ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.03.2019Справа № 910/17565/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М. за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши у судовому засіданні матеріали справи
За позовомДержавного підприємства «Національна акціонерна енергетична компанія «Укренерго»
ДоАкціонерного товариства «Київенерго»
Простягнення 311 071,25 грн
Представники сторін:
від позивача: Яценко Я.В. - предст. за дов.
від відповідача: Оксамитний М.М. - предст. за дов.
Державне підприємство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Київенерго» про стягнення 311 071,25 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність у Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» переплати за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 340392-2 від 21.02.2000 та договором на постачання теплової енергії у гарячій воді № 0320294-5 від 01.01.2001 на суму 294 349,76 грн, яку заявлено позивачем до стягнення. Крім того, позивач за прострочку виконання зобов'язань, просив суд стягнути з відповідача 4 064,45 грн три відсотки річних та 12 657,04 грн інфляційних нарахувань.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.12.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/17565/18. Призначено підготовче засідання у справі на 23.01.2019. Викликано для участі у засіданні представників учасників справи.
17.01.2019 через відділ діловодства суду відповідачем було подано відзив на позов, в якому він проти задоволення позовних вимог заперечив у повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем невірно обрано нормативне обґрунтування позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначає, що для обґрунтування позовних вимог позивач посилається на норми права, що регулюють відносини пов'язані з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. В той час, як вірним було б посилання позивача на норми права, які регулюють правовідносини щодо повернення суми попередньої оплати.
21.01.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю його представника бути присутнім у судовому засіданні.
У судове засідання 23.01.2019 представники учасників судового процесу не з'явилися, про дату та час проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
У підготовчому засіданні 23.01.2019 судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 04.02.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.
24.01.2019 судом в порядку статей 120-121 ГПК України, повідомлено сторін про відкладення підготовчого засідання на 04.02.2019.
28.01.2019 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказаний учасник судового процесу пояснив, що відповідач не врахував, що станом на дату звернення до суду правовідносини сторін не регулюються нормами зобов'язально-договірного права, у тому числі нормами глави 54 ЦК України («Купівля-продаж»), оскільки договори на постачання теплової енергії у гарячій воді від 21.02.2000 № 340392-9 та від 01.01.2001 № 0320294-5 були розірвані сторонами. Відповідно зобов'язання сторін за вищезазначеними договорами з моменту їх розірвання припинені, що відповідає ч. 2 ст. 653 ЦК України.
Оскільки зобов'язальні правовідносини між позивачем та відповідачем припинені, а правова підстава набуття та збереження відповідачем грошових коштів (майна) позивача відпала, то застосуванню підлягає глава 83 ЦК України, як інститут набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.
Посилання відповідача на норми ЦК України, якими врегульовано правовідносини купівлі-продажу товару з попередньої оплатою (ст. 693 ЦК України) є необґрунтованим, оскільки зазначені норми не визначають правових підстав повернення коштів, які хоч і були перераховані під час дії припинених договорів, але залишилися в іншої сторони, яка свого обов'язку, пов'язаного із отриманням цих коштів, не виконала.
Також безпідставними є заперечення відповідача, що ним неотримувалися вимоги про повернення коштів, оскільки факт отримання листів підтверджуються наявними у матеріалах справи документами, а саме: рекомендованим повідомленням про вручення листа від 08.06.2018 № 10/23232; касовим чеком, описом вкладення до цінного листа та витягом з онлайн-сервісу відстеження відправлень Укрпошта. Зі змісту вказаних документів вбачається, що лист від 08.06.2018 № 10/23232 був одержаний відповідачем 15.06.2018, а претензія від 27.09.2018 № 01/39140 - 02.10.2018.
Щодо трьох відсотків річних та інфляційних втрат, то початок нарахування відсотків річних та інфляційних втрат позивач пов'язує з моментом припинення договорів на постачання теплової енергії у гарячій воді від 21.02.2000 № 340392-9 та від 01.01.2001 № 0320294-5. Оскільки правова підстава набуття та збереження відповідачем грошових коштів відпала з 04.07.2018, у зв'язку з припиненням вищезазначених договорів шляхом укладання сторонами додаткових угод від 03.07.2018, то саме з 04.07.2018 у відповідача виникло позадоговірне зобов'язання щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів) за ст. 1212 ЦК України.
У підготовчому засіданні 04.02.2019 судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання у зазначеній справі до 22.02.2019, яку занесено до протоколу судового засідання.
05.02.2019 судом в порядку статей 120-121 ГПК України, повідомлено відповідача про відкладення підготовчого засідання на 22.02.2019.
20.02.2019 через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких вказаний учасник судового процесу ще раз наголосив на тому, що позивач невірно застосував нормативно-правове обґрунтування позовних вимог, зокрема ст. 1212 Цивільного кодексу України. Нормативно правове обґрунтування, яке обрано позивачем регулює правовідносини, щодо обставин пов'язаних з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави та припинення зобов'язання. Також відповідачем зазначено, що позивач неправомірно здійснив нарахування відповідачу трьох відсотків річних та інфляційної складової, оскільки згідно ст. 625 ЦК України остання поширюється лише на грошові зобов'язання. Тому на думку відповідача, застосування позивачем норм зобов'язального права до відносин за договором є незаконним, безпідставним, оскільки такий обов'язок за договором у відповідача відсутній.
У підготовчому засіданні, призначеному на 22.02.2019, суд вчинив всі дії, визначені частиною другою статті 182 ГПК України, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Зважаючи на наведене, за результатами підготовчого засідання, призначеного на 22.02.2019, судом постановлено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 18.03.2019.
18.03.2019 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, в яких вказаний учасник судового процесу повідомив, що положеннями статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України. Оскільки в розумінні ст. 1212 ЦК України зобов'язання відповідача щодо повернення безпідставно набутого майна (грошових коштів) є грошовим, і таке зобов'язання порушене відповідачем, позивач має право на застосування наслідків порушення зобов'язання у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.
В судовому засіданні 18.03.2019 судом розпочато розгляд справи по суті.
Відповідно до ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд і вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.
При розгляді справи по суті в судовому засіданні 18.03.2019 судом було заслухано вступне слово позивача, з'ясовано обставини справи та досліджено докази відповідно до статей 208-210 ГПК України, після чого суд перейшов до судових дебатів у відповідності до статей 217, 218 ГПК України.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача не визнав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та просив суд відмовити у задоволенні позову повністю, з підстав, викладених ним у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 18.03.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
21.02.2000 між Державним підприємством «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі - ДП «НЕК «Укренерго», позивач) як абонентом з однієї сторони, та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якої є Акціонерне товариство «Київенерго», (далі - АТ «Київенерго», відповідач) як енергопостачальною організацією з іншої сторони, укладений договір № 34-0392-9 на постачання теплової енергії у гарячій воді в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Комінтерна, 25 (надалі - договір-1).
Також 01.01.2001 між ДП «НЕК «Укренерго» та АТ «Київенерго» був укладений договір № 0320294-5 на постачання теплової енергії у гарячій воді в будівлі за адресою: м. Київ, вул. Комінтерна, 27 (далі - договір-2).
Відповідно до п. п. 2.2.1, 2.2.3 договору-1 та договору-2, відповідач зобов'язувався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води для потреби: опалення - в період опалювального сезону, гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до договору та повідомляти абонента про зміну тарифів.
Позивач, згідно п. 2.3.1 договору, зобов'язувався дотримуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, які визначенні у додатку 1 не допускаючи їх перевищення; своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Порядок розрахунків сторони погодили додатком № 4 до договорів, яким передбачено, що абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця (тобто здійснює 100% передплату). Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в районному відділі теплозбуту акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду, рахунок-фактуру.
Позивачем в обґрунтування своїх позовних вимог зазначено, що у відповідності до умов договорів ДП «НЕК «Укренерго», шляхом авансування, вчасно сплачувало ДП «НЕК «Укренерго» за теплову енергію протягом усього строку її постачання ПАТ «Київенерго». Прострочення у виконанні зазначеного обов'язку зі сторони ДП «НЕК «Укренерго» допущено не було.
Додатковими угодами від 03.07.2018 договір-1 та договір-2 розірвані сторонами з 30.04.2018.
Станом на дату розірвання договорів-1,2 ДП «НЕК «Укренерго» переплатило вартість теплової енергії на суму 294 349,76 грн.
Актами звіряння розрахунків за теплову енергію від 31.05.2018, що були складені обома сторонами, зафіксовано, що за АТ «Київенерго» обліковується переплата ДП «НЕК «Укренерго» вартості наданої теплової енергії, у наступних розмірах: за договором 1 - 140 417,15 грн, за договором-2 - 153 932,61 грн.
Згідно з листом від 31.05.2017 № 37КД/3/14179 відповідач визнав, що станом на 01.05.2017 переплата позивачем теплової енергії за договором-1 становила 839 386,47 грн.
Крім того, з травня 2017 по травень 2018 позивачем було перераховано 2 202 511,49 грн. Факт перерахування зазначених коштів підтверджується платіжними дорученнями від 21.08.2017 № 761, від 11.09.2017 № 846, від 29.09.2017 № 925, від 10.10.2017 № 970, від 03.11.2017 № 17989, від 30.11.2017 № 18499, від 27.12.2017 № 18948, від 31.01.2018 № 58, від 28.02.2018 № 31, від 30.03.2018 № 21, а також копією авізо № 810.
Таким чином, загальна сума, що була перерахована позивачем в якості оплати теплової енергії за договором-1, з урахуванням боргу відповідача, протягом вказаного періоду становить суму розмірі 3 041 897,96 грн. Водночас, протягом періоду з травня 2017 по травень 2018 за договором-1 відповідачем було поставлено теплову енергію на загальну суму 2 141 480,81 грн. Відповідне підтверджується актами приймання-передавання товарної продукції від 31.05.2017 № 5/2017-340392, від 30.06.2017 № 6/2017- 340392, від 31.07.2017 № 7/2017-340392, від 31.08.2017 № 8/2017-340392, від 30.09.2017 № 9/2017-340392, від 31.10.2017 № 10/2017-340392, від 30.11.2017 № 11/2017-340392, від 31.12.2017 № 12/2017-340392, від 31.01.2018 № 1/2018-340392, від 28.02.2018 № 2/2018-340392, від 31.03.2018 № 3/2018-340392, від 30.04.2018 № 4/2018-340392, від 31.05.2018 № 5/2018-340392, актами звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.04.2017, від 28.02.2018, від 31.03.2018, від 30.04.2018, від 31.05.2018, що були складені сторонами у відповідності до п. 5 додатку № 4 до договору-1, а також даними бухгалтерського обліку з особового рахунку «Розрахунки з постачальниками» за період з 01.05.2017 по 01.06.2018.
Крім того, на підставі звернення позивача (лист від 27.06.2017 № 10/766) відповідач платіжним дорученням від 19.07.2017 № 2239655 перерахував (повернув) позивачу частину переплати за теплову енергію у розмірі 760 000,00 грн.
Таким чином, загальна сума виконаних відповідачем зобов'язань перед позивачем протягом вказаного періоду становить 2 901 480,81 грн.
Отже, сума здійсненої позивачем переплати за теплову енергію за договором-1 станом на дату його припинення становить 140 417,15 грн (3 041 897,96 - 2 901 480,81).
Згідно з листом від 31.05.2017 № 37КД/3/14179 відповідач визнав, що станом на 01.05.2017 переплата позивачем теплової енергії за договором-2 становила суму у розмірі 393 221,10 грн.
Крім того, з травня 2017 року по травень 2018 року позивачем було перераховано 2 100 380,52 грн. Факт перерахування зазначених коштів підтверджується платіжними дорученнями від 29.09.2017 № 926, від 10.10.2017 № 971, від 03.11.2017 № 17990, від 30.11.2017 № 18498, від 27.12.2017 № 18947, від 16.01.2018 № 104, від 31.01.2018 № 56, від 28.02.2018 № 32, від 30.03.2018 № 20.
Таким чином, загальна сума, що була перерахована позивачем в якості оплати теплової енергії за договором-2, з урахуванням боргу відповідача, протягом вказаного періоду становить 2 493 601,62 грн.
Водночас, протягом періоду з травня 2017 по травень 2018 за договором-2 відповідачем було поставлено теплову енергію на загальну суму 1 999 669,01 грн. Відповідне підтверджується актами приймання-передавання товарної продукції від 31.05.2017 № 5/2017-320294, від 30.06.2017 № 6/2017-320294, від 30.09.2017 № 9/2017-320294, від 31.10.2017 № 10/2017-320294, від 31.10.2017 № 10/2017-320294, 30.11.2017 № 11/2017-320294, від 31.12.2017 № 12/2017-320294, від 31.01.2018 № 1/2018-320294, від 28.02.2018 № 2/2018-320294, від 31.03.2018 № 3/2018-320294, від 30.04.2018 № 4/2018-320294, від 31.05.2018 № 5/2018-320294, актами звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.04.2017, від 28.02.2018, від 31.03.2018, від 30.04.2018, від 31.05.2018, що були складені сторонами у відповідності до п. 5 додатку № 4 до договору-2, а також даними бухгалтерського обліку з особового рахунку «Розрахунки з постачальниками» за період з 01.05.2017 по 01.06.2018.
Крім того, на підставі звернення позивача (лист від 27.06.2017 № 10/766) відповідач платіжним дорученням від 19.07.2017 № 2239652 перерахував (повернув) позивачу частину переплати за теплову енергію у розмірі 340 000,00 грн.
Таким чином, загальна сума виконаних відповідачем зобов'язань перед позивачем протягом вказаного періоду становить суму у розмірі 2 339 669,01 грн.
Отже, сума здійсненої позивачем переплати за теплову енергію за договором-2 станом на дату його припинення становить 153 932,61 грн (2 493 601,62 - 2 339 669,01).
Загальна сума переплаченої вартості теплової енергії за обома договорами становить суму у розмірі 294 349,76 грн.
03.07.2018 між ДП «НЕК «Укренерго» та ПАТ «Київенерго» на підставі ст. 652 ЦК України були укладені додаткові угоди про розірвання з 30.04.2018 договору-1 та договору-2.
Частиною 1 ст. 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За приписами ч.ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
З наведених норм права, а також з фактичних обставин щодо розірвання договору-1 та договору-2, позивач вважає, що зобов'язальні правовідносини сторін за вказаними договорами припинилися.
Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Позивач вважає, що оскільки перерахована позивачем сума коштів у розмірі 294 349,76 грн знаходиться у відповідача, а правова підстава їх набуття - договір-1 та договір-2 відпала, у зв'язку з припиненням (розірванням) вказаних договорів, то зазначені кошти вважаються такими, що утримуються відповідачем без належної правової підстави, а тому підлягають поверненню позивачу.
З огляду на наведене, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 294 349,76 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України. Крім того, у зв'язку з простроченням виконання зобов'язань з повернення вищезазначених коштів, позивач просить стягнути з відповідача 4 064,45 грн три відсотки річних та 12 657,04 грн інфляційних нарахувань.
Відповідно до частини 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Згідно з частиною 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом. Підстави припинення зобов'язання визначені у главі 50 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов'язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 24 квітня 2018 Київською міською радою прийнято рішення № 517/4581 про завершення укладеної з ПАТ «Київенерго» Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 з 30 квітня 2018 року.
На підставі зазначеного вище, з 01.05.2018 ПАТ «Київенерго» припинило діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів м. Києва, тим самим припинило дію пропозиції (оферти) із надання послуг у сфері теплопостачання.
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною організацією «Київенерго» Комунальне підприємство «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».
Відповідно до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 10.04.2018 №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
З огляду на те, що ПАТ «Київенерго» було позбавлено права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам, то у останнього фактично відсутня можливість в подальшому надавати зазначені послуги.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За змістом ст. 714 Цивільного кодексу України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно з ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
У відповідності до норм ч. 6 та ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Судом встановлено факт того, що загальна сума, що була перерахована позивачем в якості оплати теплової енергії за договором-1, з урахуванням боргу відповідача, протягом вказаного періоду становила суму у розмірі 3 041 897,96 грн. Водночас, протягом періоду з травня 2017 по травень 2018 за договором-1 відповідачем було поставлено теплову енергію на загальну суму 2 141 480,81 грн. Крім того, на підставі звернення позивача (лист від 27.06.2017 № 10/766) відповідач платіжним дорученням від 19.07.2017 № 2239655 перерахував (повернув) позивачу частину переплати за теплову енергію у розмірі 760 000,00 грн. Таким чином, загальна сума виконаних відповідачем зобов'язань перед позивачем протягом вказаного періоду складає 2 901 480,81 грн. Отже, сума здійсненої позивачем переплати за теплову енергію за договором-1 становить суму у розмірі 140 417,15 грн.
Також судом встановлено, що загальна сума, що була перерахована позивачем в якості оплати теплової енергії за договором-2, з урахуванням боргу відповідача, протягом вказаного періоду становить суму 2 493 601,62 грн. Протягом періоду з травня 2017 по травень 2018 за договором-2 відповідачем було поставлено теплову енергію на загальну суму 1 999 669,01 грн. Крім того, на підставі звернення позивача (лист від 27.06.2017 № 10/766) відповідач платіжним дорученням від 19.07.2017 № 2239652 перерахував (повернув) позивачу частину переплати за теплову енергію у розмірі 340 000,00 грн. Таким чином, загальна сума виконаних відповідачем зобов'язань перед позивачем протягом вказаного періоду становить суму у розмірі 2 339 669,01 грн. Отже, сума здійсненої позивачем переплати за теплову енергію за договором-2 становить 153 932,61 грн.
Зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України). Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604-609 ЦК України.
Отже, під час розгляду справи, суд встановив факт наявності переплати позивачем вартості теплової енергії за договором на суму 294 349,76 грн, і такі обставини відповідачем не заперечуються.
Відповідно до ч. 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.
Згідно абз. 2 пп.1.12 п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до частин другої і третьої статті 653 ЦК України в разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Зі змісту цих норм випливає, що домовленість сторін про розірвання договору не виключає проведення між сторонами розрахунків за зобов'язаннями, що виникли до розірвання договору, в тому числі застосування заходів майнової відповідальності за невиконання (неналежне виконання) грошових зобов'язань.
Судом встановлено, що додатковими угодами від 03.07.2018 договір-1 та договір-2 розірвані сторонами з 30.04.2018. Сторонами погоджено, що з вказаної дати (30.04.2018) припиняються зобов'язання енергопостачальної компанії перед абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов'язання абонента, що виникли за договором та залишаться невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню до 27.07.2018.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Вирішуючи спір по суті, господарський суд виходить з того, що відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 ЦК України положення глави 83 цього Кодексу застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави.
Судом встановлено, що додатковими угодами від 03.07.2018 договір-1 та договір-2 розірвані сторонами з 30.04.2018, тобто правова підстава на якій були набуті кошти відпали.
З огляду на наведене, а також враховуючи відсутність між сторонами будь-яких господарських правовідносин, на підставі яких у позивача існує обов'язок по перерахуванню відповідачу грошових коштів, суд дійшов висновку, що відповідач є особою, яка набула майно (грошові кошти) без достатньої правової підстави у розумінні ст. 1212 ЦК України, і, як наслідок, зобов'язана повернути позивачу це майно (кошти).
Відповідно до ст. 1213 ЦК України, набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно.
Стаття 598 ЦК України встановлює, що зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідачем доказів повернення позивачу безпідставно набутих грошових коштів в сумі 294 349,76 грн до суду не надано, і в матеріалах справи такі докази відсутні.
На підставі викладеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів в сумі 294 349,66 грн є обґрунтованими, повністю підтвердженими матеріалами справи та підлягають задоволенню.
Позивач, посилаючись на норми ст. 625 ЦК України, нарахував та просить стягнути з відповідача 4 064,45 грн три відсотки річних та 12 657,04 грн інфляційних втрат.
Відповідно до статті 1212 ЦК особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно; особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
На порушення цієї норми відповідач станом на день подання позовної заяви не повернув сплачені позивачем гроші.
Згідно із частиною другою статті 1214 ЦК у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Відповідно до статті 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У постанові Верховного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 910/22034/15 зроблений висновок, що стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань. Тому у разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК.
Зазначена правова позиція викладена в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17.
Доводи Акціонерного товариства «Київенерго» про те, що припис частини другої статті 625 ЦК може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання, не береться до уваги, бо ним якраз порушене позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку в його обґрунтованості, у зв'язку з чим позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат підлягають повному задоволенню у розмірі 4 064,45 грн та 12 657,04 грн відповідно.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Акціонерного товариства «Київенерго» (місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 31, код ЄДРПОУ 00131305) на користь Державного підприємства «Національна акціонерна енергетична компанія «Укренерго» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25, код ЄДРПОУ 00100227) 294 349,76 грн основного боргу, 4 064,45 грн три відсотки річних, 12 657,04 грн інфляційних втрат та судовий збір у розмірі 4 666,07 грн.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Згідно ч.1 ст. 256 та п.п. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 28.03.2019
Суддя Спичак О.М.