Україна
Донецький окружний адміністративний суд
28 березня 2019 р. Справа№200/2006/19-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Загацька Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про визнання незаконними дії про відмову ОСОБА_1 у призначенні допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язання призначити та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 відповідно до заяви від 07.12.2018 року.
Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви позивач зазначив, що разом з неповнолітніьою дитиною ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстровані як внутрішньо переміщені особи. На звернення щодо призначення допомоги на дитину відповідачем в січні 2019 року надано повідомлення про відмову в наданні державної допомоги при народженні дитини від 08.01.2019 року. Будь-яких інших рішень або документів від відповідача позивач не отримував. Вважає, що таким чином відповідач порушує його права.
Ухвалою суду від 26.02.2019 року було прийнято до провадження позовну заяву, відкрито провадження в адміністративній справі №200/2006/19-а.
За правилами п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Згідно з нормами ч.3 ст.263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Відповідач надав відзив на адміністративний позов в обґрунтування якого зазначив, що вимоги позивача суперечать чинному законодавству та не підлягають задоволенню. Позивач звернувся до управління з заявою про призначення допомоги при народженні дитини. Перевіркою фактичного місця проживання було з'ясовано що позивач разом з дитиною за вказаною адресою не проживає про, що складено акт обстеження матеріально-побутових умов. В зв'язку з цим комісією з питань призначення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам при Краматорській міській раді (протокол від 04.01.2019 року) в призначенні допомоги при народженні дитини відмовлено. Таким чином, управління праці та соціального захисту населення діяло правомірно. З урахуванням викладеного просить відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1, є громадянином України серія паспорта НОМЕР_3 виданого Ц-Міським РВ Горлівського МУУМВС України у Донецькій області 19.06.1998 року, ідентифікаційний код НОМЕР_1.
ОСОБА_1 має дитину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджуються свідоцтвом про народження НОМЕР_4.
ОСОБА_1 та його син ОСОБА_2 є внутрішньо переміщеними особами, місце проживання яких зареєстровано на території проведення антитерористичної операції (м.Єнакієве Донецької області), а фактичне місце проживання/перебування - на території України (м.Краматорськ Донецької обл.), що підтверджується довідками про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб від 07.12.2018 року № 0000661046, №0000661055 відповідно.
07.12.2018 року відповідачем прийнято заяву позивача про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій та пільг, а саме допомоги при народженні дитини, відповідно до штампу вхідної кореспонденції Управління.
Згідно витягу з протоколу №1 від 04.01.2019 року Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 відмовлено в призначенні (відновленні) соціальної виплати у зв'язку з відсутністю за фактичним місцем проживання.
Відповідно до рішення про призначення допомоги сім'ям з дітьми від 08.01.2019 року вирішено, що ОСОБА_1 немає права на допомогу при народженні дитини на підставі рішення комісії №1 від 04.01.2019 року.
Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.
Суть спірних правовідносин у правомірності прийняття відповідачем спірного рішення, що регулюється нормами Конституції України, Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751 та іншими нормативними документами, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно ст.1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми", який є базовим у даних спірних правовідносинах і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення, громадяни України, в сім'ях яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом.
Умови призначення і виплати державної допомоги та перелік документів, необхідних для її призначення, визначено Порядком призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 року №1751 (далі - Порядок № 1751).
Частиною 1 ст.10, ч.ч.1,7 ст.11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" визначено, що допомога при народженні дитини надається одному з батьків дитини (опікуну) на підставі свідоцтва про її народження, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Так, відповідно п.13 Порядку №1751 допомога при народженні дитини, яка народилась після 8 квітня 2011 року, надається в сумі, кратній 30 розмірам прожиткового мінімуму, - на першу дитину; кратній 60 розмірам прожиткового мінімуму,- на другу дитину і т.д. Виплата допомоги здійснюється одноразово у десятикратному розмірі прожиткового мінімуму при народженні дитини, решта суми допомоги на першу дитину виплачується протягом 24 місяців, на другу дитину - 48 місяців, на третю і кожну наступну дитину - 72 місяців рівними частинами.
Як встановлено судом і не заперечується сторонами, з заявою про призначення одноразової державної допомоги позивач звернувся до відповідача з додержанням встановленого законом строку, надавши до неї повний перелік необхідних документів. Відомостей про отримання позивачем допомоги в іншому органі соціального захисту населення на території України відповідачем на час розгляду справи не надано.
Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ч.7 ст.7 Сімейного Кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.12.1991 року №789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
За приписами ч.1 ст.1 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" громадяни України, в сім'ях, яких виховуються та проживають неповнолітні діти, мають право на державну допомогу у випадках та на умовах, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Статтею 10 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" передбачено, що допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною. Одноразова допомога, призначена опікуну, вважається власністю дитини.
Частинами 7,9 ст.11 Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" визначено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. Виплата допомоги при народженні дитини припиняється у разі: позбавлення отримувача допомоги батьківських прав; відібрання дитини в отримувача допомоги без позбавлення батьківських прав; тимчасового влаштування дитини на повне державне утримання; припинення опіки або звільнення опікуна від його повноважень щодо конкретної дитини; нецільового використання коштів і незабезпечення отримувачем допомоги належних умов для повноцінного утримання та виховання дитини.
Таким чином, суд вважає, що з урахуванням інтересів дитини та обставин, встановлених судом, позивач має право на звернення до органу праці та соціального захисту населення за призначенням допомоги при народженні дитини та отримання цієї допомоги.
Отже, враховуючи зазначене, позивач та її дитина як громадяни України мають право на соціальний захист від держави, який передбачає комплекс організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на захист добробуту кожного члена суспільства. Забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, держава зобов'язується забезпечити дитині захист і піклування, які необхідні для її благополуччя. Позивач, в сім'ї якої виховуються та проживає неповнолітня дитина, має право на державну допомогу, яка надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Крім того, суд звертає увагу, що позивачем заявлений позов фактично в інтересах дитини для її належного матеріального забезпечення.
Згідно ч.2 ст.7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Держава окремими законами встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч.2 ст.6, ч.2 ст.19, ч.1 ст.68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення засад соціальної правової держави. Зазначені вимоги до держави викладені і у статті 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої), вчиненої 3 травня 1996 року у м. Страсбурзі, яка підписана від імені України 7 травня 1999 року у м. Страсбурзі, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року, відповідно до якої держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення.
Таким чином, право позивача на отримання допомоги є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
До такого висновку суд дійшов і з врахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії", в якій суд встановив обов'язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Крім того, відповідно до п.1 ч.1 ст. 92 Конституції України, права і свободи людини і громадянина, гарантії їх здійснення та основні обов'язки повинні визначатися виключно законом, які приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Верховна Рада України може змінити закон лише виключно законом, а не шляхом прийняття підзаконного правового акта. З огляду на це суд вважає, що прийняття відповідачем рішення про відмову у призначенні позивачу допомоги на підставі підзаконного акту, а саме, постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", який порушує право на соціальний захист, є протиправним.
Згідно ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною Декларацією прав людини 1948 року. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним, непорушним та не може зазнавати жодних обмежень, зокрема не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками місця мешкання. Отже, відсутність позивача за місцем проживання не може позбавляти його права на отримання допомоги при народженні дитини через впроваджений механізм реєстрації внутрішньо переміщених осіб.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа: 1) подала заяву про відмову від довідки; 2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину; 3) повернулася до покинутого місця постійного проживання; 4) виїхала на постійне місце проживання за кордон; 5) подала завідомо недостовірні відомості.
За приписами п.71 Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №509 від 01.10.2014 року у разі наявності підстав, передбачених статтею 12 Закону, МВС, Національна поліція, ДМС, СБУ, Адміністрація Держприкордонслужби, Мінфін подають уповноваженому органу відповідну інформацію для прийняття рішення щодо зняття з обліку внутрішньо переміщених осіб.
Рішення про скасування дії довідки відповідно до ст. 12 Закону приймається керівником уповноваженого органу за місцем проживання особи та надається їй протягом трьох днів з дати прийняття такого рішення або надсилається на адресу місця проживання, зазначену в довідці.
В матеріалах справи відсутні докази про скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи позивача від 07.12.2018 року № 0000661046 органом, який її видав - Управлінням праці та соціального захисту населення.
Суд не погоджується з запереченнями відповідача і вважає, що відповідач не довів правомірності свого рішення та законності підстав у відмові в призначенні виплат державної допомоги при народженні дитини.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зі змісту вказаної норми, можна зробити висновок, що при розгляді справи суд обмежений предметом та обсягом заявлених позовних вимог та не може застосовувати інший спосіб захисту ніж той, що зазначив позивач у позовній заяві. Водночас суд може вийти за межі правового обґрунтування, зазначеного у позовній заяві, якщо вбачає порушення інших приписів ніж ті, про які йдеться у позовній заяві.
Отже, вихід за межі позовних вимог можливий у справах за позовами до суб'єктів владних повноважень, при цьому вихід за межі позовних вимог повинен бути пов'язаний із захистом саме тих прав щодо яких подана позовна вимога.
Вказане підтверджується роз'ясненням поняття "виходу за межі позовних вимог", наведеним у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення".
Так, відповідно до п.3 цієї Постанови виходом за межі позовних вимог є вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено.
В абзаці 10 п.9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 Конституційний Суд України наголошував, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, без його практичного застосування.
Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Відмова у призначенні допомоги при народженні дитини позивачу, зокрема, здійснено на підставі рішення від 08.01.2019 року.
Отже, враховуючи положення ст.9 КАС України для повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог для ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача та скасувати рішення відповідача від 08.01.2019 року, відповідно до якого вирішено, що ОСОБА_1 немає права на допомогу при народженні дитини.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1,4 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно до ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з такого.
Як вбачається з наявних матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду було сплачено судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, судовий збір у розмірі 768,40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_3) до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (код ЄДРПОУ 25953617, 84333, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Героїв Небесної Сотні, 23) про визнання незаконними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати незаконними дії Управління соціального захисту населення Краматорської міської ради щодо непризначення ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно до заяви від 07.12.2018 року.
Скасувати рішення Управління соціального захисту населення Краматорської міської ради від 08.01.2019 року, відповідно до якого вирішено, що ОСОБА_1 немає права на допомогу при народженні дитини ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Краматорської міської ради призначити та здійснити виплату ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно заяви від 07.12.2018 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (код ЄДРПОУ 25953617, 84333, Донецька область, м.Краматорськ, вул. Героїв Небесної Сотні, 23) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, паспорт серії НОМЕР_3) судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.03.2019 року.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя Загацька Т. В.