проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"27" березня 2019 р.
Справа № 905/121/15
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді суддів: При секретарі: За участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від третьої особи:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 (адвокат), довіреність №09/12/505 від 20.11.2018 року, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН №5248 від 31.10.2018 року, видане на підставі рішення №14 від 31.10.2018 року Ради адвокатів Донецької області не з'явився ОСОБА_6, довіреність б/н від 03.01.2019 року
розглянувши апеляційну скаргу (вх.№113Д/3) Приватного акціонерного товариства “Корум Україна”, м. Донецьк
на рішення господарського суду Донецької області
від04.12.2018 року (повний текст рішення складено та підписано 11.12.2018 року)
у справі№905/121/15 (головуючий суддя - Г. Є. Курило, судді: І. К. Чорненька, С. М. Фурсова)
за позовом до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: проОСОБА_7 акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртрансмаш”, м. Донецьк Приватне акціонерне товариство “Корум Україна”, м. Донецьк звернення стягнення на предмет застави
Позивач, ОСОБА_7 акціонерне товариство “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртрансмаш”, м. Донецьк про звернення стягнення на предмет застави, а саме: в рахунок погашення заборгованості Приватного акціонерного товариство “Корум Україна” перед ОСОБА_7 акціонерним товариством “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ за кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/19-8/13 від 30.05.2013 року у розмірі 179 226 883, 22 рос. руб. та 1 402 419, 24 грн., в тому числі заборгованість по кредиту - 157 846 000,00 рос. руб., заборгованість з відсотків за користування кредитними коштами у розмірі 21 380 883,22 рос. руб., у тому числі нараховані проценти за період з 01.05.2015 по 18.05.2015 у сумі 1 453 899,25 рос. руб., заборгованість зі сплати комісійної винагороди у розмірі 186 476,10грн., у тому числі нарахована комісійна винагорода за період з 01.05.2015 по 18.05.2015 в сумі 13 512,74грн., пеня за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1 190 424,36грн., пеня за несвоєчасну сплату комісійної винагороди у розмірі 25 518,78грн. (з урахуванням пояснення позивача №09-12/499 від 27.04.2016, які надійшли до суду 27.04.2016), звернення стягнення на майно, що передано в заставу відповідно до договору застави № 15-94/19-78/13 від 30.05.2013 та знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Івана Ткаченко, 189, що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю “Укртрансмаш”, м. Донецьк та продажу його на прилюдних торгах в процедурі виконавчого провадження, передбаченої Законом України “Про виконавче провадження” за початковою ціною, визначеною на рівні заставною вартості, згідно з умовами договору застави, із зазначенням початкової вартості кожної одиниці майна без ПДВ окремо.
Рішенням господарського суду Донецької області від 04.12.2018 року (повний текст рішення складено та підписано 11.12.2018 року) у справі №905/121/15 позов ОСОБА_7 акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк”, м. Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртрансмаш”, м. Донецьк, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Приватного акціонерного товариства “Корум Україна”, м. Донецьк про звернення стягнення на предмет застави, задоволено частково.
В рахунок погашення заборгованості Приватного акціонерного товариства “Корум Україна”, м. Донецьк (83005, м. Донецьк, вул. Івана Ткаченко, 189, код ЄДРПОУ 25332714) перед ОСОБА_7 акціонерним товариством “Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк”, м. Київ” (01001, м. Київ, пер. Шевченко, 12, код ЄДРПОУ 0039002) за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/19-8/13 від 30.05.2013 яка складається з заборгованості за кредитом в розмірі 157846000,00рос.руб., заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами в розмірі 21 380 883,22 рос. руб., заборгованості по сплаті комісійної винагороди розмірі 186 476,10 грн., пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди у розмірі 25 518,78 грн. звернуто стягнення на майно, що передане в заставу відповідно до договору застави №15-94/19-78/13 від 30.05.2013, та знаходиться за адресою: м.Донецьк, вул. Івана Ткаченко, 189, та належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю “Укртрансмаш” (83005, м. Донецьк, вул. Івана Ткаченко, 189, код ЄДРПОУ 32583113), згідно з переліком, наведеним позивачем в позовній заяві.
В іншій частині позовних вимог щодо звернення стягнення на предмет заставу в рахунок пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1 190 424,36 грн. відмовлено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртрансмаш” на користь ОСОБА_7 акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк”, м. Київ ” витрати зі сплати судового збору в розмірі 73080,00 грн.
Рішення мотивоване, зокрема, з тих підстав, що наявною є заборгованість позичальника (3-ї особи) перед позикодавцем - позивачем за кредитним договором від 30.05.2013 р. № 15-93/19-8/13 станом на 19.05.2015, яка складається з наступних сум: заборгованість з повернення суми кредиту в розмірі 157 846 000,00 рос. руб., заборгованість по відсоткам за користування кредитними коштами в розмірі 21 380 883,22 рос. руб., заборгованість зі сплати комісійної винагороди в розмірі 186 476,10 грн., пеня за несвоєчасну сплату комісійної винагороди у розмірі 25 518,78 грн.
Відповідно до статті 589 Цивільного кодексу України, ст. 22 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень” та умов договору застави від 30.05.2013 №15-94/19-78/ позивач має право задовольнити наведені вимоги за рахунок майна заставодавця -вілповідача, яке зазначено в позовній заяві.
При цьому, визначаючи в рішенні початкову вартість продажу спірного майна, суд зазначив те, що, враховуючи, що в договорі застави сторони оцінили предмет застави в 4031400,00 грн. (заставна вартість), а судова експертиза не встановила іншу ринкову вартість, відповідно, сторонами не доведений інший розмір продажу предмета застави, в якості початкової ціни продажу предмету застави слід зазначити заставну вартість, як таку, що встановлена за згодою між заставодавцем та заставодержателем в договорі застави.
Відхиляючи заперечення відповідача щодо втрати предмета застави та припинення, у зв'язку з цим, договору застави на підставі п. 2 ч. 1 статті 593 Цивільного кодексу України, суд зазначив про недоведеність зазначеного факту з огляду на відсутність доказів направлення заставодавцем заставодержателю повідомлення про втрату заставленого майна у відповідності до вимог п. 4.1.1 договору застави від 30.05.2013 №15-94/19-78 та на те, що звернення відповідача до Печерського РУ ГУ УМВС України у м. Києві із повідомленням про кримінальне правопорушення та акт відповідача про неможливість проведення інвентаризації майна від 01.11.2014 не є належними доказами втрати заставленого майна, і сам по собі факт проведення антитерористичної операції на території, де знаходиться майно заставодавця, та обставини захоплення виробничих потужностей товариства невідомими озброєними особами не є тією обставиною, з якою закон пов'язує можливість припинення застави.
Також суд зазначив, що ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, якою встановлено звільнення суб'єкта господарювання, який проводив та/або проводить свою господарську діяльність на території, де проводилася або проводиться антитерористична операція, від відповідальності у вигляді пені та штрафу, нарахованих на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами, не поширюється на нараховану позивачем відповідачу пеню за несвоєчасну сплату комісійної винагороди, оскільки остання не є основною сумою заборгованості із зобов'язань за кредитним договором.
Відмовляючи в позовних вимогах про звернення стягнення на предмет застави в рахунок пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1 190 424,36 грн., суд послався на неправомірність її нарахування позивачем в період проведення антитерористичної операції з огляду на встановлений статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення цієї операції мораторій на нарахування пені на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами.
Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, Приватне акціонерне товариство “Корум Україна”, м. Донецьк 26.12.2018 року звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою б/н, б/д, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, визнання судом встановленими обставини, які не доведені та неправильне застосування норм матеріального права, просить це рішення скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, зокрема про те, що господарський суд першої інстанції неправомірно визначив початкову ціну продажу предмету застави на рівні визначеної умовами Договору застави заставної вартості предмета застави станом на 2013 рік, оскільки позивач просив звернути стягнення на заставне майно шляхом його продажу на прилюдних торгах в процедурі виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», то визначення початкової вартості майна має відбуватися не за ціною, визначеною на рівні заставної вартості, зазначеної в Договорі застави, а відповідно до вимог статті 57 Закону України «Про виконавче провадження», які передбачають проведення оцінки майна-визначення його ринкової вартості саме на день визначення вартості майна, а не на день укладення Договору застави.При цьому скаржник наголошує, що заставна вартість за договором застави майна від 30.05.2013 №15-94/19-78 визначена станом на 2013 рік та з урахуванням інфляції та зміни ринкових цін відрізняється від ринкової вартості предмету застави станом на момент винесення оскаржуваного рішення у 2018 році.Скаржник зазначає, що з метою визначення ринкової вартості заставного майна він звертався до суду першої інстанції з клопотанням про проведення додаткової судової товарознавчої експертизи, в задоволенні якого було безпідставно відмовлено, тому заявив аналогічне клопотання суду апеляційної інстанції.
Також, скаржник посилається на необґрунтованість висновку суду першої інстанції щодо того, що захоплення спірного майна відповідача на території проведення антитерористичної операції не свідчить про його втрату, оскільки зазначена обставина перебування майна на території, яка непідконтрольна владі держави Україна та інформація із засобів масової інформації щодо обстрілів території та приміщень відповідача, знищення та утилізацію його майна свідчить про наявність підстав вважати заставне майно знищеним, що зумовлює припинення застави за спірним Договором застави відповідно до вимог п. 2 ч. 1 статті 593 Цивільного кодексу України з моменту захоплення відповідних приміщень в серпні 2014 року, у зв'язку з втратою предмета застави.
Крім цього, скаржник посилається на протизаконне визначення судом першої інстанції розміру заборгованості за кредитним договором від 30.05.2013 р. №15-93/19-8/13 на підставі наданого позивачем розрахунку, який не відповідає умовам Кредитного договору та нормам чинного законодавства.
Зокрема скаржник зазначає, що розрахунок заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами здійснено без урахування того, що після паред'явлення банком вимоги про дострокове погашення заборгованості в порядку статті 1050 Цивільного кодексу України відбулася зміна строку повернення кредиту та сам Кредитний договір припинив свою дію після направлення такої вимоги, що виключає нарахування процентів за користування кредитом після зазначеної події.
Також скаржник зазначає, що визначена у рішенні пеня за прострочення сплати комісії в розмірі 25518,78 грн. нарахована всупереч положень статті 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», якими встановлена заборона нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14.04.2014 р., зокрема юридичним особам,що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
Одночасно скаржником подано клопотання б/н, б/д про звільнення від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду Донецької області від 04.12.2018 року у справі №905/121/15.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 08.01.2019 року сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Чернота Л. Ф., судді: Попков Д. О., Стойка О. В.
У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Попкова Д. О. та судді Стойки О. В., які входять до складу колегії суддів, на підставі доповідної записки головуючого судді Черноти Л. Ф., розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 10.01.2019 року було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №905/121/15, яким визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Чернота Л. Ф., судді: Зубченко І. В., Пушай В. І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.01.2019 року Приватному акціонерному товариству “Корум Україна”, м. Донецьк відмовлено у задоволенні клопотання б/н, б/д про звільнення від сплати судового збору за подачу апеляційної скарги; апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Корум Україна”, м. Донецьк залишено без руху та зобов'язано заявника протягом 10-ти днів з моменту отримання цієї ухвали/розміщення оголошення на офіційному веб-сайті “Судова влада в Україні” усунути встановлений при поданні апеляційної скарги недолік, а саме: сплатити судовий збір у розмірі 109 620,00 грн. за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Донецької області від 04.12.2018 року у справі №905/121/15 та надати належні докази такої оплати.
З метою усунення недоліків, визначених ухвалою про залишення апеляційної скарги без руху, від скаржника 28.01.2019 року (в межах встановленого строку) до канцелярії суду надійшов супровідний лист б/н від 28.01.2019 року з доданим оригіналом платіжного доручення №18 від 25.01.2019 року на суму 109 620,00 грн. про сплату судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду Донецької області від 04.12.2018 року у справі №905/121/15.
На виконання положень ч. 2 ст. 9 Закону України “Про судовий збір”, Східним апеляційним господарським судом перевірено у програмі “Діловодство спеціалізованого суду ДСС” та встановлено, що судовий збір у сумі 109 620,00 грн., сплачений за платіжним дорученням №18 від 25.01.2019 року, зараховано до Державного бюджету України, що підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України від 29.01.2019 року.
Тобто, Приватним акціонерним товариством “Корум Україна”, м. Донецьк усунуто недоліки поданої ним апеляційної скарги у визначений судом строк.
Окрім того, від апелянта 29.01.2019 року на адресу апеляційного суду надійшло клопотання б/н, б/д про призначення додаткової судової товарознавчої експертизи, проведення якої останній просив доручити Донецькому науково-дослідному інституту судових експертиз та поставити на розгляд експерта питання - яка ринкова вартість майна, визначеного в Додатку №1 до договору застави №15-94/19-78/13 від 30.05.2013 року станом на дату проведення експертизи.
При цьому, дослідивши матеріали поданого скаржником клопотання, апеляційним судом було встановлено відсутність доказів його направлення іншим учасникам справи.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства “Корум Україна”, м. Донецьк на рішення Господарського суду Донецької області від 04.12.2018 року (повний текст рішення складено та підписано 11.12.2018 року) у справі №905/121/15; встановлено учасникам справи строк до 21.02.2019 року включно для надання суду відзиву на апеляційну скаргу та письмових пояснень (заперечень) стосовно заявленого апелянтом клопотання про призначення додаткової судової товарознавчої експертизи.
Зазначеною ухвалою було зобов'язано апелянта направити іншим сторонам у справі копію поданого клопотання про призначення додаткової судової товарознавчої експертизи та надати суду до 15.02.2019 року докази такого направлення.
На виконання вимог вищевказаної ухвали суду, скаржник надіслав суду супровідний лист б/н, б/д з доданими доказами направлення копії клопотання про призначення додаткової судової товарознавчої експертизи позивачу.
20.02.2019 року до канцелярії апеляційного суду від ОСОБА_7 акціонерного товариства “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк”, м. Київ надійшли заперечення №09-6/1080 від 19.02.2019 року, за змістом яких позивач зазначає, що подача Приватним акціонерним товариством “Корум Україна” клопотання про призначення додаткової судової товарознавчої експертизи спрямована на затягування апеляційного перегляду рішення, а не на встановлення реальної вартості заставного майна, у зв'язку з чим просить суд у задоволенні такого клопотання відмовити.
Одночасно позивачем направлено відзив №09-6/1081 від 19.02.2019 року на апеляційну скаргу, в якому останній просить у задоволенні вимог апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, а рішення господарського суду Донецької області від 04.12.2018 року у справі №905/121/15 залишити без змін.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.02.2019 р. розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства “Корум Україна”, м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 04.12.2018 року у справі №905/121/15 призначено на «13» березня 2019 р.о 15:00 год.
У зв'язку з перебуванням у відпустці судді-члена колегії ОСОБА_8 (в період з 13.03.2019 року по 15.03.2019 року включно), яка входить до складу постійно діючої колегії суддів, на підставі доповідної записки головуючого судді Черноти Л. Ф., розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 12.03.2019 року було призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №905/121/15, яким визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Чернота Л. Ф., судді: Пушай В. І., Стойка О. В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2019 р. оголошено перерву у судовому засіданні з розгляду апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства “Корум Україна”, м. Донецьк на рішення Господарського суду Донецької області від 04.12.2018 року (повний текст рішення складено та підписано 11.12.2018 року) у справі №905/121/15 до «27» березня 2019 р. о 14:30 год.
У зв'язку з відпусткою судді Стойки І.В. та перебуванням на навчанні судді Пушая В.І., відповідно до протоколу автоматичного розподілу справи від 25.03.2019 р., для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі:головуючий суддя Чернота Л.Ф., суддя Медуниця О.Є., суддя Пелипенко Н.М.
У судовому засіданні 27.03.2019 р. позивач заперечував проти вимог, викладених в апеляційній скарзі, надав пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на апеляційну скаргу, просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Представник третьої особи наполягав на вимогах, викладених в апеляційній скарзі, просив задовольнити клопотання про призначення додаткової судової товарознавчої експертизи. Також, апелянт просив рішення господарського суду від 04.12.2018 р. у справі №905/121/15 скасувати повністю у ухвалити нове рішення , яким відмовити в задоволенні вимог ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» до ТОВ «Укртрансмаш», за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні вяідповідача - ПАТ «Корум Україна» про звернення стягнення на предмет застави. Судові витрати просить покласти на позивача.
Представник відповідача, який належним чином повідомлений (в порядку норм чинного ГПК України) про час та місце судового засідання, представника для участі в ньому не направив, про причини неприбуття суд не повідомив, що відповідно до п. 1 ч. 3 статті 202 ГПК України є підставою для розгляду справи за його відсутністю.
У відповідності до ч. 1 ст. 202 та ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Приймаючи до уваги належне повідомлення всіх учасників справи про час та місце проведення судового засідання, колегія суддів вважає за можливе здійснення перегляду рішення суду першої інстанції за наявними у справі документами.
Відповідно до ст.7 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
При цьому, згідно з ч.1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, тоді як зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 ГПК України фіксування судового засідання здійснювалося за допомогою технічних засобів фіксації та було складено протокол судового засідання.
Після виходу із нарадчої кімнати у задоволенні клопотання про призначення додаткової товарознавчої експертизи відмовлено за необгрунтованістю.
Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, заслухавши пояснення представникув позивача та третьої особи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, встановлено наступне.
30.05.2013 між позивачем, ОСОБА_7 акціонерним товариством “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (банк) та Приватним акціонерним товариством “Торгова компанія “Гірничі машини” (назва позичальника була змінена на Приватне акціонерне товариство “Корум Україна”, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача) був підписаний кредитний договір про відкриття кредитної лінії №15-93/19-8/13 (кредитний договір).
За своєю правовою природою договір № 15-93/19-8/13 від 30.05.2013 є кредитним договором, згідно з яким, відповдіно до статті 1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору (ст.1054 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п.2.1. Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-2130/2-1 від 28.08.2014 до Кредитного договору) банк зобов'язується надати позичальнику кредит шляхом відкриття невідновлювальної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 158 436 000,00 російських рублів (ліміт кредитної лінії), на умовах, встановлених цим договором, далі кредит або кредитна лінія, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти, встановлені цим договором.
У відповідності до Банківської ліцензії Національного банку України №1 від 22.06.2012 та Генеральної ліцензії Національного банку України № 1 від 05.10.2011 ОСОБА_7 акціонерне товариство “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” має право на здійснення валютних операцій.
Факт видачі кредиту підтверджується платіжними дорученнями №5358869 від 03.06.2013, № 5221991 від 31.05.2013, № 5407634 від 11.06.2013, банківськими виписками.
Кінцевий термін повернення кредиту, відповідно до п. 2.2. Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-2130/2-1 від 28.08.2014 до кредитного договору), не пізніше 04 серпня 2015 року. У разі несвоєчасного погашення суми, що перевищує ліміт кредитної лінії, датою остаточного повернення всіх коштів за кредитною лінією є п'ятий робочий день з дня, у якому сталось таке перевищення. Ліміт кредитної лінії зменшується за наступним графіком:
- з 01.10.2014 ліміт встановлюється в сумі 157 846 000,00 рос. руб;
- з 01.11.2014 ліміт встановлюється в сумі 157 256 000,00 рос. руб;
- з 01.12.2014 ліміт встановлюється в сумі 155 781 000,00 рос. руб;
- з 01.01.2015 ліміт встановлюється в сумі 154 306 000,00 рос. руб;
- з 01.02.2015 ліміт встановлюється в сумі 152 831 000,00 рос. руб;
- з 01.03.2015 ліміт встановлюється в сумі 151 356 000,00 рос. руб;
- з 01.04.2015 ліміт встановлюється в сумі 143 686 000,00 рос. руб;
- з 01.05.2015 ліміт встановлюється в сумі 133 361 500,00 рос. руб;
- з 01.06.2015 ліміт встановлюється в сумі 123 037 000,00 рос. руб;
- з 01.07.2015 ліміт встановлюється в сумі 112 712 500,00 рос. руб;
- з 01.08.2015 ліміт встановлюється в сумі 99 438 200,00 рос. руб;
- з 05.08.2015 ліміт встановлюється в сумі 0 рос. руб.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 Цивільного кодексу України).
Проценти за користування кредитом нараховуються банком, виходячи із встановленої банком процентної ставки у розмірі 18 % (вісімнадцять процентів) річних, починаючи з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по день повного погашення кредиту на суму щоденного залишку заборгованості за кредитом. При розрахунку процентів використовується метод “факт/360”, виходячи із розрахунку фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Нарахування банком процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту кожного робочого дня на фактичний залишок заборгованості за кредитом на кінець дня. Проценти, нараховані за поточний місяць сплачуються позичальником щомісячно 1 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування процентів та в день остаточного повернення кредиту. Проценти, що нараховуються на прострочену заборгованість за кредитом після настання кінцевого терміну повернення кредиту, що вказаний в п. 2.2., сплачуються позичальником щоденно. При цьому сторони встановлюють, що зобов'язання позичальника по сплаті нарахованих процентів не вважаються простроченими до 4 числа місяця наступного за місяцем, в якому відбулось нарахування процентів (кінцева дата сплати процентів). У випадку, якщо кінцева дата сплати процентів припадає на вихідний (субота чи неділя) чи святковий день, позичальник зобов'язаний здійснити сплату процентів в останній робочий день напередодні (п. 3.2 Кредитного договору з урахуванням договору про внесення змін та доповнень № 20-2130/2-1 від 28.08.2014 до кредитного договору).
Відповідно до п. 3.3. Кредитного договору (в редакції договору про внесення змін та доповнень № 20-2130/2-1 від 28.08.2014 до Кредитного договору), у випадку порушення позичальником строку остаточного погашення одержаного кредиту, встановленого п.п.2.1., 2.2 цього Договору, позичальник надалі сплачує з відповідної календарної дати, яка визначена у Договорі, як дата виконання зобов'язання, до дати виконання такого зобов'язання проценти за неправомірне користування кредитом, виходячи із процентної ставки у розмірі 21 процент річних, порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п.3.2 цього Договору.
Позичальник сплачує банку комісію за управління кредитом у формі кредитної лінії у розмірі 0,5% процентів річних від розміру кредитної лінії, який встановлено на дату нарахування цієї комісії. Комісія за управління кредитом нараховується банком в національній валюті, розрахунок здійснюється щоденно, виходячи із розміру встановленого ліміту кредитної лінії, за період з дати першого списання коштів з кредитного рахунку по останній календарний день місяця та в подальшому за повний календарний місяць, а при остаточному повергненні кредиту - по дату фактичного повернення, із розрахунку фактичної кількості днів у місяці і в році за методом “факт/факт”. Комісія за управління кредитом, нарахована за поточний місяць, сплачується позичальником в національній валюті щомісячно 1 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося нарахування такої комісії (п. 3.4. Кредитного договору).
Банк має право вимагати від позивальника сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом, плати за кредит, в тому числі, у випадку невиконання позичальником у строк своїх зобов'язань з поверненню кредиту, сплату процентів та інше. Про необхідність дострокової сплати кредиту, плати за кредит з указаних вище підстав банк зобов'язаний письмово попередити позичальника не менш ніж за 10 календарних днів до вчинення необхідних дій по примусовому стягненню коштів (п. 4.3.4 Кредитного договору).
В п. 6.8 Кредитного договору встановлено строк дії даного Договору - до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі процентів за користування ним та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно з умовами цього договору.
Договір підписаний представниками обох сторін та скріплений відбитками їх печаток.
Банк доводить банківськими виписками, а позичальник не спростовує, що позичальник прийняті на себе зобов'язання за Кредитним договором щодо повернення кредиту з урахуванням встановленого графіку зменшення кредитної лінії та сплати відсотків та комісій належним чином не виконував.
В матеріалах справи наявна вимога про усунення порушень № 29-02/330 від 14.11.2014 р., відповідно до якої позивач вимагав від позичальника достроково погасити суму заборгованості за кредитним договором, у зв'язку з неповерненням кредитних коштів згідно з встановленим у Кредитному договорі графіком та несплатою нарахованих відсотків та комісії. Однак, означена вимога була направлена не на юридичну адресу позичальника, а на іншу адресу: м.Київ, вул. Лейпцигська, 15. На підставі цього,позивачем не доведений факт письмово попередження позичальника про необхідність дострокової сплати кредиту.
Зважаючи на умови Кредитного Договору, на час прийняття рішення у справі строк повернення заборгованості за кредитом є таким, що настав.
Позивач доводить банківськими виписками та розрахунками заборгованості, а позичальник не спростовує, що наявною є основна заборгованість позичальника станом на 19.05.2015 за кредитом в розмірі 157 846 000,00 рос. руб. та зі сплати відсотків за користування кредитними коштами в розмірі 21 380 883,22 рос. руб., а також заборгованість зі сплати комісійної винагороди розмірі 186 476,10 грн., яка не є основною.
Крім того, банком нарахована пеня за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1 190 424,36грн. за період з 10.10.2014 по 18.05.2015, пеня за несвоєчасну сплату комісійної винагороди у розмірі 25 518,78грн. за період з 05.10.2014 по 18.05.2015.
За несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за надання кредиту та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом “факт/факт” від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення. За несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, що нараховані після настання кінцевої дати повернення кредиту, що вказана у п. 2.2 цього договору пеня не нараховується (п. 5.3 Кредитного договору).
Оскільки кінцева дати повернення кредиту відповідно до п. 2.2 Кредитного договору - 04 серпня 2015р., таким чином період нарахування пені встановлений правомірно.
У випадку, якщо банком застосована до позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно, та сплачується позичальником у порядку, передбаченому п. 3.2 цього договору (п. 3.5 Кредитного договору).
30.05.2013 між позивачем ОСОБА_7 акціонерним товариством “Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк” (заставодержатель) та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю “Укртрансмаш”, м. Донецьк (заставодавець) був укладений договір застави №15-94/19-78/13 від 30.05.2013 (договір застави), згідно з п.1.1. якого, цей договір забезпечує вимоги заставодержателя, що випливають з кредитного договору про відкриття кредитної лінії № 15-93/19-8/13 від 30.05.2013р.
Відповідно до п. 1.2 Договору, предметом застави є основні засоби, а саме обладнання, перелік якого викладено в Додатку №1 до цього договору. Сторони оцінюють майно у 4 031 400,00грн., заставна вартість (п.1.4 в редакції договору про внесення змін до договору застави від 27.12.2013). Найменування майна, його кількість, інвентарний номер, балансова та заставна вартість зазначена в Додатку № 1 до Договору застави в редакції договору про внесення змін до договору застави від 27.12.2013.
Місцезнаходженням майна є: Донецька обл., м. Донецьк, вул. Івана Ткаченка, буд.189.
Заставодержатель набуває право звернення стягнення на майно та його реалізацію, якщо у момент настання строку виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором вони не будуть виконані повністю (п. 5.1 Договору застави).
У випадку звернення стягнення на майно в судовому порядку, майно реалізується в тому числі, шляхом проведення публічних торгів державним виконавцем у порядку передбаченому Законом України “Про виконавче провадження” (п. 5.2 Договору застави).
Згідно з п. 5.3 Договору застави за рахунок коштів, що отримані внаслідок реалізації майна, заставодержатель має право задовольнити, зокрема, свої вимоги, що випливають із кредитного договору, у повному обсязі на момент фактичного задоволенні таких вимог: несплачена сума кредиту відповідно до умов, передбачених кредитним договором; несплачені суми процентів за користування кредитом (процентів за неправомірне користування кредитом), комісійної винагороди відповідно до умов, передбачених кредитним договором; несплачені суми неустойки (пені, штрафів), передбаченої кредитним договором.
Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання заставодавцем зобов'язань за Кредитним договором або до припинення права застави у випадках, що прямо передбачені чинним законодавством (п. 7.2 договору застави).
Відомості про обтяження майна заставою зареєстровані в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна, що підтверджено витягом з реєстру від 20.05.2015 Реєстрація звернення стягнення проведена 20.05.2015.
За своєю правовою природою договір №15-94/19-78/13 від 30.05.2013 є договором застави, правовідносини за яким регулюються параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, Законом України “Про заставу”, Законом України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”.
У відповідності до ст. 21 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, застава рухомого майна згідно з параграфом 6 глави 49 Цивільного кодексу України, що виникає на підставі договору, є одним з видів забезпечувальних обтяжень.
В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами (право застави) (ст. 572 Цивільного кодексу України).
З огляду на положення статті 583 ЦК України, статтi 11 Закону України “Про заставу”, заставодавцем може виступати як сам боржник, так i третя особа (майновий поручитель). Майновий поручитель несе відповідальність перед кредитором за невиконання боржником основного зобов'язання виключно в межах вартості предмета застави.
У разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором (ст. 589 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 590 Цивільного кодексу України, звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 22 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, обтяження може забезпечувати виконання боржником дійсної існуючої вимоги або вимоги, яка може виникнути в майбутньому. Обтяжувач та боржник повинні досягти згоди про максимальний розмір вимоги, яка забезпечується обтяженням. За рахунок предмета обтяження обтяжувач має право задовольнити свою вимогу за забезпеченим обтяженням зобов'язанням у повному обсязі або в частині, встановленій договором. Розмір забезпеченої обтяженням вимоги визначається на момент її задоволення і включає: 1)відшкодування витрат, пов'язаних з пред'явленням вимоги і зверненням стягнення на предмет обтяження; 2)сплату процентів і неустойки; 3)сплату основної суми боргу; 4)відшкодування збитків, завданих порушенням боржником забезпеченого зобов'язання або умов обтяження; 5)відшкодування витрат на утримання і збереження предмета обтяження.
Відповідно до абз. 4 ст.20 Закону України “Про заставу”, якщо предмет одного договору застави складають дві або більше речей (два чи більше прав), стягнення може бути звернено на всі ці речі (права) або на будь-яку з речей (на будь-яке з прав) за вибором заставодержателя. Якщо заставодержатель зверне стягнення на одну річ (право), він зберігає право наступного стягнення на інші речі (права), що складають предмет застави.
Відповідно до ст. 24 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє обтяжувача права звернутися до суду.
Таким чином, враховуючи наявність порушень умов Кредитного Договору, наявні правові підстави для звернення стягнення на спірне заставне майно.
У відповідності до статті 25 Закону України “Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”, у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються, в тому числі: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів; початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.
Відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та посилається на втрату предмета застави. За твердженням відповідача у серпні 2014р. невідомі озброєні особи з використанням вогнепальної зброї захопили нежитлові приміщення Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртрансмаш”, які знаходяться на території заводу ТОВ “Корум Донецькгірмаш” (адреса: м.Донецьк, вул. Івана Ткаченка, 189), почали самостійно керувати та розпоряджатися майном підприємства. До теперішнього часу майно підприємства не повернуто. З цього приводу відповідач 21.04.2015 звернувся до Печерського РУ ГУ УМВС України у м. Києві з повідомленням про кримінальне правопорушення. Відповідно до витягу з кримінального провадження №12015100060003054, заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртрансмаш” надійшла 30.04.2015, дата внесення до ЄРДР 01.05.2015, правова кваліфікація ст.356 КК України, фабула: заява представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Укртрансмаш” з приводу самоуправних, незаконних дій невстановлених осіб, які незаконно користуються майном товариства “Укртрансмаш” по вул.Івана Ткаченка, 189 в м. Донецьк.
Відповідно до статті 593 Цивільного кодексу України, право застави припиняється у разі, зокрема, втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави.
У відповідності до п.п. 1, 2 ст. 587 Цивільного кодексу України, особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором: вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; утримувати предмет застави належним чином; негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави. Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Статтею 572 Цивільного кодексу України передбачено, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
Згідно із статтею статті 576 Цивільного кодексу України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Відповідно до статей 579, 580 Цивільного кодексу України, предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором або законом. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений або пошкоджений предмет застави.
Статтею 587 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором: 1) вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави; 2) утримувати предмет застави належним чином; 3) негайно повідомляти другу сторону договору застави про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави.
Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.
Заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки.
Згідно зі статтею 205 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає, якщо інше не передбачено законом. У разі неможливості виконання зобов'язання повністю або частково зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управнену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону. Господарське зобов'язання припиняється неможливістю виконання у разі ліквідації суб'єкта господарювання, якщо не допускається правонаступництво за цим зобов'язанням. У разі неспроможності суб'єкта господарювання через недостатність його майна задовольнити вимоги кредиторів він може бути оголошений за рішенням суду банкрутом. Умови, порядок та наслідки оголошення суб'єктів господарювання банкрутами встановлюються цим Кодексом та іншими законами. Ліквідація суб'єкта господарювання - банкрута є підставою припинення зобов'язань за його участі.
Відповідно до статті 28 Закону України "Про заставу" та статті 593 ЦК України право застави припиняється у разі, зокрема, втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави.
Господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що відповідач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факт втрати спірного предмету застави, й відповідно припинення застави з наведених підстав.
Так, згідно з п. 4.1.1 Договору застави, у випадку загибелі, втрати або пошкодження майна з будь-якої причині протягом 48 годин з моменту настання цього випадку заставодавець зобов'язаний письмово повідомити про це заставодержателя і протягом 3 робочих днів з моменту надіслання повідомлення замінити майном іншим, належним заставодавцю на праві власності майном за згодою заставодержателя.
Доказів направлення заставодавцем заставодержателю повідомлення про втрату заставленого майна у відповідності до вимог Договору застави суду не надано.
Крім того, втрата предмета застави за своїм юридичним змістом означає відсутність істотної умови договору застави і неможливість задоволення кредитором своїх вимог за рахунок застави.
Тобто з втратою предмета застави стає відсутнім спосіб забезпечення зобов'язання в цілому.
Як свідчать умови Договору застави, а саме пункт 7.1 Договору застави сторони погодили, що ризик випадкової загибелі майна або його випадкового пошкодження несе саме Заставодавець(відповідач).
Зазначені умови Договору застави щодо ризиків випадкової втрати кореспондуються з положеннями статті 580 Цивільного Кодексу України, відповідно до якої ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
Звернення відповідача до Печерського РУ ГУ УМВС України у м. Києві із повідомленням про кримінальне правопорушення та акт відповідача про неможливість проведення інвентаризації майна від 01.11.2014 р. не підтверджують втрату Товариством майна та відсутність у нього заставного майна, оскільки будь-які процесуальні дії правоохоронними органами не здійснювались через непідконтрольність та відсутність доступу до території проведення АТО.
Відповідно до даних бухгалтерського обліку відповідача, а саме балансової довідки (т. 3 а.с. 150) заставне майно, обліковується на балансі відповідача, будь-яких операцій та доказів на підтвердження інвентаризації, ідентифікації, залишкової вартості заставного майна в бухгалтерському та податковому обліку не здійснювалось.
Відповідачем не надано будь-яких первинних документів, які б підтверджували наявність реальної втрати, знищення, стан заставного майна, інших доказів виведення зі свого володіння предмета застави.
Сам по собі факт проведення антитерористичної операції на території, де знаходиться майно Заставодавця, та обставини захоплення виробничих потужностей Товариства невідомими озброєними особами не є тією обставиною, з якою закон пов'язує можливість припинення застави в судовому порядку.
Таким чином, враховуючи системний аналіз статей 576, 579, 580, 587, 593 ЦК України та встановлені обставини справи у їх сукупності, відповідачем не доведено фізичної (реальної) втрати майна - предмета застави.
У зв'язку з тим, що відповідач заперечував проти визначеної позивачем суми початкової ціни предмета забезпечуваного обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження на рівні заставної договірної вартості, ухвалою господарського суду Донецької області суд за клопотанням відповідача призначив судову товарознавчу експертизу у справі №905/121/15 та зупинив провадження у справі для визначення ринкової вартості предмету застави.
Проте, враховуючи, що в експертному висновку зазначено про об'єктивну неможливість провести огляд об'єкту оцінки через відсутність доступу до приміщень відповідача в зоні проведення АТО , і відповідно, провести встановлення фактичного фізичного стану і зносу, а також ідентифікацію об'єктів оцінки, встановити ринкову вартість на дату проведення дослідження товарів в обороті, вказаних в ухвалі про призначення судової експертизи, відповідно, сторонами не доведений інший розмір продажу предмета застави, суд першої інстанції на виконання положень статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» визначив початкову ціну предмета забезпечуваного обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження за наявними у справі доказами -відповідно до визначеної сторонами в Договорі застави заставної вартості - 4031400,00грн.
Зазначене відповідає положенням відповідно до ст.ст. 13, 74 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими розгляд справи судом здійснюється на засадах змагальності, відповідно до яких саме сторони подають докази в обґрунтування своїх вимог і заперечень, а суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору з власної ініціативи.
Відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено принцип диспозитивності господарського судочинства, збирання доказів не є обов'язком суду.
При цьому суд відповідно до п. 4 ч. 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, сприяв відповідачеві у здійсненні ним свого права на доведення своїх заперечень щодо вартості заставного майна за допомогою судової експертизи, призначивши її ухвалою від 22.07.2015 р.
Враховуючи наведені норми, неможливість встановити ринкову вартість спірного майна за допомогою призначеної судом експертизи з об'єктивних причин та визначення ним на виконання статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» початкової ціни предмета забезпечуваного обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження за наявними у справі доказами -відповідно до визначеної сторонами в Договорі застави заставної вартості, не свідчить про наявність порушень з боку суду першої інстанції(незаконність чи необґрунтованість рішення), зокрема про порушення норм процесуального права чи неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи.
При цьому, колегія суддів відхиляє посилання відповідача на обов'язок суду призначити додаткову експертизу відповідно до положень статті 107 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 107 Господарського процесуального кодексу України, якщо висновок експерта є неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити додаткову експертизу, яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
Відповідно до пункту 2.13. Інструкції Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затв. Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98 р. №53/5, згідно з процесуальним законодавством України експертами виконуються первинні, додаткові, повторні, комісійні та комплексні експертизи.
Первинною є експертиза, коли об'єкт досліджується вперше.
Додатковою є експертиза, якщо для вирішення питань щодо об'єкта, який досліджувався під час проведення первинної експертизи, необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріли (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи.
Повторною є експертиза, під час проведення якої досліджуються ті самі об'єкти і вирішуються ті самі питання, що й при проведенні первинної (попередніх) експертизи (експертиз).
Проте, як зазначено вище, в даному випадку має місце не неповнота експертного висновку, а неможливість проведення експертного дослідження об'єктів за об'єктивних причин, які не були усунуті на час заявлення відповідачем клопотання про призначення додаткової експертизи та прийняття судового рішення, і які досі не усунуто через те, що антитерористична операція на території міста Донецька триває.
З наведених підстав колегія суддів відмовляє в задоволенні клопотання відповідач про призначення додаткової товарознавчої експертизи, яке ним заявлене в суді апеляційної інстанції.
Щодо визначення в рішенні суду відповідно до вимог статті 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» загального розмір вимог та всіх його складових, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження, суд першої інстанції правомірно зазначив, що цей розмір складається з наступних сум: 157846000,00рос.руб. заборгованості за кредитом, і 21 380 883,22 рос. руб. заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами, 186 476,10 грн. заборгованості по сплаті комісійної винагороди, 25 518,78 грн. пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди. При цьому суд першої інстанції правомірно зазначив про необгрунтованість нарахування позивачем пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1 190 424,36грн.
Як зазначено вище, відповідачем не повернуто кредит на суму 157 846 000,00 рос. руб., що останнім не заперечується, а тому зазначена сума боргу є доведеною.
Також відповідачем не сплачено заборгованість за процентами за користування кредитом, що нараховані відповідно до пунктів 3.2.,3.3. Кредитного Договору.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника щодо незаконності розрахунку заборгованості зі сплати процентів за користування кредитними коштами, а саме нарахування процентів після паред'явлення банком вимоги про дострокове погашення заборгованості в порядку статті 1050 ЦК України, коли, на думку скаржника, відбулася зміна строку повернення кредиту та сам Кредитний договір припинив свою дію після направлення такої вимоги, що виключає нарахування процентів за користування кредиту після зазначеної події.На обґрунтування зазначених доводів скаржник наводить правову позицію ОСОБА_9 Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12
Так, у постанові ОСОБА_9 Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 висловлено правову позицію про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, так як в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Водночас, в пункті 3.2. Кредитного договору сторони погодили, що проценти нараховуються методом факт/360 на фактичну суму заборгованості Позичальника за Кредитом та за термін фактичного користування ним, починаючи з першого дня видачі Кредиту включно, та до повного погашення заборгованості за цим Договором.
Відповідно до частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України ).
Колегія суддів зазначає, що у даній справі сторонами у пункті 3.2 Кредитного договору з урахуванням принципу свободи договору (статті 6 , 627 ЦК України ) передбачено іншу домовленість, яка, на відміну від загального правила щомісячної виплати процентів лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, встановленого абзацом 2 частини 1 статті 1048 ЦК України, допускає нарахування Банком процентів за користування кредитом по день повного погашення заборгованості.
Тому скаржник помилково посилається на застосування до правовідносин сторін даного спору правової позиції ОСОБА_9 Верховного Суду, викладену в постанові від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12.
Відповідної правової позиції дотримується також Верховний суд в постанові від 13.12.2018 р. у справі № 913/11/18.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання із порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Банком нарахована пеня за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1 190 424,36грн. за період з 10.10.2014 по 18.05.2015, пеня за несвоєчасну сплату комісійної винагороди у розмірі 25 518,78грн. за період з 05.10.2014 по 18.05.2015.
За несвоєчасну сплату сум кредиту та/або процентів за надання кредиту та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, позичальник сплачує пеню, яка обчислюється щоденно за методом “факт/факт” від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє у період прострочення. За несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, та/або плати за кредит, та/або процентів за неправомірне користування кредитом, що нараховані після настання кінцевої дати повернення кредиту, що вказана у п. 2.2 цього Кредитного Договору пеня не нараховується (п. 5.3 Кредитного договору).
Оскільки кінцева дати повернення кредиту відповідно до п. 2.2 Кредитного договору - 04 серпня 2015р., таким чином період нарахування пені встановлений правомірно.
У випадку, якщо банком застосована до позичальника неустойка у вигляді пені, остання нараховується банком з дати виникнення обставин, що є підставою для застосування пені, до дати припинення цих обставин включно, та сплачується позичальником у порядку, передбаченому п. 3.2 цього Договору (п. 3.5 Кредитного договору).
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Аналогічна за змістом норма міститься у пункті 1 статті 193 ГК України.
Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Факт порушення Відповідачем умов договору підтверджено матеріалами справи. Позовні вимоги в частині стягнення суми неповернутого кредиту та процентів за користування ним ґрунтуються на нормах чинного законодавства, підтверджені документально і не спростовані відповідачем.
Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України, законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із частиною 1 статті 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 ЦК України).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
За ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, максимальний розмір пені пов'язаний із розміром облікової ставки Національного банку України. Оскільки чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.
Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі №909/660/14.
Як вбачається, з матеріалів справи розрахунок пені за простроченими процентами позивачем зроблено вірно.
Однак, Указом Президента України від 14 квітня 2014 року № 405/2014 “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” запроваджено антитерористичну операцію на території України.
Законом України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” визначений період проведення антитерористичної операції - час між датою набрання чинності зазначеним Указом Президента України та датою набрання чинності Указом Президента України про завершення проведення антитерористичної операції або військових дій на території України.
Згідно зі ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” на час проведення антитерористичної операції забороняється нарахування пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами та договорами позики з 14 квітня 2014 року громадянам України, які зареєстровані та постійно проживають або переселилися у період з 14 квітня 2014 року з населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, а також юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, що провадять (провадили) свою господарську діяльність на території населених пунктів, визначених у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція.
У відповідності до ч. 5 ст. 11 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок у 10-денний строк з дня опублікування вказаного Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 1053-р від 30.10.2014 був затверджений перелік населених пунктів, до якого включено м. Донецьк, де проводить свою господарську діяльність відповідач, що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
05.11.2014 Кабінетом Міністрів України прийнято нове розпорядження № 1079-р, яким зупинено дію розпорядження КМУ від 30.10.2014 № 1053-р “Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція”.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 у справі №826/18327/14 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Тар Альянс” до Кабінету Міністрів України визнано нечинним розпорядження Кабінету Міністрів України № 1079-р від 05.11.2014 “Про зупинення дії розпорядження Кабінету Міністрів України” від 30.10.2014 № 1053-р”. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 постанова Окружного адміністративного суду м.Києва від 26.01.2015р. у зазначеній адміністративній справі залишена без змін.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України К/800/19383/15 від 28.07.2015 постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 26.01.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Таким чином, на дату винесення рішення дія розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053-р зупинена на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №1079-р від 05.11.2014, однак вона не скасована і не визнана незаконною.
Одночасно, відповідно до ст. 1 Закону України “Про боротьбу з тероризмом” антитерористична операція включає комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Райони проведення антитерористичної операції визначаються у тому числі керівництвом антитерористичної операції.
Керівником Антитерористичного центру при СБУ виданий Наказ від 07.10.2014 №33/6/а "Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення", відповідно до якого районами проведення АТО визначені Донецька та Луганська області з терміном дії з 07.04.2014.
Таким чином, проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей з 07.04.2014 визначено компетентним органом у сфері боротьби з тероризмом. Одночасно, проведення антитерористичної операції на території м. Донецьк є загальновідомим фактом.
Розпорядженням КМУ України від 7 листопада 2014 року № 1085-р затверджено перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та перелік населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. До переліку пунктів, на території в яких органі влади тимчасово не здійснюють свої повноваження увійшло місто Донецьк.
Відповідно до ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України. Закріплене в ст. 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” право суб'єкта господарювання, який проводив та/або проводить свою господарську діяльність на території, де проводилась або проводиться антитерористична операція, має бути звільненим від відповідальності за порушення зобов'язань, визначених законом, а саме від нарахування штрафу та пені на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами.
Зважажючи на наведене, суд першої інстанції правомірно зазначив, що позивачем безпідставно нараховано пеню за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом у розмірі 1 190 424,36 грн. в період проведення антитерористичної операції, з огляду на встановлений статтею 2 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на час проведення цієї операції мораторій на нарахування пені на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитними договорами.
За змістом статті 1054 Цивільного кодексу України, яка містить визначення договору кредиту, як такого, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти,вбачається, що до основної заборгованості за таким договором може входити лише заборгованість з повернення кредиту та сплати процентів за його користування.
Тому комісія, на яку нарахована позивачем пеня не є основною сумою боргу за Кредитним договором і на неї не поширюється дія встановленого статтею 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”мораторію.
На підставі вищевикладеного, суд першої інстанції, перевіривши розрахунок пені за несвоєчасну сплату комісійної винагороди, яка не є основною сумою заборгованості із зобов'язань за кредитним договором у розмірі 25 518,78грн. за період з 05.10.2014 по 18.05.2015, дійшов правомірного висновку, що пеня нарахована банком правомірно.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими, оскільки не відповідають вимогам закону, у зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення та задоволення апеляційної скарги.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційна скарга позивача задоволенню не підлягає.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника, у відповідності до вимог статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 86, 129, 236, 269, 270, 273, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства “Корум Україна”, м. Донецьк на рішення господарського суду Донецької області від 04.12.2018 року (повний текст рішення складено та підписано 11.12.2018 року) у справі №905/121/15 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 04.12.2018 року (повний текст рішення складено та підписано 11.12.2018 року) у справі №905/121/15 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 27.03.2019 р. оголошено вступну та резолютивну частину.
Повний текст постанови складено та підписано 29.03.2019 р.
Головуючий суддя Л.Ф. Чернота
Суддя Н.М. Пелипенко
Суддя О.Є. Медуниця