Справа №127/2835/19
Провадження №1-кп/127/76/19
27 березня 2019 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення - прокурора ОСОБА_3 ,
потерпілого ОСОБА_4 ,
представника потерпілого ОСОБА_5 ,
сторони захисту - адвоката ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 12 кримінальне провадження, внесене до ЄРДР 09.11.2018 р. за № 12018020010004451, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 187 Кримінального кодексу України,
В провадженні Вінницького міського суду Вінницької області знаходиться кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 187 КК України.
Строк тримання ОСОБА_7 під вартою спливає 01.04.2019 р., тому судом відповідно до приписів частини третьої статті 331 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) на розгляд сторін кримінального провадження винесено питання щодо доцільності продовження строку утримання обвинуваченого під вартою.
Прокурор вважає за доцільне продовжити обвинуваченому ОСОБА_7 строк тримання під вартою, вважає, що ризики, які існували на час застосування до останнього запобіжного заходу не відпали.
Потерпілий ОСОБА_4 підтримав думку прокурора.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_6 - вважає, що підстави для продовження строку утримання ОСОБА_7 під вартою відсутні, оскільки винуватість обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину на даний час не доведена, крім того прокурором не доведено існування ризиків, передбачених статтею 177 КПК, а тому просив суд змінити обраний ОСОБА_7 запобіжний захід на домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_7 підтримав думку свого захисника та просив змінити йому запобіжний захід на більш м'який.
Заслухавши думку учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 09.11.2018 р. за підозрою у вчиненні злочину було затримано ОСОБА_7 і 10.11.2018 р. слідчим суддею до останнього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. В подальшому 03.01.2019 р. слідчим суддею під час досудового розслідування було продовжено строк тримання ОСОБА_7 під вартою. Підставами для застосування до ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як слідує із зазначених судових рішень, стало те, що останній обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних злочинів, не працевлаштований, а також під час вчинення інкримінованого йому злочину перебував під адміністративним наглядом.
Під час проведення підготовчого судового засідання 01.02.2019 р. судом було продовжено строк тримання обвинуваченого під вартою з тих підстав, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину в період не знятої і не погашеної судимості за вчинення умисних злочинів під час перебування під адміністративним наглядом, на час проведення підготовчого судового засідання розгляд справи по суті не розпочато, потерпілий та свідки кримінального провадження допитані не були.
При вирішенні питання щодо наявності підстав для продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 331 КПК під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. При цьому частиною другою статті 331 КПК регламентовано, що в ирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Порядок продовження строку тримання під вартою регламентований статтею 199 глави 18 КПК, зокрема, частиною першою зазначеної статті визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. При цьому суд враховує, що частина третя статті 199 КПК є відсильною нормою щодо статті 184 КПК. Зі змісту частини другої статті 184 КПК випливає, що копія клопотання та матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, надається підозрюваному, обвинуваченому не пізніше ніж за три години до початку розгляду клопотання.
Стороною обвинувачення відповідне клопотання згідно з приписами частини другої статті 184 та частини третьої статті 199 КПК про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою заявлене не було. Разом з тим, частиною третьою статті 331 КПК визначено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
При вирішенні питання щодо доцільності продовження строку тримання обвинуваченого під вартою суд враховує положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, пункту 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.
Згідно з положеннями частиною першою статті 183 КПК взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Європейський Суд з прав людини в своїй прецедентній практиці вказує на те, що в розумінні Конвенції є обґрунтованою підозрою. Зокрема, для обґрунтованої підозри повинні бути факти або інформація, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 175, справа «Нечипорук і Йонкало проти України»; п. 32, справа «Fox, CampbellandHartley v. the UK»; п. 88, справа «IglarMammadov v. Azerbaijan»; п. 42 «Котій проти України»; п. 51, справа «Erdagos v. Turkey»; п. 48 «Cebotari v. Moldova»). Водночас наявність щирої впевненості є недостатньою для обґрунтування підозри. Словосполучення «обґрунтована підозра» передбачає наявність існування фактів або інформації, які б переконали неупередженого спостерігача в тому, що ця особа, можливо, вчинила злочин (п. 48, справа «Cebotari v. Moldova»).
Разом з тим, суд враховує, що для вирішення питання щодо можливої причетності обвинуваченого до вчинення інкримінованого йому злочину здійснюється саме на виконання вимог пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 91 КПК, якою визначено, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
При цьому частиною першою статті 94 КПК визначено, що слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Таким чином, вирішення питання щодо обґрунтованості підозри обвинуваченого потребує дослідження доказів у їх сукупності. Натомість, на даний час з'ясування обставин справи та перевірка їх доказів не розпочаті, а тому вирішення зазначеного питання на даній стадії судового процесу є передчасним і може призвести до порушення приписів, закріплених у частині шостій статті 22 КПК, якою регламентовано, що суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків.
Суд приймає до уваги, що Європейський Суд з прав людини звернув увагу на те, що для продовження тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку (п. 63, справа «Тодоров проти України»).
Відповідно до вимог статті 177 КПК метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину, вчиненого в період не знятої і не погашеної судимості за вчинення умисних злочинів, під час перебування під адміністративним наглядом. На даний час судове слідство не завершено, зокрема, не допитані свідки у кримінальному провадженні, тому суд вважає, що доводи існування ризиків, що обвинувачений, перебуваючи на волі може переховуватися від суду з метою уникнення від кримінальної відповідальності, незаконно впливати на потерпілого та свідків,вчиняти інші кримінальні правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином обґрунтовані. Тому, враховуючи положення частини першої статті 177 та частини першої статті 178 КПК, суд вважає за доцільне продовжити строк утримання ОСОБА_7 під вартою.
Керуючись статтями 331, 371 КПК, суд
Продовжити строк утримання ОСОБА_7 під вартою на 60 днів, тобто з 27.03.2019 р. до 23.59 год. 25.06.2019 р.
Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.
Суддя: