Справа № 274/6926/18 Провадження № 2-о/0274/53/19
Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області
28.03.19 р.м. Бердичів
Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Корбут В.В. (далі - Суд), за участю секретаря судового засідання Жмурко В.І.,
розглядаючи цивільну справу за заявоюОСОБА_1 ,
заінтересовані особи:Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація,
провстановлення факту, що має юридичне значення,
У грудні 2018 р. ОСОБА_1 звернувся з вказаною заявою, у якій просить встановити факт отримання 18.04.2016 р. ним поранення при виконанні обов'язків військової служби поблизу населеного пункту м. Авдіївка Донецької області, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, посилаючись на те, що у період з 06.04.2016 р. по 05.07.2016 р. він приймав участь в бойових діях у складі Військової частини НОМЕР_1 , та саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який розпочатий Російською Федерацією проти України отримав поранення.
Міністерства соціальної політики України та Російська Федерація своїх позицій щодо заяви не повідомили.
Судом з'ясовано, що встановлення факту отримання поранення ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов'язку військової служби 18.04.2016 р. у м. Авдіївка Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України необхідно ОСОБА_1 для набуття ним статусу жертви міжнародного збройного конфлікту та як особи, що перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 р., внаслідок чого у нього виникнуть права та обов'язки, передбачені вказаною Конвенцією та іншими нормами національного та міжнародного права.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 20.10.2014 р. на підставі контракту прийнятий на військову службу у Збройні Сили України та зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 на посаду начальника кабінету групи тактичної підготовки відділення підготовки (фахівців із забезпечення дій високо мобільних десантних військ), що підтверджується копією військового квитка (а. с. 15 - 17).
Старший солдат ОСОБА_1 18.04.2016 р. отримав мінно-вибухову травму, акубстравму, струс головного мозку, за обставин: 18.04.2016 р. близько 16:25 в результаті вибуху 82 мм міни під час виконання бойового завдання в зоні проведення антитерористичної операції поблизу м. Авдіївка Донецької області, що підтверджується довідкою від 14.07.2016 р. № 1602 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, актом № 2 про нещасний випадок ОСОБА_1 , довідкою від 25.10.2016 р. № 2245 про обставини травми старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , довідкою від 31.08.2016 р. № 1551 Військово-лікарської комісії (а. с. 18, 46, 47, 51).
Постановою Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків" № 337-VIII від 21.04.2015 р. схвалено текст Заяви Верховної Ради України "Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків".
Згідно зі змістом зазначеної заяви, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014 р., коли були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 28.05.1997 р., для блокування українських військових частин. На початковій стадії агресії особовий склад окремих російських збройних формувань не мав розпізнавальних знаків.
27.02.2014 р. збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас відбулося створення і озброєння іррегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил Російської Федерації, а Чорноморський флот Російської Федерації заблокував українські порти, де знаходилися кораблі Військово-Морських Сил України. За цих обставин лідер партії "Русское единство" Сергій Аксьонов у незаконний спосіб проголосив себе головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим та закликав Президента Російської Федерації "забезпечити мир і спокій в Криму". У відповідь на цей заклик Президент Російської Федерації, порушуючи як міжнародне право, так і чинну українсько-російську договірно-правову базу, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 р., протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.
Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16.03.2014 р. провела псевдореферендум про входження Автономної Республіки Крим та міста Севастополя до складу Російської Федерації. Сумнівні результати "референдуму" не були визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Це підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 р. "Територіальна цілісність України".
17.03.2014 р. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18.03.2014 р. самозвані представники Автономної Республіки Крим та міста Севастополя підписали з Президентом Російської Федерації Владіміром Путіним "Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів". У такий протиправний спосіб відбулася незаконна і поспішна оборудка для того, щоб створити позірність правомірності збройного вторгнення Російської Федерації та незаконної анексії частини території України.
Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 р., коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (07.04.2014 р.) та "Луганської народної республіки" (27.04.2014 р.).
Протягом травня 2014 р. самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.
Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27.08.2014 р. масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, зокрема, військовослужбовців 9-ї окремої мотострілецької бригади, 76-ї та 98-ї дивізій повітряно-десантних військ Збройних Сил Російської Федерації. Задіяння регулярних Збройних Сил Російської Федерації у збройній агресії проти України супроводжувалося поширенням серед населення України агітаційних листівок, в яких, зокрема, був такий заклик: "За жодних обставин не чиніть перепон пересуванню російських військ (техніка та особовий склад)".
Постановою Верховної Ради України від 17.03.2015 р. № 254-VІІІ "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
В абзаці другому постанови Верховної Ради України від 04.02.2015 р. № 145-VIII "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" зазначено, що з 20.02.2014 р. проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.
Суд зазначає, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію відносно України, та окупувавши частину території України, а саме - Автономну Республіку Крим, м. Севастополь, та частину Донецької та Луганської областей, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01 .08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Зокрема, пунктом 1 Будапештського меморандуму передбачено, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують Україні їх зобов'язання згідно з принципами Гельсінського заключного акту Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України.
Пункт 2 Будапештського меморандуму говорить, що Російська Федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтверджують їх зобов'язання утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об'єднаних Націй.
Згідно із Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 .08.1975 р. суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці. Виходячи із викладеного держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені проти життя та здоров'я людини злочини.
Порушивши Статут ООН, Загальну декларацію прав людини, Будапештський меморандум, Гельсінський заключний акт наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р., Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, Договір між Україною і Російською Федерацією про українсько-російський державний кордон, Російська Федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих статтею 2 Статуту ООН, а тому Суд вважає її державою-агресором, що в свою чергу свідчить про відсутність у неї судового імунітету.
За таких обставин Суд приходить до висновку, що в результаті саме збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий Російською Федерацією, 18.04.2016 р. ОСОБА_1 при виконанні обов'язків військової служби поблизу населеного пункту м. Авдіївка Донецької області, отримав поранення.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України кожному гарантовано право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.
Частиною другою статті 256 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 258, 259, 263-265, 293, 294, 315 та 319 Цивільного процесуального кодексу України,
1. Заяву ОСОБА_1 (народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , дані про РНОКПП у матеріалах справи відсутні) задовольнити.
2. Встановити факт отримання ОСОБА_1 поранення при виконанні обов'язку військової служби 18.04.2016 р. поблизу м. Авдіївка Донецької області України, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення у письмовій формі до Житомирського апеляційного суду через Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя В.В. Корбут