Справа № 500/150/19
27 березня 2019 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі:
головуючого судді Баранюка А.З.
за участю:
секретаря судового засідання Кухар О.Л.;
представника відповідача: ОСОБА_1;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_2 (надалі-позивач) із адміністративним позовом до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (надалі-відповідач) про:
- визнання протиправною бездіяльність Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України, яка полягає у невиплаті, починаючи з 01.04.2017 року, пенсії за віком ОСОБА_2;
- зобов'язання Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України поновити виплату пенсії з моменту припинення - з 01.04.2017 року ОСОБА_2, негайно після проголошення судового рішення;
- зобов'язання Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України негайно після проголошення судового рішення виплатити пенсію у межах суми нарахування за один місяць.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 2014 року перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України як одержувач пенсії за віком. До 2014 року позивач перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України м.Бахмута (Артемівська) Луганської області. 01.08.2014 року вона отримала статус тимчасово переміщеної особи - переселенця, оскільки проживала та зареєстрована у населеному пункті, який на даний час перебуває на тимчасово окупованій території. В подальшому виплату пенсії проводило Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області. Однак з квітня 2017 року відповідач припинив виплату пенсії. Позивач неодноразово зверталася про поновлення виплати пенсії, однак виплата пенсії до теперішнього часу не поновлена.
Позивач вважає, що такі дії відповідача є незаконними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення та суперечать Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому звернулася до суду.
Ухвалою судді від 15 січня 2019 року відрито провадження у справі.
08 лютого 2019 року від відповідача надійшов відзив у якому Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області заперечило проти задоволення позовних вимог. У відзиві, серед іншого, зазначено, що відповідач припинив виплату пенсії позивачці у зв'язку із тим, що рішенням комісії з вирішення призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 25 травня 2018 року № 16 позивачці відмовлено у відновлені виплати пенсії у зв'язку із відсутністю за фактичним місцем проживання/перебування зазначеним у заяві про призначення соціальних виплат.
Дослідивши подані суду письмові докази, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
01.08.2014 року позивача за його заявою взято на облік до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області як особу, яку переміщену з тимчасово окупованої території України та районів ведення антитерористичної операції, на підставі довідки від 05.12.2014 року 17000481 виданої Управлінням соціальної політики Тернопільської міської і.
Протоколом № 10-1 від 02.04.2017 року засідання комісії з вирішення призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Тернопільської міської ради прийнято рішення припинити соціальні виплати внутрішньо перемішеним особам, в тому числі ОСОБА_2, з 30.03.2017 року, відповідно до п.12 Поряду здійснення контролю за проведення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 у зв'язку із скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. З 01 квітня 2017 року позивачу припинено виплату пенсії.
17 жовтня 2017 року заявниця звернулася в об'єднане управління із заявою про поновлення виплати пенсії.
Згідно витягу з рішення №35 від 30 жовтня 2017 року засідання комісії з вирішення призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Тернопільської міської ради вирішено з 30.09.2017 відновити виплату пенсії ОСОБА_2 відповідно до п. 18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 р. № 365.
Таким чином, об'єднаним управлінням в листопаді 2017 року поновлено виплату пенсії ОСОБА_2 з 30 вересня 2017 року.
З пояснень представника відповідача слідує, що в грудні 2017 року позивачу нарахована та виплачена пенсія за грудень в розмірі 1592,66 грн. та доплату пенсії за період з 30.09.2017 по 30.11.2017 в сумі 3236,79 грн. Крім цього, в грудні 2017 року на підставі поданої ОСОБА_2 заяви про перерахунок пенсії у зв'язку із звільненням з 17 жовтня 2014 року виплату позивачу перераховано як непрацюючій пенсіонерці. З 01 січня 2018 року помилково заблоковано програмним забезпеченням виплату пенсії ОСОБА_2 14 травня 2018 року заявниця звернулася в об'єднане управління із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.01.2018.
Рішення комісії з вирішення призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 25 травня 2018 року №16 вирішено відмовити в відновленні виплати пенсії ОСОБА_2 у зв'язку із відсутністю за фактичним місцем проживання/перебування зазначеним у заяві про призначення соціальних виплат.
Листом відповідача від 30 травня 2018 року № 7622/05 заявниці повідомлено про відмову в поновленні виплати пенсії з 01.01.2018.
16 жовтня 2018 року ОСОБА_2 звернулася до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії з 01.01.2018.
Управління соціальної політики Тернопільської міської ради листом № 2884/13.7 від 29.10.2018 повідомило відповідача, що підстав для винесення питання поновлення виплати пенсії ОСОБА_2 на розгляд комісії з вирішення питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам немає. Крім цього, згідно листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 01.08.2018 ОСОБА_2 з 18.05.2018 по 30.07.2018 була відсутня за місцем проживання понад 60 діб. Рішенням Управління соціальної політики Тернопільської міської ради від 20.08.2018 № 10 ОСОБА_2 скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеним особам.
16 жовтня 2018 року Управління соціальної політики Тернопільської міської ради видало ОСОБА_2 нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1.
З поданого відзиву слідує, що за період з 01.01.2017 по 31.03.2017 ОСОБА_2 нараховано та виплачено щомісячно пенсію в розмірі 1544,05 грн.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд приходить до таких висновків.
Дана справа відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, а тому, суд враховує при ухваленні рішення у цій справі правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні від 03.05.2018.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У відзиві на позов відповідач обґрунтовує свою позицію з посиланням на Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VІІ (далі - Закон №1706-VII) та постанову Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 Про деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Постанова №365).
Зокрема, відповідно до статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
У пункті 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2017 № 637 Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам встановлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 №509.
Згідно з пунктом 6 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 №509 (далі - Порядок №509) у день подання заяви про взяття на облік, крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 4 цього Порядку, безоплатно видається довідка за формою згідно з додатком, яка роздруковується на аркуші формату А4, підписується посадовою особою уповноваженого органу та скріплюється печаткою такого органу. У випадках, передбачених абзацом другим пункту 4 цього Порядку, уповноважений орган зобов'язаний розглянути заяву протягом 15 робочих днів та прийняти рішення про видачу довідки або відмову в її видачі. Довідку отримує кожна дитина, в тому числі та, що прибула без супроводження батьків, законного представника, а також дитина, яка народилася у внутрішньо переміщеної особи. Довідка діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону та абзацом шостим цього пункту. Довідка, видана до 20 червня 2016 р., яка не скасована і строк дії якої не закінчився, є дійсною та діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону.
Відповідно до статті 12 Закону №1706-VII підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
Судом встановлено, що рішенням Управління соціальної політики Тернопільської міської ради від 20 серпня 2018 року № 10 ОСОБА_2 скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеним особам. 16 жовтня 2018 року Управління соціальної політики Тернопільської міської ради видало ОСОБА_2 нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_1.
Постановою Кабінету Міністрів України Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 08.06.2016 №365 (далі - постанова №365) затверджені Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок №1) та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування (далі - Порядок №2).
Відповідно до підпункту 2 пункту 12 Порядку №2 соціальні виплати припиняються у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї.
За приписами пунктів 6-7 Порядку №2 за відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення або робочої групи робить відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім'ї і залишає внутрішньо переміщеній особі повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації.
Представник робочої групи протягом одного робочого дня передає акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї відповідному структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.
У разі коли внутрішньо переміщена особа протягом трьох робочих днів не з'явилася до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, такий підрозділ надсилає їй рекомендованим листом повторне повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з'явитися для проходження фізичної ідентифікації.
За змістом відзиву відповідача саме відсутність позивача за місцем проживання стало підставою для прийняття рішення про призупинення виплати пенсії позивачу.
З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити, що право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-ІV).
Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-ІV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
За приписами частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. N25-рп/2009); 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.
Суд зауважує, що зазначений перелік підстав для припинення виплати пенсії розширеному тлумаченню не підлягає.
При цьому, з аналізу положень норм Закону №1058-ІV слідує, що виплата пенсії особі припиняється виключно на підставі рішення територіального органу Пенсійного фонду або за рішенням суду, з підстав, визначених частиною першою статті 49 цього Закону.
Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження наявності підстав, визначених у статті 49 Закону №1058-ІV, для припинення позивачеві виплати пенсії.
Додатково суд звертає увагу на те, що відповідачем з 20 серпня 2018 року (дати скасування позивачу дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеним особам) та до 16 жовтня 2018 року (дати отримання позивачем нової довідки) також не приймалося рішення про припинення виплати пенсії позивачу.
Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У цьому рішенні Конституційного Суду України застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини.
Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Слід також зазначити, що вимоги статті 49 Закону №1058-ІV є пріоритетними поряд з вимогами, встановленими постановами Кабінету Міністрів України, якими врегульовано окремі питання обліку та соціального забезпечення вимушених переселенців.
Вказані підзаконні нормативні акти не є законами, а тому не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» від 13.06.2007 №8 роз'яснено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод. Суди при визначенні юридичної сили законів та інших нормативно-правових актів щодо їх діяльності повинні керуватися Конституцією України як актом прямої дії.
Згідно зі статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07.02.2014, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (п. 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Таким чином, вирішуючи спір, судом враховуються правові висновки, викладені у рішенні Верховного Суду від 03.05.2018 року за результатами розгляду зразкової справи №805/402/18, стосовно того, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова КМУ № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
В силу приписів частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України зазначені висновки мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Враховуючи те, що відповідачем вже частково виплачувалася пенсія позивачу за період з 01 квітня 2017 року суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, рішення суду щодо зобов'язання відповідача поновити нарахування і виплату пенсії позивачу та виплатити заборгованість підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.
Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 46023, РНОКПП НОМЕР_2) до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (ОСОБА_3, 3, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 40377598) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області стосовно невиплати ОСОБА_2 пенсії за віком.
Зобов'язати Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2 з 01 квітня 2017 року з врахуванням вже виплаченої пенсії.
В задоволенні позову у іншій частині відмовити.
В частині присудження виплати пенсії в межах суми стягнення за один місяць рішення суду виконується негайно.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Тернопільський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 березня 2019 року.
Головуючий суддя Баранюк А.З.
копія вірна
Суддя Баранюк А.З.