Справа № 266/1724/19
Провадження№ 2-о/266/128/19
29 березня 2019 року м. Маріуполь
Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:
головуючого судді Сараєва І.А., за участю секретаря Нетреба О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі цивільну справу за заявою ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, про встановлення факту народження, заінтересовані особі: ОСОБА_3 районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_4,
Заявник звернувся до суду з даною заявою, в якій просять встановити факт народження ОСОБА_2 дитини жіночої статі, який відбувся 09.03.2019 року в м. Донецьк Донецької області, допустити негайне виконання рішення.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що діє в інтересах ОСОБА_2, яка перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 21.06.2013 року, та в неї 09.03.2019 року в м. Донецьк Донецької області народилась дитина жіночої статі. Отримати свідоцтво про народження державного зразка не може, оскільки факт народження відбувся на території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження і документи, видані такими органами не породжують правових наслідків. Через наведені обставини звертається з даною заявою до суду та зазначає, що встановлення факту народження дитини необхідне для отримання свідоцтва про народження встановленого державою Україна зразка.
Заявник у судове засідання не з*явився, до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутності, заявлені вимоги підтримує, на їх задоволенні наполягає.
Представник заінтересованої особи ОСОБА_3 районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області у судове засідання не з*явився, до суду надав заяву, в якій просить розглядати справу за відсутності представника відділу, на розсуд суду.
Заінтересована особа ОСОБА_4 у судове засідання не з*явився, до суду надав заяву про розгляд справи у його відсутності, заявлені вимоги підтримує, не заперечує проти їх задоволення.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 2 ст.13 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану", підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я документи, що підтверджують факт народження. У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив огляд матері та дитини, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За відсутності закладу документа охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Відповідно до Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року, дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування. Держави-учасниці забезпечують здійснення цих прав згідно з їх національним законодавством та виконання їх зобов'язань за відповідними міжнародними документами у цій галузі, зокрема, у випадку, коли б інакше дитина не мала громадянства.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про громадянство України", особа, батьки якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України. Особа, яка має право на набуття громадянства України за народженням, є громадянином України з моменту народження.
Відповідно до п. 7 ч.1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 з 21.06.2013 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб (а.с. 6).
На підтвердження факту народження ОСОБА_2 дитини, заявник надав копію медичного свідоцтва про народження № 374 від 09.03.2019 року, видану Донецьким республіканським центром охорони материнства та дитинства, тобто установою, що розташована у місті Донецьк Донецької області, яке входить до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р.
Згідно наданого документу ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, 09.03.2019 року о 21.10 годині народила дівчинку , місце народження - місто Донецьк Донецької області.
ОСОБА_3 районного у місті Маріуполі відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 27.03.2019 року, заявнику відмовлено у державній реєстрації народження дитини чоловічої статі, на підставі наданого медичного свідоцтва про народження № 374 від 09.03.2019 року, видану Донецьким республіканським центром охорони материнства та дитинства. Відмова обґрунтована тим, що форма наданого документу не відповідає формі, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545 «Про впорядкування ведення медичної документації, яка засвідчує випадки народження і смерті».
За положеннями ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Проте, оцінюючи надані заявником документи про народження, суд виходить з того, що народження особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну, виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає можливим застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про народження особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів народження особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право на повагу до приватного та сімейного життя тощо. Крім того, чинним законодавством не передбачено іншого порядку його встановлення.
Отже, з метою захисту прав і свобод новонародженої дитини та її батьків, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення заяви про встановлення факту народження ОСОБА_2, дитини жіночої статі, який відбувся 09.03.2019 року в місті Донецьк Донецької області.
За наведених обставин, керуючись ст.ст. 81, 259, 263, 264, 265, 315, 317, 354 ЦПК України, суд -
Заяву ОСОБА_1, який діє в інтересах ОСОБА_2, про встановлення факту народження, заінтересовані особі: ОСОБА_3 районний у місті Маріуполі відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_4 - задовольнити.
Встановити факт того, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженка м. Артемове міста Дзержинська Донецької області, громадянка Україна, 09 березня 2019 року в м. Донецьк Донецької області, Україна, народила дитину жіночої статі.
Дане рішення підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст даного рішення складено 29 березня 2019 року.
Суддя: Сараєв І. А.