворювань, потребує стороннього догляду.
Посилання відповідача, що позивач переїхала проживати до її житлового будинку в АДРЕСА_2 не заперечується позивачем але переїзд був тимчасовим на літній період, що підтверджено показаннями свідків і не заперечується в судовому засіданні відповідачем «позивач проживала і в м.Фастові і за її місцем проживання».
Роботи по покращенню умов в квартирі «заміна вікон балкону» хоч і проводилася чоловіком відповідача але, як встановлено в судовому засіданні за кошти позивача.
Вказані обставини підтверджено показаннями свідків, які були допитанні, а саме:
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду показав, що у вересні 2017 року він познайомився з бабою ОСОБА_1 (позивачкою) у церкві, куди він її підвіз. Потім він її привозив у село Слобідка, де вона проживала. В грудні вона зателефонувала і повідомила, що її звинувачують у крадіжці золота, і тоді він приїхав і перевіз її з речами до квартири. Періодично, три - шість разів на місяць бачив у квартирі позивачки людей, які за нею доглядали. Відповідачку жодного разу в квартирі не бачив. Позивачка розповідала йому про дарствену, боялася, що її викинуть на вулицю.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засідання показала, що в серпні 2017 познайомилась з позивачкою. Періодично варила їй борщ і приносила, допомагала їй, купувала продукти. Коли ОСОБА_3 поїхала відпочивати, то вона водила позивачку у лікарню і допомагала їй. Потім вона сказала чоловікові відповідача, щоб доглядали за бабусею, але він нагрубив. За проханням позивачки, вона і далі доглядала за нею. В листопаді 2018 року була свідком, як позивач просила відповідача розірвати договір дарування на довічне утримання, але відповідач з чоловіком її переступили і пішли. Вказала, що позивач потребує постійної допомоги. Зі слів позивачки, їй відомо, що вона квартиру подарувала, проте думала, що оформила довічне утримання, щоб за нею доглядали. ОСОБА_3 в квартирі позивача не бачила, позивач проживала сама.
Свідок ОСОБА_9 суду пояснив, що він є людиною віруючою, і його брат привіз позивачку до церкви, де вони познайомилися півтора роки тому. Вказав, що позивачка потребу постійного догляду, вони, віруючі, приносять їй їсти, регулярно допомагають. ОСОБА_3 бачив тільки два рази. Позивач просить його допомагати їй, багато телефонує і просить допомоги, навіть помитись сама вона не може. ОСОБА_3 бачив у квартирі позивача кілька раз, вона була там 5 хвилин, надавала медичну допомогу, а вдруге - щось інше.
Свідок ОСОБА_10 суду показала, що познайомилась з відповідачем, вона звернулась до неї в агентство нерухомості та сказала, що позивач хоче купити квартиру. Так, в лютому 2017 року позивач за власні кошти купила квартиру, відповідачка казала, що позивач гроші носить і спить з ними. Зазначила, що її відносини зі сторонами дуже хороші. Відповідач сказала їй, що має доглядати позивача до смерті та похоронити біля своїх родичів. Був складений заповіт, про це їй сказали сторони. Позивач потребувала постійного догляду через хворобу, вона бачила її лікарняні книжки, позивач сама їх показувала у себе вдома. Іноді ОСОБА_3 просила допомогти позивачу, а іноді телефонувала сама позивач. Спочатку позивач жила у Фастові, коли купили квартиру, а влітку була у ОСОБА_3 На день Миколая відповідач зателефонувала і повідомила, що позивач викрала у неї золото. В кінці грудня 2017 року позивача вигнала ОСОБА_3. Відповідачка і сама розповідала, що вигнала її.
Свідок ОСОБА_11, який являється чоловіком відповідачки, пояснив, що його дружина попросила підшукати позивачу квартиру, так як він будівельник, то його попросили оглянути квартиру. Він їздив з дружиною і відповідачкою, яка проживала у них в селі. Брокер показувала кілька квартир і він обрав і порадив квартиру по АДРЕСА_1. Позивач, брокер і його дружина поїхали і купили квартиру. Позивач стала там проживати, вона купила частину меблі. Позивач проживала у них, допомагала у городі, доглядала за господарством. Осінню 2017 року позивач проживала у них в селі, і завела розмову, що хоче жити з ними, і хоче оформити хату ОСОБА_3, потім завела цю розмову вдруге. Позивач і ОСОБА_3 поїхали і зробили даровизну, відносини були добрі. Весною 2017 року позивач захотіла балкон обустроїти, вона жила у них, а він з зятем робили балкон, ремонтували. В минулому 2018 році, у вересні місяці, позивач була в квартирі на АДРЕСА_1, вони приїхали з відпустки, і прийшли до позивача з гостинцями, але не змогли попасти у квартиру, позивач агресивно почала ставитись до них. Виявилось, що вона стала ходити до церкви і її ставлення змінилось. При укладанні договору дарування він присутнім не був, дружина стала власником квартири.
Свідок ОСОБА_12, вказала, що з позивачем познайомилась у Мот.Слобідці, знає її брата 20 років. Возила позивачку до церкви, коли вона жила в селі у брата. Допомагала зібрати їй речі і відвезла її до ОСОБА_3. Був випадок, що вона возила її у Фастів у лютому 2017 року, у її квартиру. Коли приїжджала до позивачки, квартира була пустою, потім вони припинили відносини через зайнятість свідка. З весни 2018 року вона до неї не приїжджала. Привозила позивача до ОСОБА_3, коли вона робила день народження позивачу у АДРЕСА_2. В період літа-осені 2017 року позивач жила у ОСОБА_3, та у 2018 році позивач періодично жила в ОСОБА_3. Зазначила, що в період 2017 року по 2018 рік позивач завжди була на ногах і могла за собою доглядати. Вона телефонувала і просила допомогу майже кожен день, то привези ліки, то ще щось. Їй було одиноко.
Таким чином, судом приймаються доводи позивача, що остання помилялася щодо природи договору дарування квартири, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання.
Крім того, відповідачем не надані докази прийняття нею квартири в дар, а також доказів того, що відповідач користується спірною квартирою. При цьому відповідачем не спростовано доводи позивача, що остання на даний час користується вищезазначеним майном.
Не може прийматись судом до уваги посилання в запереченнях представника відповідача на розяснення позивачу нотаріусом при укладенні договору правових наслідків правочину. Оскільки сам по собі факт розяснення нотаріусом суті договору, прочитання його тексту позивачем, освіченість останнього, не може бути підставою для висновку про усвідомлення ним фактичних обставин правочину.
У правовому висновку у справі № 6-372цс16 від 27.04.2016 року Верховний Суд України зазначив, що наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та розяснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоровя та потреба у звязку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.
Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, аналізуючи у сукупності надані та досліджені докази, суд дійшов висновку, що позов в частині визнання договору дарування недійсним є обґрунтований та підлягає до задоволення частково.
Відповідно до ст..216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов»язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов»язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, надані послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
За таких обставин визнання права власності на квартиру АДРЕСА_1, за позивачем у прийнятті рішення суду не потребує, а тому в цій частині позовні вимоги не підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 551,21 гривень.
Керуючись ст. 4,12,13,76-82,258,259,263,265,268 ЦПК України, на підставі ст.15,16,203,216,229,717 ЦК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідент.номер: НОМЕР_1, прож.: АДРЕСА_1, до ОСОБА_3, зареєстр: АДРЕСА_2, ідент.номер: НОМЕР_2, про визнання договору дарування недійсним та повернення сторін договору до первісного станузадовольнити частково.
Визнати договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений 27жовтня 2017 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений Сушановою Т.В., приватним нотаріусом Фастівського міського нотаріального округу Київської області, зареєстровано в реєстрі за №1347, недійсним.
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, ідент.номер: НОМЕР_2, зареєстр: АДРЕСА_2, на користь держави судовий збір в розмірі 867.07 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Фастівський міськрайонний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Повний текст рішення складено 01 квітня 2019 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий суддя Г.В.Соловей