26 березня 2019 року Справа № 160/1770/19
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_1
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
20.02.2019 року ОСОБА_2, ОСОБА_3 (далі - позивачі) звернулись до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якому просять:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_2;
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо не призначення пенсії за віком ОСОБА_3;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_2, з урахуванням всього стажу роботи, зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з дати звернення - 14.11.2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплачувати пенсію за віком ОСОБА_3, з урахуванням всього стажу роботи, зазначеного в трудовій книжці, заробітної плати для обчислення пенсії, з підвищенням розміру пенсії відповідно до ч. 3 ст. 29 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», але в розмірі не меншому ніж прожитковий мінімум для непрацездатних осіб, починаючи з дати звернення - 14.11.2018 року;
В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначають, що виїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебувають на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль. 14.11.2018 року представник позивачів особисто звернувся до відповідача із заявами про призначення пенсії за віком. Листами №2423/02-07/24 та №2422/02-07 від 21.11.2018 року позивачів повідомлено про відмову у призначенні пенсій за віком та зазначено, що в документах є розбіжності. Позивачі вважають відмови у призначенні пенсії за віком протиправними та такими, що порушують конституційне право позивачів на пенсійне забезпечення.
27.02.2019 року ухвалою суду було відкрито провадження та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 26.03.2019 року (а.с. 2).
14.03.2019 року на адресу суду надійшов письмовий відзив на позов, у якому представник відповідача в задоволенні позовних вимог просив відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що при зверненні до пенсійного фонду у своїх заявах про призначення пенсії позивачі значаться як ОСОБА_2 та ОСОБА_3, однак до заяв додано копії паспортів громадян України для виїзду за кордон та картки платників податків про присвоєння реєстраційного номеру на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_3, трудові книжки на ім'я - «Шабанова Геннадия Николаевича» та «Шабановой Татьяны Михайловны». На підставі виявлених розбіжностей, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області пакети документів для призначення пенсії повернуто для доопрацювання. Крім того, звертав увагу суду, що в порушення приписів Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» уповноваженим представником позивачів при зверненні до відповідача з питанням призначення пенсії за віком позивачам, як громадянам України, які оформила виїзд на постійне місце проживання до держави Ізраїль, не було подано жодного документа, який би засвідчив факт проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на території України. Також представник відповідача посилався на те, що заяви подано не за місцем проживання (реєстрації), вказаному у заявах, що свідчить про недотримання порядку звернення до органу Пенсійного фонду України, визначеним законодавством. Таким чином, обставин призначати та виплачувати пенсію позивачам на інших умовах ніж ті, які передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», немає законних підстав, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову відсутні.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи, або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у жовтні 2000 року покинули територію України та переїхали на постійне місце проживання до Ізраїлю, де перебувають на консульському обліку посольства України в державі Ізраїль.
14.11.2018 року позивачі через свого представника звернулись до відповідача із заявами про призначення пенсії за віком.
До заяв були додані копії закордонних паспортів громадян України, копії довідок про присвоєння ідентифікаційного номеру, копії трудових книжок.
Листами від №2423/02-07/24 та №2422/02-07 від 21.11.2018 року на заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано відповіді про відмову у призначенні пенсії за віком оскільки в документах є розбіжності, у зв'язку з чим пакети документів повернуті для доопрацювання.
Отже, спір між сторонами виник з підстав фактичної відмови пенсійних органів України у призначенні позивачам пенсії за віком, як особам, які проживають за кордоном.
Правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Конституції України та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов'язаннями України.
Згідно із приписами статті 1 Закону України «Про пенсійне забезпечення», громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами.
Статтею 92 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що громадянам, які виїхали на постійне проживання за кордон, пенсії не призначаються.
Пенсії, призначені в Україні до виїзду на постійне проживання за кордон, виплачуються за 6 місяців наперед перед від'їздом за кордон. За час перебування цих громадян за кордоном виплачуються тільки пенсії, призначені внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання.
Вищевказані положення законодавства України є чинними, неконституційними не визнавалися.
Так, Рішенням Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV.
Пункт 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» «Припинення та поновлення виплати пенсії» даного Закону передбачає, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Друге речення статті 51 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» «Виплата пенсії у разі виїзду за кордон» цього ж Закону - під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Вказані положення Закону, визнані неконституційними, стосуються виключно питання припинення виплати раніше призначеної на території України пенсії і жодним чином не регулюють питання призначення пенсії жодній з категорій пенсіонерів.
Мотивувальна частина рішення Конституційного суду також не містить будь-яких висновків щодо питань призначення пенсії.
Отже, правовідносини, що виникли у зв'язку з прийняттям рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009, жодним чином не стосуються позивачів, яким станом на час звернення до суду та прийняття рішення у даній адміністративній справі пенсія згідно законодавства України не призначалася і не виплачувалася.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачі у жовтні 2000 року виїхали на постійне проживання до Держави Ізраїль, пенсія на території України їм не призначалась та не виплачувалась.
В даному випадку, між Україною та Державою Ізраїль відсутній ратифікований Верховною Радою України міжнародний договір, яким би були врегульовані відносини із виплати пенсій, призначених в Україні пенсіонерам, які виїхали на постійне місце проживання у Державу Ізраїль.
Відповідно до пункту 1.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об'єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).
Згідно з пунктом 2.9. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).
За документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або довідка відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання (пункт 2.22. Порядку).
Відповідно до статті 5 Закону України від 18.01.2001 №2235-III «Про громадянство України» документами, що підтверджують громадянство України, зокрема, є паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Як свідчать матеріали справи, позивачі у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на обліку, як одержувачі пенсії, не перебували і не перебувають.
Документи, передбачені п. 2.22 Порядку № 22-1, щодо підтвердження місця проживання (реєстрації) на території України в м. Мелітополь позивачі до управління не надавали.
Відповідно до заяв про призначення пенсії, останнє місце реєстрації позивачів на Україні - м. Мелітополь Запорізької області.
При цьому, за даними довіреності, виданої на ОСОБА_4 в місті Тель-Авів Держави Ізраїль, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мешкають за адресою: Держава Ізраїль, АДРЕСА_1. і на території України не мають місця реєстрації.
Пунктом 1 Постанови Пенсійного фонду України «Деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій» від 14 грудня 2015 року № 25-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 28 грудня 2015 року за № 1645/2809, встановлено, що Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затверджений постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1), застосовується з урахуванням того, що: із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій, Донецькій, Київській та Херсонській областях, починаючи з 01 січня 2016 року; в Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Черкаській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та у м. Києві - з 01 червня 2016 року; у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Полтавській, Тернопільській та Харківській областях - з 01 липня 2016 року; у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях - з 01 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів.
З огляду на вищевказане, оскільки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на даний час не мешкають на території України - вони не можуть звертатися до будь-якого органу Пенсійного фонду України, адже у Постанові Пенсійного фонду України «Деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій» від 14 грудня 2015 року № 25-1 чітко зазначено, що із заявами про призначення пенсії незалежно від території обслуговування таких органів можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в перелічених адміністративно-територіальних одиницях держави України.
Отже, відповідач, як орган державної влади, що повинен діяти виключно в межах наданих законом повноважень та у спосіб, передбачений законом, не є особою, яка по відношенню до позивачів має обов'язок щодо призначення пенсії.
Разом з тим, зважаючи на останнє місце проживання (реєстрації) позивачів, яке зазначено в їхніх заявах від 14.11.2018 року про призначення/перерахунок пенсії, та приписи Порядку № 22-1, таке звернення має бути здійснено за місцем проживання (реєстрації) заявників - м. Мелітополь Запорізької області.
Таким чином, враховуючи, що позивачу пенсія на території України не призначалась та не виплачувалась, оскільки між Україною та Державою Ізраїль відсутній ратифікований Верховною Радою України міжнародний договір, яким би були врегульовані відносини із виплати пенсій, призначених в Україні пенсіонерам, які виїхали на постійне місце проживання у Державу Ізраїль, крім того, звернення до пенсійного органу здійснено не за місцем проживання (реєстрації) заявників, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч. 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладено обов'язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.
Так, позивачем не були надані суду достатні докази, на підтвердження безпідставної, всупереч чинному законодавству відмови у призначенні пенсії за віком, як особі, яка проживає за кордоном.
Відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ходу судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що відмовляючи позивачам у призначенні пенсії, відповідач діяв відповідно до Конституції України та чинного законодавства України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Сліпець