ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
28 березня 2019 року № 826/10823/17
Окружний адміністративний суд міста Києва колегією суддів у складі судді-доповідача Келеберди В.І., суддів Амельохіна В.В., Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_2
до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України,
Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України
про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі,
Обставини справи.
ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі - Суд) з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - Відповідач 1) та Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (далі - Відповідач 2) та просить суд:
Наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 10 липня 2017 року № 1114 в частині притягнення позивача, лейтенанта поліції ОСОБА_3 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції визнати незаконним та скасувати;
Наказ Департаменту патрульної поліції Національної поліції України від 27 липня 2017 року № 277 о/с в частині звільнення лейтенанта поліції ОСОБА_3, зі служби в поліції визнати незаконним та скасувати;
Поновити позивача лейтенанта поліції ОСОБА_3 на посаді інспектора роти № 7 батальйону № 1 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України та стягнуто з Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня незаконного звільнення зі служби по день постановлення судом рішення по суті спору;
Судові витрати покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що оскаржувані наказі є протиправними, необґрунтованими та безпідставними та підлягають скасуванню, оскільки про проведення службового розслідування позивача не було повідомлено. Жодних пояснень після призначення службового розслідування та в рамках його проведення від позивача не вимагали, а тому фактично відповідача було повністю позбавлено можливості спростувати вчинення позивачем порушення службової дисципліни. Із урахуванням вказаного, позивач також вважає, що і висновок службового розслідування було затверджено з грубими порушеннями чинного законодавства.
Ухвалою суду від 01 вересня 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/10823/17(далі - справа), яку призначено до розгляду у судовому засіданні на 06 грудня 2017 року.
У відповідному судовому засіданні протокольної ухвалою суд змінив порядок розгляду справи, ухваливши про перехід до подальшого завершення розгляду даної адміністративної справи в порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) осіб.
Разом з тим, 15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року №2147-VIII, яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, виклавши його в новій редакції.
Відповідно до підпункту 10 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в новій редакції передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 241 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд в суді першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Враховуючи викладене, суд закінчує розгляд даної справи ухваленням рішення за правилами нової редакції Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
Обставини встановлені судом.
ОСОБА_2 з квітня 2015 року працював на посаді інспектора роти № 7 батальйону № 1 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.
01 серпня 2017 року позивач вийшов на роботу після щорічної відпустки та в цей же день йому було повідомлено про його звільнення зі служби в поліції та вручено витяг з наказу від 27 липня 2017 року № 277 о/с Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в якому зазначено про те, що позивача звільнено зі служби у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби на підставі наказу від 10 липня 2017 року № 1114.
Позивача з наказом було ознайомлено 01 серпня 2017 року.
В абзаці 1 наказу від 10 липня 2017 року № 1114 зазначено, що на підставі Наказу Департаменту патрульної поліції від 02 червня 2017 року № 2629 було проведено службове розслідування з метою встановлення причин та обставин порушення позивачем та його напарницею ОСОБА_4 11 травня 2017 року службової дисципліни, що виразилось у сні під час несення служби.
22 травня 2017 року позивача та його напарницю було викликано до відділу внутрішнього моніторингу Відповідача та повідомлено про те, що працівниками внутрішнього моніторингу в ніч з 11 травня 2017 на 12 травня 2017 року на телефон було знято відео як ми з напарницею спимо під час чергування в службовій машині.
Позивач зауважив, що жодних фото чи відео доказів надано не було.
З вказаного приводу позивачем та його напарницею 22 травня 2017 року надано письмові пояснення в яких зазначено про те, що надана працівниками внутрішнього моніторингу інформація не відповідає дійсності, оскільки позивачем було дещо опущено сидіння автомобіля через те, що у нього боліла спина через постійне носіння бронежилету.
Однак ні він ні його напарниця не спали під час несення служби та жодного факту порушення службової дисципліни з нашого боку не було.
Після надання пояснень ні до позивача ні до його напарниці більше жодних питань з боку їх керівника та служби внутрішнього моніторингу не було.
Лише при отриманні витягу з наказу про звільнення позивач дізнався, що на підставі даних відділу внутрішнього моніторингу щодо цього випадку 02 червня 2017 року відповідно до наказу № 2629 було розпочато службове розслідування.
Жодних пояснень після призначення службового розслідування та в рамках його проведення від позивача та його напарниці ніхто не вимагав.
Оскільки позивача неправомірно не було повідомлено (попереджено) про початок проведення стосовно нього службового розслідування та підстави його проведення, на думку позивача, його було позбавлено гарантованого Інструкцією про проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, яку затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України 12 березня 2013 року № 230, права надавати усні та письмові пояснення, у тому числі і знайомитися з відеозаписом, на підставі якого було розпочато службове розслідування, робити заяви, висловлювати письмові зауваження, а також подати рапорт про ознайомлення з висновком службового розслідування та зібраними матеріалами.
Вказаними діями позивача було позбавлено можливості спростувати вчинення ним порушення службової дисципліни.
В рамках проведення службового розслідування за наказом від 02 червня 2017 року № 2629 жодних пояснень у позивача не відбиралось, а отже висновок службового розслідування було затверджено з грубим порушенням вимог Інструкції № 230.
Вказані обставини свідчать про те, що службове розслідування, за результатами якого позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності, було проведено з порушенням порядку,визначеного Інструкцією № 230.
За час служби в патрульній поліції позивач жодного разу не допускав порушення абзацу 1 пункту 2 Розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейських, які затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України 09 листопада 2016 року № 1179, а оскаржуваний наказ № 1114 не містить жодних посилань про вчинення позивачем дисциплінарного проступку який би виразився в сприянні, здійсненні, підбурюванні або терпимому ставленні до будь-яких форм катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.
За таких обставин, позивач вважає, що доведення факту порушення ним абзацу 1 пункту 2 Розділу ІІ Правил не відповідає дійсності, жодним чином не підтверджено та є надуманим, що свідчить про протиправність та незаконність оскаржуваних наказів.
Позивач зауважив, що жодної протиправної поведінки під час нічного чергування в період з 11 травня 2017 року по 12 травня 2017 року позивач не допускав.
Окрім того, відповідач фактично обмежився застосуванням крайнього і найтяжчого виду дисциплінарного стягнення, не дослідивши в повній мірі всі обставини та докази.
За таких обставин, оскаржувані накази в частині притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та звільнення є протиправними та незаконними.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 13 Конвенції передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 38 Конституції України громадянам гарантовано рівне право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Однією із правових гарантій захисту громадян від незаконного звільнення з роботи є встановлений законами України вичерпний перелік підстав для звільнення працівника.
Відповідно до пункту 17 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 1 КЗпП України, Кодекс законів про працю регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Статтею 3 КЗпП України передбачено, що законодавством про працю, яке відповідно до статті 4 КЗпП України складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Разом з тим, правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначається Законом України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року (зі змінами та доповненнями), (далі - Закон).
Відповідно до частини першої статті 3 Закону, у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 8 Закону передбачено, що поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Поліцейському заборонено виконувати злочинні чи явно незаконні розпорядження та накази.
Накази, розпорядження та доручення вищих органів, керівників, посадових та службових осіб, службова, політична, економічна або інша доцільність не можуть бути підставою для порушення поліцейським Конституції та законів України.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону поліція забезпечує безперервне та цілодобове виконання своїх завдань.
Пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 18 Закону передбачено, що поліцейський зобов'язаний:
1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
2) професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва;
3) поважати і не порушувати прав і свобод людини.
Частинами першою та другою статті 19 Закону визначено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Згідно зі статтею 60 Закону, проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 77 Закону визначено вичерпний перелік підстав для звільнення поліцейського, зокрема, пунктом 6 частини першої вказаної статті передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Одночасно, пунктом 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону визначено, що до приведення законодавства України у відповідність з цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Зважаючи на те, що на момент виникнення спірних правовідносин Дисциплінарний статут Національної поліції України не затверджено, на поліцейських поширюється дія Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» від 22 лютого 2006 року, який не втратив чинність і продовжує діяти як станом на момент вчинення проступку позивачем, так і на момент накладення дисциплінарного стягнення.
Відтак, правовідносини щодо проходження служби в поліції, накладення дисциплінарних стягнень та звільнення поліцейського регламентовано Законом та Дисциплінарним статутом.
Відповідно до частини першої статті першої Дисциплінарного статуту службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Дисциплінарний проступок - невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни (стаття 2 Дисциплінарного статуту).
Згідно зі статтею 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.
Обов'язки осіб рядового і начальницького складу визначено статтею 7 Дисциплінарного статуту.
Так, службова дисципліна базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу:
дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників;
захищати і охороняти від протиправних посягань життя, здоров'я, права та свободи громадян, власність, довкілля, інтереси суспільства і держави;
поважати людську гідність, виявляти турботу про громадян і бути готовим у будь-який час надати їм допомогу;
дотримуватися норм професійної та службової етики;
берегти державну таємницю;
у службовій діяльності бути чесною, об'єктивною і незалежною від будь-якого впливу громадян, їх об'єднань та інших юридичних осіб;
стійко переносити всі труднощі та обмеження, пов'язані зі службою;
постійно підвищувати свій професійний та культурний рівень;
сприяти начальникам у зміцненні службової дисципліни, забезпеченні законності та статутного порядку;
виявляти повагу до колег по службі та інших громадян, бути ввічливим, дотримуватися правил внутрішнього розпорядку, носіння встановленої форми одягу, вітання та етикету;
з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють;
берегти та підтримувати в належному стані передані їй в користування вогнепальну зброю, спеціальні засоби, майно і техніку.
У разі виявлення порушень законодавства, зловживань чи інших правопорушень у службовій діяльності особа рядового або начальницького складу повинна вжити заходів щодо припинення цих порушень та доповісти про це безпосередньому або старшому прямому начальникові.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень:
1) усне зауваження;
2) зауваження;
3) догана;
4) сувора догана;
5) попередження про неповну посадову відповідність;
6) звільнення з посади;
7) пониження в спеціальному званні на один ступінь;
8) звільнення з органів внутрішніх справ.
Відповідно до частини шостої статті 13 Дисциплінарного статуту такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з органів внутрішніх справ, звільнення з посади, пониження в спеціальному званні на один ступінь, накладаються начальниками, яким надано право прийняття на службу до органів внутрішніх справ, призначення на посаду, присвоєння спеціального звання.
Статтею 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць.
Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.
Абзацом 14 статті 14 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарні стягнення у вигляді пониження в спеціальному званні на один ступінь на осіб, які мають перші спеціальні звання, і звільнення з посади на осіб, які обіймають посади нижчого рівня, не накладаються.
Відповідно до абзацу 2 статті 16 Дисциплінарного статуту у разі проведення за фактом учинення проступку службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення на осіб рядового і начальницького складу дисциплінарне стягнення може бути накладено не пізніше одного місяця з дня закінчення службового розслідування, кримінального провадження або провадження у справі про адміністративне правопорушення, не враховуючи періоду тимчасової непрацездатності або перебування у відпустці.
Дисциплінарне стягнення виконується негайно, але не пізніше місяця з дня його накладення, не враховуючи періоду перебування особи рядового або начальницького складу у відпустці, відрядженні або її тимчасової непрацездатності. Після закінчення цього строку дисциплінарне стягнення не виконується (абзац 1 статті 18 Дисциплінарного статуту).
Такі дисциплінарні стягнення, як звільнення з посади, пониження в спеціальному званні та звільнення з органів внутрішніх справ, вважаються виконаними після видання наказу по особовому складу (абзац 5 статті 18 Дисциплінарного статуту).
З матеріалів справи вбачається, що притягненню позивача до дисциплінарної відповідальності передувало службове розслідування.
Пунктом 2.1 розділу ІІ Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12 березня 2013 року № 230 (далі - Інструкція) встановлено, що підставами для проведення службового розслідування є порушення особами рядового начальницького складу службової дисципліни, у тому числі скоєння кримінальних або адміністративних правопорушень, знищення або втрата службових документів, доручених або охоронюваних матеріальних цінностей, вчинення особами РНС діянь, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, інші події, пов'язані із загибеллю (смертю) осіб РНС чи їх травмування (пораненням), а також події, які сталися за участю осіб РНС і можуть викликати суспільний резонанс.
Відповідно до пункту 2.2.1 Інструкції службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником у разі невиконання або неналежного виконання особами РНС під час службової діяльності вимог чинного законодавства, що призвело до порушення прав та законних інтересів громадян або негативно вплинуло на забезпечення виконання покладених на ОВС завдань з охорони громадського порядку, боротьби зі злочинністю.
Згідно з підпунктом 2.2.20 Інструкції службове розслідування проводиться уповноваженим на те начальником у разі отримання інформації про скоєння інших, не визначених підпунктами 2.2.1- 2.2.19 цього пункту, дисциплінарних проступків, які уповноважена на призначення службового розслідування особа вважатиме достатніми для його проведення.
Відповідно до підпунктів 2.5, 2.6 Інструкції, підстави для призначення службового розслідування можуть міститися в службових документах осіб РНС, матеріалах перевірок, письмових зверненнях громадян України, осіб без громадянства та іноземців, депутатських запитах та зверненнях народних депутатів України, повідомленнях уповноважених органів досудового розслідування, заявах і повідомленнях інших правоохоронних органів, підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації або в інших документах, отриманих в установленому законодавством України порядку.
Підставою для проведення службового розслідування є належним чином письмово оформлений наказ уповноваженого на те начальника.
Розділом 5 Інструкції зокрема встановлено, що службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності за мотивованим рапортом (доповідною запискою) виконавця або голови комісії визначений строк може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або іншим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Початок службового розслідування визначається датою видання наказу про його призначення. Завершення службового розслідування визначається датою затвердження начальником, який призначив службове розслідування, висновку про результатами службового розслідування (далі - висновок службового розслідування).
Якщо вину особи РНС повністю доведено, начальник приймає рішення про її притягнення до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Підпунктом 6.32 пункту 6.3 Інструкції передбачено, що особа, стосовно якої проводиться розслідування, має право брати участь у службовому розслідуванні, у тому числі давати усні чи письмові пояснення, робити заяви, в установленому порядку подавати документи, які мають значення для проведення службового розслідування.
Забороняється затверджувати висновок службового розслідування без отримання від особи РНС письмового пояснення або за відсутності акта про її відмову в наданні письмового пояснення. Небажання особи РНС, відносно якої проводиться службове розслідування, надавати пояснення не перешкоджає затвердженню висновку службового розслідування та накладенню дисциплінарного стягнення (пункт 6 Інструкції).
Встановленню підлягають обставини вчинення позивачем дисциплінарного проступку з метою підтвердження правомірності притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.
Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.
Згідно з підпунктом 1 пункту 2.1 розділу 2 Посадової інструкції поліцейського патрульної поліції, затвердженої наказом Департаменту патрульної поліції від 05 січня 2017 року № 4/1, (далі - Посадова інструкція) поліцейський патрульної поліції відповідно до покладених на нього завдань під час несення служби здійснює безперервне та цілодобове патрулювання території обслуговування з метою забезпечення публічної безпеки та порядку, контролю за дотриманням правил дорожнього руху, забезпечення його безпеки та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до підпункту 5 пункту 2.1 розділу 2 Посадової інструкції поліцейський патрульної поліції відповідно до покладених на нього завдань під час несення служби самостійно виявляє правопорушення під час патрулювання та в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктом 1 абзацу 1 пункту 2 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року № 1179, під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен: неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами.
З матеріалів справи вбачається, що 12 травня 2017 року до відділу моніторингу та аналітичного забезпечення Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції (далі - ВМАЗ УПП у м. Києві ДПП) надійшов рапорт інспектора ВМАЗ УПП у місті Києві ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_5 та старшого інспектора ВМАЗ УПП у місті Києві ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_6, з якого вбачалося, що 11 травня 2017 року приблизно о 03 годині 40 хвилин за адресою: місто Київ, парк Маріїнський, було виявлено інспектора роти № 7 батальйону № 1 УПП у місті Києві ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_2 та поліцейського роти № 7 батальйону № 1 УПП у місті Києві ДПП капрала поліції ОСОБА_4 які перебуваючи у службовому автомобілі «Тоуоtа Ргіus», номерний знак 11*1080, спали на передніх сидіннях (а.с. - 43).
Враховуючи те, що в діях зазначених працівників поліції вбачались ознаки дисциплінарного проступку, про подію, яка склалась, заступником начальника Управління - начальником ВМАЗ УПП у місті Києві ДПП лейтенантом поліції ОСОБА_7 доповідною запискою від 16 травня 2017 року поінформовано начальника Департаменту патрульної поліції підполковника поліції ОСОБА_8 (а.с. - 41).
Наказом Департаменту патрульної поліції від 02 червня 2017 року № 2629 за фактом можливого порушення службової дисципліни ОСОБА_2 та ОСОБА_4, що мало місце 11 травня 2017 року та виразилось у сні під час несення служби було призначено службове розслідування.
Висновок службового розслідування з метою встановлення причин та обставин можливого порушення службової дисципліни інспектора роти № 7 батальйону № 1 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції ОСОБА_3 та поліцейським роти № 7 батальйону № 1 Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції лейтенантом поліції ОСОБА_4, що виразилось у сні під час несення служби 11 травня 2017 року, затверджено начальником Департаменту патрульної поліції підполковником поліції ОСОБА_8 від 27 червня 2017 року, тобто начальником, який відповідно до наданих повноважень має право затверджувати такі висновки.
Комісією в складі голови - начальника УПП у місті Києві ДПП сержанта поліції ОСОБА_9; та членів: заступника начальника Управління - начальника ЗМАЗ УПП у місті Києві ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_7 та інспектора роти № 8 батальйону № З УПП у місті Києві ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_10 під час прийняття рішення щодо винності позивача у вчиненні дисциплінарного проступку, що виразилось у сні під час несення служби, було взято до уваги рапорт працівників ВМАЗ лейтенанта поліції ОСОБА_5, та лейтенанта поліції ОСОБА_6 з приводу виявлення ними вищезазначеного порушення службової дисципліни, їх письмові пояснення з приводу обставин події, письмові пояснення поліцейського УПП у місті Києві ДПП капрала поліції ОСОБА_4 від 22 травня 2017 року, письмові пояснення позивача, а також відеозаписи здійснені ОСОБА_6 та ОСОБА_5 11 травня 2017 року о 03 годині 40 хвилин за допомогою спеціальних пристроїв з функцією фото-, кінозйомки, якими також зафіксовано факт порушення службової дисципліни. Відповідно до висновку службового розслідування факт порушення службової дисципліни позивачем та ОСОБА_4, що виразилось у сні під час несення служби знайшов своє повне підтвердження, незважаючи на те, що останні заперечували вчинення дисциплінарного проступку (а.с. - 44-48, 51-56).
Під час визначення дисциплінарного стягнення позивача комісією було враховано тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Так, відповідно до службової характеристики позивача наданої його безпосереднім керівником т.в.о. заступника командира роти № 7 батальйону № 1 УПП у місті Києві ДПП лейтенантом поліції ОСОБА_11, затвердженої командиром батальйону № 1 УПП у місті Києві ДПП підполковником поліції ОСОБА_12, за період служби в поліції позивач зарекомендував себе негативно, до виконання службових обов'язків відносився безвідповідально, неодноразово допускав порушення службової дисципліни (на час проведення службового розслідування мав діюче дисциплінарне стягнення - попередження про неповну посадову відповідність, оголошене наказом ДПП від 18 жовтня 2016 року № 3481). Також у службовій характеристиці зазначається низький рівень кваліфікації позивача як працівника поліції (а.с. - 49).
Сон під час несення служби є серйозним дисциплінарним проступком, враховуючи те, що під час сну, поліцейський не може забезпечувати громадську безпеку на визначеній території. Також така подія може призвести до заволодіння невідомими особами табельною вогнепальною зброєю поліцейських, їх спеціальними засобами та іншими --матеріальними цінностями переданими їм у користування Департаментом патрульної поліції.
Порушення частини першої статті 12 Закону та підпункту 1 пункту 2.1 Посадової Інструкції поліцейського патрульної поліції призвело до порушення позивачем службової дисципліни, а також вимог пункту 1 абзацу 1 пункту 2 Розділу ІІ Правил етичної поведінки поліцейський, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року № 1179.
З матеріалів службового розслідування вбачається, що 22 травня 2017 року позивача було запрошено до службового приміщення ВМАЗ УПП у місті Києві - ДПП, де він надав письмові пояснення з приводу вищезазначеного порушення службової дисципліни.
За таких обставин, судом встановлено, що пояснення, які долучено до матеріалів службового розслідування відбиралось по суті скоєного порушення та його результати відображено у висновку службового розслідування, що не суперечить вимогам чинного законодавства.
Аналогічних висновків дійшов Житомирський апеляційний адміністративний суд у своєму рішенні від 17 березня 2017 року у справі № 806/2272/16.
На підставі затвердженого начальником Департаменту патрульної поліції ОСОБА_8 27 червня 2017 року висновку службового розслідування, наказом Департаменту патрульної поліції від 10 липня 2016 № 1114 постановлено притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення зі служби в поліції.
27 липня 2017 року Департаментом патрульної поліції було видано наказ по особовому складу № 277 о/с, у якому зазначалось, що позивача буде звільнено зі служби в поліції 01 серпня 2017 року.
У день звільнення, а саме 01 серпня 2017 року позивачем було отримано копію наказу Департаменту патрульної поліції про притягнення до дисциплінарної відповідальності від 10 липня 2017 року № 1114 та витяг з наказу Департаменту патрульної поліції по особовому складу від 27 липня 2017 року №277 о/с.
З аналізу норм чинного законодавства не вбачається обов'язок уповноважених осіб на проведення службового розслідування попереджати особу, стосовно якої проводиться службове розслідування, про початок такого розслідування.
Що стосується посилання позивача на не відібрання у нього письмових пояснень та позбавлення його можливості спростувати вчинення ним порушення службової дисципліни, то вказані обставини не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи. По суті скоєного порушення, як уже зазначалось, відбирались письмові пояснення позивача 22 травня 2017 року.
З огляду на викладене, та дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд приходить до висновку про відсутність з боку відповідача порушень порядку проведення службового розслідування.
За таких обставин, судом встановлено, що факт порушення позивачем абзацу 1 пункту 2 Розділу ІІ Правил відповідає дійсності та знайшло своє підтвердження під час службового розслідування.
Жодних порушень зі сторони відповідача під час проведення службового розслідування, накладення дисциплінарного стягнення та його реалізації стосовно позивача судом не встановлено.
Службове розслідування проведення об'єктивно а накладене стягнення відповідає тяжкості вчиненого дисциплінарного проступку.
Із системного аналізу викладеного, суд дійшов висновку, що звільнення позивача із займаної посади відповідає тяжкості вчиненого проступку та відповідачем при прийнятті рішення правомірно обґрунтовано застосування саме найсуворішого виду дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з займаної посади.
За таких обставин суд приходить до висновку, що підстави для скасування оскаржуваних наказів відсутні.
Оскільки судом не встановлено протиправність оскаржуваних наказів підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Позивачем під час судового розгляду не було доведено правомірність заявлених вимог.
Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом.
Суд не може витребувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до частин першої-четвертої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Із системного аналізу вище викладених норм та з'ясованих судом обставин вбачається, що позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_1) до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03048, місто Київ, вулиця Федора Ернста, 3, код ЄДРПОУ: відомості відсутні), Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03680, місто Київ, вулиця Народного Ополчення, 9, код ЄДРПОУ: відомості відсутні) про визнання протиправним та скасування наказів, поновлення на роботі,
Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295 - 297 КАС України з урахуванням п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.І. Келеберда
Судді В.В. Амельохін
І.А. Качур