Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
25.03.2019 р. справа №520/1486/19
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Сліденка А.В.,
за участі:
секретаря - Стрєлка О.В.,
представника позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом
Харківського державного авіаційного виробничого підприємства
до Головного управління Держпраці у Харківській області Державної служби України з питань праці
проскасування постанови, -
встановив:
Позивач, Харківське державне авіаційне виробниче підприємство, у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про визнання протиправним та скасування постанови ГУ Держпраці у Харківській області від 22.12.2018р. №ХК3033/299/НД/АВ/П/ЗБ-ФС.
Підставами позову є доводи про те, що владний суб'єкт порушив процедуру проведення перевірки, а у несвоєчасній виплаті винагороди за виконану працівниками роботу відсутня вина підприємства.
Відповідач, Головне управління Держпраці у Харківській області, з поданим позовом не погодився у зв'язку з безпідставністю заявлених вимог.
Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що проведена перевірка показала на існування фактів несвоєчасної виплати заробітної плати.
Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши добуті по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів.
За матеріалами справи судом встановлено, що з 12.11.2018 р. по 05.12.2018 р. владним суб'єктом відносно позивача було проведено захід державного нагляду (контролю) у формі інспекційного відвідування.
Результати нагляду (контролю) оформлені актом №ХК3033/299/НД/АВ від 05.12.2018 р. (далі за текстом - Акт).
У тесті Акту викладені судження владного суб'єкта про вчинення особою порушень, зокрема, ч.ч. 1 і 2 ст. 115 КЗпП України і ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» шляхом нерегулярної та несвоєчасної виплати винагороди за виконану працівниками роботу; ч. 1 ст. 116 КЗпП України шляхом невиплати у день звільнення усіх належних працівникові сум; ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 97 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці» шляхом проведення виплат по заробітній платі не у першочерговому порядку та шляхом проведення інших платежів поперед виплати заробітної плати.
22.12.2018 р. з посиланням на Акт владним суб'єктом було видано постанову №ХК3033/299/НД/АВ/П/ЗБ-ФС про накладення 11.169,00 грн. штрафу.
Як з'ясовано судом, юридичною підставою для видання оскарженого рішення владним суб'єктом обрано приписи абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, а фактичною підставою послугувало судження владного суб'єкта про несвоєчасне та нерегулярне проведення роботодавцем виплати винагороди працівникам, непроведення повного розрахунку у день звільнення, недодержання правила першочерговості виплат по оплаті праці найманих робітників.
Перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб'єкта, суд зазначає, що правовідносини з приводу реалізації органами управління контролю за діяльністю суб'єктів господарювання у сфері охорони праці унормовані, насамперед, приписами ст. 259 Кодексу законів про працю України, Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», Порядку здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (затверджено постановою КМУ від 26.04.2017 р. №295; далі за текстом - Порядок контролю №295), Порядку здійснення державного нагляду за додержанням законодавства про працю (затверджено постановою КМУ від 26.04.2017 р. №295; далі за текстом - Порядок нагляду №295), Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (затверджений постановою КМУ від 17.07.2013 р. №509; далі за текстом - Порядок про штрафи №509).
Рішення владного суб'єкта з приводу призначення заходу державного нагляду (контролю) (рівно як і дії владного суб'єкта з приводу проведення заходу державного нагляду (контролю) не є предметом розгляду по даній справі, а тому доводи позивача з цього приводу на увагу суду не заслуговують.
Судом достеменно установлено, що викладені в Акті факти діяльності роботодавця визнаються позивачем.
Фізичне існування цих фактів у даному конкретному випадку нівелює усі наведені позивачем доводи.
Таким чином, факт скоєння позивачем протиправного діяння у вигляді незабезпечення виконання вимог ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 97, ч.ч. 1 і 2 ст. 115, ч. 1 ст. 116 КЗпП України, ч. 1 ст. 24 Закону України «Про оплату праці» суд визнає доведеним.
Згідно з абз. 3 ч. 2 ст. 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу за порушення встановлених строків виплати заробітної плати працівникам, інших виплат, передбачених законодавством про працю, більш як за один місяць, виплата їх не в повному обсязі - у трикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення.
Отже, міра юридичної відповідальності у даному конкретному випадку обрана владним суб'єктом вірно, цілком узгоджується з обставинами фактичної дійсності, процедура накладення штрафу не свідчить про недотримання прав та інтересів позивача.
Вирішуючи спір, суд також бере до уваги, що захід нагляду (контролю), за результатами якого було винесено оскаржувану по даній справі постанову було проведено на виконання наказу про стан виконання припису про усунення порушень, винесеного за результатами проведення попередньої перевірки. Судом встановлено, що ані припис про усунення порушень, ані наказ про стан виконання припису позивачем не оскапжувалися.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (рішення від 21.01.1999р. у справі “ОСОБА_3 проти Іспанії”, від 22.02.2007р. у справі “Красуля проти Росії”, від 05.05.2011р. у справі “Ільяді проти Росії”, від 28.10.2010р. у справі “Трофимчук проти України”, від 09.12.1994р. у справі “Хіро Балані проти Іспанії”, від 01.07.2003р. у справі “Суомінен проти Фінляндії”, від 07.06.2008р. у справі “Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та ОСОБА_4 (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії”), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
У ході розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах владний суб'єкт забезпечив реалізацію управлінської функції відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк обставини події з'ясував з достатньою повнотою, скоєне діяння кваліфікував правильно, норму закону визначив належну, зміст цієї норми права витлумачив вірно, унаслідок чого міра застосованої юридичної відповідальності узгоджується з характером, змістом та наслідками вчиненого особою протиправного діяння.
Факт порушення прав та інтересів позивача у спірних правовідносинах у галузі охорони праці не знайшов підтвердження проведеним судовим розглядом, що є визначеною процесуальним законом обставиною для відмови у позові.
Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст.139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».
Керуючись ст.ст.6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду у порядку п.15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Роз'яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.
Рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 28 березня 2019 року.
Суддя Сліденко А.В.