Номер провадження: 11-сс/813/292/19
Номер справи місцевого суду: 521/2311/19
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
20.03.2019 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря с/з ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду від 07 лютого 2019 року про відмову в застосуванні до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та застосування до нього запобіжного заходу виді домашнього арешту в певний період доби у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12019160470000373 від 30 січня 2019 року за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.369 КК України,-
Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду від 07 лютого 2019 року було відмовлено у задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Малиновського ВП в м. Одесі ГУНП в Одеській області ОСОБА_9 про застосування до ОСОБА_8 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.369 КК України, запобіжного заходу у виді тримання під вартою, та до нього застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , з забороною залишати місце проживання з 22 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин ранку наступної доби. Крім того на підозрюваного були покладені обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України. Строк дії ухвали до 05 квітня 2019 року в межах строку досудового розслідування.
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді прокурор Одеської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого та застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою строком на 60 днів із визначенням застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених КПК України у розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатної особи.
Доводи апеляційної скарги обґрунтувала тим, що слідчий суддя не взяв до уваги існування ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що перебуваючи на свободі підозрюваний матиме можливість впливати на свідків у кримінальному провадженні, схиляючи їх до викривлення первинних показань. Крім того прокурор зазначив про тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_8 у разі доведеності його вини і вважає, що за таких обставин останній може вчиняти дії направлені на ухилення від кримінальної відповідальності. Також, на думку прокурора, слідчий суддя не дав належної оцінки даним, що характеризують особу ОСОБА_8 , зокрема відсутність у нього офіційного місця робити та навчання.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала доводи своєї апеляційної скарги, думку захисника ОСОБА_7 та підозрюваного ОСОБА_8 , які заперечували проти її задоволення, дослідивши матеріали судового провадження за клопотанням слідчого, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу.
Статтею 194 КПК України передбачено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Слідчий суддя при розгляді клопотання слідчого виконав вищезазначені вимоги кримінального процесуального закону та врахував їх при постановленні оскарженої ухвали.
При розгляді зазначеної апеляційної скарги, у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» апеляційний суд застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
В рішенні «Єлоєв проти України» Європейський суд з прав людини вказує на те, що пункт 4 статті 5 забезпечує заарештованим чи затриманим особам право на перегляд матеріально-правових і процесуальних умов, які з погляду Конвенції, є суттєвими для забезпечення «законності» позбавлення свободи. Це означає, що компетентний суд має перевірити не лише дотримання процесуальних вимог національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, яка стала підставою для затримання, а також мети, з якою застосовувалося затримання (також справа «Буткевічюс проти Литви»).
Разом з тим відповідно до п.175 рішення у справі «Нечипорук та Йонкало проти України» (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine) від 21 квітня 2011 р., заява № 42310/04 суд наголошує, що термін “обґрунтована підозра” означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Вимога, що підозра має ґрунтуватись на обґрунтованих підставах, є значною частиною гарантії недопущення свавільного затримання і тримання
під вартою. Більше того, за відсутності обґрунтованої підозри особа не може бути за жодних обставин затримана або взята під варту з метою примушення її зізнатися у злочині, свідчити проти інших осіб або з метою отримання від неї фактів чи інформації, які можуть служити підставою для обґрунтованої підозри (див. рішення у справі «Чеботарі проти Молдови» (Cebotari v. Moldova), N 35615/06, п.48, від 13 листопада 2007 року).
Органом досудового розслідування ОСОБА_8 підозрюється в тому, що він 05 лютого 2019 року приблизно о 16:18 годині діючи умисно, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, прибув до кабінету №105 Малиновського відділу поліції в м.Одесі Головного управління Національної поліції в Одеській області, за адресою: м. Одеса, вул.Академіка Філатова, 23-В до слідчого ОСОБА_10 . Перебуваючи у кабінеті слідчого, ОСОБА_8 передав йому грошові кошти у сумі 1400 гривень в якості неправомірної вигоди за прийняття останнім рішення про передачу під відповідальне зберігання його батьку ОСОБА_11 автомобіль марки: «Opel Vivaro», синього кольору, д/н НОМЕР_1 , вилучений в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_2 .
Після вчинення зазначених незаконних дій, ОСОБА_8 , було затримано на місці вчинення злочину в порядку ст.208 КПК України.
06 лютого 2019 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.369 КК України за кваліфікуючими ознаками: надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає відповідальне становище, за вчинення цією службовою особою в інтересах третьої особи будь-якої дії з використанням наданого йому службового становища.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_8 у вчиненні вказаного злочину підтверджується комплексом зібраних у кримінальному провадженні доказів, а саме: витягом з кримінального провадження №12019160470000373; протоколом допиту свідка ОСОБА_10 , протоколом обшуку від 29 січня 2019 року; протоколом допиту свідка ОСОБА_11 ; протоколом огляду від 31 січня 2019 року; протоколом огляду місця події від 05 лютого 2019 року; протоколом додаткового допиту свідка ОСОБА_10 іншими матеріалами кримінального провадження.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Разом з цим, апеляційний суд вважає, що на даному етапі досудового розслідування вказані докази є вагомими та достатніми для обґрунтування підозри ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину.
При цьому, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено.
Прокурор, як на обставину, що дає підставу вважати про наявність ризику того, що підозрюваний ОСОБА_8 може вчиняти дії направленні на уникнення кримінальної відповідальності посилається на те, що він обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.3 ст.369 КК України, за який йому загрожує реальне покарання до 8 років позбавлення волі.
Однак посилання прокурора на тяжкість злочину та покарання, яке загрожує підозрюваному апеляційний суд вважає недостатніми для застосування найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, шо сама по собі тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його вини не може бути підставою для застосування до нього найбільш суворого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В рішенні «Мамедова проти Росії» (Mamedova v Russia) 7064/05 від 01 червня 2006 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що, хоча суворість покарання є визначальним елементом при оцінці ризику переховуватися від правосуддя чи вчинення нових злочинів, потребу позбавлення когось волі не можна оцінювати з винятково абстрактного погляду, беручи до уваги тільки тяжкість злочину.
Апеляційний суд погоджується з доводами прокурора про наявність ризику, передбаченого п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме, що підозрюваний може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні.
Разом з тим, прокурор не зміг надати будь-яких доказів, що ОСОБА_8 , з моменту застосування до нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту, здійснював такі спроби незаконно впливати свідків, або перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Під час апеляційного перегляду було встановлено, що впродовж досудового розслідування ОСОБА_8 належним чином виконує покладені на нього процесуальні обов'язки, не намагався переховуватись від органу досудового розслідування, без відома слідчого, прокурора не залишає місце свого проживання у визначений час, самостійно на першу вимогу з'явився в судове засідання апеляційного суду.
Апеляційний суд враховує, що підозрюваний ОСОБА_8 має постійне місце реєстрації та місце проживання, одружений та має на утримані двох дітей, тобто має міцні соціальні зв'язки, раніше він не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно.
В судовому засіданні апеляційного суду прокурор не зміг обґрунтувати, чому інші більш м'які запобіжні заходи, а ніж тримання під вартою не зможуть запобігти ризикам, передбаченим ст.177 КПК України, на які слідчий посилається у своєму клопотанні, та не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного.
За таких обставин апеляційний суд вважає, що слідчий суддя об'єктивно врахував всі обставини кримінального провадження, дані про особу підозрюваного та дійшов правильного висновку про те, що під час досудового розслідування до підозрюваного ОСОБА_8 може бути застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту з забороною залишати житло в певний період доби.
На підставі викладеного апеляційний суд дійшов висновку про те, що ухвала слідчого судді є законною і обґрунтованою, а тому не вбачає підстав для її скасування.
Керуючись статтями 177, 178, 181, 193, 194, 309, 376, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу прокурора Одеської місцевої прокуратури №2 ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду від 07 лютого 2019 року, якою до ОСОБА_8 підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.369 КК України застосований запобіжний захід у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 , з забороною залишати місце проживання з 22 години 00 хвилин до 07 години 00 хвилин ранку наступної доби та з покладанням обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4