ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
про відмову у визнанні наказу таким, що не підлягає виконанню
м. Київ
26.03.2019Справа №50/502-48/318
За заявоюПалацу культури і техніки "Дніпро"
провизнання наказу таким, що не підлягає виконанню
у справі№50/502-48/318
за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном та Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод"
доПалацу культури і техніки "Дніпро"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на
стороні відповідача -Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
провизнання недійсним договору та зобов'язання звільнити нерухоме майно
Суддя Бойко Р.В.
секретар судового засідання Баринова О.І.
Представники учасників справи:
прокурор:Морозов В.Ю.
від позивача-1:не з'явився
від позивача-2:не з'явився
від відповідача:Каменська Н.П.
від третьої особи:Безсмертна С.І.
Рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2012, у справі №50/502-48/318 позовні вимоги заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном задовольнити повністю; визнано недійсним договір №901, укладений 15.01.1993 між Державним підприємством "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" та Палацом культури і техніки "Дніпро"; зобов'язано Палац культури і техніки "Дніпро" звільнити нежитлову будівлю, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 10, займану на підставі договору №901, укладеного 15.01.1993 між Державним підприємством "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" та Палацом культури і техніки "Дніпро"; стягнуто з Палацу культури і техніки "Дніпро" в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 073,00 грн. В задоволенні позову заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" відмовлено.
29.10.2012 на виконання вказаного рішення господарським судом міста Києва видано відповідні накази.
13.03.2019 через відділ діловодства суду від Палацу культури і техніки "Дніпро" надійшла заява про визнання наказу про зобов'язання Палац культури і техніки "Дніпро" звільнити нежитлову будівлю, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 10, займану на підставі договору №901, укладеного 15.01.1993 між Державним підприємством "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" та Палацом культури і техніки "Дніпро", таким, що не підлягає виконанню.
Вказане клопотання мотивоване тим, що Палац культури і техніки "Дніпро" є об'єктом культурного призначення та в силу приписів ч. 4 ст. 20 Закону України "Про культуру" заборонено його виселення з приміщення без надання іншого рівноцінного приміщення, у зв'язку з чим відповідний наказ неможливо виконати у зв'язку з чим, останній підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.03.2019 призначено розгляд заяви Палацу культури і техніки "Дніпро" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, на 26.03.2019.
26.03.2019 через відділ діловодства суду від Палацу культури і техніки "Дніпро" надійшла заява про приєднання доказів по справі.
В судове засідання 26.03.2019 прокурор, представники відповідача і третьої особи з'явились, надали пояснення по суті заяви, за змістом яких прокурор заперечував проти задоволення заяви Палацу культури і техніки "Дніпро", а представники відповідача та третьої особи просили її задовольнити.
Частиною 3 статті 328 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що неявка стягувача і боржника не є перешкодою для розгляду заяви.
Суд відзначає, що з огляду на наявність доказів належного та своєчасного повідомлення позивачів про дату, час і місце розгляду відповідної заяви, а також встановлені ч. 3 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України строки та порядок розгляду заяв про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, правові підстави для відкладення розгляду заяви Палацу культури і техніки "Дніпро" у зв'язку із неявкою представників Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном та Державного підприємства "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" відсутні.
Як вбачається із інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, яка міститься на офіційному веб-сайті за адресою https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch, третя особа у даній справі - Головне управління комунальної власності м. Києва є припиненою, та її правонаступником є Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Відповідно до приписів ст. 52 Господарського процесуального кодексу України у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
Керуючись наведеною нормою господарського процесуального закону, а також зважаючи на пояснення присутнього в судовому засіданні 26.03.2019 представника Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), суд вважає за необхідне замінити третю особу у даній справі її правонаступником.
За змістом ч. 1 ст. 327 Господарського процесуального кодексу України виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Згідно з частиною 2 статті 328 Господарського процесуального кодексу України суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
В обґрунтування своєї заяви відповідач зазначає, що рішенням господарського суду міста Києва від 25.04.2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2012, у справі №50/502-48/318 зобов'язано Палац культури і техніки "Дніпро" звільнити нежитлову будівлю, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Бориспільська, 10, займану на підставі договору №901, укладеного 15.01.1993 між Державним підприємством "Виробниче об'єднання "Київський радіозавод" та Палацом культури і техніки "Дніпро", на виконання якого видано відповідний наказ №50/502-48/318 від 29.10.2012. Однак приписами ч. 4 ст. 20 Закону України "Про культуру" заборонено виселення Палацу культури і техніки "Дніпро" з приміщення без надання іншого рівноцінного приміщення, у зв'язку з чим відповідний наказ неможливо виконати у зв'язку з чим, останній підлягає визнанню таким, що не підлягає виконанню.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.
Пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 13.06.2007 "Про незалежність судової влади" передбачено, що за змістом частини 5 статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.
Частинами 1 та 2 статті 18 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Рішення господарського суду міста Києва від 25.04.2012, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2012, у справі №50/502-48/318, на підставі якої було видано спірний наказ, набрала законної сили.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 №18-рп/2012).
Розглядаючи справу №5-рп/2013 Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012 від 25.04.2012).
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, і згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
За усталеною практикою Європейського Суду з прав людини право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (рішення у справі "Горнсбі проти Греції").
Водночас, оскільки п. 1 ст. 6 Конвенції захищає виконання остаточних судових рішень, вони не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення у справах "Горнсбі проти Греції", "Бурдов проти Росії", "Ясюнієне проти Литви").
У справі "Кайсин проти України" ЄСПЛ наголосив, що правосуддя було б ілюзорним, як би внутрішній правопорядок держави дозволяв невиконання остаточного й обов'язкового рішення суду стосовно однієї з сторін.
Частиною 1 статті 327 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Частиною 2 статті 328 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Тобто, ч. 2 ст. 328 Господарського процесуального кодексу України містить підстави визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за заявами стягувачів або боржників, поданими в порядку зазначеної статті:
- якщо його видано помилково;
- якщо обов'язок боржника відсутній повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин (наприклад, у разі скасування чи зміни в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами рішення, на підставі якого наказ було видано, якщо на момент таких скасування чи зміни наказ ще не було виконано повністю або частково).
Тобто, в межах розгляду саме заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, встановлюється лише наявність чи відсутність чіткого та однозначного факту припинення обов'язку боржника добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин, проте, не здійснюється перегляд самого судового рішення, самого спору по суті, встановлених судовим рішенням фактичних обставин справи, дослідження доказів, що свідчать про можливу зміну цих обставин, з прийняттям відповідних висновків.
Такий перегляд судового рішення по суті можливий лише в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами, а не в межах розгляду заяви про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
В свою чергу, саме результати такого перегляду в апеляційному або в касаційному порядку чи за результатами перегляду за нововиявленими обставинами з прийняттям відповідного судового рішення можуть стати підставою для визнання наказу таким, що не підлягає виконанню.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.10.2018 у справі №910/9026/13.
В даному випадку доводи заяви про визнання наказу суду таким, що не підлягає виконанню зводяться до перегляду саме висновку, викладеного у рішенні господарського суду міста Києва від 25.04.2012, залишеному без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.07.2012 та постановою Вищого господарського суду України від 27.09.2012, у справі №50/502-48/318 та ґрунтуються на незгоді представника відповідача із прийнятими судами рішеннями з огляду на приписи ч. 4 ст. 20 Закону України "Про культуру". Проте, станом на дату прийняття судових рішень у справі №50/502-48/318, дані приписи Закону України "Про культуру" були чинними, а відтак фактично заявник не погоджується із застосуванням (неврахуванням) судами при вирішенні спору у справі №50/502-48/318 положень ч. 4 ст. 20 цього Закону.
В свою чергу, жодних обставин, які б свідчили про відсутність у боржника (Палацу культури і техніки "Дніпро") обов'язку повністю чи частково у зв'язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин та/або про зміну (виникнення) таких обставин після прийняття судових рішень у справі №50/502-48/318, заявником не наведено, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для визнання наказу господарського суду міста Києва №50/502-48/318 від 29.10.2012 таким, що не підлягає виконанню.
За таких обставин заява Палацу культури і техніки "Дніпро" про визнання наказу таким, що не підлягає виконанню, не підлягає задоволенню.
Керуючись ст.ст. 50, 328, 338 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Замінити третю особу по справі - Головне управління комунальної власності м. Києва його правонаступником - Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 10; ідентифікаційний код 19020407).
2. У задоволенні заяви Палацу культури і техніки "Дніпро" про визнання наказу господарського суду міста Києва 50/502-48/318 від 29.10.2012 таким, що не підлягає виконанню, відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення (26.03.2019) та може бути оскарження протягом десяти днів з дня складення її повного тексту шляхом подання у відповідності до п. 17.5 ч. 1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.
Повний текст ухвали складено 28.03.2019.
Суддя Р.В. Бойко