27 березня 2019 року Чернігів Справа № 620/305/19
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доЧернігівського об'єднане управління Пенсійного фонду України
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - також позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовною заявою до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - також, відповідач, Чернігівське ОУПФУ), у якій просить:
- визнати протиправними дій Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в частині відмови в проведенні перерахунку його щомісячного довічного грошового утримання за період з 01.01.2018 по 31.07.2018;
- зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату щомісячного довічного грошового утримання за період з 01.01.2018 по 31.07.2018.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що Законом України Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», який опубліковано 21.07.2018, внесено зміни до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема в абзаці другому пункту 3 розділу ІІ слово та цифри «1600 гривень» замінено словами та цифрами «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року». Отже, дію цього Закону поширено на правовідносини, що виникли до набрання чинності цим нормативно-правовим актом, а саме: починаючи з 01 січня 2017 року. Натомість, відповідач протиправно відмовив позивачу у перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці з 01.01.2018 року, що порушує його конституційні права.
Чернігівське ОУПФУ у межах встановленого судом строку подало відзив на позов, у якому останній просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість, та зазначає, що оскільки Закон України від 15.05.2018 № 2415- VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» набрав чинності з 22.07.2018, перерахунок щомісячного грошового утримання позивачу за результатами розгляду його заяви було проведено з 01.08.2018.
Ухвалою суду від 31.01.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 є суддею у відставці та перебуває на обліку у Чернігівському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України з 19.09.2016 та з цього часу отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
19 листопада 2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці з 01 січня 2018 року, як це передбачено Законом України від 15 травня 2018 року № 2415-VІІІ «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» та Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік».
У відповідь на заяву позивач отримав лист Чернігівського ОУПФУ від 03.12.2018 № 1075/06/Ш-7 у якому вказано, що перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці підлягає з 01 серпня 2018 року, а не з 01 січня 2018 року.
Вважаючи такі дії відповідача протиправним позивач звернувся до суду з вказаним позовом за захистом своїх охоронюваних законом прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Статтею 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі Закон № 2453-VI) від 07 липня 2010 року №2453-VI (у редакції, чинній на момент призначення позивачеві довічного грошового утримання) визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується пенсія або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання.
Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не може бути більшим ніж 90% заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання. У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно до статті 133 вказаного Закону № 2453-VI суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Аналогічні правові норми закріплені у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності 30 вересня 2016 року і діяв на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок призначеного йому довічного грошового утримання.
Спеціальними нормами закону, який регулює питання призначення щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, чітко визначено склад суддівської винагороди, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, до якого не входить матеріальна допомога на оздоровлення.
Отже, відповідачем перерахунок щомісячного грошового утримання позивачу за результатами розгляду його заяви було проведено з 01.08.2018, а не з 01.01.2018.
Правомірність такого перерахунку відповідач обґрунтовує тим, що оскільки Закон України від 15.05.2018 № 2415- VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» набрав чинності з 22.07.2018 року, перерахунок щомісячного грошового утримання позивачеві слід здійснювати з 01.08.2018.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 1,2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»). «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам ІІ проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словаччини»).
У даному випадку легітимні сподівання позивача на отримання щомісячного довічного грошового утримання у більшому розмірі з 01.01.2018 передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними. Таким чином, на них поширюється режим «існуючого майна».
Європейський суд з прав людини у рішенні від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 35).
За змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності. Принцип законного очікування спрямований на те, щоб у випадках, коли особа переконана, що досягне певного результату, якщо буде діяти відповідно до норм правової системи, забезпечити захист цих очікувань.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначив, що надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
Отже, законне сподівання на те, що положення певного нормативно-правового акта будуть застосовані до тих чи інших правовідносин, не може перебувати поза зв'язком з дією такого нормативно-правового акта в часі.
Суд зазначає, що 21 липня 2018 опубліковано Закон України від 15 травня 2018 року № 2415-VIII «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав».
Цим законом внесено зміни до Закону України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», зокрема в абзаці другому пункту 3 розділу ІІ слово та цифри «1600 гривень» замінено словами та цифрами «прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року».
Отже, дію цього Закону поширено на правовідносини, що виникли до набрання чинності цим нормативно-правовим актом, а саме: починаючи з 01 січня 2017 року.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2017 року встановлено у розмірі 1600 гривень.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2018 року становить 1762 гривні.
З огляду на зазначене, з 01 січня 2018 року посадовий оклад суддів встановлюється, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 1762 гривні, а тому саме з цієї дати зміна грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, є підставою для проведення перерахунку раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що відповідачем свавільно витлумачено норми Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» та протиправно відмовлено в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання, призначеного судді у відставці.
Крім того, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 за заявою №38667/06 у справі «Будченко проти України» наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 39). А у рішенні від 10.03.2011р. у справі "Сук проти України" (заява №10972/05) - вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (пункт 23).
У даному випадку мова йде не про додаткові доплати, а про щомісячне довічне грошове утримання суддів у відставці у встановленому Законом розмірі.
У рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Європейський Суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006р. за заявою №31443/96 у справі «Броньовський проти Польщі» зазначив, що принцип верховенства права зобов'язує державу поважати і застосовувати запроваджені нею закони, створюючи правові й практичні умови для втілення їх в життя.
Відповідно до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ратифікованого Указом Президії Верховної Ради Української РСР 9.10.1973р. №2148, чинного на підставі п.1 розділу XV Конституції України, передбачено наступне.
У ст.4 зазначено, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають, що відносно користування тими правами, що їх та чи інша держава забезпечує відповідно до цього Пакту, дана держава може встановлювати тільки такі обмеження цих прав, які визначаються законом, і лише остільки, оскільки це є сумісним з природою зазначених прав, і виключно з метою сприяти загальному добробуту в демократичному суспільстві.
У ст. ст. 6, 9 Пакту вказано, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право на працю, що включає право кожної людини дістати можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вона вільно погоджується, і зроблять належні кроки до забезпечення цього права. Держави, які беруть участь у цьому Пакті, визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, включаючи соціальне страхування.
З наведеного випливає, що соціальні права людини і громадянина включають трудові права та право на соціальний захист. Аналогічне розмежування йде і в Конституції України у статтях 43 та 46 відповідно.
Зокрема, відповідно до ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Таким чином, невиплата позивачеві щомісячного довічного грошового утримання у більшому розмірі з 01.01.2018, у розумінні «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та за практикою Європейського Суду з прав людини, становить втручання у право позивача на мирне володіння майном.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України.
Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в частині відмови в проведенні перерахунку ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання за період з 01.01.2018 по 31.07.2018.
Зобов'язати Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання за період з 01.01.2018 по 31.07.2018.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач: ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1.
Відповідач: Чернігівське об'єднане управління Пенсійного фонду України, просп. Миру, 44, м. Чернігів, 14005, код ЄДРПОУ 40378209.
Дата складення повного рішення суду - 27.03.2019.
Суддя Ю. О. Скалозуб