28 березня 2019 року м. Кропивницький Справа № 340/573/19
Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного (письмового) провадження справу за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №111250000163 від 21.12.2018 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 через недостатність страхового стажу роботи;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області подати протягом десяти днів з дня набрання судовим рішенням законної сили звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що звернулась до Кіровоградського відділу ГУ ПФУ в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за віком, натомість, листом їй було відмовлено у призначенні такого пенсійного забезпечення, з посиланням на рішення органу пенсійного фонду від 21.12.2018 року №111250000163. Вважає таке рішення безпідставним, оскільки наголошує про наявний трудовий стаж, вік та відповідно нараховані на нього суми єдиного внеску отримані податковим органом, тому наполягає на задоволенні позовних вимог.
Ухвалою суду від 14.03.2019 року по справі відкрито спрощене провадження без виклику сторін (а.с.1).
Вказана ухвала направлена учасникам справи за правилами визначеними Кодексом адміністративного судочинства України, та учасниками справи отримана (а.с.26-28).
Представник ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, своїм правом на подання відзиву на адміністративний позов скористався подавши його до суду, за змістом якого позивач не погоджується із поданим адміністративним позовом, наполягає на правомірності дій посадових осіб ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області при відмові позивачці у призначенні пенсії за віком(а.с.29-30).
Згідно до ст. ст. 262, 263 КАС України, дану справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, національний паспорт серії ЕВ 207820, виданий Кіровським ВМ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області 02.08.2008 року, ідентифікаційний код НОМЕР_1 (а.с.8).
Позивач 14.12.2018 року звернулась до Кіровоградського відділу обслуговування громадян ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду у Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за віком.
В свою чергу, відповідач на таку заяву, листом від 14.01.2019 року №145/02-11 повідомив ОСОБА_1, що рішенням від 21.12.2018 року №111250000163 їй було відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Так, у вказаному листі наголошено, що страховий стаж позивача становить 23 роки 22 дні, є недостатнім для призначення пенсії. Право на набуття та призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ОСОБА_1 набуде після досягнення 63 років, тобто після 18.02.2023 року (а.с.10).
Вважаючи таке рішення неправомірним та безпідставним, позивач звернулась до суду із даним позовом за захистом свого порушеного, на її думку, права.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначено Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Абзацом 22 статті 1 Закону №1058-IV визначено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону №1058-IV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Згідно з частиною 5 статті 44 Закону №1058-IV, документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Відповідно до статті 41 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, до виплат (доходів), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, належать, зокрема: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим самим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року №108/95-ВР встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Статтею 2 цього Закону визначено структуру заробітної плати, до якої входить: основна та додаткова заробітна плата, а також заохочувальні та компенсаційні виплати.
Отже, виплата грошової винагороди здійснюється, зокрема, за умови, що особа працювала на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, за наявності відповідного страхового стажу на таких посадах.
Крім того, статтею 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» 05.11.1991 року №1788-XII, врегульовано види оплати праці, що враховуються при обчисленні пенсій.
Відповідно до частини першої статті 66 цього Закону до заробітку для обчислення пенсії включаються всі види оплати праці (виплат, доходу), на які відповідно до Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування» нараховується збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, в межах максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, оподатковуваного доходу (прибутку), сукупного оподатковуваного доходу (граничної суми заробітної плати (доходу), з яких справляються страхові внески (збори) до соціальних фондів, що діяли на день одержання зазначеного заробітку (виплат, доходу).
Стаття 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 року № 1058-IV визначає виплати (доходи), що враховуються в заробітну плату (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії.
Так, зокрема до такого доходу (заробітної плати) враховуються: суми виплат, отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески; суми виплат, отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Зі змісту наведених норм вбачається, що отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких були фактично нараховані та сплачені страхові внески або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати.
Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
На виконання зазначених конституційних приписів Законом України „Про звернення громадян“ від 02 жовтня 1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393) унормовано, зокрема, порядок звернення громадян до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, заявами або клопотанням та скаргами про їх порушення та встановлено порядок і строки надання відповідей на такі звернення відповідними суб'єктами.
Так, згідно зі статтею 1 Закону №393 громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтею 3 Закону №393 визначено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Зокрема, скаргою є звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно з частиною першою статті 5 Закону №393 звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Частиною першою статті 18 Закону передбачено, що громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право, зокрема, одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги.
У свою чергу, відповідно до статті 15 Закону №393 органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови.
При цьому, стаття 20 Закону №393 зобов'язує вищезазначених суб'єктів розглядати і вирішувати звернення у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому, загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
З метою надання правової оцінки діям відповідача, суд проаналізував зміст заяви (звернення) ОСОБА_1 та дійшов висновку про те, що заявник не вимагав від відповідача безпосередньої оцінки фактів та обставин, викладених у заяві, а наводив такі доводи для аргументації прохання сприяння у вирішенні його питання щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
За таких умов відповідь відповідача, викладену у листі 14.01.2019 року №145/02-11 (а.с.9), суд вважає належним виконанням вимог Закону України „Про звернення громадян“.
Судом встановлено, що протокольним рішенням ОСОБА_2 управління пенсійного фонду у Кіровоградській області №111250000163 від 21.12.2018 року ОСОБА_1 було відмолено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку із відсутністю трудового стажу (а.с.10).
Позивач не погоджується з таким твердженням та вважає, що нею було надано всі необхідні документи, що підтверджують наявний у неї відповідний трудовий стаж.
Відповідач наголошує, що позивачем надана була довідка, видана професійно-технічним училищем №5 м. Світловодська, Кіровоградської області про підтвердження факту навчання за 1977-1978 роки, в якій повідомлено, адміністрація професійно-технічного училища не може підтвердити факт навчання в училищі в зв'язку із відсутністю архівів за 1977-1978 роки.
Так само позивач вказує, що період з 01.01.2018 року по 30.11.2018 року не зараховується до стажу так як, відсутня сплата страхових внесків за цей період.
В матеріалах справи наявна копія трудової книжки позивача, з якої вбачається, що у період з 01.09.1977 року по 20.07.1978 рік позивач проходила навчання в Світловодському технічному училищі №5 (а.с.14).
При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, перебувала на спрощеній системі оподаткування та нею був сплачений єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у період з січня по вересень 2018 року, що посвідчується відповідним звітом про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску із відповідною відміткою податкового органу (а.с.15).
Зі спірного рішення, наявного в матеріалах справи вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до територіальних органів пенсійного фонду для призначення їй пенсії за віком.
Наявний страховий стаж позивачки складає 23 роки 22 дні (19 років 6 місяців 22 дні набутий до 01.01.2004 року; 3 роки 6 місяців набутий після 01.01.2004 року).
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 5 цього Закону виключно ним визначаються: принципи та структура системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особа, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один з цих видів пенсії за її вибором.
Тобто, Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено такі пенсійні виплати, як пенсію за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та врегулювано переведення між цими видами пенсії.
Таким чином, законодавцем визначено чіткий перелік видів пенсії, що призначаються за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», для окремих категорій громадян законами України можуть встановлюватися умови, норми і порядок їх пенсійного забезпечення, відмінні від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і недержавного пенсійного забезпечення.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.
Встановлені фактичні обставини справи свідчать, про те, що 60-річного віку позивач досягла 17.02.2019 року та на момент досягнення вказаного віку у неї був наявний страховий стаж понад 15 років.
Отже, позивач набула права на призначення пенсії за віком на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відтак, суд вважає, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень не в повній мірі досліджено всіх фактичних обставин, для об'єктивного прийняття рішення з дотриманням необхідного балансу між настанням будь-яких наслідків для позивача, тому суд вважає, протокольне рішення відповідача 111250000163 від 21.12.2018 року таким, що прийнято з порушенням вимог чинного законодавства.
Так, само твердження відповідача, про те, що територіальним управлінням пенсійного фонду України не можуть бути взяті до уваги та зараховані до страхового стажу, такі періоди роботи позивача, а саме: з 01.09.1977 року по 20.07.1978 рік - період навчання в професійно-технічному училищі №5, м. Світловодська та період з 01.01.2018 року по 30.11.2018 роки по причині відсутності даних в індивідуальних відомостях про застраховану особу Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, судом не беруться до уваги та оцінюються критично, з огляду на наявні в матеріалах справи відповідні підтверджуючі докази протилежного (а.с.13-15).
Судом встановлено, що призначення пенсії позивача не здійснені з вини відповідача, тому належним способом захисту порушеного права позивача та його відновлення є зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
При цьому, суд зазначає, що згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини як джерело права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("Stretch - United Kingdom" № 44277/98).
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("Von Maltzan and Others v. Germany" № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).
У пункті 52 рішення у справі «Щокін проти України» (№23759/03 та №37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Скордіно проти Італії» («Scordino v. Italy» № 36813/97).
Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянина тлумаченню національного законодавства.
Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" № 28342/95). Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ("Judgment in the Case of Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova" № 45701/99).
Відтак, суд приходить до висновку, про часткове задоволення адміністративного позову.
Також, з матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду із цим позовом позивачем сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн. (а.с.2).
З огляду на задоволення позову та враховуючи приписи частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Однією із позовних вимог позивача було встановлення судового контролю за виконанням даного рішення суду.
За змістом частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Водночас, суд зауважує, що встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, є правом суду, а не обов'язком, тому в даному випадку, суд не вбачає, підстав для застосування судового контролю за виконанням даного рішення суду.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 260-263, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, національний паспорт серії ЕВ 207820, виданий Кіровським ВМ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області 02.08.2008 року, ідентифікаційний код НОМЕР_1, адреса: вул.1-го Травня, 78А, с. Аджамка, Кропивницький район, Кіровоградська область, 27620) до ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код ЄДРПОУ - 20632802; адреса: вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, 25009) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області №111250000163 від 21.12.2018 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 через недостатність страхового стажу роботи.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, національний паспорт серії ЕВ 207820, виданий Кіровським ВМ Кіровоградського МВ УМВС України в Кіровоградській області 02.08.2008 року, ідентифікаційний код НОМЕР_1) судові витрати з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань ОСОБА_2 управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (код за ЄДРПОУ - 20632802) у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім гривень) грн. 40 коп.
Копію рішення надіслати учасникам справи.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255, 295 КАС України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії. Згідно до пп.15.5 п.1 Розділу VII “Перехідні положення” КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду ОСОБА_3