ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
28 березня 2019 року № 826/11676/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді-доповідача Келеберди В.І., суддів Амельохіна В.В., Качура І.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Міністерства закордонних справ України в особі Міністра закордонних справ України ОСОБА_17.
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
Обставини справи.
ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - Суд) з позовом до Міністерства закордонних справ України в особі Міністра закордонних справ України ОСОБА_17. (далі - Відповідач) та просить суд:
Визнати протиправними і корупційними дії відповідача в особі Міністра закордонних справ України ОСОБА_17. та його посадових осіб, які брали участь у розгляді звернень ОСОБА_2 - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7;
Визнати порушення вимог чинного законодавства України стосовно ОСОБА_2, а саме:
1) Порушення ОСОБА_17:
- Вимог абзацу 4 статті 7, абзаців 1 та 3 статті 15, абзаців 2, 5, 6, 7, 8 статті 19, абзацу 1 статті 20 Закону України «Про звернення громадян»;
- Вимог пункту 1 статті 22, підпунктів 1) та 2) пункту 1 статті 60 Закону України «Про запобігання корупції»
- Вимог підпунктів 1) та 13) пункту 1 статті 7, підпунктів 1), 2), 3), 6), 7), 8), 9) статті 8, пунктів 4, 8 статті 44 Закону України «Про державну службу»;
2) Порушення ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7;
- Вимог абзаців 1, 3 статті 15, абзацу 2, 5, 6, 7, 8 статті 19, абзацу 1 статті 20 Закону України «Про звернення громадян»;
- Вимог пункту 1 статті 22, пунктів 1, 3 статті 44, підпунктів 1), 2) пункту 1 статті 60 Закону України «Про запобігання корупції»;
- Вимог підпунктів 1) та 13) пункту 1 статті 7, підпунктів 1), 2), 3), 6), 7), 8), 9) статті 8, пунктів 4, 8 статті 44 Закону України «Про державну службу»;
Зобов'язати суб'єктів призначення посадових осіб державної служби України ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 ініціювати стосовно них дисциплінарні провадження та застосувати дисциплінарні стягнення за порушення цими посадовими особами вимог чинного законодавства України, а також надати ОСОБА_2 в письмовому вигляді інформацію про дати початку дисциплінарних провадження ( в 10-денний термін з дня отримання суб'єктами призначення копій відповідного судового рішення) та письмові звіти про результати проваджень ( в місячний термін з дати їх завершення).
Зобов'язати відповідача в особі Міністра закордонних справ України ОСОБА_17. у встановлений чинним законодавством України строк (30 діб) особисто надати ОСОБА_2 письмову відповідь по суті на такі питання:
1) «Прошу надати мені інформацію про результати планової щорічної оцінки моєї роботи на посаді другого секретаря на посаді першого секретаря Посольства України в США у 2015 році»;
2) «Прошу надати мені інформацію про результати розгляду питання закріплення мене на посаді першого секретаря, посадові обов'язки за якою я результативно виконувала понад два роки»;
3) «Прошу надати мені інформацію коли будуть виконані чинні рішення, винесені судами України на користь ОСОБА_2, відповідачем за якими є МЗС України»;
4) «Прошу надати мені інформацію, коли мене буде допущено на визначене робоче місце відповідно до чинного рішення суду України»;
Судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач відповідно до Закону України «Про звернення громадян» зверталась до відповідача із заявами щодо організації проведення з нею зустрічі та вирішення усіх проблемних питань. Однак відповідач відмовляв та ігнорував розгляд та вирішення питань, що містилися у зверненнях позивача. Позивачу надавались листи незрозумілого змісту, в яких була відсутня відповідь по суті, та які було надіслано з порушенням вимог Закону України «Про звернення громадян».
Ухвалою суду від 21 вересня 2017 року позовну заяву залишено без руху та надано десятиденний строк на усунення недоліків.
Ухвалою суду від 31 жовтня 2017 року продовжено позивачу процесуальний строк для належного виконання вимог ухвали суду від 21 вересня 2017 року.
03 листопада 2017 року від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій вона просить:
Визнати протиправними дії відповідача в особі Міністра закордонних справ України ОСОБА_17. та його бездіяльність з невжиття заходів для припинення порушення законодавства своїми підлеглими ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 і зобов'язати відповідача (відповідно до підпунктів 2), 5) частини четвертої статті 105 КАС України в особі Міністра закордонних справ України ОСОБА_17., як суб'єкта призначення посадових осіб державної служби ОСОБА_6, ОСОБА_7, ініціювати стосовно них, згідно з приписом частини першої статті 68 Закону України «Про державну службу» дисциплінарні провадження за систематичне вчинення дисциплінарних проступків (а саме: перевищення службових повноважень і невиконання та неналежне виконання актів органів державної влади), а як суб'єкта-ініціатора подань про призначення посадових осіб державної служби ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - письмово поінформувати про факти порушення ними законодавства України Національне агентство з питань державної служби України та Кабінет Міністрів України;
Відповідно до пункту 5 частини четвертої статті 105 КАС України та частини третьої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» зобов'язати відповідача в особі Міністра закордонних справ ОСОБА_17. у встановлений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» місячний строк з часу винесення судом рішення по цій справі, згідно з вимогами підпункту 13 частини першої статті 7 Закону України «Про державну службу», за власним підписом надати ОСОБА_2 письмову відповідь по суті з інформацією про проходження нею державної служби, а саме про результати планової щорічної оцінки її роботи на посаді другого секретаря на посаді першого секретаря Посольства України в США у 2015 році та розгляду питання закріплення її на посаді першого секретаря, посадові обов'язки за якою вона виконувала понад два роки.
Ухвалою суду від 06 листопада 2017 року відкрито провадження у справі № 826/11676/17 та призначено судовий розгляд справи на 06 лютого 2018 року.
Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів, визначено склад колегії суддів для розгляду справи № 826/11676/17.
Окрім того, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Таким чином, з дня набрання чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України, тобто з 15 грудня 2017 року, адміністративне судочинство здійснюється за правилами цієї редакції Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
30 січня 2018 року представником відповідача подано клопотання про об'єднання справ за позовом ОСОБА_2 до МЗС України, яке обґрунтовано тим, що в Окружному адміністративному суді міста Києва перебуває декілька справ за позовом ОСОБА_2 до Міністерства закордонних справ, з пов'язаними між собою підставами виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
Також представником відповідача подано клопотання про зупинення провадження у справі до моменту вирішення судом касаційної інстанції справи за касаційною скаргою Міністерства закордонних справ України від 10 лютого 2017 року № 826/5863/16.
Водночас представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі, яке обґрунтовано тим, що на момент звернення до суду з позовом 15 вересня 2017 року ОСОБА_2 пропущено строк позовної давності, оскільки вона скаржиться на події, які відбувались на території США до березня 2016 року. Заява про поновлення строку позивачем до суду не подавалась.
31 січня 2018 року позивачем подано заперечення на клопотання представника відповідача, в яких зазначається про те, що підстави для зупинення провадження у справі об'єктивно відсутні, оскільки постанова Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 826/5863/16 набула законної сили 18 січня 2017 року. Предмет, підстави та правове обґрунтування позову у вказаній справі є повністю відмінними від предмету, підстав та обґрунтування позовів у інших справах, які перебувають на розгляді.
Водночас позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, з урахуванням яких позивач просить:
Визнати протиправними дії відповідача в особі Міністра закордонних справ України ОСОБА_17. та його бездіяльність з неприпинення зловживань посадових осіб відповідача, які брали участь у розгляді звернень ОСОБА_2 - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 - зокрема порушення ОСОБА_17 вимог частини четвертої статті 7 частин першої та третьої статті 15, абзаців 2, 5, 6, 7 та 8 частини першої статті 19, частини першої статті 20 Закону України «Про звернення громадян», частини першої статті 22, пунктів 1) та 2) частини першої статті 60 Закону України «Про запобігання корупції», пунктів 1) та 13) частини першої статті 7, пунктів 1), 2), 3), 6), 7), а), 9) частини першої статті 8, частин четвертої та восьмої статті 44 Закону України «Про державну службу», пункту 157 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1242 «Про затвердження типової інструкції з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади» та бездіяльність Відповідача в особі Міністра закордонних справ України ОСОБА_17. з невжиття заходів для припинення порушення своїми підлеглими ОСОБА_4 , ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_7 вимог частин першої та третьої статті 15, абзаців 2, 5, 6, 7 та 8 частини першої статті 19, частини першої статті 20 Закону України «Про звернення громадян», частини першої статті 22, частин першої та третьої статті 44, пунктів 1) та 2) частини першої статті 60 Закону України «Про запобігання корупції», вимог пунктів 1) та 13) частини першої статті 7, пунктів 1), 2), 3), 6), 7), 8), 9) частини першої статті 8, частин четвертої та восьмої статті 44, пунктів 2), 3), 4), 5) частини другої 2 статті 63 Закону України «Про державну службу» і зобов'язати Відповідача (відповідно до пункту 4) частини першої статті 15 та пункту 4) частини другої статті 245 КАС України) в особі Міністра закордонних справ України ОСОБА_17., як суб'єкта призначення посадових осіб державної; служби України ОСОБА_6 та ОСОБА_7, ініціювати стосовно них, згідно вимог частини першої статті 68 Закону України «Про державну службу», дисциплінарні провадження за систематичне (неодноразове) вчинення дисциплінарних проступків (а саме: перевищення - службових повноважень і невиконання та неналежне виконання актів органів державної влади), а як суб'єкта-ініціатора подань про призначення посадових осіб державної служби України ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - поінформувати про факти порушення ними законодавства України Національне агентство з питань державної служби України та. Кабінет Міністрів України;
2. Відповідно до пункту 4) частини першої статті 5, пункту 4) частини другої статті 245 КАС України та частини третьої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» зобов'язати Відповідача в особі Міністра закордонних справ України ОСОБА_17. у встановлений статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» місячний строк з часу винесення судом рішення по цієї справі особисто надати ОСОБА_2, згідно з вимогами пункту 13) частини першої статті 7 Закону України «Про державну службу», письмову відповідь по суті з інформацією про проходження нею державної служби, тобто про результати планової щорічної оцінки її роботи на посаді другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США у 2015 року та розгляду питання закріплення її на посаді першого секретаря, посадові обов'язки за якою вона результативно виконувала понад два роки.
01 лютого 2018 року представником відповідача подано відзив на позовну заяву, який долучено до матеріалів справи, та який обґрунтовано тим, що розгляд звернень позивача відбувся з дотриманням вимог чинного законодавства України, та жодних порушень допущено не було.
02 лютого 2018 року позивачем подано заперечення проти клопотання відповідача щодо закриття провадження у справі, яке долучено до матеріалів справи, та в якому зазначено про те, що предметом адміністративного позову є дії та бездіяльність відповідача, яка пов'язана із систематичним ненаданням відповідей на письмові звернення позивача, тобто порушення відповідачем норм Закону України «Про звернення громадян» та інших нормативно-правових актів. Шестимісячний строк для звернення до суду визначено статтею 122 КАС України. 07 лютого 2017 року позивач звернулась до відповідача щодо готовності та строків виконання постанови Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року. Відповідь на звернення надано з пропущенням строків, які визначено чинним законодавством. Таким чином, про порушення своїх прав позивач дізналась 17 березня 2017 року. що і стало підставою для звернення до суду у шестимісячний строк.
06 лютого 2018 року у зв'язку із перебуванням одного із члена колегії в інших судових засіданнях, розгляд справи відкладено на 19 лютого 2018 року.
Позивачем подано до суду клопотання про вилучення неналежних доказів з матеріалів, поданих відповідачем у відзиві на позов 31 січня 2018 року.
13 лютого 2018 року надійшло клопотання представника відповідача про перенесення судового засідання у зв'язку із перебуванням у відпустці.
19 лютого 2018 року позивачем подано заперечення на клопотання представника відповідача про перенесення судового засідання.
19 лютого 2018 року у відповідному судовому засіданні протокольною ухвалою вирішено здійснювати подальший розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін).
05 березня 2018 року через канцелярію надійшли додаткові пояснення позивача на відзив відповідача, які обґрунтовано тим, що представником відповідача надаються суду матеріали, які не стосуються предмету, підстав та обставин, викладених у позові. Окрім того, жодних підтверджень на дотримання вимог чинного законодавства представником відповідача так і не було надано.
07 червня 2018 року представником відповідача подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк на звернення до суду.
01 листопада 2018 року позивачем подано заперечення на клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, в якому зазначено про те, що відповідач вводить суд в оману, стверджуючи про порушення позивачем вказаного строку. Вказаний спір не стосується проходження публічної служби. Позивачем оскаржуються дії та бездіяльність відповідача при розгляді її звернень та надання відповіді на них. А тому позивачем не пропущено шестимісячного строку на звернення до суду з метою відновлення порушених прав та законних інтересів.
08 листопада 2018 року позивачем подано клопотання про винесення окремої ухвали у справі № 826/11676/17 в якому позивач просить при встановленні фактів порушення відповідачем приписів чинного законодавства України в ході розгляду зазначеної справи постановити окрему ухвалу (зокрема про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними) і направити до Міністерства закордонних справ України для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, які сприяли таким порушенням законів України.
Що стосується клопотання представника відповідача про об'єднання справ за позовом ОСОБА_2 до МЗС України то судом встановлено, що справа № 826/5863/16 стосується скасування наказу відповідача. Окрім того, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року касаційну скаргу Міністерства закордонних справ України залишено без задоволення. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року у справі № 826/5863/16 залишено без змін. У справі № 826/5097/16 05 вересня 2016 року Окружним адміністративним судом міста Києва винесено постанову про часткове задоволення позовних вимог та присвоєння чергового ранку ОСОБА_2 Вказана постанова набрала законної сили та до суду апеляційної інстанції не оскаржувалась. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року, яке постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 листопада 2018 року залишено без змін, адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково та стягнуто з Міністерства закордонних справ України на її користь 242,74 гривні та 117 доларів США. У задоволенні решти адміністративного позову відмовлено.
Окрім того, у провадженні Окружного адміністративного суду міста Києва перебувають справи:
- № 826/9588/17, в якій позивач просить в якому просить визнати протиправними, корупційними та дискримінаційними дії відповідача та його посадових осіб щодо виживання позивача зі служби, утисків, створення несприятливих умов для подальшого проходження служби та бездіяльність відповідача щодо забезпечення дотримання прав та законних інтересів позивача, виконання вимог чинного законодавства, а також рішень суду, що набрали законної сили та визнати протиправною бездіяльність відповідача у присвоєнні позивачу наступного дипломатичного рангу та зобов'язати його вирішити питання з присвоєнням їй дипломатичного рангу першого секретаря другого класу;
- № 826/9871/17, в якій позивач просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу належного їй грошового забезпечення та відшкодування витрат на переїзд, пов'язаний з переведенням на роботу до іншої місцевості; стягнути з відповідача на користь позивача невиплачене грошове забезпечення за період з 08 березня 2016 року по 07 вересня 2017 року в сумі 112 957,43 грн. та 62 730,00 дол. США; стягнути з відповідача витрати на переїзд позивача та членів її родини, у зв'язку з переведенням позивача на інше місце роботи у розмірі 1 042,70 дол. США; стягнути з відповідача на користь відповідних органів соціального забезпечення України суму соціальних витрат, що повинні були бути сплачені у зв'язку з виплатою заробітної плати другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США позивачу за період з 08 березня 2016 року по 07 вересня 2017 року. З наведеного вбачається, що вказані справи містять різні предмет та підстави позовних вимог, а тому суд не вбачає доцільним об'єднання вказаних справ, та оскільки більшість справ уже розглянуто судами України, що є підставами для відмови у задоволенні клопотання представника відповідача.
З урахуванням викладеного, суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі, оскільки судом касаційної інстанції ухвалено рішення за результатами розгляду касаційної скарги МЗС України.
В частині клопотань представника відповідача про закриття провадження у справі чи залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку на звернення до суду, то судом зауважується, що вказаний спір не стосується проходження позивачем публічної служби, оскільки позивачем оскаржуються дії та бездіяльність відповідача в частині ненадання відповіді на звернення, які направлялись на його адресу після ухвалення Київським апеляційним адміністративним судом постанови у справі № 826/5863/16 тобто починаючи з лютого 2017 року. За таких обставин. Підстави для задоволення відповідних клопотань відсутні.
Що стосується клопотання позивача від 06 лютого 2018 року про вилучення неналежних доказів з матеріалів, поданих відповідачем у відзиві на позов 31 січня 2018 року, то воно також не підлягає задоволенню, оскільки жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням.
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог виходячи з наступного.
Обставини, встановлені судом.
ОСОБА_2 є державним службовцем - штатним працівником дипломатичної служби України і перебуває з відповідачем у трудових відносинах.
У зв'язку з виникненням спірних правовідносин, які позивач мала намір вирішити в позасудовому або в досудовому порядку, вона неодноразово зверталась до відповідача (в особі Міністра закордонних справ України ОСОБА_17., який відмовився спілкуватися з позивачем.
Деякі зі спірних питань було врегульовано в судовому порядку на користь позивача, та дії і бездіяльність відповідача визнано протиправними.
Однак відповідач рішення суду як і інші зобов'язання стосовно позивача не виконав.
Тому позивач відповідно до Закону України «Про звернення громадян» продовжувала звертатися до відповідача щодо організації проведення зустрічі з нею з метою вирішення усіх проблемних питань, що накопичилися за весь час - заяви від 07 лютого 2017 року, 16 червня 2017 року, 21 липня 2017 року. Відповідач продовжував відмовляти та ігнорувати розгляд та вирішення питань, що містилися у зверненнях позивача.
Позивачу, на її звернення, надходили незрозумілі листи, в яких відсутня відповідь по суті, та такі відповіді надіслано відповідачем з порушенням вимог Закону України «Про звернення громадян» а саме: звернення позивача направлялися на розгляд саме тим посадовим особам, дії та бездіяльність і рішення яких оскаржувалися у поданих зверненнях; посадовою особою органу державної влади, отримавши рішення, ухвалені за результати розгляду справ позивача. не виконано обов'язку щодо їх реалізації та не виконано обов'язку щодо вчасного і об'єктивного розгляду заяв позивача; відповідь замість визначених в законі осіб надавалась іншими особами з перевищенням ними службових повноважень; керівником органу державної влади в межах наданих повноважень не виконано свої обов'язки щодо об'єктивної, всебічної і вчасної перевірки заяв позивача; не вирішено питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення; систематично порушено вимоги Закону України «Про звернення громадян» щодо строків розгляду звернень.
Вказаними діями створювалися і продовжують створюватися перешкоди для здійснення законних інтересів позивача та порушується і обмежується практична реалізація і використання наданих позивачу прав Основним Законом України та іншими нормативно-правовими актами.
Вказаними діями також порушено вимоги Закону України «Про запобігання корупції», оскільки заяви позивача направлялися для розгляду тим посадовим особам, дії яких оскаржувалися.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої та другої статті 55 Конституції України, статті 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 у справі №826/4406/16, від 26 червня 2018 у справі №802/1064/17-а, від 03 липня 2018 у справі №826/16634/16.
Поряд з цим, слід відмітити, що звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.
Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Основні засади утворення та організації діяльності органів виконавчої влади врегульовано Законом України «Про центральні органи виконавчої влади».
Відповідно до статті 3 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України. Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України. Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про центральні органі виконавчої влади» Міністерство є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох визначених Кабінетом Міністрів України сферах, проведення якої покладено на Кабінет Міністрів України Конституцією та законами України.
Міністерство очолює міністр України (далі - міністр), який є членом Кабінету Міністрів України.
Порядок призначення на посаду та звільнення з посади, припинення повноважень на посаді міністра, а також статус міністра як члена Кабінету Міністрів України, визначаються Конституцією України та Законом України "Про Кабінет Міністрів України".
Стаття 7 вказаного Закону передбачено, що основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є:
1) забезпечення нормативно-правового регулювання;
2) визначення пріоритетних напрямів розвитку;
3) інформування та надання роз'яснень щодо здійснення державної політики;
4) узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України;
4-1) забезпечення здійснення соціального діалогу на галузевому рівні;
5) здійснення інших завдань, визначених законами України.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністр як член Кабінету Міністрів України здійснює повноваження, визначені Законом України "Про Кабінет Міністрів України", в тому числі щодо спрямування та координації діяльності центральних органів виконавчої влади.
Міністр як керівник міністерства:
1) очолює міністерство, здійснює керівництво його діяльністю;
2) визначає пріоритети роботи міністерства та шляхи виконання покладених на нього завдань, затверджує плани роботи міністерства, звіти про їх виконання;
3) в межах компетенції організовує та контролює виконання міністерством Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України;
4) забезпечує виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами України;
5) вносить Прем'єр-міністрові України пропозиції щодо призначення на посади першого заступника міністра, заступника міністра;
6) затверджує положення про самостійні структурні підрозділи апарату міністерства;
7) вносить Кабінету Міністрів України подання про утворення в межах граничної чисельності державних службовців та працівників апарату міністерства і коштів, передбачених на утримання міністерства, ліквідацію, реорганізацію територіальних органів міністерства як юридичних осіб публічного права, затверджує положення про них;
8) затверджує структуру апарату міністерства і його територіальних органів;
9) утворює, ліквідовує, реорганізовує за погодженням з Кабінетом Міністрів України територіальні органи міністерства як структурні підрозділи апарату міністерства, що не мають статусу юридичної особи;
11) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції у разі вмотивованої відмови Голови Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голови Ради міністрів Автономної Республіки Крим, голови обласної державної адміністрації (підтримки головою обласної державної адміністрації вмотивованої відмови голови районної державної адміністрації) погодити призначення керівника територіального органу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується міністром, керівника підприємства, установи, організації, що належить до сфери управління цього міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується міністром, про надання Кабінетом Міністрів України згоди на призначення такого керівника;
12) утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи, організації, що належать до сфери управління цього міністерства, затверджує їхні положення (статути), здійснює у межах своїх повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності;
14) скасовує повністю чи в окремій частині акти територіальних органів міністерства;
15) порушує в установленому порядку питання щодо заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності першого заступника, заступників міністра та державного секретаря міністерства;
16) порушує в установленому порядку питання щодо присвоєння рангу державного службовця державному секретарю міністерства;
19) представляє міністерство у публічно-правових відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами;
21) визначає обов'язки першого заступника міністра, заступників міністра, розподіл повноважень міністра між першим заступником міністра та заступниками міністра, які вони здійснюють у разі його відсутності;
23) залучає державних службовців та працівників територіальних органів міністерства, а за згодою керівників - державних службовців та працівників міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій до розгляду питань, що належать до компетенції міністерства;
24) приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є міністерство;
25) утворює комісії, робочі та експертні групи;
26) скликає та проводить наради з питань, що належать до його компетенції;
27) підписує накази міністерства;
28) дає обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства доручення;
29) здійснює інші повноваження відповідно до Конституції України, цього та інших законів.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Міністр має першого заступника, та заступників, один з яких є заступником з питань боротьби з корупцією.
Перший заступник міністра, заступники міністра призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України відповідно до пропозицій відповідного міністра.
Пропозиція міністра про звільнення з посади першого заступника міністра та заступників міністра повинна бути внесена у разі наявності у них заборгованості зі сплати аліментів на утримання дитини, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців з дня пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання.
У разі звільнення міністра перший заступник міністра та заступники міністра звільняються з посад Кабінетом Міністрів України.
Особа, яка призначається на посаду першого заступника міністра чи заступника міністра, повинна відповідати вимогам до членів Кабінету Міністрів України, передбаченим Законом України "Про Кабінет Міністрів України".
Перший заступник міністра, заступники міністра дають обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства та його територіальних органів (у разі утворення) доручення.
Посади першого заступника міністра та заступників міністра належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу.
Соціальне та інше забезпечення першого заступника міністра, заступників міністра здійснюється в порядку та на умовах, визначених Законом України "Про Кабінет Міністрів України" для членів Кабінету Міністрів України.
Статтею 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» передбачено, що центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції.
Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством.
На виконання вказаних вимог Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» Кабінетом Міністрів України прийнято 30 березня 2016 року постанову № 281 якою затверджено Положення про Міністерство закордонних справ України, затвердженого постановою від (далі - Положення).
Відповідно до пункту 1 Положення Міністерство закордонних справ України (МЗС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.
МЗС є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зовнішніх зносин.
Пунктом 3 Положення визначено основні завдання МЗС.
Пунктом 10 Положення передбачено, що МЗС очолює Міністр, який призначається на посаду за поданням Президента України та звільняється з посади за поданням Президента України чи Прем'єр-міністра України за згодою Президента України Верховною Радою України.
Завдання, повноваження та функції Міністра визначено пунктом 11 Положення.
Так, Міністр, зокрема:
11) визначає обов'язки першого заступника, заступників Міністра, розподіл повноважень Міністра між першим заступником та заступниками Міністра, які вони здійснюють у разі його відсутності;
25) порушує в установленому порядку питання щодо заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності першого заступника, заступників Міністра та державного секретаря МЗС;
26) скликає та проводить наради з питань, що належать до його компетенції;
27) підписує накази МЗС;
28) здійснює інші повноваження, визначені законом.
Відповідно до пунктів 11-1 Положення державний секретар МЗС є вищою посадовою особою з числа державних службовців МЗС. Державний секретар підзвітний і підконтрольний Міністрові.
Державний секретар МЗС здійснює повноваження керівника державної служби стосовно посадових осіб дипломатичної служби.
Державний секретар МЗС призначається на посаду Кабінетом Міністрів України за поданням Комісії з питань вищого корпусу державної служби строком на п'ять років з правом повторного призначення.
Пунктом 11-2 визначено завдання державного секретаря МЗС зокрема:
3) організовує та контролює виконання апаратом МЗС Конституції та законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, наказів МЗС та доручень Міністра, його першого заступника та заступників, звітує про їх виконання;
5) забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням в апараті МЗС;
14) у межах повноважень, передбачених законом, дає обов'язкові для виконання працівниками дипломатичної служби та іншими працівниками МЗС доручення;
15) видає з питань, що належать до його компетенції, накази організаційно-розпорядчого характеру та контролює їх виконання;
Пунктами 12, 14 та 15 Положення передбачено, що Міністр має першого заступника, заступників Міністра, які призначаються на посаду та звільняються з посади Кабінетом Міністрів України за поданням Прем'єр-міністра України відповідно до пропозицій Міністра.
Гранична чисельність державних службовців та працівників МЗС затверджується Кабінетом Міністрів України.
Штатний розпис апарату та кошторис МЗС затверджуються державним секретарем МЗС за погодженням з Мінфіном.
Штатні розписи та кошториси інших органів дипломатичної служби України затверджуються державним секретарем МЗС.
МЗС є юридичною особою публічного права, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, власні бланки, рахунки в органах Казначейства.
Відповідно до вимог підпункту 86 пункту 4 Положення Міністерство закордонних справ України відповідно до покладених на нього завдань здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю МЗС, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, а також стосовно актів, які ним видаються.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації визначає Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 року N 2657-XII.
Згідно зі статтею 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізації права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регулює Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон).
Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до частин першої, третьої статті 1 Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
Під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб (стаття 3 Закону).
Згідно зі статтею 4 Закону до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Відповідно до статті 5 Закону звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
Особливою формою колективного звернення громадян до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, органу місцевого самоврядування є електронна петиція, яка подається та розглядається в порядку, передбаченому статтею 23-1 цього Закону.
Звернення може бути усним чи письмовим.
Усне звернення викладається громадянином на особистому прийомі або за допомогою засобів телефонного зв'язку через визначені контактні центри, телефонні "гарячі лінії" та записується (реєструється) посадовою особою.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Звернення про надання безоплатної правової допомоги розглядаються в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.
З аналізу змісту вказаних норм вбачається, що зміст права на звернення полягає у тому, що кожен громадянин України та особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, службових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Таким чином, Закон України «Про звернення громадян» регулює правовідносини щодо практичної реалізації фізичними особами (громадянами України або особами, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, якщо інше не передбачено міжнародними договорами) наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.
Положеннями статті 7 Закону встановлено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Не розглядаються повторні звернення одним і тим же органом від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті, а також ті звернення, терміни розгляду яких передбачено статтею 17 цього Закону, та звернення осіб, визнаних судом недієздатними.
Рішення про припинення розгляду такого звернення приймає керівник органу, про що повідомляється особі, яка подала звернення (стаття 8 Закону).
Відповідно до статті 9 Закону забороняється переслідування громадян і членів їх сімей за подання звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб за критику у зверненні їх діяльності та рішень.
Ніхто не може бути примушений до подання власного чи підписання колективного звернення або участі в акціях на підтримку звернень інших осіб чи організацій.
Статтею 10 Закону визначено, що не допускається розголошення одержаних із звернень відомостей про особисте життя громадян без їх згоди чи відомостей, що становлять державну або іншу таємницю, яка охороняється законом, та іншої інформації, якщо це ущемлює права і законні інтереси громадян. Не допускається з'ясування даних про особу громадянина, які не стосуються звернення. На прохання громадянина, висловлене в усній формі або зазначене в тексті звернення, не підлягає розголошенню його прізвище, місце проживання та роботи.
Ця заборона не поширюється на випадки повідомлення інформації, що міститься у зверненні, особам, які мають відношення до вирішення справи.
Порядок розгляду звернень громадян врегульовано розділом ІІ Закону.
Так, відповідно до статті 15 Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Заяви (клопотання) Героїв Радянського Союзу, Героїв Соціалістичної Праці, осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно зі статтею 18 Закону громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право:
особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви;
знайомитися з матеріалами перевірки;
подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу;
бути присутнім при розгляді заяви чи скарги;
користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку;
одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги;
вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
Статтею 19 Закону передбачено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову;
на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу;
скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням;
забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
у разі визнання заяви чи скарги необгрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення;
не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам;
особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
У разі необхідності та за наявності можливостей розгляд звернень громадян покладається на посадову особу чи підрозділ службового апарату, спеціально уповноважені здійснювати цю роботу, в межах бюджетних асигнувань. Це положення не скасовує вимоги абзацу дев'ятого частини першої цієї статті.
Відповідно до статті 20 Закону, звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Окрім того, відповідно до статті 22 Закону керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян зобов'язані проводити особистий прийом громадян.
Прийом проводиться регулярно у встановлені дні та години, у зручний для громадян час, за місцем їх роботи і проживання. Графіки прийому доводяться до відома громадян.
Порядок прийому громадян в органах державної влади, місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, об'єднаннях громадян визначається їх керівниками.
Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.
Відповідальність за порушення законодавства про звернення громадян регулюється розділом ІІІ Закону.
Особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України (стаття 23 Закону).
Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні, зміст та порядок застосування превентивних антикорупційних механізмів, правила щодо усунення наслідків корупційних правопорушень визначено Законом України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 року № 1700-VII.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є:
1) особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор, Голова Національного банку України, Голова та інші члени Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
б) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови;
в) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
г) військові посадові особи Збройних Сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби, курсантів вищих військових навчальних закладів, курсантів вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, курсантів факультетів, кафедр та відділень військової підготовки;
ґ) судді, судді Конституційного Суду України, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої ради правосуддя, посадові особи секретаріату Вищої ради правосуддя, Голова, заступник Голови, члени, інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, посадові особи секретаріату цієї Комісії, посадові особи Державної судової адміністрації України, присяжні (під час виконання ними обов'язків у суді);
д) особи рядового і начальницького складу державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України;
е) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи;
є) члени Національного агентства з питань запобігання корупції;
ж) члени Центральної виборчої комісії;
з) поліцейські;
и) посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим;
і) члени державних колегіальних органів;
2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:
а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, особи, які входять до складу наглядової ради державного банку, державного підприємства або державної організації, що має на меті одержання прибутку;
б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, приватні виконавці, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені законом);
в) представники громадських об'єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, інші особи, які входять до складу конкурсних комісій, утворених відповідно до Закону України "Про державну службу", Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування", Громадської ради доброчесності, утвореної відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", громадських рад, рад громадського контролю, що утворені при державних органах та беруть участь у підготовці рішень з кадрових питань, підготовці, моніторингу, оцінці виконання антикорупційних програм, і при цьому не є особами, зазначеними у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої цієї статті;
3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом;
4) кандидати у народні депутати України, зареєстровані у порядку, встановленому Законом України "Про вибори народних депутатів України", кандидати на пост Президента України, зареєстровані у порядку, встановленому Законом України "Про вибори Президента України", кандидати в депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах, сільських, селищних рад, кандидати на посади сільських, селищних, міських голів та старост;
5) фізичні особи, які:
отримують кошти, майно в рамках реалізації в Україні програм (проектів) технічної або іншої, в тому числі безповоротної, допомоги у сфері запобігання, протидії корупції (як безпосередньо, так і через третіх осіб або будь-яким іншим способом, передбаченим відповідною програмою (проектом);
систематично, протягом року, виконують роботи, надають послуги щодо імплементації стандартів у сфері антикорупційної політики, моніторингу антикорупційної політики в Україні, підготовки пропозицій з питань формування, реалізації такої політики, - якщо фінансування (оплата) таких робіт, послуг здійснюється безпосередньо або через третіх осіб за рахунок технічної або іншої, в тому числі безповоротної, допомоги у сфері запобігання, протидії корупції;
є керівниками або входять до складу вищого органу управління, інших органів управління громадських об'єднань, інших непідприємницьких товариств, що здійснюють діяльність, пов'язану із запобіганням, протидією корупції, імплементацією стандартів у сфері антикорупційної політики, моніторингом антикорупційної політики в Україні, підготовкою пропозицій з питань формування, реалізації такої політики, та/або беруть участь, залучаються до здійснення заходів, пов'язаних із запобіганням, протидією корупції.
Примітка. Особи, визначені в підпункті "г" частини першої пункту 1 цієї статті, звільняються від обов'язку подання декларації за умови неперебування на інших посадах, визначених у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Статтею 22 Закону України «Про запобігання корупції» визначено, що особам, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону, забороняється використовувати свої службові повноваження або своє становище та пов'язані з цим можливості з метою одержання неправомірної вигоди для себе чи інших осіб, у тому числі використовувати будь-яке державне чи комунальне майно або кошти в приватних інтересах.
Відповідно до статті 44 Закону України «про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, незважаючи на приватні інтереси, утримуються від виконання рішень чи доручень керівництва, якщо вони суперечать закону.
Особи, зазначені у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, самостійно оцінюють правомірність наданих керівництвом рішень чи доручень та можливу шкоду, що буде завдана у разі виконання таких рішень чи доручень.
У разі отримання для виконання рішень чи доручень, які особа, зазначена у пункті 1, підпункті "а" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, вважає незаконними або такими, що становлять загрозу охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, юридичних осіб, державним або суспільним інтересам, вона повинна негайно в письмовій формі повідомити про це керівника органу, підприємства, установи, організації, в якому вона працює, а виборні особи - Національне агентство.
Згідно зі статтею 60 Закону України «Про запобігання корупції» особам, зазначеним у пунктах 1, 2, 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, а також особам, які постійно або тимчасово обіймають посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або спеціально уповноважені на виконання таких обов'язків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, забороняється:
1) відмовляти фізичним або юридичним особам в інформації, надання якої цим фізичним або юридичним особам передбачено законом;
2) надавати несвоєчасно, недостовірну чи не в повному обсязі інформацію, яка підлягає наданню відповідно до закону.
2. Не може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом інформація про:
1) розміри, види благодійної та іншої допомоги, що надається фізичним та юридичним особам чи одержується від них особами, зазначеними в пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2 та пунктах 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, або державними органами, органами місцевого самоврядування;
2) розміри, види оплати праці, матеріальної допомоги та будь-яких інших виплат з бюджету або за рахунок технічної або іншої допомоги в рамках реалізації в Україні програм (проектів) у сфері запобігання, протидії корупції особам, зазначеним у пункті 1, пунктах "а" і "в" пункту 2 та пунктах 4 і 5 частини першої статті 3 цього Закону, а також одержані цими особами за правочинами, які підлягають обов'язковій державній реєстрації, а також подарунки, які регулюються цим Законом;
3) передачу в управління належних особам підприємств та корпоративних прав, що здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом;
4) конфлікт інтересів осіб, зазначених у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, та заходи з його врегулювання.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.
Відповідно до статті 1 вказаного Закону державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави, зокрема щодо:
1) аналізу державної політики на загальнодержавному, галузевому і регіональному рівнях та підготовки пропозицій стосовно її формування, у тому числі розроблення та проведення експертизи проектів програм, концепцій, стратегій, проектів законів та інших нормативно-правових актів, проектів міжнародних договорів;
2) забезпечення реалізації державної політики, виконання загальнодержавних, галузевих і регіональних програм, виконання законів та інших нормативно-правових актів;
3) забезпечення надання доступних і якісних адміністративних послуг;
4) здійснення державного нагляду та контролю за дотриманням законодавства;
5) управління державними фінансовими ресурсами, майном та контролю за їх використанням;
6) управління персоналом державних органів;
7) реалізації інших повноважень державного органу, визначених законодавством.
2. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов'язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право на:
1) повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб;
2) чітке визначення посадових обов'язків;
3) належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення;
4) оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби та рангу;
5) відпустки, соціальне та пенсійне забезпечення відповідно до закону;
6) професійне навчання, зокрема за державні кошти, відповідно до потреб державного органу;
7) просування по службі з урахуванням професійної компетентності та сумлінного виконання своїх посадових обов'язків;
8) участь у професійних спілках з метою захисту своїх прав та інтересів;
9) участь у діяльності об'єднань громадян, крім політичних партій у випадках, передбачених цим Законом;
10) оскарження в установленому законом порядку рішень про накладення дисциплінарного стягнення, звільнення з посади державної служби, а також висновку, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання його службової діяльності;
11) захист від незаконного переслідування з боку державних органів та їх посадових осіб у разі повідомлення про факти порушення вимог цього Закону;
12) отримання від державних органів, підприємств, установ та організацій, органів місцевого самоврядування необхідної інформації з питань, що належать до його повноважень, у випадках, встановлених законом;
13) безперешкодне ознайомлення з документами про проходження ним державної служби, у тому числі висновками щодо результатів оцінювання його службової діяльності;
14) проведення службового розслідування за його вимогою з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.
Державні службовці також реалізують інші права, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.
Статтею 8 Закону України «Про державну службу» передбачено, що державний службовець зобов'язаний:
1) дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки;
3) поважати гідність людини, не допускати порушення прав і свобод людини та громадянина;
4) з повагою ставитися до державних символів України;
5) обов'язково використовувати державну мову під час виконання своїх посадових обов'язків, не допускати дискримінацію державної мови і протидіяти можливим спробам її дискримінації;
6) забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів;
7) сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов'язки;
8) виконувати рішення державних органів, накази (розпорядження), доручення керівників, надані на підставі та у межах повноважень, передбачених Конституцією та законами України;
9) додержуватися вимог законодавства у сфері запобігання і протидії корупції;
10) запобігати виникненню реального, потенційного конфлікту інтересів під час проходження державної служби;
11) постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності;
12) зберігати державну таємницю та персональні дані осіб, що стали йому відомі у зв'язку з виконанням посадових обов'язків, а також іншу інформацію, яка відповідно до закону не підлягає розголошенню;
13) надавати публічну інформацію в межах, визначених законом.
Державні службовці виконують також інші обов'язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.
У разі виявлення державним службовцем під час його службової діяльності або поза її межами фактів порушення вимог цього Закону з боку державних органів, їх посадових осіб він зобов'язаний звернутися для забезпечення законності до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відповідно до статті 44 Закону України «Про державну службу» результати службової діяльності державних службовців щороку підлягають оцінюванню для визначення якості виконання поставлених завдань, а також з метою прийняття рішення щодо преміювання, планування їхньої кар'єри, виявлення потреби у професійному навчанні.
Оцінювання результатів службової діяльності проводиться на підставі показників результативності, ефективності та якості, визначених з урахуванням посадових обов'язків державного службовця, а також дотримання ним правил етичної поведінки та вимог законодавства у сфері запобігання корупції.
Оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорій "Б" і "В", здійснюється безпосереднім керівником державного службовця та керівником самостійного структурного підрозділу. Оцінювання результатів службової діяльності державних службовців, які займають посади державної служби категорії "А", здійснюється суб'єктом призначення.
Державного службовця ознайомлюють з результатами оцінювання його службової діяльності під підпис протягом трьох календарних днів після проведення оцінювання.
Висновок щодо результатів оцінювання службової діяльності затверджується наказом (розпорядженням) суб'єкта призначення.
За результатами оцінювання службової діяльності державного службовця йому виставляється негативна, позитивна або відмінна оцінка з її обґрунтуванням.
У разі отримання державним службовцем негативної оцінки не раніше ніж через три місяці проводиться повторне оцінювання результатів його службової діяльності.
Висновок, що містить негативну оцінку за результатами оцінювання службової діяльності, може бути оскаржений державним службовцем у порядку, визначеному статтею 11 цього Закону.
Державний службовець має право висловити зауваження щодо оцінювання результатів його службової діяльності, які долучаються до його особової справи.
Отримання державним службовцем відмінної оцінки за результатами оцінювання службової діяльності є підставою для його преміювання та переважного просування по державній службі відповідно до цього Закону.
У разі отримання державним службовцем двох підряд негативних оцінок за результатами оцінювання службової діяльності такий державний службовець звільняється із служби відповідно до пункту 3 частини першої статті 87 цього Закону.
Типовий порядок проведення оцінювання результатів службової діяльності державних службовців затверджується Кабінетом Міністрів України.
Статтею 63 Закону України «про державну службу» визначено, що керівник державної служби несе відповідальність за неналежний рівень службової дисципліни і здійснює повноваження щодо притягнення державних службовців до дисциплінарної відповідальності.
З метою забезпечення належного рівня службової дисципліни керівник державної служби зобов'язаний:
1) створювати умови для виконання державними службовцями своїх посадових обов'язків і підвищення ними професійної компетентності та вимагати належного виконання посадових обов'язків;
2) здійснювати контроль за виконанням державними службовцями посадових обов'язків;
3) під час виконання посадових обов'язків керуватися публічними інтересами, суворо дотримуватися і забезпечувати дотримання Конституції, законів України та інших нормативно-правових актів, чітко формулювати накази (розпорядження) та доручення, перевіряти точність і своєчасність їх виконання;
4) забезпечувати виконання державними службовцями своїх посадових обов'язків, у тому числі шляхом застосування дисциплінарних стягнень;
5) належним чином організовувати роботу державних службовців, забезпечувати ефективне виконання завдань, що поставлені перед державним органом;
6) виховувати у державних службовців сумлінне ставлення до служби, бережливе ставлення до державного майна, підтримувати їхню ініціативу, а також вживати заходів для додержання ними правил етичної поведінки;
7) забезпечувати прозорість та об'єктивність під час оцінювання результатів службової діяльності державних службовців;
8) організовувати проведення з державними службовцями профілактичних заходів щодо запобігання вчиненню ними дисциплінарних проступків, виявляти та своєчасно припиняти їх вчинення.
Безпосередній керівник державного службовця має право вносити клопотання керівнику державної служби про притягнення державного службовця до дисциплінарної відповідальності за вчинення дисциплінарного проступку.
Керівник державної служби, який в установленому цим Законом порядку не вжив заходів для притягнення підпорядкованого йому державного службовця до дисциплінарної відповідальності за вчинений дисциплінарний проступок, а також не подав матеріали про вчинення державним службовцем адміністративного проступку, корупційного або пов'язаного з корупцією правопорушення, злочину до органу, уповноваженого розглядати справи про такі правопорушення, несе відповідальність згідно із законом.
Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1242 затверджено Типову інструкцію з діловодства у центральних органах виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади.
Пунктом 2 вказаної постанови постановлено Центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим органам виконавчої влади розробити відповідно до Інструкції і затвердити у тримісячний строк за погодженням із державними архівними установами власні інструкції з діловодства та типові інструкції з діловодства для однорідних за характером діяльності підприємств, установ, організацій, що належать до сфери їх управління.
Механізм (порядок) опрацювання у МЗС України звернень громадян регулюється Інструкцією з діловодства в Міністерстві закордонних справ України, його представництва на території України та закордонних дипломатичних установах України (далі - Інструкція), яку затверджено наказом МЗС України від 11 липня 2005 року № 108.
Відповідно до розділу 3.2. «Попередній розгляд і розподіл кореспонденції» згаданої Інструкції, запроваджено механізм (порядок) попередній розгляд і розподіл кореспонденції, який здійснюється відділом попереднього розгляду документів та організації роботи зі зверненнями громадян Департаменту генерального секретаріату МЗС України (пункт 3.2.1. згаданої Інструкції) і в рамках якого звернення громадян подаються на розгляд керівників департаментів та інших структурних підрозділів Міністерства закордонних справ України (пункт 3.2.5. згаданої Інструкції).
Далі, відповідно до пункту 6.2. глави 6 «Порядок роботи зі зверненнями громадян» згаданої Інструкції, усі листи, пропозиції, заяви і скарги, що надійшли до МЗС, приймаються, розкриваються у Департаменті генерального секретаріату та реєструються централізовано в день їх надходження відділом.
Розподіл звернень громадян між структурними підрозділами відомства здійснюється Департаментом (з 2014 року - Управлінням) генерального секретаріату, обумовлено Положенням про Управління генерального секретаріату Міністерства закордонних справ України (далі - Положення), затвердженим наказом МЗС України від 05травня 2014 року № 176.
Відповідно до частин 9 та 11 пункту 6 згаданого Положення, Управління генерального секретаріату, відповідно до покладених на нього завдань, проводить попередній розгляд та розподіл на виконання вхідної кореспонденції, передачу її керівництву Міністерства та до структурних підрозділів МЗС України (окрім тих, що мають гриф обмеження доступу).
Аналіз наведених норм свідчить про наявність права та обов'язку відповідача, як керівника здійснювати розгляд звернень громадян з правом передоручення в порядку підлеглості.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 вересня 2016 року у справі № 826/5097/16 позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства закордонних справ України щодо присвоєння ОСОБА_2 чергового дипломатичного рангу другого секретаря першого класу. Вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Міністерство закордонних справ України вирішити питання щодо присвоєння ОСОБА_2 чергового дипломатичного рангу другого секретаря першого класу. Відмовлено у задоволенні решти позовних вимог (а.с. - 94-96).
Вказане рішення суду набрало законної сили та в апеляційному чи касаційному порядку не оскаржувалось.
Окрім того, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року у справі № 826/5863/17 у задоволенні позову ОСОБА_2 до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2016 року скасовано. Ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_2 до Міністерства закордонних справ України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано протиправними дії Міністерства закордонних справ України щодо передчасного відкликання позивача з посади другого секретаря на посаді першого секретаря Посольства України США. Скасовано наказ Міністерства закордонних справ України від 25 лютого 2016 року № 377-ос про відкликання ОСОБА_2, другого секретаря на посаді першого секретаря посольства України в США. У зв'язку із закінченням довготермінового відрядження. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. - 97-100).
07 лютого 2017 року позивач, із урахуванням наявного рішення суду, звернулась до відповідача із заявою в якій поінформувала, з огляду на продовження чинності наказу Посольства України в США від 26 лютого 2016 року № 11 «Про завершення закордонного відрядження ОСОБА_2.», про свою готовність провести зустріч з державним секретарем Міністерства Заяцем А.І. з питань визначення строків повернення її на робоче місце до Посольства України в США , виплати належного грошового забезпечення за період з 07 березня 2016 року по час звернення, які нею понесено внаслідок протиправного видання МЗС України наказу від 25 лютого 2016 року № 377-ос «Про відкликання ОСОБА_2». Водночас висловила прохання про надання на її поштову адресу відповіді на заяву із зазначенням місця та часу зустрічі у письмовому вигляді з дотриманням строків та вимог, встановлених статтями 15, 18-20 Закону України «Про звернення громадян» (а.с. - 101).
Вказану заяву отримано відповідачем 10 лютого 2017 року (а.с. - 102).
16 червня 2017 року ОСОБА_15 підготовлено заяву, яку отримано відповідачем 19 червня 2017 року, в якій вона висловлює прохання про доручення відшкодувати їй не відшкодовані витрати понесені нею у 2016 році на придбання квитка для перельоту її та членів її родини за маршрутом Вашингтон-Київ, оригінал квитка було передано до бухгалтерії МЗС України під час особистої зустрічі 30 березня 2016 року.
Водночас позивач нагадала про свою готовність провести зустріч з державним секретарем МЗС України ОСОБА_5 (а.с. - 103-104).
21 липня 2017 року позивачем на додаток до службової записки від 29 лютого 2016 року та надісланих звернень від 04, 07, 11, 25, 30 березня 206 року, 01, 29 квітня 2016 року, 06, 19 та 30 травня 2016 року, 23 червня 2016 року, 01 вересня 2016 року, 23 листопада 2016 року, 07 лютого 2017 року та 16 червня 2017 року, звернулась із заявою до відповідача, яку ним отримано 24 липня 2017 року, в якій позивач прохала вжити позитивних заходів для припинення стосовно неї відкритих дискримінаційних заходів, дій та системних порушень чинного законодавства та надати відповіді на її звернення не направляти її звернення на розгляд тим особам, дії та рішення яких оскаржуються, надати результати планової щорічної оцінки роботи на посаді другого секретаря по посаді першого секретаря Посольства України в США за результатами 2015 року і вирішити питання щодо прирівняння її на посаді першого секретаря, посадові обов'язки за якою позивач результативно виконувала понад два роки, виконати винесені судами рішення, виплатити наявну заборгованість, та надати доступ до дійсного робочого місця та вирішити спірні питання (а.с. - 105-106).
Судом не приймаються до уваги заперечення відповідача стосовно того, що позивачем ставляться вимоги про розгляд (чи не розгляд) відповідачем її заяв від 04, 07, 11, 25 та 30 березня, 01, 11 та 29 квітня, 06, 19 та 30 травня, 23 червня, 15 липня, 01 вересня, 23 листопада 2016 року, оскільки як вбачається з позову, позивачем оскаржується бездіяльність відповідача, яка проявилась у не розгляді (несвоєчасному та неналежному розгляді) її заяв від 07 лютого, 19 липня, 16 червня 2017 року, з якими вона зверталась після ухвалення Київським апеляційним адміністративним судом рішення за результатами розгляду справи № 826/5863/16 щодо вчинення дій з метою виконання ухваленого рішення (а.с. - 67-68, т. 2). Проте, попередні заяви позивачем долучено до матеріалів справи з метою повного та об'єктивного розгляду судом справи.
Судом встановлено, що 10 березня 2017 року відповідачем підготовлено лист № 201/19-091-1050 за підписом директора Департаменту менеджменту персоналу ОСОБА_6, який направлено на адресу позивача 16 березня 2017 року, в якому зазначено про те, що у зв'язку із заявою ОСОБА_2 від 07 лютого 2017 року, вважали б за доцільне повернутися до розгляду порушеного у зазначеному зверненні питання після прийняття Вищим адміністративним судом України рішення за результатами розгляду касаційної скарги МЗС України на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року, оскільки ухвалою суду від 24 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження (а.с. - 107-108).
19 липня 2017 року відповідачем підготовлено позивачу лист № 201/19-091-2373, за підписом Державного секретаря Андрія Заяць, який направлено на її адресу 24 липня 2017 року, в якому зазначено про те, що 04 березня 2016 року позивачу були передані придбані Посольством України в США авіаквитки для повернення позивача та членів її сім'ї до України у зв'язку із завершенням довготермінового відрядження. Однак ОСОБА_2 повернула зазначені авіаквитки із власноручною приміткою про відмову ними скористатися. А тому відшкодування коштів, витрачених позивачем на авіаквитки, є неможливим. Водночас зауважено, що до розгляду порушеного у зверненні питання було б доцільно повернутися після прийняття рішення Вищим адміністративним судом України (а.с. - 109-111).
У листі № 201/19-091-3089 від 31 серпня 2017 року, за підписом Директора Департаменту менеджменту персоналу МЗС України ОСОБА_6, який направлено на адресу позивача 04 вересня 2017 року, зазначено про те, що у зв'язку із надходженням до МЗС України чергової заяви повідомляється про те, що відповіді на порушені питання неодноразово надавались Міністерством письмово із дотриманням вимог Закону України «Про звернення громадян» (а.с. - 112-113).
Згідно з вимогами наказу Міністерства закордонних справ України № 564 від 20 грудня 2017 року «Про тимчасовий розподіл обов'язків з координації та контролю діяльності структурних підрозділів апарату МЗС, Дипломатичної академії при МЗС, ДП «ГУКОБ» та редакції журналу «Зовнішні справи», Департамент менеджменту персоналу підпорядкований Державному секретарю Заяцю А.І. (а.с. - 62-64, т. 2).
За таких обставин, суд дійшов висновку, що Міністерством закордонних справ України правомірно надано відповіді на звернення Позивача за підписом Державного секретаря МЗС ОСОБА_5, та директора Департаменту менеджменту персоналу ОСОБА_6 який координується та контролюється Державним секретарем. При цьому, посилання позивача на те, що відповіді було надано саме тими особами, дії яких вона оскаржила, та що вказані особи не мали повноважень відповідати на звернення позивача, є безпідставними та жодним чином не підтверджено.
Разом з тим, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, судом встановлено, що надання відповіді на звернення позивача від 07 лютого 2017 року носило формальний характер, оскільки лист відповідача від 10 березня 2017 року № 201/19-091-1050 не ґрунтуються на ретельному дослідженні обставин і питань, які порушує заявник у своєму зверненні, не містить відповідей з належним обґрунтуванням на всі постановлені у зверненні питання, а саме: щодо місця та часу зустрічі державного секретаря ОСОБА_5. з позивачем з питань визначення строків її повернення на її робоче місце до Посольства України в США, зважаючи на набрання постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року законної сили та відсутності рішення касаційної інстанції про зупинення його виконання, та необхідності виплати позивачу належного їй грошового забезпечення за період з 07 березня 2016 року по час звернення з відповідною заявою.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача на те, що звернення позивача від 07 лютого 2017 року є повторним та що на нього неодноразово надавалась обґрунтована відповідь, оскільки повторними є звернення від одного і того ж громадянина з одного і того ж питання, якщо перше вирішено по суті.
Разом з тим, як встановлено судом, позивач вперше звернулась до відповідача з питань виконання рішення суду, яким є постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2017 року та здійснення, у цьому зв'язку, державним секретарем Міністерства особистого прийому позивача.
Суд зауважує, що з матеріалів справи вбачається, що відповідачем дійсно неодноразово наголошувалось позивачу на необхідності прибуття до Департаменту менеджменту персоналу Міністерства, однак з підстав виконання вимог щодо повернення паспортів та здійснення розрахунку, проте ніяк не з підстав наявності судового рішення та необхідністю його виконання чи невиконання.
При цьому, судом акцентується увага на тому, що відповідь на звернення позивача від 07 лютого 2017 року хоч і було виготовлено у строк, визначений чинним законодавством, однак несвоєчасно було направлено на адресу відповідача, що підтверджується штампом вихідної кореспонденції, який містяться на конверті.
Разом з тим, суд погоджується з доводами відповідача стосовно того, що звернення позивача від 16 червня 2017 року та 21 липня 2017 року є повторними та які було розглянуто відповідачем по суті раніше з наданням обґрунтованої відповіді, а тому вони не підлягали розгляду.
Із системного аналізу викладеного, суд дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача яка проявилась у формальному та несвоєчасному розгляді звернення позивача від 07 лютого 2017 року.
Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Тобто, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02)).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Відповідно до частини другої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Серед повноважень суду відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено також, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За таких обставин суд вбачає підстави для зобов'язання відповідача вчинити дії, а саме: розглянути по суті звернення позивача від 07 лютого 2017 року з наданням обґрунтованої відповіді.
На думку суду, відповідачем не було доведено правомірність своїх дій під час розгляду звернення позивача від 07 лютого 2017 року, з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, що є підставами для часткового задоволення позовних вимог.
При цьому, суд зауважує, що позовна заява не містить жодних доказів щодо протиправності дій посадових осіб відповідача - ОСОБА_4, ОСОБА_7. Жодних посилань на конкретні випадки вчинення вказаними особами дій чи бездіяльності матеріали справи, втім як і позовна заява, не містять.
Судом встановлено, що зазначені особи жодного відношення щодо розгляду звернень позивача, які нею подавались у 2017 році, не мали. Жодних порушень чинного законодавства при розгляді звернень позивача, вказаними особами в даному випадку допущено не було.
Окрім того, судом не встановлено обставин порушення відповідачем чи підлеглими йому посадовими особами вимог Закону України «Про запобігання корупції» та Закону України «Про державну службу» які могли б бути підставами для проведення стосовно них службової перевірки та притягнення до дисциплінарної відповідальності, що є підставами для відмови у задоволення позовних вимог в даній частині.
За таких обставин, суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача від 08 листопада 2018 року щодо постановлення окремої ухвали.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).
Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, на користь позивача належить стягнути сплачений нею відповідно до квитанції № 129 від 27 жовтня 2017 року судовий збір у розмірі 1280,00 гривень за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства закордонних справ України пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 9, 72-73, 76-77, 139, 143, 242-246, 255, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Задовольнити частково адміністративний позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН: відомості відсутні) до Міністерства закордонних справ України в особі Міністра закордонних справ України ОСОБА_17. (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ: 00026620) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправною бездіяльність Міністра закордонних справ України Клімкіна Павла Анатолійовича щодо неналежного та несвоєчасного розгляду звернення ОСОБА_2 від 07 лютого 2017 року, яке отримано відповідачем 10 лютого 2017 року.
Зобов'язати Міністерство закордонних справ України розглянути заяву ОСОБА_2 від 07 лютого 2017 року з урахуванням висновків даного рішення та надати обґрунтовану відповідь за результатами її розгляду.
В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Присудити на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН: відомості відсутні) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства закордонних справ України (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ: 00026620) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 640 (шістсот сорок) гривень 00 копійок.
Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя В.І. Келеберда
Судді В.В. Амельохін
І.А. Качур