27 березня 2019 року Справа № 160/7927/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Відповідача-1: ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Лівобережного відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
19.10.2018р. (згідно штемпеля поштового зв'язку) ОСОБА_2 звернулася з адміністративним позовом до Відповідача-1: ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Лівобережного відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:
- визнати незаконним та неправомірним утримання відповідачами за період з червня 2016 року по лютий 2018 року з пенсії позивача ПДФО у розмірі 18015,56 грн., а також військового збору у розмірі 1590,73 грн.;
- зобов'язати відповідачів здійснити перерахування та повернення стягнутих сум податку з пенсії починаючи з червня 2016 року по лютий 2018 року, та продовжувати здійснювати пенсійні виплати без обкладення податком ПДФО та ВЗ на користь позивача.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 24.12.2001р. вона отримує пенсію за вислугу років відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру». З 01.01.2015р. набули чинності зміни до Податкового кодексу України, а саме: п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України доповнено п.п.164.2.19, згідно з яким до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону), до якого в подальшому вносилися зміни. Рішенням Конституційного Суду України від 27.02.2018р. положення абз.1 п.п.164.2.19 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними). Позивач звернулася до пенсійного органу із заявою від 19.09.2018р. щодо, зокрема, перерахунку та виплати різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії за період з 01.06.2016р. по 01.02.2018р. з урахування рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018р. Листом №2996/02-06/21 від 01.10.2018р. пенсійний орган повідомив позивача про відсутність законних підстав для перерахунку її пенсії з 01.06.2016р., оскільки у разі якщо підзаконні акти або окремі їх положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, а утримання з її пенсії ПДФО та ВЗ неправомірним та таким, що порушує її конституційні права, які закріплені ст.ст. 22, 41, 58, 64 Конституції України. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Конституційного Суду України №8-рп/99 від 06.07.1999р., №5-рп/2002 від 20.03.2002р. та №1-9/2015 від 13.05.2015р. та постанови Верховного Суду України від 10.12.2013р. у справі №21-348а13 та від 17.12.2013р. у справі №21-445а13.
Ухвалою судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду Барановського Р.А. від 10.12.2018р. було відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні відповідно до ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.
18.02.2019р. згідно розпорядження Дніпропетровського окружного адміністративного суду за № 217д, у зв'язку із перебуванням судді Барановського Р.А. у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років та на виконання розпорядження в.о. керівника апарату суду від 15.02.2019р. №40, на підставі повторного автоматизованого розподілу справ, вказану справу було передано для розгляду судді Конєвій С.О.
Ухвалою суду від 25.02.2019р. вказану справу було прийнято до свого провадження суддею Конєвою С.О. та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.84).
26.12.2018р. Відповідачем-1 (ОСОБА_3 управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) 30.01.2019р. було надано відзив на позов, у якому Відповідач-1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі посилаючись на відсутність законних підстав для розгляду питання щодо перерахунку пенсії позивача з 01.06.2016р., оскільки у разі якщо підзаконні акти або окремі їх положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (а.с.47-48).
Згідно з п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до ч.2 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 24.01.2019р. у межах строку, встановленого ч.2 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у справі.
З 24.12.2001р. ОСОБА_2 отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до вимог ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру», що підтверджується копією пенсійного посвідчення, наявною в матеріалах справи (а.с.14-зворот, 46-зворот).
В період з 01.06.2016р. по 28.02.2018р. з пенсійних виплат ОСОБА_2 пенсійним органом було утримано ПДФО у сумі 18051,56 грн. та військовий збір у сумі 1590,73 грн., що підтверджується довідкою ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії та її копією (а.с.30,61).
Позивач звернулася до пенсійного органу із заявою від 19.09.2018р. щодо, зокрема, перерахунку та виплати різниці між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії за період з 01.06.2016р. по 01.02.2018р. з урахування рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018р. (а.с.28,59).
Листом №2996/02-06/21 від 01.10.2018р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про відсутність законних підстав для розгляду питання щодо перерахунку її пенсії з 01.06.2016р., оскільки у разі якщо підзаконні акти або окремі їх положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними) вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність (а.с.29,60).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями пенсійного органу щодо утримання з її пенсії ПДФО та ВЗ за період з червня 2016 року по лютий 2018 року та просить зобов'язати відповідачів-1,2 здійснити перерахунок та повернути вже стягнуті суми за вказаний період.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27 березня 2014 року № 1166-VII пункт 164.2 статті 164 Кодексу доповнено новим підпунктом 164.2.19, яким передбачено включення до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять тисяч гривень на місяць, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» №71 від 28.12.2014р., який набрав чинності з 1 січня 2015 року, підпункт 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу викладено у новій редакції, за якою до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються "суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує три розміри мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати".
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо звільнення від оподаткування пенсій» №1411 від 02.06.2016р., який набрав чинності з 01.07.2016р., встановлено, що пенсії або щомісячне довічне грошове утримання оподатковуються, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року. Цим же законом також передбачено, що положення підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Кодексу не застосовується до пенсій, призначених учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність статті 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018р. визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, яким передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються суми пенсій (включаючи суму їх індексації, нараховану відповідно до закону) або щомісячного довічного грошового утримання, отримуваних платником податку з Пенсійного фонду України чи бюджету згідно із законом, якщо їх розмір перевищує десять розмірів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (у розрахунку на місяць), встановленого на 1 січня звітного податкового року, - у частині такого перевищення, а також пенсій з іноземних джерел, якщо згідно з міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, такі пенсії підлягають оподаткуванню чи не оподатковуються в країні їх виплати.
Також і згідно вказаного рішення встановлено, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Статтею 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» визначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Аналіз вказаних вище норм свідчить про те, що в період з 01.01.2015р. по 27.02.2018р. щомісячно з відповідних сум пенсій органами Пенсійного фонду України утримувалися ПДФО та ВЗ на підставі положень підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, які були визнані неконституційними та втратили чинність лише з 27.02.2018р. відповідно до рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018р.
Тобто, положення підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визнані неконституційними тільки з 27.02.2018р.
Так, як вбачається з матеріалів справи, в період з червня 2016 року по лютий 2018 року із сум пенсійних виплат позивача пенсійним органом було утримано ПДФО у сумі 18051,56 грн. та військовий збір у сумі 1590,73 грн., що підтверджується довідкою ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про розмір призначеної і фактично отриманої пенсії та її копією (а.с.30,61).
Вказані утримання були здійснені пенсійним органом відповідно до положень п.п.164.2.19 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, які були чинні в період з 01.01.2015р. по 27.02.2018р., тобто до ухвалення Конституційним Судом України №1-р/2018 від 27.02.2018р. про визнання їх неконституційними.
При цьому, слід зазначити, що згідно вищевказаного рішення Конституційного Суду України від 27.02.2018р. встановлено, що положення абзацу першого підпункту 164.2.19 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що також відповідає і ст.91 Закону України «Про Конституційний Суд України», тобто з 27.02.2018р.
Таким чином, суд приходить до висновку, що пенсійний орган, здійснюючи утримання з пенсії позивача ПДФО та ВЗ за період з червня 2016 року по лютий 2018 року на підставі норм п.п.164.2.19 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, тобто до моменту визнання їх неконституційними, діяв на підставі наданих йому повноважень та відповідно до вимог законодавства України, яке було чинним у наведений період.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем-1 (ОСОБА_3 управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) наведено достатньо підстав, які свідчать про законність та обґрунтованість вчинення дій щодо утримання за період з червня 2016 року по лютий 2018 року з пенсії позивача ПДФО у розмірі 18015,56 грн., а також військового збору у розмірі 1590,73 грн. з урахуванням вимог ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Водночас, за ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються позовні, покладається на кожну сторону, тобто, у даному випадку, на позивача.
Однак, позивачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про протиправність дій пенсійного органу щодо утримання відповідачами за період з червня 2016 року по лютий 2018 року з пенсії позивача ПДФО у розмірі 18015,56 грн., а також військового збору у розмірі 1590,73 грн. з урахуванням встановлених судом обставин у справі та вищезазначеного рішення Конституційного Суду України, яке набуло чинності тільки з 27.02.2018р.
При цьому, судом відхиляються посилання позивача на необхідність застосовування до даних спірних правовідносин правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 10.12.2013р. у справі №21-348а13 та від 17.12.2013р. у справі №21-445а13, оскільки обставини встановлені судом у цій справі не є подібними до обставин, які досліджувалися у зазначених судових рішеннях, а тому і не підлягають застосуванню у даних спірних правовідносинах відповідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Окрім того, судом відхиляються посилання позивача на необхідність застосувати у даній справі правових висновків, викладених у рішеннях Конституційного Суду України №8-рп/99 від 06.07.1999р., №5-рп/2002 від 20.03.2002р. та №1-9/2015 від 13.05.2015р., оскільки вказані рішення не стосуються неконституційності положень п.п.164.2.19 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України, а тому, у даному випадку, застосуванню підлягає саме рішення Конституційного Суду України №1-р/2018 від 27.02.2018р., на яке і сам позивач посилається у своєму позові в обґрунтування своїх позовних вимог.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши дії пенсійного органу щодо утримання відповідачами за період з червня 2016 року по лютий 2018 року з пенсії позивача ПДФО у розмірі 18015,56 грн., а також військового збору у розмірі 1590,73 грн., суд приходить до висновку, що пенсійний орган, здійснюючи відповідні відрахування з пенсії позивача ПДФО та ВЗ у вказаний період, діяв у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано та з врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом не встановлено порушень прав та інтересів позивача з боку Відповідача-1 (ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) щодо утримання відповідачами за період з червня 2016 року по лютий 2018 року з пенсії позивача ПДФО у розмірі 18015,56 грн. у зв'язку з чим слід відмовити позивачеві у задоволені даних позовних вимог.
Виходячи з того, що у адміністративного суду відсутні обґрунтовані правові підстави для задоволення позовних вимог позивача про визнання протиправними дій Відповідача-1 (ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) (основної вимоги), а, відповідно, відсутні підстави для задоволення і похідних вимог позивача про зобов'язання пенсійного органу здійснити перерахування та повернення стягнутих сум податку з пенсії починаючи з червня 2016 року по лютий 2018 року, та продовжувати здійснювати пенсійні виплати без обкладення податком ПДФО та ВЗ на користь позивача.
Що стосується позовних вимог позивача, заявлених до Відповідача-2 (Лівобережного відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області), то в даному випадку, позивачеві слід відмовити у їх задоволенні, оскільки судом встановлено, що визначений позивачем у позовній заяві зазначений відповідач є структурним підрозділом ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області без права юридичної особи, а отже Лівобережний відділ обслуговування громадян (сервісний центр) управління обслуговування громадян ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області не є належним відповідачем у цій справі, а тому заявлені до нього позовні вимоги не підлягають задоволенню за нормами Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, у зв'язку з чим у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Отже, з урахуванням того, що у адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову, судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем за квитанцією №0.0.1163574463.1 від 19.10.2018р., слід покласти на позивача за нормами ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Відповідача-1: ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Лівобережного відділу обслуговування громадян (сервісного центру) управління обслуговування громадян ОСОБА_3 управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва