28 березня 2019 року
м. Рівне
Справа № 569/20664/18
Провадження № 22-ц/4815/482/19
Головуючий суддя в суді 1 інстанції: ОСОБА_1
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючий : Боймиструк С.В., судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.,
секретар судового засідання : Шептицька С.С.,
з участю адвоката ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2019 року за заявою публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" про забезпечення позову в справі за позовом публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" до ОСОБА_3, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -
У листопаді 2018 року публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі ПАТ "УкрСиббанк") звернулась до суду із позовом до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
02.11.2018 ПАТ "УкрСиббанк" подано заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно - приміщення відділення банку (І поверх), реєстраційний номер об'єкту в реєстрі прав власності на нерухоме майно 10815059, за адресою м. Рівне, вул. Степана Бандери, б.63 та належить ОСОБА_3
Свою заяву ПАТ "УкрСиббанк" обґрунтовує тим, що існує реальна загроза невиконання та утруднення виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки існує ризик розпорядження з боку відповідача іпотечним майном, обтяження щодо якого були незаконно виключені з реєстрів, внаслідок чого, законні права та інтереси банку не будуть захищені, а виконання рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, у разі задоволення позовних вимог банку, буде ускладнено або неможливе.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2019 року вказану заяву про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нерухоме майно - приміщення відділення банку (І поверх), реєстраційний номер об'єкту в реєстрі прав власності на нерухоме майно 10815059, за адресою м. Рівне, вул. Степана Бандери, б.63 та належить ОСОБА_3
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій зазначає, що іпотека не поширюється на новостворене нежитлове майно площею 92,9 кв.м по вул. Ст. Бандери, 63 у м. Рівне. Оскільки, іпотека припинена у зв'язку із втратою переданої в іпотеку будівлі, а також у зв'язку із відсутністю державної реєстрації обтяження саме нежитлового приміщення площею 92,9 кв.м. по вул. Ст. Бандери у м. Рівне.
Зазначає, що зі справи не вбачається, що реконструкція була проведена без згоди позивача та з метою уникнення відповідальності передбаченої іпотечним договором.
Вважає, що набула законного права власності на новостворене майно у спосіб та в порядку передбаченому законом. Оскільки, 28.08.2015 уклала договір купівлі-продажу нерухомого майна із ОСОБА_4, яке не було і не могло бути об'єктом іпотеки по наведеному кредитному договору. Зі справи не вбачається, що позивач оспорював би наведений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення.
З цих підстав просила скасувати ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22.01.2019 та відмовити позивачу в задоволенні заяви про забезпечення позову.
У поданому відзиві на апеляційну скаргу ПАТ "УкрСиббанк" звертає увагу суду, що апеляційна скарга не містить обґрунтованих посилань на порушення судом при вирішення справи норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що скаржник неправильно трактує норми ЗУ "Про іпотеку", посилаючись на підставу припинення іпотеки у разі знищення (втрати) переданої в іпотеку будівлі.
Так, з технічного плану приміщення відділення банку, планів квартир, що передавались в іпотеку рішенням виконавчого комітету Рівненської міської ради, інших документів, що знаходяться в матеріалах інвентаризаційної справи, видно, що приміщення площею 92,9 кв.м утворено шляхом реконструкції та об'єднання двох іпотечних квартир.
Зазначає, що спірне приміщення відділення банку набуло статусу предмета іпотеки внаслідок умов укладених між сторонами іпотечних договорів та вимог ЗУ "Про іпотеку". Таким чином, накладаючи арешт на майно на яке заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції не порушив обмеження передбачені ст. 150 ЦПК України, врахував співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
Враховуючи викладене, просив апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22.01.2019 залишити без задоволення, ухвалу суду першої інстанції про накладення арешту залишити без змін.
Представник ОСОБА_3 адвокат ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити.
Представник банку та ОСОБА_4 завчасно були повідомлений про час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явилась, представників не надіслали та причин неявки не повідомили, тому колегія суддів вважає за можливе продовжити розгляд за їх відсутності.
За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що невжиття таких заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції зроблений на підставі повного та об'єктивного дослідження обставин справи, наданих доказів та відповідає вимогам процесуального права, з огляду на наступне.
Так, відповідно до вимог ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
У відповідності до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема : накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605цс16 від 25.05.2016 року, забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці, зокрема «рішення Шмалько проти України, п. 43» зазначає, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.
Отже, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, якщо воно буде прийняте на користь позивача, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод».
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. (частина 3 ст. 150 ЦПК України)
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді справ про забезпечення позову» № 9 від 22 лютого 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Виходячи з аналізу вищевказаних положень законодавства, вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об'єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволенні позову.
Варто враховувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог.
Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.
Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та ОСОБА_4 укладено договір про надання споживчого кредиту №11114238000 від 02.02.2007 з додатковою угодою №1 від 08.10.2008. Відповідно до умов такого кредитного договору, позивач надав ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 131 684 швейцарських франків, а ОСОБА_4 зобов'язався повернути наданий кредит та сплачувати проценти у порядку, передбаченому договором, але у будь-якому випадку повернути кредит проценти у повному обсязі не пізніше 29.01.2017.
В забезпечення виконання кредитних зобов'язань позичальника по вказаному договору відповідно до іпотечних договорів №46413 та №4614 від 02.02.2007 укладених між позивачем та ОСОБА_4, прийнято в іпотеку нерухоме майно, а саме чотирьохкімнатну квартиру за адресою в АДРЕСА_1, загальною площею 61,5 кв.м та однокімнатну квартиру за адресою в м. Рівне по вул. Ст. Бандери, буд .63, кв. 111, загальною площею 29,9 кв.м., які належать на праві власності ОСОБА_4 на підставі відповідних договорів купівлі-продажу від 02.02.2007.
Як слідує з матеріалів справи, разом з посвідченням іпотечних договорів на вказані квартири було накладено заборону відчуження та внесено обтяження іпотекою до Державного реєстру іпотек. В подальшому квартири були об'єднані в одне приміщення 92,9 кв.м., яке переведено приміщення у нежитловий фонд із типом об'єкта приміщення відділення банку (І поверх), реєстраційний номер об'єкту в реєстрі прав власності на нерухоме майно 10815059 за адресою м. Рівне, вул. Степана Бандери, б.63, а ОСОБА_4 отримав новий правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності САВ №077607 видане виконавчим комітетом Рівненської міської ради 27.04.2008 та передано це приміщення в оренду АТ "УкрСиббанк".
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів доходить висновку, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що іпотека не поширюється на новостворене нежитлове майно площею 92,9 кв.м по вул. Ст. Бандери, 63 у м. Рівне, оскільки, іпотека припинена у зв'язку із втратою переданої в іпотеку будівлі, а також у зв'язку із відсутністю державної реєстрації обтяження саме нежитлового приміщення площею 92,9 кв.м. по вул. Ст. Бандери у м. Рівне, оскільки дані обставини відносяться до предмету доказування у даній справі і будуть оцінені судом при ухвалення судового рішення при розгляді спору по суті.
Із тих же підстав колегія судді не бере до уваги доводи апеляційної скарги, що зі справи не вбачається, що реконструкція була проведена без згоди позивача та з метою уникнення відповідальності передбаченої іпотечним договором.
Таким чином, накладаючи арешт на майно на яке заявлені позовні вимоги, суд першої інстанції не порушив обмеження передбачені ст. 150 ЦПК України, врахував співмірність заходів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що підстави для скасування ухвали суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги відсутні.
На підставі викладеного, керуючись, ст. ст. 367, 368, 371, п.1. ч.1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384, ст. 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргуОСОБА_3 залишити без задоволення.
Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 22 січня 2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Повний текст постанови складено 28 березня 2019 року.
Головуючий: С.В. Боймиструк
Судді: С.О. Гордійчук
ОСОБА_5