25.03.2019 р. Справа № 914/3018/16
За скаргою: Фізичної особи-підприємця Тимошенка Олександра Олександровича, м. Львів
на бездіяльність старшого державного виконавця Решетилівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Шут Т. О.
у справі № 914/3018/16
за позовом: Фізичної особи-підприємця Тимошенка Олександра Олександровича, м. Львів
до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Філоненко Галини Анатоліївни, смт. Решетилівка, Решетилівський район, Полтавська область
до відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Яцюк Галини Володимирівни, м. Львів
про стягнення 266 637, 26 грн.
Суддя Манюк П.Т.
За участю секретаря Чорної І.Б.
Представники:
від скаржника: ОСОБА_5 - представник;
від відповідачів: не з'явилися;
від відділу ДВС: не з'явився.
На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла скарга Фізичної особи-підприємця Тимошенка Олександра Олександровича на бездіяльність старшого державного виконавця Решетилівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Шут Т. О. у справі № 914/3018/16 за позовом Фізичної особи-підприємця Тимошенка Олександра Олександровича до Фізичної особи-підприємця Філоненко Галини Анатоліївни та до Фізичної особи-підприємця Яцюк Галини Володимирівни про стягнення 266 637, 26 грн.
Ухвалою суду від 15.03.2019 було прийнято скаргу та призначено до розгляду на 25.03.2019.
Представник скаржника в судове засідання 25.03.2019 з'явився, вимоги скарги підтримав з підстав наведених у скарзі.
Представники відповідачів (боржників) в судове засідання 25.03.2019 не з'явилися, пояснень по суті скарги не надали.
Представник відділу ДВС в судове засідання 25.03.2019 не з'явився, пояснень по суті скарги не надав.
Розглянувши скаргу, суд встановив таке.
В провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа № 914/3018/16 за позовом Фізичної особи-підприємця Тимошенка Олександра Олександровича до Фізичної особи-підприємця Філоненко Галини Анатоліївни та до Фізичної особи-підприємця Яцюк Галини Володимирівни про стягнення 266 637, 26 грн.
Господарський суд ухвалою від 06.02.2017 затвердив мирову угоду від 03.02.2017, укладену між Фізичною особою-підприємцем Тимошенком Олександром Олександровичем, Фізичною особою-підприємцем Філоненко Галиною Анатоліївною та Фізичною особою-підприємцем Яцюк Галиною Володимирівною, провадження у справі № 914/3018/16 припинив. В резолютивній частині ухвали від 06.02.2017 у справі № 914/3018/16 суд постановив:
- зобов'язати Фізичну особу-підприємця Філоненко Галину Анатоліївну в рахунок погашення заборгованості у розмірі 116 000, 00 грн поставити Фізичній особі-підприємцю Тимошенку Олександру в термін до 01 червня 2017 року дошку дубову не обрізну товщиною 53 мм., довжиною 3 м. та шириною від 14 см. і більше, 1-3 сорт мікс. в об'ємі 20 м3. Ціна одного кубічного метра складає 5 800,00 грн з урахуванням товарно-транспортних накладних на ліс від постійного лісокористувача в об'ємі 30 м3.
- зобов'язати Фізичну особу-підприємця Філоненко Галину Анатоліївну в термін до 01 червня 2017 року відшкодувати Фізичній особі-підприємцю Тимошенку Олександру Олександровичу суму судового збору в розмірі 2 100,00 грн.
- зобов'язати Фізичну особу-підприємця Яцюк Галину Володимирівну в термін до 01 червня 2017 року відшкодувати Фізичній особі-підприємцю Тимошенку Олександру Олександровичу суму судового збору в розмірі 2 100, 00 грн.
У зв'язку із невиконанням ФОП Філоненко Г. А. покладених на неї зобов'язань згідно ухвали суду від 06.02.2017 у справі № 914/3018/16, стягувач звернувся в органи Державної виконавчої служби із заявою від 27.12.2018 про відкриття виконавчого провадження з виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 06.02.2017 у справі № 914/3018/16.
У відповідь на звернення, старшим державним виконавцем Решетилівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Шут Т. О. було направлено стягувачу повідомлення від 28.01.2019 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання. Підставою повернення виконавчого документа державним виконавцем зазначено невідповідність виконавчого документа вимогам ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». У повідомленні старший державний виконавець зазначив, що у даному випадку до виконання повинні бути пред'явлені два виконавчі документи в яких зазначено один боржник та один стягувач.
Не погоджуючись з позицією старшого державного виконавця Шут Т. О. Фізична особа-підприємець Тимошенко Олександр Олександрович 12.03.2019 подав скаргу до Господарського суду Львівської області на бездіяльність старшого державного виконавця Решетилівського РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області Шут Т. О. у справі № 914/3018/16, з вимогами про визнання неправомірною бездіяльності державного виконавця, яка полягає у відмові у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 06.02.2017 у справі № 914/3018/16 та про зобов'язання старшого державного виконавця Решетилівського РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області Шут Т. О. відкрити виконавче провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 06.02.2017 у справі № 914/3018/16.
Обґрунтовуючи вимоги скарги скаржник зазначив, що дії старшого державного виконавця щодо винесення повідомлення від 28.01.2019 про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, на підставі ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», суперечать вказаному закону, оскільки ухвала Господарського суду Львівської області від 06.02.2017 у справі № 914/3018/16, яка є виконавчим документом, відповідає вимогам ч. 1 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження». Стягувач звертає увагу, що в ухвалі суду від 06.02.2017 у справі № 914/3018/16 чітко визначено в якій частині необхідно виконати зобов'язання кожним з боржників. Крім того, у заяві про відкриття виконавчого провадження від 27.12.2018 стягувач просив прийняти до виконання ухвалу суду від 06.02.2017 у справі № 914/3018/16 лише в частині вимог до ФОП Філоненко Г.А. Скаржник вважає такі дії державного виконавця ухиленням від виконання покладених на нього обов'язків чинним законодавством України та такими, що суперечать основоположному принципу обов'язковості виконання судових рішень.
Заслухавши пояснення представника скаржника, оцінивши матеріали скарги, суд вважає, що вимоги скарги слід задовольнити повністю, виходячи з такого.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).
Частиною 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до ст. 339 ГПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Згідно ст. 193 ГПК України, ухвала про затвердження мирової угоди є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України "Про виконавче провадження". У разі невиконання затвердженої судом мирової угоди ухвала суду про затвердження мирової угоди може бути подана для її примусового виконання в порядку, передбаченому законодавством для виконання судових рішень.
Статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено вимоги до виконавчого документа, зокрема, частиною 1 статті 4 Закону передбачено, що у виконавчому документі зазначаються:
1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім'я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;
2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;
3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;
4) реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);
5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;
6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);
7) строк пред'явлення рішення до виконання.
У разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов'язок чи право стягнення є солідарним (ч. 2 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно вимог ч. 3 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов'язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов'язаний мати таку печатку.
Як вбачається зі змісту ухвали Господарського суду Львівської області від 06.02.2017 у справі № 914/3018/16, вона повністю відповідає вимогам до виконавчого документа, зазначеним у ч. ч. 1 та 3 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Щодо положень ч. 2 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження», суд зазначає, що вимоги закону про зазначення у виконавчому документі лише одного боржника та одного стягувача, не повинні застосовуватись до ухвали суду про затвердження мирової угоди сторін, оскільки чинним законодавством України не передбачено можливості затвердження мирових угод окремими ухвалами щодо кожного з відповідачів. Також варто зазначити, що для виконання ухвали суду, якою затверджено мирову угоду, не передбачено видачі судових наказів, оскільки сама ухвала вже є виконавчим документом.
Суд звертає увагу, що в резолютивній частині ухвали від 06.02.2017 про затвердження мирової угоди у справі № 914/3018/16, суд чітко визначив зобов'язання кожного з боржників, а при зверненні до органу ДВС із заявою від 27.12.2018 про відкриття виконавчого провадження з виконання ухвали суду від 06.02.2017 у справі № 914/3018/16, стягувач просив прийняти до виконання ухвалу лише в частині вимог до відповідача-1 - ФОП Філоненко Г.А.
Згідно ст. 326 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», яка аналогічна ст. 18 ГПК України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Як зазначає Конституційний Суд України, виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012). Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
У своїй практиці Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Було б незрозуміло, якби стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і, водночас, не передбачала виконання судових рішень. Якщо тлумачити статтю 6 як таку, що стосується виключно доступу до судового органу та судового провадження, то це могло б призводити до ситуацій, що суперечать принципу верховенства права, який договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду" (п. 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004, п. 37 рішення у справі "Деркач та Палек проти України" від 21.12.2004).
Як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Глоба проти України від 05.07.2012 № 15729/07, пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
З огляду на викладені вище обставини та приписи чинного законодавства, суд приходить до висновку, що скарга Фізичної особи-підприємця Тимошенка Олександра Олександровича на бездіяльність старшого державного виконавця Решетилівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Шут Т. О. у справі № 914/3018/16 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Враховуючи вимоги Закону України «Про виконавче провадження», саме на органи ДВС покладається обов'язок щодо забезпечення виконання судового рішення та вчинення всіх послідовних дій щодо такого виконання, зокрема, і прийняття рішення щодо відкриття виконавчого провадження.
Необхідно зазначити, що згідно рекомендацій Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради Європи 11.03.1980 р. на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
З аналізу зазначеного, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем (Аналогічні висновки Західного апеляційного господарського суду наведені у постанові від 05.12.2018 у справі № 914/3587/14).
Виходячи із наведеного суд зазначає, що вимога скаржника про зобов'язання старшого державного виконавця Шут Т. О. відкрити виконавче провадження сформульована некоректно, тому суд, не виходячи за межі заявлених у скарзі вимог, дійшов висновку зобов'язати старшого державного виконавця Решетилівського РВ ДВС ГТУЮ у Полтавській області Шут Т. О. розглянути питання щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 06.02.2017 у справі № 914/3018/16.
Відповідно до ст. 345 ГПК України про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, повідомляє суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Враховуючи вищевикладене, ст.ст. 234, 239, 342-345 ГПК України, суд
1. Скаргу Фізичної особи-підприємця Тимошенка Олександра Олександровича задовольнити.
2. Визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця Решетилівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Шут Т. О. щодо відмови у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 06.02.2017 у справі № 914/3018/16.
3. Зобов'язати старшого державного виконавця Решетилівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області Шут Т. О. розглянути питання щодо відкриття виконавчого провадження з примусового виконання ухвали Господарського суду Львівської області від 06.02.2017 у справі № 914/3018/16.
4. Про виконання цієї ухвали Решетилівський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Полтавській області зобов'язаний повідомити суд та Фізичну особу-підприємця Тимошенка Олександра Олександровича не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Суддя Манюк П.Т.