28 лютого 2019 року Справа № 160/772/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, відповідач), в якій просить:
- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 63/2 від 15.06.2018 про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області витребувати пенсійну справу або відновити її, перерахувати розмір та поновити виплату пенсії за віком ОСОБА_2, починаючи з 07.10.2009, як не працюючому пенсіонеру, дитині війни, з врахуванням всього стажу зазначеного у трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, з підвищенням та індексацією пенсії відповідно до ст. ст. 27, 42 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", доплатою до пенсії за понаднормативний стаж відповідно до ч.1 ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове пенсійне страхування", здійснити осучаснення пенсії відповідно до пенсійної реформи України, починаючи з 01.10.2017.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що ОСОБА_2 через представника за нотаріально посвідченою довіреністю ОСОБА_3 звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком, однак рішенням №63/2 від 15.06.2018 відповідачем відмовлено у призначені пенсії позивачу, у зв'язку з тим, що позивачем до заяви про призначення пенсії не надав документів, які б підтверджували постійне її місце проживання (реєстрації) в Україні. З такою відмовою позивач не погоджується, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою суду від 28.01.2019 відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
20.02.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на те, що відповідно до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" заява про поновлення виплати пенсії подається пенсіонером особисто до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії, а не за місцем реєстрації довіреної особи. Представником позивача при зверненні із заявою про призначення/перерахунок пенсії позивача не було надано документів, які підтверджують факт його проживання (реєстрації) в м. Кам'янському. Також, вказує, що останнім місцем реєстрації позивача було м. Бровари.
Дослідивши всі документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.
Судом встановлено, що до 2000 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживала у ІНФОРМАЦІЯ_2 (знята з реєстрації у 2000 році), надалі виїхала на постійне місце проживання до Ізраїлю.
05.06.2018 позивач через представника за довіреністю ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення/перерахунок пенсії.
Рішенням №63/2 від 15.06.2018 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком.
Рішення вмотивовано тим, що згідно Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2005 № 22-1 (зі змінами), заява про призначення пенсії, поновлення виплати пенсії подається заявником особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії.
Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач в особі представника звернулась до суду з даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Статтею 44 Закону №1058-IV встановлено порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, відповідно до якого заяву про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Частиною п'ятою статті 45 цього Закону визначено, що документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган ПФУ та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі - Порядок № 22-1).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії непрацюючим громадянам і членам їх сімей подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації), або законним представником відповідно до законодавства за місцем проживання (реєстрації) заявника.
Разом з тим, відповідно до пункту 1 Постанови правління Пенсійного фонду України від 14.12.2015 №25-1 «Про деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій», Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), застосовується з урахуванням того, що із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій, Донецькій, Київській та Херсонській областях, починаючи з 01 січня 2016 року; в Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Черкаській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та у м. Києві - з 01 червня 2016 року; у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Полтавській, Тернопільській та Харківській областях - з 01 липня 2016 року; у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях - з 01 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів.
Згідно з пунктом 2.23 Порядку № 22-1 документи, необхідні для призначення пенсії, можуть бути подані як в оригіналах, так і копіях, засвідчених у нотаріальному порядку або адміністрацією підприємства, установи, організації, що подає документи заявника для призначення пенсії, чи органом, що призначає пенсію.
Пунктом 4.7 Порядку № 22-1 передбачено, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Згідно з п. 2.9. Порядку № 22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення пенсії за віком, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку.
Відповідно до п. 2.22 Порядку № 22-1 за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Відповідно частини 2 статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Статтею 2 Закону України "Про громадянство України" визначено, що якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України.
Таким чином, суд робить висновок, що, в даному випадку, саме паспорт є документом який посвідчує місце проживання (реєстрації) позивача. В матеріалах справи міститься копія закордонного паспорту, з якого видно в розділі "особливі відмітки", що ОСОБА_2 прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль, є громадянкою України та постійно проживає в Країні Ізраїль, який, в свою чергу, був наданий представником позивача разом із заявою про призначення пенсії за віком.
Отже, посилання відповідача щодо ненадання паспорту громадянина України для підтвердження постійного місця проживання (реєстрації) в Україні не є підставою для відмови у призначені пенсії, оскільки позивачем на підтвердження постійного місця проживання наданий закордонний паспорт, надання якого, в даному випадку, законодавством не виключається.
Стаття 25 Конституції України гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (стаття 33 Конституції України).
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Право на пенсію в Україні є конституційним правом громадянина України.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
Отже, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Таким чином, позивач як громадянин України незалежно від проживання в Державі Ізраїль, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, в тому числі і на пенсійне забезпечення.
Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим законом та досягли встановленого цим законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_1 України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону № 1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Отже, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами, що також передбачено в ст.46 Конституції України.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
За таких обставин, відсутність у позивача постійного місця проживання на території України не може бути підставою для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком, а тому рішення відповідача №63/2 від 15.06.2018 щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком є протиправним.
Щодо заявлених позивачем вимог про зобов'язання відповідача призначити пенсію, суд зазначає, зокрема про таке.
Статтею 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, та на свій розсуд розраховувати страховий стаж позивача.
З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії (переведення з одного виду пенсії на інший) та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд робить висновок про зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 05.06.2018 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України робить висновок, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.
Також, суд відповідно до вимог статті 139 КАС України, стягує з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40 грн. відповідно до квитанції від 20.01.2019 №0.0.1244997443.1.
Керуючись ст.ст. 242-243, 245-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_2 (Ізраїль, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, 26, м. Дніпро, 49094; код ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 63/2 від 15.06.2018 про відмову в поновленні виплати пенсії за віком ОСОБА_2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву представника ОСОБА_2 від 05.06.2018 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 768,40 грн. відповідно до квитанції від 20.01.2019 №0.0.1244997443.1.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Р.З. Голобутовський