79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.03.2019 Справа №914/2358/18
Господарський суд Львівської області в складі судді Гоменюк З.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ
до відповідача ОСОБА_1 підприємства “Стрийтеплоенерго”, м.Стрий Львівської області
про стягнення 98354,28 грн.
за участю представників:
від позивача: ОСОБА_2
від відповідача: ОСОБА_3
Суть спору: На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до відповідача ОСОБА_1 підприємства “Стрийтеплоенерго” про стягнення 98354,28 грн., з них: 52636,53 грн. - пені, 36652,53 грн. втрат від інфляції, 9065,22 грн. - 3% річних та
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2018 р. справу № 914/2358/18 передано на розгляд головуючому-судді Гоменюк З.П.
Ухвалою суду від 26.12.2018р. прийнято справу до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 23.01.19 р. Ухвалою суду від 23.01.2019 р. підготовче засідання відкладено на 11.02.19 р.
Судове засідання 11.02.2019р. не відбулося у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Гоменюк З.П. Ухвалою суду від 13.02.2019 р. підготовче засідання призначено на 26.02.2019 р.
Ухвалою суду від 26.02.2019 р. підготовче провадження закрито та призначено справу до судового розгляду по суті, судове засідання призначено 25.03.2019 р.
Відводів судді та секретарю судового засідання не заявлено.
Представник позивача у судове засідання 25.03.2019 р. з'явився, вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та відповіді на відзив (вх.№7998/19 від 25.02.2019 р.), в обґрунтування заявлених вимог посилався на порушення відповідачем зобов'язань щодо оплати за поставлений природний газ, у встановлені договором та чинним законодавством строки.
Відповідач участь повноважного представника у судове засідання забезпечив, вимоги позивача заперечив з підстав, наведених у відзиві (вх.№288/19 від 04.01.2019 р.), просить суд у задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на приписи ст. ст. 1, 2, 3, 7, 9 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”. Відповідач, як на підставу своїх заперечень проти позову, посилається також на те, що ним до набрання чинності вищезгаданим Законом (30.11.2016 р.) повністю погашено заборгованість за поставлений на підставі договору № 2045/14-ТЕ-21 від 24.12.2013 р. природний газ (останній платіж здійснено 22.01.2015 р.). Крім цього, відповідач звертає увагу суду на ту обставину, що відповідно до норм п.п. 2.1., 2.2.1. Статуту, долучених до матеріалів справи належно завірених копій діючих безстрокових ліцензій, ОСОБА_2 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відповідач є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
24.12.2013 року між ПАТ “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (продавець) та КП “Стрийтеплоенерго” (покупець) укладено договір № 2245/14-ТЕ-21 купівлі-продажу природного газу та додаткові угоди до нього.
Відповідно до пунктів 1.1. та 1.2. цього договору продавець (позивач) зобов'язувався передати у власність покупцю (відповідачу) у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язувався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах договору. Сторони погодили у договорі, що газ, який продається за ним, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями.
На виконання умов договору позивач протягом січня-квітня та жовтня-грудня 2014 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 8426881,83 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014 р., 28.02.2014 р., 31.03.2014 р., 30.04.2014 р., 31.10.2014 р., 30.11.2014 р., 31.12.2014 р.. Факт отримання природного газу у відповідних обсягах відповідачем не оспорюється.
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Факт виконання зобов'язань з оплати придбаного та отриманого природного газу у січні-квітні та жовтні-грудні 2014 року з порушенням строків, встановлених п. 6.1. договору, відповідачем не заперечено та визнано у його відзиві.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов'язків щодо оплати вартості газу, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з відповідача передбаченої п.7.2. договору пені, а також 3% річних та інфляційних відповідно до норм ст. 625 ЦК України.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Як установлено судом, між сторонами у справі на підставі укладеного договору виникли взаємні права та обов'язки (зобов'язання) з приводу наданих послуг з розподілу природного газу.
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання виникають з господарського договору та інших угод, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За умовами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із ст.ст. 509, 530, 599, 610, 611, 612, 625 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст. 11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є, зокрема, договори та інші правочини. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки;
Відповідно до пункту 7.2. договору сторони домовились, що у разі невиконання відповідачем пункту 6.1. договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.
Наявними у матеріалах справи доказами, а саме: договором № 2245/14-ТЕ-21 від 24.12.2013 р. купівлі-продажу природного газу з додатковими угодами до нього, актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2014р., 28.02.2014р., 31.03.2014р., 30.04.2014р., 31.10.2014р., 30.11.2014р., 31.12.2014р., виписками операцій по рахунку позивача підтверджується несвоєчасна оплата відповідачем отриманого ним від позивача за договором № 2245/14-ТЕ-21 у січні-квітні та жовтні-грудні 2014 року природного газу. Вказаний факт визнається відповідачем у відзиві. Остаточний розрахунок за отриманий у вище згаданому періоді природний газ, як зазначено самим позивачем у відзиві на позов та розрахунку ціни позову, КП “Стрийтеплоенерго” здійснено 22.01.2015 р. Вказана обставина підтверджується й випискою про операції по рахунку позивача.
Однак, 30.11.2016 набрав чинності Закон України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії” від 03.11.2016, яким визначено комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.
Відповідно до приписів ст. 1 цього Закону до заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до нього (далі - заборгованість), відноситься, зокрема, кредиторська заборгованість перед постачальником природного газу теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, а також заборгованість з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, установам і організаціям, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, та/або іншим підприємствам теплопостачання, централізованого водопостачання та водовідведення, що постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) населенню, а також організаціям та установам, що фінансуються з державного та/або місцевих бюджетів, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з централізованого опалення, постачання гарячої води, водопостачання, водовідведення, постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, та залишилася не погашеною станом на 1 січня 2016 року (далі - заборгованість з різниці в тарифах).
Згідно з частиною третьою статті 7 цього Закону на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом (30.11.2016), неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.
Як встановлено судом, заборгованість за поставлений природний газ у січні-квітні та жовтні-грудні 2014 року, згідно з договором купівлі-продажу природного газу № 2245/14-ТЕ-21 погашена до набрання чинності Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”. Відповідно до п. 2.1 Статуту відповідача та долучених до відзиву належно завірених копій ліцензій на постачання теплової енергії це підприємство створене з метою повного задоволення потреб населення та юридичних осіб в тепловій енергії, яка використовується для опалення приміщень, отримання гарячої води і промислових технологічних процесів. Воно виробляє, постачає та транспортує теплову енергію магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами.
Запроваджені Законом України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних організацій та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожитті енергоносії” заходи щодо забезпечення інтересів боржника у спосіб припинення стягнення нарахованих штрафних санкцій перед стягувачем та їх реалізація не перебувають в залежності від обставин формування реєстру, участі відповідача у визначеній процедурі списання чи вжиття заходів щодо списання такої заборгованості.
Отже, частина 3 статті 7 Закону про врегулювання заборгованості за спожитий природний газ є нормою прямої дії, а, відтак, її застосування до споживачів не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов поряд з їх обов'язком щодо погашення заборгованості за спожитий природний газ у строк до набрання чинності 30.11.2016 цим Законом. При цьому, виконання даної норми не залежить від факту включення підприємства-споживача до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості, оскільки в силу частини 1 статті 58 Конституції України зазначений Закон не має зворотної дії в часі, не поширюється на правовідносини з розрахунків за поставлений природний газ, які проведено до набрання ним чинності, а визначає порядок врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, що не була погашена боржниками станом на 30.11.2016. (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 927/1152/16, від 14.02.2018 у справі № 908/3211/16, від 29.01.2018 у справі № 904/10745/16 та від 23.01.2018 у справі № 914/3131/15).
Враховуючи вищенаведене, положення п.1.2. договору, нараховані пеня, 3% річних та інфляційні підлягають списанню згідно з ч. 3 ст. 7 Закону України “Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії”.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
СУДОВІ ВИТРАТИ.
Відповідно до ч. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Сплата позивачем судового збору за подання до суду позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №6010059 від 14.11.2018 р. на суму 1762,00 грн.
Судові витрати у справі на підставі ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 73-79, 80, 86, 91, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Відповідно до ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку та строки, визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано 29.03.2019 р.
Суддя Гоменюк З.П.