Справа № 165/2712/18 Головуючий у 1 інстанції: Василюк А. В.
Провадження № 22-ц/802/357/19 Категорія: 26 Доповідач: Русинчук М. М.
28 березня 2019 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Русинчука М.М.,
суддів - Бовчалюк З.А., Федонюк С.Ю.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 22 грудня 2018 року,
У жовтні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що відповідно до умов укладеного договору № б/н від 21 червня 2012 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку складають між ним та банком договір про надання банківських послуг (кредитний договір), що підтверджується підписом у заяві.
Позивач вказував, що він свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором. Проте у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 31 липня 2018 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 114 501,03 грн, яка складається із: заборгованості за кредитом - 3 997,35 грн; заборгованості за відсотками за період з 21 червня 2012 року по 29 січня 2018 року - 110 503,68 грн.
Ураховуючи наведене, АТ КБ «Приватбанк» просило суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитним договором в розмірі 114 501,03 грн та сплачений за подання позовної заяви судовий збір в розмірі 1 762 грн.
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 22 грудня 2018 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 21 червня 2012 року в розмірі 114 501,03 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» сплачений за подання позовної заяви судовий збір в розмірі 1 762 грн.
В поданій апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 просив скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову банку з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідності висновків суду обставинам справи.
Вимоги апеляційної скарги відповідача мотивовані тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, оскільки він належним чином не був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи внаслідок чого судом ухвалено незаконне рішення у даній справі. Крім того вказував, що остання оплата за кредитним договором ним була здійснена 06 вересня 2015 року тоді як банк звернувся з позовом до суду 24 жовтня 2018 року, тобто із пропуском, встановленого законом трирічного строку позовної давності, що відповідно до частини четвертої статті 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є підставою для відмови у задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» просило вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Позивач вказував, що ухвалене місцевим судом рішення узгоджується з нормами матеріального права, висновки суду про задоволення позову є правильними, а тому підстави для зміни чи скасування рішення відсутні.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, виходячи з таких мотивів.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Частиною третьою цієї статті визначено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
У зв'язку з наведеним, розгляд даної справи, ціна позову в якій менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, апеляційним судом здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову в даній справі, суд першої інстанції свої висновки мотивував тим, що відповідно до статей 526, 530, 1054 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору, тому, встановивши, що зобов'язання за кредитним договором не виконано, суд стягнув заборгованість з позичальника на користь банку.
Однак з такими висновками місцевого суду колегія суддів не може погодитися, оскільки вони не відповідають встановленим у справі обставинам та не узгоджуються з нормами матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтями 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).
Згідно із статтею 536 цього Кодексу за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. На відміну від процентів, які є платою за користування чужими грошима, неустойка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності.
Згідно з частинами першою та другою статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Судом першої інстанції встановлено, що 21 червня 2012 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір шляхом підписання заяви, яка разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами, складають між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг (а.с.10-35). Відповідно до умов договору ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. У заяві на отримання кредиту зазначено, що ОСОБА_1 з нею ознайомився та згідний, що вона разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним і банком договір про надання банківських послуг та своїм підписом відповідач підтвердив факт надання йому повної інформації про умови кредитування.
Ухвалюючи оскаржуване рішення у даній справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов'язань за вказаним кредитним договором у нього перед АТ КБ «Приватбанк» виникла кредитна заборгованість.
Пунктом 1.1.7.12. Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна із сторін не інформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий же строк.
Як уже було зазначено, кредитний договір між сторонами укладено 21 червня 2012 року, а тому виходячи із його умов, кінцевий строк його дії становить 21 червня 2013 року. Строк дії картки, як вбачається з матеріалів справи, не встановлений, а тому зазначений договір не може діяти довше зазначеного строку. З цього випливає, що згаданий кредитний договір, а відтак і строк виконання зобов'язань за ним закінчився 22 червня 2013 року. З цієї дати закінчився строк кредитування, а відтак і припинилось право позивача нараховувати відсотки за користування кредитними коштами, що узгоджується зі правовим висновком, викладеним у постанові ОСОБА_2 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.
В той же час, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що останній платіж відповідачем здійснено 06 вересня 2015 року, тоді як банк із даним позовом звернувся до суду 24 жовтня 2018 року, тобто із пропуском, встановленого законом трирічного строку позовної давності.
Пунктом 1.1.7.31. Умов та правил надання банківських послуг визначено, що строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки - пені, штрафів, витрат банку складає 50 років.
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п'ята статті 261 ЦК України).
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Умови та правила надання банківських послуг, у пункті 1.1.7.31. яких установлено позовну давність тривалістю в п'ятдесят років, не містять підпису відповідача.
При цьому не встановлено наявність належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що Умови та правила надання банківських послуг не змінювалися і на час укладення кредитного договору саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та правила надання банківських послуг містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника.
У заяві позичальника від 21 червня 2012 року посилання на домовленість сторін щодо збільшення строку давності відсутнє. Відсутній і окремий договір про збільшення строку давності.
Умови, які знаходяться в матеріалах справи, не містять підпису відповідача, у заяві позичальника відсутнє посилання на збільшення строку давності, а тому відсутні підстави вважати, що сторони збільшили позовну давність за вимогами про стягнення кредитної заборгованості до п'ятдесяти років. Договору про збільшення позовної давності сторони не укладали.
Наведене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові ОСОБА_2 Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 202/26885/13-ц.
Відповідач у поданій апеляційній скарзі просив суд апеляційної інстанції застосувати позовну давність у даній справі посилаючись на те, що він не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, що є підставою для вирішення апеляційним судом його заяви про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції
Статтею 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
За змістом загальних норм права заява про застосування позовної давності може бути розглянута, якщо вона подана під час розгляду справи в суді першої інстанції.
При цьому законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності.
Відповідно до частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають, зокрема, право подавати заяви і клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Згідно з частиною першою статті 49 ЦПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.
Відтак заяву про сплив позовної давності може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання - письмового чи усного, що відповідає вимогам наведених статей процесуального законодавства.
Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Створення рівних можливостей учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін.
Відповідач, який не був належним чином (згідно з вимогами процесуального закону) повідомлений про час і місце розгляду справи у суді першої інстанції, до ухвалення оскаржуваного рішення суду не отримував копій позовної заяви і ухвали про відкриття провадження, у зв'язку з чим він був позбавлений можливості на подання доказів, заяв по суті спору, зокрема, заяви про застосування позовної давності подання доказів.
Якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалить у ній заочне рішення, відповідач вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. У разі відмови суду першої інстанції у задоволенні цієї заяви, відповідач може заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.
Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.
Зазначений правовий висновок міститься у постанові ОСОБА_2 Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, а також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 317/3698/15-ц.
З матеріалів справи вбачається, що відповідач ОСОБА_1 судом першої інстанції про час і місце розгляду справи не був належно повідомлений, йому не вручались копії позовної заяви і ухвали про відкриття провадження, що свідчить у розглядуваному випадку про наявність підстав для вирішення його заяви про застосування позовної давності на стадії апеляційного розгляду.
Оскільки позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з даним позовом із пропуском, встановленого законом трирічного строку позовної давності, тому заява відповідача ОСОБА_1 про застосування позовної давності підлягає до задоволення, що відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК є підставою для відмови у задоволенні позову.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване в даній справі рішення про задоволення позову АТ КБ «Приватбанк» ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а викладені у ньому висновки не відповідають обставинам справи, тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову банку з наведених підстав.
Відповідно до частини першої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами першою, тринадцятою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на те, що апеляційним судом у даній справі ухвалюється нове рішення про відмову у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк», тому у відповідності до наведених положень ЦПК України з позивача АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 підлягають до стягнення понесені останнім судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 643 грн.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 28 березня 2019 року, тобто дата складення повного судового рішення.
Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Волинський апеляційний суд
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 22 грудня 2018 року в даній справі скасувати і ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 2 643 (дві тисячі шістсот сорок три) грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді: