28 березня 2019 року ЛуцькСправа № 140/429/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Ковальчука В.Д.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання неправомірним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - третя особа, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання неправомірним та скасування пункту 20 рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14 грудня 2018 року, оформленого протоколом №125, про відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, зобов'язання призначити та виплатити одноразову грошову допомогу як інваліду першої групи.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником бойових дій в Республіці Афганістан, особою з інвалідністю 1-ї груп, та має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю відповідно до статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Вказує на те, що в кінці серпня 2018 року через ІНФОРМАЦІЯ_2 до відповідача були подані документи для призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, однак 14 грудня 2018 року комісія відповідача прийняла рішення, оформлене протоколом №125, про відмову у призначенні та виплати такої допомоги з тих підстав, що позивач не подав документи, що свідчать про обставини та причини контузії.
Позивач вважає таке рішення незаконним, оскільки в оскаржуваному рішенні відсутня жодна із підстав для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, що передбачено пунктом 19 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 (далі - Порядок №975).
У зв'язку з вищенаведеним просить визнати неправомірним та скасувати оскаржуване рішення, а також зобов'язати відповідача призначити та виплатити йому одноразову грошову допомогу як інваліду першої групи.
Ухвалою суду від 22.02.2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику сторін; надано відповідачу строк для подання відзиву на позов, а третій особі - строк для подання пояснень (а.с.1).
У відзиві на позов від 11.03.2019 року № 182 (а.с.26-29, 33-34) представник відповідача позов не визнає з тих підстав, що позивачем не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження, який визначений п.11 Порядку №975. На думку представника відповідача таким документом є довідка, видана командиром військової частини, де позивач проходив військову службу.
Також зазначає, що постанова Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 року №975 набула чинності з 01 січня 2014 року, а група інвалідності позивачу встановлена 14.10.2013 року, тому пункт 4 частини 2 статті 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, на який посилається позивач, не поширюється на право, яке виникло у позивача до набуття чинності Порядок №975 та внесених змін до цього Закону. А тому вважає, що у спірних правовідносинах слід застосовувати підпункт 2 пункту 2 Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціалізовані збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499.
Крім того, представник відповідача вважає, що позовна вимога про зобов'язання Міністерства оборони України прийняти рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги позивачу є втручанням у дискреційні повноваження даного суб'єкта владних повноважень. А тому при розгляді даної справи суд не вправі приймати рішення про зобов'язання Міністерства оборони України вчинити дії щодо призначення такої одноразової грошової допомоги.
На підставі вищенаведеного просить в задоволенні позову відмовити повністю.
06 березня 2019 року за вх. № 3357/19 на адресу суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Волинського ОВК надійшло письмове пояснення щодо позовної заяви (а.с.21-22), в якому представник третьої особи даний позов не визнає та просить відмовити у його задоволенні. Вказує на те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 та підпорядкованим йому Луцьким об'єднаним міським військовим комісаріатом у відповідності до Порядок №975 заява гр. ОСОБА_1 про призначення і виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням I групи інвалідності разом із підтверджуючими документами була спрямована на розгляд до компетентної комісії Департаменту фінансів Міністерства оборони України для прийняття рішення. Однак комісією було прийняте протокольне рішення №125 від 14 грудня 2018 року (п. 20) про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини контузії. Про прийняте рішення заявник письмово був повідомлений засобами поштового зв'язку за вих. №ВСЗ/12/2 від 03.01.2019 року. А тому жодних протиправних дій чи бездіяльності за результатами розгляду вищезгаданої заяви гр. ОСОБА_1 . Волинським ОВК та підпорядкованим Луцьким об'єднаним міським військовим комісаріатом не вчинялось. Відтак, правових підстав для задоволення позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_3 немає.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити повністю з огляду на наступне.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_2 є учасником бойових дій в Демократичній Республіці Афганістан, що підтверджується копіює військового квитка серії НОМЕР_1 (а.с.6). В березні 1984 року під час виконання Інтернаціональних обов'язків на території Афганістану позивач отримав осколкове поранення м'яких тканин лівої половини грудної клітки і потиличної ділянки голови, про що свідчить свідоцтво про хворобу №1 від 26 січня 1998 року (а.с.7). Відповідно до копії виписки з акта огляду МСЕК серії АВ № 0051917 від 15.10.2013 року позивачу встановлена група інвалідності І-Б (причина інвалідності “контузія, одержана при виконанні обов'язків військової служби / інтернаціонального обов'язку”) (а.с.9).
З постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2018 року у справі №876/4680/18 (а.с.38-41) встановлено, що позивач звертався до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 із заявою та пакетом документів щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що сталася внаслідок виконання обов'язків військової служби. 01.10.2015 за вих. № 5424 Луцький об'єднаний міський військовий комісаріат документи на прапорщика запасу ОСОБА_1 для призначення одноразової грошової допомоги направив до військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 . 08.10.2015 за вих. № ВСЗ/1507 заява ОСОБА_1 разом із підтверджуючими документами була спрямована Волинським ОВК на розгляд комісії Департаменту фінансів МО України для прийняття рішення щодо можливості виплати заявнику одноразової грошової допомоги, як інваліду І-ої групи. Листом від 22.10.2015 за вих. № 248/3/6/2902 Департамент фінансів МО України повідомив Волинський ОВК, що після розгляду документів ОСОБА_1 встановлено відсутність підстав для подання пропозиції Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги. Відмова мотивована тим, що відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, тобто постанова КМУ від 25.12.2013 № 975, яка набрала чинності 01.01.2014, поширюється тільки на військовослужбовців та звільнених осіб, що отримали первинно інвалідність після 01.01.2014. Враховуючи те, що інвалідність ОСОБА_1 встановлена до 01.01.2014, права на виплату одноразової грошової допомоги він немає. Волинський ОВК листом від 18.11.2015 за вих. № 1730 повідомив ОСОБА_1 про те, що Департаментом фінансів МО України розглянуто його документи щодо виплати одноразової грошової допомоги та встановлено, що підстав для подання пропозиції Міністру оборони України для прийняття рішення про призначення йому одноразової грошової допомоги немає, з тих підстав, що інвалідність первинно йому встановлена до 01.01.2014, тобто до набуття чинності постановою КМУ № 975 від 25.12.2013. Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії МО України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум № 8 від 27.01.2017, ОСОБА_1 відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки інвалідність йому встановлена до набуття чинності Законом України від 04.04.2006 № 3597-IV “Про внесення змін до Закону України “Про загальний військовий обов'язок і військову службу”, яким запроваджено виплату одноразової грошової допомоги.
Не погоджуючись із такими діями Міністерства оборони України, позивач оскаржив їх до суду. Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року у справі №803/339/19 у задоволенні позову відмовлено, на яке позивач подав апеляційну скаргу. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2018 року у справі №876/4680/18 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково; рішення Волинського окружного адміністративного суду від 03 травня 2018 року в адміністративній справі № 803/339/18 скасовано; адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково; зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення та виплати йому одноразової грошової допомоги, як інваліду І групи, з 15 жовтня 2013 року, відповідно до ст. 16 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” і Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори та інвалідності звільнених з військової служби осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання зазначеної постанови Львівського апеляційного адміністративного суду відповідно до пункту 20 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14 грудня 2018 року №125 у зв'язку з набранням законної сили рішень судів, комісія дійшла висновку про відмову прапорщику в запасі ОСОБА_1 , якого 01.04.1993 року звільнено з військової служби, у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням І групи інвалідності внаслідок контузії, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку (довідка МСЕК серії АВ №0051917 від 15.10.2013 року), оскільки заявником не подано документ, що свідчить про причини та обставини контузії, який передбачено пунктом 3 Порядку та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги…., затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499. Крім того, в оскаржуваному рішення відповідач зазначив, що висновок Центральної військово-лікарської комісії від 26.04.2000 року №526, який подано разом з іншими документами, не є документом, що свідчить про обставини отримання контузії (а.с.10).
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (в редакції, що була чинною на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2011- XII), який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Приписами статті 1 Закону України № 2011-XII встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно статей 1-2 Закону України № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 41 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Відповідно до пункту другого постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 “Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві” установлено, що особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги:
- допомога, що була призначена, виплачується, зокрема, відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499
- допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Відповідно до постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2018 року у справі №876/4680/18 (а.с.38-41) судом встановлено, що під час проходження військової служби, перебуваючи у республіці Афганістан, позивач приймав особисту участь у бойових діях та отримав множинні вогнепальні осколкові поранення м'яких тканин лівої половини грудної клітки і потиличної ділянки голови. Відповідно до витягу з протоколу № 526 від 26 квітня 2000 року Центральної військово-лікарської комісії Міністерства оборони України по встановленню причинного зв'язку поранення ОСОБА_1 слідує наступне: “Поранення (контузія), так, пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку” (а.с.8). Згідно з випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0051917 від 15 жовтня 2013 року позивачу встановлена: “I-Б група інвалідності. Причина інвалідності: поранення (контузія) одержане при виконанні обов'язків військової служби / інтернаціонального обов'язку” (а.с.9). Зазначене також підтверджується свідоцтвом про хворобу №1 від 26 січня 1998 року (а.с.7).
Отже, Львівським апеляційним адміністративним судом встановлено, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка передбачена ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, та у розмірах відповідно до встановленої позивачу групи інвалідності, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок поранення отриманого під час виконання обов'язків військової служби, починається, саме, з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, в даному випадку, з моменту настання інвалідності.
Зазначені обставини не потребують доказування в даній справі, оскільки відповідно до частини 4 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності, яка передбачена ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, тобто на час встановлення позивачу інвалідності).
Відповідно до ч.2 ст.16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Враховуючи те, що інвалідність позивачу встановлена 15.10.2013 року, тобто до набрання чинності Порядком №975, тому у спірних правовідносинах слід застосовувати Порядок та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори та інвалідності звільнених з військової служби осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 (далі - Порядок №499).
Відповідно до підпункту 2 пункту 2 цього Порядку одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі: 27-місячного грошового забезпечення - інвалідам I групи.
Пунктом 3 Порядку №499 передбачено, що особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, подають за місцем проходження служби (зборів) або до військомату (далі - уповноважений орган) такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом) чи настанням інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення відсотка втрати працездатності та рішення відповідної військово-медичної установи щодо визнання поранення (контузії, травми або каліцтва); копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності; копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.
Відповідач вважає, що позивачем не подано копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження. Натомість у відзиві на позов посилається на наказ Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 “Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України”. Відповідно до додатку №5 до цього наказу вважає таким документом довідку про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), яка видана командиром військової частини, де позивач проходив військову службу.
З цього приводу суд зазначає, що позивач отримав травму у 1984 році, при цьому звільнений з військової служби 01.04.1993 року. Суд звертає увагу на те, що форма довідки про обставини травми, на яку посилається відповідач затверджена значно пізніше, ніж позивач отримав травму, а тому надання позивачем такої довідки відповідно до вимог додатку №5 до наказу Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 не є можливим. Разом з тим, з копії військового квитка позивача серії НОМЕР_1 (а.с.6, зворот) слідує, що про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) позивача свідчить довідка в/ч №94777 №36 від 04.04.1984 року. Однак відсутність такої довідки в позивача за наявності інших підтверджуючих документів не є безумовною підставою для позбавлення останнього права на отримання виплатити одноразової грошової допомоги як інваліду першої групи. При цьому, суд вказує на те, що відповідно до п. 21.22 наказу Міністра оборони України від 14.08.2008 №402 “Про затвердження Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України”, розшук архівних документів, необхідних для вирішення питання про причинний зв'язок захворювань (поранень) колишніх військовослужбовців, проводять військові комісаріати.
Суд також зазначає, що існує сформована Верховним Судом єдина правозастосовна практика у постановах по справах № 806/694/16 від 28.02.2018 року, № 278/3011/16-а від 22.03.2018 року, 750/7847/17 від 24.04.2018 року, 296/3517/17 від 17.04.2018 року, 729/426/17 від 25.05.2018 року, щодо документів, які свідчать про причини та обставини поранення, яка вказує, що документами які свідчать про причини та обставини отримання поранення є Довідки до акту МСЕК , Витяг з протоколу Центральної військово-лікарської комісії, які і було надано позивачем відповідачу.
При цьому, пункт 3 Порядку №499 не визначає який саме документ (медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, висновок експерта, протокол військово-лікарської комісії, довідка МСЕК, тощо) повинна подати особа, яка звертається за отриманням одноразової грошової допомоги.
Відтак, суд враховує подані позивачем докази (чинні медичні документи) щодо отримання в 1984 році під час бойових дій в Афганістані множинних вогнепальних осколкових поранень м'яких тканин лівої половини грудної клітки і потиличної ділянки голови та встановлення І-Б інвалідності (причина інвалідності “Поранення (контузія), так, пов'язано з виконанням обов'язків військової служби при виконанні інтернаціонального обов'язку”, а саме: виписку з акта огляду МСЕК серії АВ №0051917 від 15.10.2013 року (а.с.9), витяг з протоколу №526 від 26 квітня 2000 року засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку поранення (а.с.8), свідоцтво про хворобу №1 від 26 січня 1998 року (а.с.7).
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, рішення Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку поранення, викладене у формі протоколу № 526 від 26 квітня 2000 року в обставинах цієї справи засвідчує відсутність в діях позивача протиправного діяння на момент отримання поранення (контузії) і є належним документом, що вказує на причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання.
Позивач, як військовослужбовець, якому встановлена інвалідність I-ї групи внаслідок поранення, отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби, має право на призначення з 15 жовтня 2013 року одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, Порядку та умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори та інвалідності звільнених з військової служби осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, та подав відповідачу достатню кількість документів для отримання такої грошової допомоги.
Таким чином, позивачем було подано усі необхідні документи, передбачені пунктом 3 Порядку №499, а відповідачем було протиправно прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу одноразової грошової допомоги з підстав неподання документа, що свідчить про причини та обставини контузії. У зв'язку з цим суд визнає протиправним та скасовує рішення Міністерства оборони України, викладене у пункті 20 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14 грудня 2018 року №125 в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Міністерства оборони України призначити та виплатити позивачу таку одноразову грошову допомогу як інваліду першої групи суд зазначає наступне.
На думку суду такий спосіб захисту порушеного права позивача є ефективним та не є втручанням в дискреційні повноваження Міністерства оборони України, оскільки позивачем подано відповідачу усі необхідні документи для призначення та виплати одноразової грошової допомоги.
Відповідно до статті 3 Конституції України, "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави", а статтею 8 Конституції України закріплено що "в Україні визнається і діє принцип верховенство права".
Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.
Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.
Логічним і цілком правильним є питання обмеження дискреційних повноважень правом. Саме тому проблема правових меж для дискреційних повноважень є чи не найважливішим елементом принципу верховенства права. Адже питання обмеження свавілля держави щодо реалізації та гарантування прав людини є ключовим елементом цього принципу.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Саме по собі судове рішення про визнання рішення відповідача протиправним та його скасування не відновлює порушеного права позивача на отримання такої допомоги.
Суд враховує, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, за результатами розгляду заяви позивача вже прийняв своє рішення, проте судом за результатами розгляду даної справи зроблено висновок про протиправність такого рішення.
Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням І-ї групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення (контузії), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем в порушення ч.2 ст. 77 КАС України не доведено правомірності свого рішення.
За таких обставин позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Враховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Міністерства оборони України, викладене у пункті 20 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 14 грудня 2018 року №125 в частині відмови у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.
Зобов'язати Міністерство оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, код ЄДРПОУ 00034022) призначити і виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням І групи інвалідності, яка настала внаслідок поранення (контузії), пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Позивач ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
Відповідач Міністерство оборони України (03168, місто Київ, проспект Повітрофлотський, будинок 6, код ЄДРПОУ 00034022).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя В.Д. Ковальчук