П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
28 березня 2019 р.м. ОдесаСправа № 1440/1943/18
Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Димерлія О.О.
- ОСОБА_1
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Інгульського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_2 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати неправомірними дії Інгульського об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області щодо розрахунку страхового стажу та врахування величини страхового стажу в 1%; зобов'язати Управління перерахувати страховий стаж, який підтверджений документально та складає 41 рік 11 місяців 8 днів, із врахуванням величини страхового стажу в 1,35% та не врахованого заробітку, здобутого на додатковій роботі в Санаторії «Дубки», починаючи з 25.07.2017.
В обґрунтування позову зазначено, що з червня 2017 року позивачу призначено пенсію, при обчисленні розміру якої був врахований страховий стаж 39 років 8 місяців 18 днів та застосований коефіцієнт стажу 1,35%. У листопаді 2017 року позивач звернувся із заявою про перерахунок пенсії, в результаті чого відповідач додатково врахував певний період до страхового стажу. Проте, Управління безпідставно не зарахувало період з 27.02.1981 року по 01.04.1981 року, тому визначило, що страховий стаж позивача складає 41 рік 9 місяців 25 днів (а не 41 рік 11 місяців 8 днів). Крім того, Управління протиправно не врахувало додатковий заробіток позивача в Санаторії «Дубки» та, при проведенні за заявою ОСОБА_2 перерахунку, занизило коефіцієнт стажу.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено частково. Суд визнав протиправним незарахування Інгульським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області до загального стажу ОСОБА_2 стаж роботи у Міській лікарні №2 з 24.07.1975 року по 31.08.1977 року та період навчання у Миколаївському кораблебудівному інституті імені адмірала ОСОБА_3 з 01.03.1981 року по 31.03.1981 року. Зобов'язав Інгульське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області зарахувати до загального стажу ОСОБА_2 стаж роботи у Міській лікарні №2 з 24.07.1975 року по 31.08.1977 року та період навчання у Миколаївському кораблебудівному інституті імені адмірала ОСОБА_3 з 01.03.1981 року по 31.03.1981 року та провести відповідний перерахунок пенсії з моменту її призначення - 06.06.2017 року. Визнав протиправним неврахування Інгульським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області, при проведенні перерахунку пенсії позивача з 01.12.2017 року, інформації, що міститься у виданій 14.11.2017 року Миколаївським обласним дитячим протитуберкульозним санаторієм «Дубки» «ОСОБА_4 про заробітну плату для обчислення пенсії» № 491. Зобов'язав Інгульське об'єднане управління Пенсійного фонду України м. Миколаєва Миколаївської області провести з 01.12.2017 року перерахунок пенсії ОСОБА_2 з урахуванням інформації, що міститься у виданій 14.11.2017 року Миколаївським обласним дитячим протитуберкульозним санаторієм «Дубки» «ОСОБА_4 про заробітну плату для обчислення пенсії» № 491. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_2 з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині відмови у перерахунку страхового стажу із застосування величини страхового стажу в 1,35%, починаючи з 25.07.2017 року, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно протоколу №3006 від 31.07.2017 відповідач з 06.06.2017 року призначив позивачу пенсію з урахуванням стажу станом на 31.05.2017 року - 39 років 7 місяців 18 днів. При визначенні суми пенсії (3 671 грн.), Управління застосувало коефіцієнт стажу з урахуванням кратності 1,35.
До цього стажу відповідач не зарахував період роботи позивача з 24.07.1975 року по 01.09.1977 року на посаді ліфтера у Міський лікарні № 2, що підтверджений відповідними записами у трудовій книжці.
Крім того, до стажу (39 років 7 місяців 18 днів) відповідач не зарахував 1 місяць відпустки, що був наданий позивачу вищим навчальним закладом після закінчення навчання (з 01.03.1981 року).
22.11.2017 року ОСОБА_2 у зв'язку із неврахуванням відповідачем стажу роботи у лікарні звернувся до Управління із заявою про перерахунок пенсії, до якої додав довідку від 31.10.2017 року №492/5, видану Комунальним закладом «Центр первинної медико-санітарної допомоги №4».
На підставі заяви позивача від 22.11.2017 року Управління своїм розпорядженням №185300 від 28.11.2017 року визначило, що загальний трудовий стаж позивача (з урахуванням стажу роботи у лікарні) станом на 30.06.2017 року складає 41 рік 9 місяців 25 днів.
Судом встановлено, що під час перерахунку відповідач врахував стаж роботи позивача у лікарні (2 роки 1 місяць 8 днів); на 1 день зменшив тривалість навчання (з 3 років 5 місяців 27 днів до 3 років 5 місяців 26 днів) та додатково врахував 1 місяць стажу з 01.06.2017 року по 30.06.2017 року. Період відпустки після навчання Управління не зарахувало.
Згідно із розпорядженням від 28.11.2017 року №185300 розмір пенсії позивача з 01.12.2017 року склав 3 668,12 грн., при цьому відповідач, збільшивши коефіцієнт стажу (з 0,39583 до 0,41750), застосував його в розмірі 1.
Отже, при призначенні пенсії (липень 2017 року) відповідач врахував період навчання позивача з 01.09.1977 року по 01.03.1981 року, а при проведенні перерахунку (листопад 2017 року) - період з 01.09.1977 року по 27.02.1981 року (дата наказу № 75-уч, як вказано у поданій позивачем разом із заявою про призначення пенсії архівною довідкою Національного університету кораблебудування імені адмірала ОСОБА_3 від 29.06.2017 року № 601-а/в.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції врахував, що згідно з пунктом «д» частини третьої статті 56 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується навчання, зокрема, у вищих навчальних закладах.
Відповідно до статті 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
З огляду на наведені обставини та правила закону, суд першої інстанції вказав, що оскільки стаж роботи у лікарні був підтвердженими записами у трудовій книжці ОСОБА_2, відповідач був зобов'язаний врахувати цей стаж при призначенні пенсії. Оскільки день 01.09.1977 року відповідач зарахував до періоду навчання, стаж роботи у лікарні - з 24.07.1975 року по 31.08.1977 року.
Крім того, згідно із записами у трудовій книжці та довідкою ВНЗ дата відрахування позивача з інституту - 01.03.1981 року, а не 27.02.1981 року. До того ж, у трудовій книжці ОСОБА_2 наявний запис від 01.03.1981 року такого змісту (мовою оригіналу): «Отчислен как окончивший інститут с предоставлением месячного отпуска». Виходячи з цього, судом визначено, що березень 1981 року мав бути включений до періоду навчання та, відповідно, зарахований до стажу роботи.
Отже, що відповідач при призначенні позивачу пенсії був зобов'язаний зарахувати стаж роботи ОСОБА_2 у лікарні з 24.07.1975 року по 31.08.1977 року та період навчання з 01.09.1977 року по 31.03.1981 року.
Відносно доводів позивача про те, що відповідач протиправно, при проведенні з 01.12.2017 перерахунку розміру пенсії, застосував коефіцієнт стажу 1, суд першої інстанції врахував наступне.
Згідно з чинною на момент призначення позивачу пенсії редакцією частини першої статті 25 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1-58-IV за період участі тільки в солідарній системі величина оцінки одного року страхового стажу дорівнює 1,35%.
Для перерахунку з 01.12.2017 року відповідач застосував коефіцієнт страхового стажу без підвищення.
Водночас, судом першої інстанції враховано, що такий розрахунок відповідає пункту 4-3 розділу XV («Прикінцеві положення») Закону №1058, згідно з яким пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (від 03.10.2017 року №2148-VIII, дата набрання чинності - 11.10.2017 року), з 1 жовтня 2017 року перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015, та 2016 із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%.
Отже, проведення такого перерахунку викликано законодавчими змінами і жодним чином не було пов'язано з фактом подання позивачем 22.11.2017 року заяви про перерахунок пенсії.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що перерахунок пенсії проведено на підставі норм Закону №1058, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Разом з цим, судом першої інстанції вірно враховано, що згідно із абзацом першим частини першої статті 40 Закону №1058 для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Згідно із записами в трудовій книжці, ОСОБА_2 з 24.11.1990 року по 01.03.1996 року (з перервами) працював у Санаторії «Дубки».
До заяви про призначення пенсії від 25.07.2017 року позивач додав видану 20.07.2017 року Санаторієм довідку №310 про заробітну плату для обчислення пенсії.
Згідно з ОСОБА_4 1, Санаторій виплатив ОСОБА_2 заробітну плату у: листопаді-грудні 1990 року; січні-квітні та жовтні-грудні 1991 року; січні-травні та жовтні-грудні 1992 року; січні-травні та жовтні 1993 року; квітні-грудні 1994 року; січні-грудні 1995 року; січні-березні 1996 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону №1058 органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Згідно із ст. 64 Закону №1058 територіальні органи Пенсійного фонду України мають право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
ОСОБА_4 про результати проведеної звірки даних про заробітну плату, відображених у довідці, виданої для обчислення пенсії на ОСОБА_2 від 09.11.2017 року №3180, складеною посадовою особою Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області встановлено, зокрема, що суми заробітної плати, які відображено у довідці від 20.07.2017 року №310 за період з січня 1996 року по травень 1996 року не підтверджені первинними документами, оскільки особовий рахунок за 1996 рік відсутній; суми заробітної плати, які вказані в довідці від 20.07.2017 року №310, виданої Миколаївського обласного дитячого туберкульозного санаторія «Дубки» за періоди з листопада 1990 року по грудень 1990 року та з січня 1993 року по грудень 1995 року відповідають даним, зазначеним в особових рахунках нарахування заробітної плати за вищевказані періоди.
Разом з цим, згідно з довідкою від 14.11.2017 року №491 Санаторій виплатив ОСОБА_2 заробітну плату у: листопаді-грудні 1990 року; жовтні-грудні 1992 року; січні-травні та жовтні 1993 року; у квітні-грудні 1994 року; у січні-грудні 1995 року.
Таким чином, ОСОБА_4 про перевірку та ОСОБА_4 2 був підтверджений факт отримання позивачем заробітної плати в Санаторії протягом 32 місяців.
Виходячи з пояснень відповідача, ОСОБА_4 2 отримало саме Управління, а не позивач, але підтверджені періоди нарахування заробітної плати не врахувало. Дату отримання відповідачем ОСОБА_4 2 матеріали справи не містять.
Причини неврахування відомостей, що містяться у ОСОБА_4 2, Управління пояснило тим, що позивач не звернувся, згідно зі статтею 45 Закону № 1058 та затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 «Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» із заявою про перерахунок пенсії.
Водночас, судом першої інстанції вірно враховано, що порядок зміни розміру раніше призначеної пенсії в зв'язку з отриманням органом Пенсійного фонду, за наслідками проведеної ним перевірки, документів, що містять інформацію, яка відрізняється від інформації, що міститься у документах, доданих особою до заяви про призначення пенсії, не врегульований ані статтею 45 Закону № 1058, ані вказаним відповідачем пунктом та 4.1 Порядку № 22-1, тому суд визнав необґрунтованими твердження Управління про те, неврахування відповідних відомостей є результатом бездіяльності ОСОБА_2
Суд першої інстанції зазначив, що відповідач мав застосувати пункт 1.7 Порядку № 22-1, абзацами третім та четвертим якого встановлено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Якщо поданих документів достатньо для визначення права особи на призначення пенсії, пенсія призначається на підставі таких документів. При надходженні додаткових документів у визначений строк розмір пенсії переглядається з дати призначення. У разі надходження додаткових документів пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність їх подання пенсія перераховується зі строків, передбачених частиною четвертою статті 45 Закону.
Отже, після отримання ОСОБА_4 2, відповідач був зобов'язаний прийняти її до відома та визначити суму пенсії позивача з врахуванням заробітної плати, що була отримана ОСОБА_2 в Санаторії.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення адміністративного позову.
Рішення суду першої інстанції викладено достатньо повно, висновки обґрунтовані і відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.
Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.
Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 10 грудня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 29.03.2019 року.
Головуючий суддя: О.В. Єщенко
судді: О.О. Димерлій
ОСОБА_1