26 березня 2019 року м. Рівне №460/131/19
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1, що діє в інтересах неповнолітньої доньки, ОСОБА_2, до Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області, Рівненського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області про зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - позивач), що діє в інтересах неповнолітньої доньки, ОСОБА_2, звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області (далі - відповідач 1), Рівненського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (далі - відповідач 2), в якому просить суд: 1) зобов'язати відповідача 1 здійснювати паспортний облік ОСОБА_2 за раніше встановленими формами: виключно за прізвищем, іменем та по батькові (статті 28, 294, 296 Цивільного кодексу України) згідно з Законом України "Про громадянство України" від 18.01.2001 №2235-III та Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (зі змінами, в т.ч. згідно з Законом України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 №5029-VI); 2) зобов'язати відповідача 2 видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки, форма якої затверджена постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, без використання засобів Єдиного державного демографічного реєстру України. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що після досягнення його донькою 16-річного віку він звернувся до відповідача 1 та відповідача 2 з письмовими заявами про видачу останній паспорта громадянина України у вигляді книжечки без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру. За результатами розгляду вказаних заяв відповідачі листами, аналогічними за змістом, повідомили про неможливість оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки, оскільки чинне законодавство передбачає видачу паспорта громадянина України лише у вигляді ID-картки. Такі відмови позивач вважає протиправними, оскільки вони суперечать положенням чинного законодавства, зокрема, Положенню про паспорт громадянина України, затвердженому постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. Більше того, позивач вказує, що такі дії відповідачів порушують права його дитини на свободу світогляду, віросповідання та фактично є втручанням в їх особисте, духовне та сімейне життя. З наведених підстав, просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
У встановлений судом строк відповідачі подали до суду спільний відзив на позовну заяву, в якому заперечили проти задоволення позовних вимог. На обґрунтування своїх заперечень зазначили, що ОСОБА_2 звернулася до відповідача 2 із заявою щодо отримання паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки у відповідності до Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого Наказом МВС України 13.04.2012 №320. Оскільки заява ОСОБА_2 щодо наміру отримання ним паспорта громадянина України, була подана з порушенням норм чинного законодавства, що регулює вказані правовідносини, тому вона була розглянута відповідачем 2 відповідно до вимог статей 5, 20 Закону України “Про звернення громадян”. У надісланому 27.11.2018 листі позивачу лише роз'яснено порядок отримання паспорта громадянина України. А тому, твердження позивача про те, що відповідачем 2 було відмовлено його доньці в отриманні паспорта не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки звернення (заява) ОСОБА_2 від 12.11.2018 не є заявою про надання адміністративної послуги, а лист-відповідь відповідача 2, відповідно, - рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги. Отже, враховуючи те, що ОСОБА_2, в інтересах якої діє позивач, не звернулася із відповідною заявою для отримання адміністративної послуги - оформлення та видачі паспорта громадянина України, тому у відповідача 2 були відсутні правові підстави для видачі паспорта останньому. На підставі вищенаведеного, просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій виклав доводи, тотожні викладеним у позовній заяві.
23.01.2019 позовна заява надійшла до суду.
Ухвалою суду від 25.01.2019 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Ухвалою суду від 28.02.2019 у відповідачів витребовувалися докази.
11.03.2019 до суду надійшла спільна заява відповідачів про долучення доказів.
Дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.
Судом встановлено, що 05.07.2018 доньці позивача, ОСОБА_2, виповнилося 16 років.
12.11.2018 ОСОБА_2 та позивач звернулися до відповідача 2 із спільною заявою про видачу ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки.
13.11.2018 ОСОБА_2 звернулася до відповідача 2 зі скаргою на дії його посадових осіб.
14.11.2018 позивач повторно звернулися до відповідача 1 з заявою про видачу ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки.
На заяви ОСОБА_2 та позивача від 12.11.2018 та 14.11.2018 відповідача 2 листом від 27.11.2018 за №29/М-35 повідомив, що згідно зі статтею 24 ОСОБА_4 України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 ОСОБА_4 України виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина. Отже, переконання особи, належність до окремих соціальних груп не можуть бути законною підставою для увільнення від своїх обов'язків перед державою або відмови від виконання законів. При цьому, правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, визначаються Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», за змістом якого з 01.11.2016 оформлення паспорта громадянина України в іншій формі, ніж ID-картки, не передбачено. На виконання вказаного Закону, постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302 затверджено зразки бланка, технічний опис та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України", а також постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 №784 затверджено Порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб'єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації. Для внесення інформації до Реєстру та для оформлення, обміну документів за зверненням заявника формується заява-анкета, зразок якої затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.11.2014 №1279, та яка не передбачає можливість внесення до неї заперечення проти обробки персональних даних, їх передачі у бази даних та надання особі номера УНЗР.
Крім того, листом від 27.11.2018 за №29/М-55 на скаргу ОСОБА_2 від 13.11.2018 відповідач 2 надав роз'яснення тотожні, викладеним в листі від 27.11.2018 за №29/М-35, та зазначив, що в даному випадку провідний спеціаліст Рівненського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області ОСОБА_3 діяла в межах, визначених чинним законодавством.
Листом від 12.12.2018 за №М-305/6/5601-18/5601.8/6821-18 відповідач 1 на заяву позивача надав роз'яснення щодо порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України. Зокрема, відповідач 1 вказав, що правові та організаційні засади видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, визначаються Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», за змістом якого з 01.11.2016 оформлення паспорта громадянина України в іншій формі, ніж ID-картки, не передбачено. Таким чином, у відповідача 1 відсутні законні підстави для оформлення та видачі доньці позивача паспорта громадянина України відповідно до постанови Верховної ОСОБА_3 України від 26.06.1992 №2503-ХІІ. Крім того, відповідач 1 зазначив, що з системного аналізу чинного законодавства слідує, що видача документа, який посвідчує особу (незалежно від його вигляду - книжка чи картка, що містить безконтактний електронний носій) неможлива без обробки персональних даних особи. Заява про видачу паспорта підтверджує волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
15.01.2019 ОСОБА_2 звернулася до відповідача 2 з заявою про вчинення певних дій, до якої додала, зокрема, дві фотокартки розміром 3,5х4,5 см та копію свідоцтва про народження.
Листом від 01.02.2019 за №29/М-7 відповідач надав ОСОБА_2 роз'яснення щодо порядку оформлення та видачі паспорта громадянина України аналогічні, викладеним в листах від 27.11.2018 за №29/М-35, №29/М-55
Позивач, вважаючи, що вказаними вище листами-відповідями відповідачі порушили права його доньки, звернувся до суду з вказаним позовом.
Вирішуючи даний спір та надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить з такого.
Відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
В постанові ОСОБА_5 Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі №806/3265/17 за позовом ОСОБА_6 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26.06.1992 №2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові ОСОБА_5 Верховного Суду від 19.09.2018 за результатами розгляду зразкової справи №806/3265/17, дану справу необхідно визнати типовою та в силу приписів частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові, які полягають у наступному.
Згідно з вимогами статті 8 ОСОБА_4 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_4 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_4 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_4 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_4 України гарантується.
За приписами статті 3 ОСОБА_4 України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Відповідно до статті 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією ОСОБА_4, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 ОСОБА_4 України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених ОСОБА_4 України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 ОСОБА_4 України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
ОСОБА_5 Верховного Суду зауважила, що у даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950, що ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до статті 9 ОСОБА_4 України є частиною національного законодавства (далі -Конвенція).
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
За практикою Європейського суду з прав людини, будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося "згідно із законом", не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (зокрема, рішення ЄСПЛ у справі "Ельсхольц проти Німеччини"). При цьому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (зокрема, рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства"), а під терміном "закон" слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві, до того ж закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
Аналізуючи викладені вище норми законодавства, ОСОБА_5 Верховного Суду звернула увагу, що особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" №5492-VI від 20.11.2012 (далі - Закон №5492-VI), документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України.
Частинами першою, другою, четвертою, п'ятою статті 14 цього Закону №5492-VI передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України (частина перша статті 21 Закону №5492-VI).
Отже, у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв'язку з неможливістю їх реалізації.
Згідно з частиною третьою статті 13 Закону №5492-VI, паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_3 України №2503-ХІІ від 26.06.1992, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Водночас, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" №302 від 25.03.2015 (далі - Порядок №302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
За змістом пункту 2 Порядку №302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01.01.2016 - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_3 України №2503-XII від 26.06.1992; з 01.11.2016 - оформлення, обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
В силу вимог пункту 3 Порядку №302, прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.
Пунктом 131 Постанови №302 також передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація, зокрема, як: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи. Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.
Згідно з ч.1 ст.6 Закону №2297-VI, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.
Персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована (ст. 2 Закону № 2297-VI).
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (ч. 5, 6 ст. 6 вказаного Закону).
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
ОСОБА_5 Верховного Суду звернула увагу на те, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.
Одночасно, ОСОБА_5 Верховного Суду зазначила, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. Тобто, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
У статті 8 Конвенції про захист осіб у зв'язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06 липня 2010 року № 2438-VI, зазначено: "Будь-якій особі надається можливість: a) з'ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу; б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі; c) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції; …".
За сталою практикою ЄСПЛ, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (див. рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном "закон" … слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".
З огляду на вказане, ОСОБА_5 Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 №5492-VI, на відміну від норм Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_3 України №2503-ХІІ від 26.06.1992, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 ОСОБА_4 України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом"), не було "необхідним у демократичному суспільстві" у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
Крім того, ОСОБА_5 Верховного Суду звернула увагу на те, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження "нагальній суспільній потребі", тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті. Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований.
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Більше того, відповідно до статті 14 Конвенції користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, ОСОБА_5 Верховного Суду взяла до уваги, що Європейський суд з прав людини у своєму рішенні по справі "Х'ю Джордан проти ОСОБА_5 Британії" сформулював таку позицію: "Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу".
Таким чином, ОСОБА_5 Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Крім того, ОСОБА_5 Верховного Суду також зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" №1474-VIII від 14.07.2016, яким внесено зміни до Закону №5492-VI, не дотримався вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений ОСОБА_4 України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Наразі діє два нормативних акти: Постанова Верховної ОСОБА_3 України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" №2503-XII від 26.06.1992 та постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" №302 від 25.03.2015, відповідно до яких особи, що раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, а при досягненні відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років, до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Відтак, дії відповідача щодо відмови позивачу видати паспорт громадянина України у формі книжечки визнані ОСОБА_5 Палатою Верховного Суду у вказаній зразковій справі протиправними.
Як зазначалось судом, відповідно до частини третьої статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
З огляду на вказане, суд прийшов до висновку, що відповідач 2 протиправно відмовив доньці позивача, ОСОБА_2, у видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжки відповідно постанови Верховної ОСОБА_3 України "Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" від 26.06.1992 №2503-XII, оскільки останнім були надані усі необхідні документи, а саме: дві фотокартки розміром 3,5х4,5 см та копію свідоцтва про народження.
Щодо доводів відповідачів у відзиві на позов про недотримання ОСОБА_2 форми заяви про видачу паспорта громадянина України, суд зазначає, що відповідач 2, відмовивши позивачу у видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, в листі від 27.11.2018 за №29/М-35 не вказував на таку обставину як на підставу відмови, а відтак наведені доводи відповідачів не впливають на оцінку спірних взаємовідносин сторін.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача 2 видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26.06.1992 №2503-ХІІ є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
При цьому, немає необхідності вказувати про заборону використання засобів ЄДДР, позаяк при видачі позивачу паспорта у формі, визначеній Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_3 України №2503-ХІІ від 26.06.1992, не передбачено внесення будь-яких даних особи до Єдиного державного демографічного реєстру.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача 1 здійснювати паспортний облік ОСОБА_2 за раніше встановленими формами: виключно за прізвищем, іменем та по батькові (статті 28, 294, 296 Цивільного кодексу України) згідно з Законом України "Про громадянство України" від 18.01.2001 №2235-III та Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26.06.1992 №2503-ХІІ (зі змінами, в т.ч. згідно з Законом України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 №5029-VI), то суд зазначає таке.
Відповідно до статті 55 ОСОБА_4 України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
За приписами ч.1 ст.5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист.
Право на захист - це самостійне суб'єктивне право, яке з'являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього.
З аналізу викладеного слідує, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому, захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
У зв'язку із викладеним, у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту лише порушені права. Суд позбавлений можливості задовольняти вимоги на майбутнє, оскільки жодні права доньки позивача щодо паспортного обліку за раніше встановленими формами відповідачем 1 не порушені, підстав для задоволення відповідної позовної вимоги немає.
Одночасно, суд звертає увагу на те, що у позовній заяві позивачем заявлено лише вимоги зобов'язального характеру.
Однак, п.4 ч.1 ст.5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Статтею 245 КАС України також встановлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Оскільки, судом встановлений факт наявності бездіяльності з боку відповідача 2 щодо видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, то суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та прийняти рішення про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинення певних дій.
Підсумовуючи вищенаведене в його сукупності, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовної заяви.
З огляду на те, що законний представник неповнолітнього звільнений від сплати судового збору в силу вимог п. 7 ч.1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" №3674-VI від 08.07.2011, а доказів понесення інших витрат суду не надано, підстав для відшкодування судових витрат згідно з ч.1 ст.139 КАС України, немає.
Керуючись статтями 241-246 КАС України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Рівненського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26 червня 1992 року №2503-XII.
Зобов'язати Рівненський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26 червня 1992 року №2503-XII.
В задоволенні позовної заяви в частині зобов'язання Управління Державної міграційної служби в Рівненській області здійснювати паспортний облік ОСОБА_2 за раніше встановленими формами: виключно за прізвищем, іменем та по батькові (статті 28, 294, 296 Цивільного кодексу України) згідно з Законом України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року №2235-III та Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим постановою Верховної ОСОБА_3 України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ (зі змінами, в т.ч. згідно з Законом України «Про засади державної мовної політики» від 03 липня 2012 року №5029-VI), - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 (3537, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Малий Олексин, вул. Ставкова, 5, паспорт громадянина України серії СР №757660), що діє в інтересах неповнолітньої доньки, ОСОБА_2;
2) відповідач 1 - Управління Державної міграційної служби України у Рівненській області (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 87, код ЄДРПОУ 37829784);
3) відповідач 2 - Рівненський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області (33001, м. Рівне, вул. П.Могили, 41, код ЄДРПОУ 37829784).
Повний текст рішення складений 26 березня 2019 року.
Суддя Комшелюк Т.О.