Справа № 826/7750/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.
Суддя-доповідач - Губська Л.В.
27 березня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Карпушової О.В., Степанюка А.Г.,
за участю: секретаря Суркової Д.О.,
представника позивачів ОСОБА_3,
представника відповідача Абросімова С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» Тімоніна Олександра Олексійовича на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» Тімоніна Олександра Олексійовича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
Позивачі, ОСОБА_6 та ОСОБА_7, звернулись до суду з даним позовом, в якому просять визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо неподання звернення про задоволення вимог кредиторів четвертої черги на погодження до відповідного структурного підрозділу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у належному обсязі, виходячи з обсягу наявних у банку коштів на накопичувальному рахунку на момент задоволення вимог кредиторів четвертої черги; зобов'язати відповідача подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернення щодо додаткового задоволення кредиторських вимог позивачів у розмірі 20% від акцептованої вимоги кредитора.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що розмір часткового задоволення вимог кредиторів четвертої черги, до якої включено позивачів, є необґрунтовано низьким, Уповноважена особа мала підстави для подання додаткової пропозиції щодо задоволення кредиторських вимог у розмірі додаткових 20% від акцептованої суми вимог кредиторів
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» Тімоніна Олександра Олексійовича щодо неподання звернення про задоволення вимог кредиторів четвертої черги, за наслідком надходження коштів від продажу майна (активів) ПАТ «Діамантбанк», на погодження до відповідного структурного підрозділу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у належному обсязі, виходячи з обсягу наявних коштів на накопичувальному рахунку, відкритому ПАТ «Діамантбанк» в Національному банку України; зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» Тімоніна Олександра Олексійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернення стосовно додаткового задоволення кредиторських вимог позивачів, включених до четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк». В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
При цьому, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідачем заперечень стосовно способу розрахунків позивача у відзиві на позовну заяву не наведено (заперечення стосувались використаних сум), інших доводів стосовно обґрунтованості та підстав позовних вимог не зазначено, при цьому судом встановлено, що станом на 01.04.2018 на накопичувальному рахунку ПАТ «Діамантбанк» в Національному банку України має обліковуватися сума коштів за наслідком отримання та накопичення коштів від управління та продажу майна (активів) банку, суд вбачає, що відповідач не виконав свого обов'язку відповідно до вимог ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та п.3 розділу VІІІ Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються, - не подано звернення про задоволення вимог кредиторів, за наслідком надходження коштів від продажу майна (активів) банку, до відповідного структурного підрозділу Фонду для подальшого винесення питання на розгляд виконавчої дирекції Фонду.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства та має розглядатися за правилами Цивільного процесуального кодексу України, крім того, вказано, що рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 19.07.2018 року №2013 погоджено збільшення розміру часткового задоволення вимог кредиторів четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк», що фактично вказує на відсутність предмету спору. Апелянт наголошує про неможливість задоволення вимог окремих кредиторів однієї черги.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що 07.04.2017 між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_7 було укладено договір строкового банківського вкладу №17-04-07-003895.
07.04.2017 ОСОБА_7, як вбачається з копії платіжного доручення №2203_4, згідно вказаного договору на депозитний рахунок перераховано 600000,00 грн.
07.04.2017 між ПАТ «Діамантбанк» та ОСОБА_6 було укладено договори строкового банківського вкладу №17-04-07-003896 та №17-04-07-003897.
07.04.2017 ОСОБА_6, як вбачається з копії платіжного доручення №2493_5, згідно договору №17-04-07-003897 від 07.04.2017, на депозитний рахунок перераховано 120000,00 доларів США.
Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 22.06.2017 №394-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Діамантбанк», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 23.06.2017 №2663 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Діамантбанк» та делегування повноважень ліквідатора банку».
Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПАТ «Діамантбанк» з 24.06.2017 по 23.06.2019 включно, призначено Тімоніна О.О. уповноваженою особою Фонду та делеговано йому всі повноваження ліквідатора ПАТ «Діамантбанк». Перелік (реєстр) вимог кредиторів було затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду від 11.09.2017 №4077.
Вимоги ОСОБА_6 акцептовані в сумі 4947351,96 грн, а вимоги ОСОБА_7 акцептовані в сумі 422393,31 грн, та віднесені до четвертої черги погашення акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк».
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 17.12.2017 №5322 погоджено початок процедури задоволення вимог кредиторів четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк», а саме 1066 кредиторів на загальну суму 755892291,87 грн та розпочато часткове задоволення вимог шляхом перерахування коштів в сумі 113397343,97 грн, що складає 15% від загальної суми акцептованих вимог четвертої черги. Також зазначено, що вимоги задовольняються в безготівковій формі пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору четвертої черги.
Крім того, рішенням виконавчої дирекції Фонду від 02.04.2018 №958 погоджено збільшення на 10% розміру часткового задоволення вимог кредиторів четвертої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів ПАТ «Діамантбанк» у сумі 75536455,40 грн.
Позивачі, приймаючи до уваги дані загальнодоступного звіту про виплати та надходження ПАТ «Діамантбанк» станом на 01.01.2018, а саме надходження у загальному розмірі 236820340 грн, виплати у загальній сумі 274909038,87 грн, а також враховуючи залишок грошових коштів у категорії «Каса та накопичувальний рахунок в НБУ» станом на 01.09.2017 у розмірі 379944595,56 грн, вважають, що залишок на накопичувальному рахунку банку в НБУ орієнтовно повинен складати 341854851,69 грн, які повинні були виплачуватися кредиторам четвертої черги.
Таким чином, позивачі вважають, що часткове задоволення вимог кредиторів четвертої черги у загальному розмірі 25% є необґрунтовано низьким, а тому звернулися до суду з цим позовом.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів суду, що діяв правомірно.
Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції повною мірою з огляду на наступне.
Так, ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.
Згідно ч.ч.1, 5 ст.45 даного Закону, Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет.
Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку кредитори мають право заявити Фонду про свої вимоги до банку. Вимоги фізичних осіб-вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами не заявляються.
Протягом 90 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини другої статті 45 цього Закону Фонд здійснює такі заходи: визначає суму заборгованості кожному кредитору та відносить вимоги до певної черги погашення; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Фонду (п.п.1, 3 ч.2 ст.49 Закону).
Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду (ч.3 ст.49 Закону).
Статтею 52 Закону визначено черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів.
Так, згідно з ч.1 вказаної статті, кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі покриття витрат Фонду, передбачених пунктом 7 частини другої статті 20 цього Закону, витрат, пов'язаних із консолідованим продажем активів Фондом; вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування, а також для забезпечення повернення банкнот і монет, переданих Національним банком України на зберігання та для проведення операцій з ними; вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов'язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано; вимоги інших вкладників, які не є пов'язаними особами банку, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов'язаними особами банку; інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов'язаними особами банку; вимоги за субординованим боргом.
Оплата витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідації, проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат, затвердженого Фондом (ч.2 ст.52 Закону).
Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі, якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги Фонд не враховує суму грошових вимог цього кредитора (ч.4 ст.52 Закону).
Відповідно до п.3 розділу VІІІ Положення про порядок складання і ведення реєстру акцептованих вимог кредиторів та задоволення вимог кредиторів банків, що ліквідуються (затверджено рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.08.2017 № 3711), у результаті отримання та накопичення коштів від управління та продажу майна (активів) банку на накопичувальному рахунку, відкритому банком в Національному банку України, уповноважена особа Фонду (у разі делегування їй відповідних повноважень) на паперовому носії подає звернення про задоволення вимог кредиторів до відповідного структурного підрозділу Фонду для подальшого винесення питання на розгляд виконавчої дирекції Фонду.
Разом з тим, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
В свою чергу, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Відтак, помилковим є застосування статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України та поширення юрисдикції адміністративних судів на всі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосовувати виключно формальний критерій - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень), тоді як визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.
Натомість Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» установлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків.
За змістом частин першої, третьої статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку не пізніше наступного робочого дня після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, а виконавча дирекція Фонду у цей же строк призначає з числа працівників Фонду уповноважену особу Фонду (кілька уповноважених осіб Фонду), якій Фонд делегує всі або частину своїх повноважень тимчасового адміністратора. Під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання (частина п'ята статті 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).
За змістом частин першої, другої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Фонд набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності Фонду та уповноваженій особі Фонду в межах повноважень, установлених цим Законом та делегованих Фондом, і діють у визначених Фондом/уповноваженою особою Фонду межах та порядку.
Системний аналіз наведених нормативних приписів дозволяє дійти висновку, що з моменту запровадження у банку тимчасової адміністрації Фонд набуває повноваження органів управління та контролю банку з метою реалізації покладених на нього чинним законодавством функцій. При цьому банк зберігає свою правосуб'єктність юридичної особи та відповідного самостійного суб'єкта господарювання до завершення процедури його ліквідації та внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Такий правовий статус Фонду, визначений Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», дає підстави для висновку про те, що Фонд як юридична особа публічного права може бути суб'єктом як публічно-правових, так і приватноправових правовідносин. При цьому в приватноправових відносинах, якими є здійснення функцій органу управління банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, чи банку, який ліквідується, Фонд не здійснює функцій суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Визначений статтею 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правовий статус Фонду, відповідно до якої він є, зокрема, юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні, - не впливає на правовий статус банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію або щодо якого розпочато процедуру ліквідації, оскільки Фонд розпоряджається майном такого банку від імені останнього й у межах виконання покладених на нього законодавством функцій щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та не здійснює в цій частині жодних владних управлінських функцій.
Оскільки позивач оскаржує дії уповноваженої особи Фонду не як суб'єкта владних повноважень, а як органу управління банком, який здійснює заходи щодо забезпечення збереження активів банку, запобігання втрати майна та грошових коштів, такий спір не є публічно-правовим.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі №910/8132/17.
Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» за рахунок коштів, одержаних в результаті ліквідації та продажу майна банку.
При цьому, виходячи із суті позовних вимог, відповідачем у цій справі фактично є ПАТ «Діамантбанк» (в особі уповноваженої особи Фонду), а не сама уповноважена особа Фонду чи Фонд.
Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що даний спір не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №811/568/16, від 16 травня 2018 року у справі № 910/17448/16.
Відповідно до статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Беручи до уваги наведене та враховуючи суб'єктний склад учасників справи, колегія суддів вважає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
В силу вимог п.1 ч.1 ст.238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Частиною 1 ст.239 КАС України передбачено, що якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених статтею 238 цього Кодексу.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також неправильно застосовані норми матеріального та порушені норми процесуального права, що стало підставою для неправильного вирішення справи, у зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» Тімоніна Олександра Олексійовича - задовольнити частково.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2018 року - скасувати.
Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Діамантбанк» Тімоніна Олександра Олексійовича, третя особа: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - закрити.
Роз'яснити позивачам їх право на звернення до суду для захисту своїх прав в порядку цивільного судочинства.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Карпушова
А.Г. Степанюк