25.03.2019 року м.Дніпро Справа № 904/1209/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Березкіна О.В. (доповідач)
суддів: Кузнецов В.О., Вечірко І.О.
Секретар судового засідання Ковзиков В.Ю.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1, довіреність №007.1Др-330-1218 від 26.12.2018 р., адвокат;
від відповідача: ОСОБА_2, довіреність №14-4 від 14.01.2019 р., адвокат;
розглянувши в відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз"
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2019 року у справі № 904/1209/18
за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ
до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз", м. Дніпро
про стягнення пені в розмірі 23 241 867,53 грн., 3% річних в сумі 18 679 583,84 грн., інфляційної складової в розмірі 102 636 617,66 грн.
Позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернувся до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" із позовом про стягнення 23241867,53грн. - пені, 18679583,84грн. - 3 % річних, 102636617,66грн. - інфляційних витрат.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2019 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - задоволені частково.
Суд стягнув з Публічного акціонерного товариства з газопостачання та газифікації “Дніпропетровськгаз” на користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” суму 3% річних в розмірі 18 679 583грн.84коп., інфляційну складову в розмірі 81 075 510грн.99коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 616 700грн.
Суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення пені в розмірі 23 241 867грн.53коп., суми інфляційної складової в розмірі 8 699 756грн.44коп.
Провадження у справі в частині стягнення суми інфляційної складової в розмірі 12 861 350грн.23коп. - закрив та відмовив у задоволенні клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суду строком на один рік.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування своєї скарги апелянт посилається на те, що рішення суду винесено з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Зокрема, апелянт вважає, що ПАТ «Дніпропетровськгаз» внаслідок протиправних дій/бездіяльності державних органів при прийнятті власних актів було позбавлене можливості розрахуватись за природний газ для потреб ВТВ перед ПАТ «НАК «Нафтогаз України», оскільки це прямо залежить від затвердженого граничного допустимого розміру ВТВ, а також від наявності в тарифі на розподіл природного газу відповідної складової та суми.
Так, постанова НКРЕКП від 15.12.2016 №2283, якою для ПАТ «Дніпропетровськгаз» встановлений тариф на транспортування природного газу в розмірі 580,60 грн. за 1000 м3 (без врахування ПДВ), не містить компенсацій витрат, що виникли внаслідок неврахування НКРЕКП в тарифах 2014-2015 років необхідних обсягів природного газу для потреб виробничо- технологічних витрат та нормованих втрат (далі - ВТВ) та різниці в цінах на ВТВ і недоотримання тарифної виручки у зв'язку із зменшенням обсягів розподілу газу.
Оскільки відповідач оскаржив бездіяльність НКРЕКП з цього питання, то апелянт вважає, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, а, тому, підстави для задоволення позовних вимог ПАТ «НАК «Нафтогаз України» відсутні.
Апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував положення статті 614 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України, які виключають відповідальність за порушення зобов'язань, якщо особа вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Апелянт вважає, що ПАТ «Дніпропетровськгаз» недоотримано суму компенсації вартості ВТВ за 2014-2017 p.p. в сумі 443 300,9 тис. грн., при тому, що обсяги ВТВ та НВтр ПАТ «Дніпропетровськгаз» було розраховано згідно Методик з обґрунтуванням кожної складової витрат з відповідного виду діяльності, до яких, зокрема, відносяться витрати на закупівлю природного газу, що використовується для забезпечення виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат природного газу. Саме ці витрати - ВТВ та НВтр - в найбільшій мірі не враховувались НКРЕКП при встановленні та перегляді тарифів. Також залишається не встановленим тариф на 2018 рік до складу якого входить розрахована ПАТ «Дніпропетровськгаз» згідно Методик вартість газу для потреб виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат на період 2018 року в розмірі 596 846,1 тис. грн.
Розмір недоотриманої компенсації за 2014-2015 pp. становить 277 592,2 тис. грн. без ПДВ., в той час як можливість Відповідача розраховуватись за природний газ для потреб ВТВ прямо та безпосередньо залежить від наявності та суми, передбаченої в тарифі на розподіл природного газу відповідної складової.
Апелянт також посилається на порушення судом норм процесуального права, оскільки Господарський суд Дніпропетровської області під час винесення оскаржуваного рішення взагалі не надав правової оцінки доводам відповідача, а лише послався на остаточне рішення по справі №904/4470/16, з якого вбачається, що суди у даній справі не надавали правової оцінки наявності або відсутності вини у діях ПАТ «Дніпропетровськгаз», а зазначили лише про відсутність підстав для звільнення відповідача від відповідальності на підставі сертифікату Торгово-промислової палати від 16.02.2016 №5839 про настання форс-мажорних обставин.
Проте, докази, надані відповідачем, підтверджують той факт, що ПАТ «Дніпропетровськгаз» було вжито всіх заходів спрямованих на проведення повних та своєчасних розрахунків за Договором, а тому вина за несвоєчасні розрахунки у діях відповідача відсутня.
Відповідач вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для відмови у відстрочці виконання рішення суду, оскільки всі надані до суду докази підтверджують той факт, що ПАТ «Дніпропетровськгаз» було вжито всіх заходів, спрямованих на проведення повних та своєчасних розрахунків за Договором, а тому вина відповідача відсутня, що мало б бути враховано при вирішенні клопотання про відстрочення виконання рішення.
На думку відповідача, на підтвердження свого скрутного матеріального становища ПАТ «Дніпропетровськгаз» було надано до суду:
- оборотно-сальдову відомість по рахунку 55;
- оборотно-сальдова відомість по рахунку 361;
- звіт про фінансовий стан за 2017 рік;
- ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29.09.2016 по справі 201/13111/16- ц про стягнення з ПАТ «Дніпропетровськгаз» коштів на підставі укладеної мирової угоди;
- договір від 28.05.2012 року №14/12-176 на суму боргу 94 543 124,20 грн.;
- договір від 28.05.2012 року №14/12-177 на суму 8 803 988,71 грн.;
- договір від 28.05.2012 року №14/12-178 на суму 13 556 084,28 грн.;
- договір від 28.05.2012 року №14/12-179 на суму боргу 13 212 081,28 грн.,
- договір №1 від 17.06.2016 про розстрочення за ВП №8130761;
- договір №2 від 17.06.2016 про розстрочення за ВП №8130821;
- договір №3 про розстрочення за ВП №8130761;
- договір №4 про розстрочення за ВП № 8130888;
- довідки про залишок коштів на рахунках;
- постанова ВГСУ від 29.01.2013 року по справі №29/5005/16170/2011 про розстрочення виконання рішення;
- ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2016 по справі №804/9684/14 про розстрочення виконання рішення;
- ухвала ГСДО від 05.07.2018 по справі №904/4470/16 про відстрочення виконання рішення.
Щодо висновків суду про неприйняття в якості належного доказу довідок про наявність коштів на рахунках, апелянт посилається на те, що відповідні довідки були сформовані по рахункам, на яких відбувається рух коштів, та надані не на одну календарну дату.
Крім того, апелянт вважає безпідставними висновки суду про те, що боржником не надано доказів на підтвердження наявності у нього можливості виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1209/18 за умови відстрочення його виконання на 12 місяців.
Такий висновок суду, на думку апелянта, не відповідає дійсності, оскільки відповідачем у клопотанні було зазначено та надано відповідні докази звернення до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до НКРЕКП про зобов'язання встановити для позивача економічно обґрунтованого тарифу на транспортування природного газу розподільними трубопроводами.
ПАТ «Дніпропетровськгаз» було надано до суду рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.11.2018 по справі №826/6713/18, яким позовні вимоги ПАТ «Дніпропетровськгаз» задоволено частково та:
-визнано протиправною бездіяльність НКРЕКП щодо розгляду по суті з прийняттям рішення в порядку ст. 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» від 22.09.2016р. №1540-VIII заяв про встановлення (перегляд) тарифу суб'єкта господарювання ПАТ «Дніпропетровськгаз» від 05.12.2017 p. № Dp05.2-CJl-18952-1217, від 14.03.2018 p. №Dp05.2-CJI-4868-0318;
-зобов'язано НКРЕКП поновити розгляд заяв про встановлення (перегляд) тарифу суб'єкта господарювання ПАТ «Дніпропетровськгаз» від 05.12.2017 №Dp05.2-CJI-18952-1217, від 14.03.2018 №Dp05.2-CJI-4868-0318 та розглянути їх по суті з винесенням рішення та врахуванням висновків суду щодо дотримання принципу економічної обґрунтованості тарифу на транспортування природного газу розподільними трубопроводами.
Тобто, після встановлення НКРЕКП економічно обґрунтованого тарифу на розподіл природного газу, ПАТ «Дніпропетровськгаз» отримає змогу виконати рішення господарського суду по справі №904/1209/18 без завдання істотної шкоди майновому стану відповідача та без створення загрози його банкрутству.
Зазначене свідчить про те, що фінансовий стан боржника і зазначені в заяві обставини роблять неможливим та ускладнюють виконання судового рішення, але не виключають можливість його виконання в майбутньому.
Апелянт вважає необґрунтованою відмову суду першої інстанції у призначенні судової експертизи, метою якої була необхідність встановлення експертом факту підтвердження/спростування відповідності суми розміру ВТВ, як складової тарифу на розподіл природного газу для ПАТ «Дніпропетровськгаз» в 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 pp., фактичному обсягу його придбання для потреб ВТВ та власних потреб в 2014-2015 роках, а також встановлення експертом факту включення в тариф в 2015-2018 роках заявленої ПАТ «Дніпропетровськгаз» суми вартості природного газу для потреб ВТВ та власних потреб у 2014-2015рр.
На його думку, підтвердження експертним шляхом факту невключения до складу тарифу компенсації витрат на придбання газу для потреб ВТВ, мало б бути використане в якості аргументу для доведення відсутності вини ПАТ «Дніпропетровськгаз» в порушенні строків проведення розрахунків з ПАТ «НАК «Нафтогаз України».
Всі ці обставини, на думку апелянта, є підставами для скасування рішення господарського суду Дніпропетровської області та ухвалення нового рішення про відмову у позові.
21.02.2019 року відповідач звернувся до Центрального апеляційного господарського суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду першої інстанції, в якій, посилаючись на необґрунтовану відмову суду першої інстанції у відстрочці виконання рішення суду, просив повторно розглянути дане питання.
В обґрунтування даної заяви апелянт посилається на скрутний майновий стан ПАТ « Дніпропетровськгаз», що сталося внаслідок існування великої заборгованості підприємств, установ, організацій, населення перед Товариством за постачання природного газу, яка станом на 31. 01.2019 року становить 6 162 126,43 грн.
Відповідач зазначає, що ПАТ « Дніпропетровськгаз» здійснює діяльність, пов'язану з розподілом природного газу для бюджетних установ, підприємств, організацій та населення, заборгованість яких призвела до порушення дисципліни з розрахунків з боку ПАТ «Дніпропетровсьгаз».
Відповідно до звіту про фінансові результати за 9 місяців 2018 року діяльність відповідача є збитковою, сума збитків збільшилась до 328 218 тис. грн. порівняно із збитками у розмірі 205 574 тис.грн. у 2017 році.
Додатковою обставиною, яка свідчить про скрутний майновий стан відповідача, є обставина щомісячної сплати боржником суми в розмірі 1 млн. грн. по договорам реструктуризації заборгованості, укладеним з Дочірньою компанією «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», а також стягнення за виконавчими провадженнями.
Апелянт посилається на те, що на поточних рахунках ПАТ « Дніпропетровськгаз» не обліковуються кошти в достатній сумі для погашення заборгованості, що підтверджується відповідними довідками про залишок коштів на рахунках.
Крім того, апелянт звертає увагу суду на відсутність своєї вини у утворенні заборгованості, оскільки можливість Відповідача розраховуватись за природний газ для потреб ВТВ прямо та безпосередньо залежить від наявності та суми, передбаченої в тарифі на розподіл природного газу відповідної складової, яка встановлюється НКРЕКП.
Всі ці обставини, на думку апелянта, надають можливість апеляційному суду задовольнити клопотання про відстрочку виконання рішення суду.
У відзиві на заяву про відстрочення виконання рішення суду, позивач заперечував проти її задоволення, та зазначив, що дане питання може бути розглянуто апеляційним господарським судом лише у межах оскарження рішення суду першої інстанції, як окрема заява вона не підлягає розгляду, оскільки право вирішувати таке питання надається лише суду, який ухвалив рішення.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.02.2019року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 15.01.2019 року у справі № 904/1209/18 , розгляд призначено на 25.03.2019рік.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначено, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджено матеріали справи, прийнято вірне рішення у відповідності до норм чинного законодавства, доводи відповідача, в свою чергу, які зазначені в апеляційній скарзі є безпідставними та необґрунтованими. Просить залишити оскаржуване рішення - без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
В судовому засіданні відповідач підтримав доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечував, просив рішення суду залишити без змін.
В судовому засіданні 25.03.2019 року було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційних скарг та заперечень проти них, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 04.01.2013р. між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" (далі - покупець) підписаний договір купівлі-продажу природного газу №13-137-ВТВ від 04.01.2013р. За умовами вказаного договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ (далі - газ), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.
Газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробничо-технологічних витрат та нормативних втрат покупця (пункт 1.2 договору).
Пунктом 2.1 договору (в редакції додаткової угоди №11 від 05.02.2015р.) передбачено, що продавець передає покупцеві у період з 01.01.2013 року по 31.12.2015 року газ в обсязі до 173534,749тис.куб.м., у тому числі у 2013 році 39508,910 тис. куб.м., у 2014 році до 56998,899тис.куб.м., у 2015 році до 74858,060тис.куб.м.
Продавець передає покупцю імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерне компанія "Нафтогаз України" - на газорозподільних станціях (ГРС)ДК "Укртрансгаз". Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ (пункт 3.1 договору).
Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (пункт 3.3 договору).
Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використання газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобов'язується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати у письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункт 3.4. договору).
Відповідно до пункту 5.1. договору ціна (граничний рівень ціни) на природний газ установлюється НКРЕ.
Додатковими угодами №1 від 10.07.2013 року, №2 від 08.08.2013 року, №3 від 31.12.20-13 року, №4 від 28.04.2014 року, №5 від 15.05.2014 року, №6 від 10.06.2014 року, №7 від 05.09.2014 року, №8 від 10.11.2014 року, №9 від 03.12.2014 року, №10 від 22.12.2014, №11 від 05.02.2015 року, №12 від 10.03.2015 року, №13 від 03.04.2015 року, №14 від 12.05.2015 року, №15 від 03.06.2015 року, №15 від 10.07.2015 року, №17 від 12.10.2015 року, №18 від 28.10.2015 року, №19 від 27.11.2015 року сторонами вносилися зміни до пункту 5.2 договору на купівлю-продаж природного газу № 13-137-ВТВ від 04.01.2013 року в частині вартості природного газу.
Відповідно до пункту 6.1 договору (в редакції додаткової угоди № 10 від 22.12.2014 року) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати планових обсягів газу протягом місяця поставки з урахуванням положень п.6.2 договору. Остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ цим договором здійснюється покупцем після отримання повних розрахунків за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці, відповідно до договорів на розподіл природного газу, укладеним між продавцем і покупцем.
У разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки природного газу за цим договором продавець повністю розрахувався за послуги з транспортування природного газу газорозподільними мережами, наданими продавцю в попередньому місяці, остаточний розрахунок за використаний природний газ здійснюється покупцем на підставі акту приймання передачі до 20 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
У будь якому випадку остаточний розрахунок за фактично використаний природний газ за договором здійснюється покупцем не пізніше 20 числа місяця наступного за місяцем закінчення строку дії договору в частині поставки газу.
Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01 січня 2013 року, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (розділ 11 договору з урахуванням додаткових угод).
Положеннями частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016р. у справі № 904/4470/16, яка залишена в силі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.04.2018р., встановлено, що відповідно до умов договору купівлі-продажу природного газу №13-137-ВТВ від 04.01.2013р. позивачем передано, а відповідачем прийнято протягом періоду з січня 2013р. по грудень 2015р. природний газ на загальну суму 1 036 110 883грн.98коп., за наступними актами прийому-передачі природного газу:
- від 31.01.2013р. за січень 2013р. - 4437,482тис.куб.м. на суму 19483989,45грн.;
- від 28.02.2013р. за лютий 2013р. - 8091,459тис.куб.м. на суму 35527783,98грн.;
- від 31.03.2013р. за березень 2013р. - 12444,565тис.куб.м. на суму 54641297,34грн.;
- від 30.04.2013р. за квітень 2013р. - 395,668тис.куб.м. на суму 1737289,56грн.;
- від 13.05.2013р. за травень 2013р. - 92,749тис.куб.м. на суму 407240,08грн.;
- від 30.06.2013р. за червень 2013р - 92,836тис.куб.м. на суму 407622,07грн.;
- від 31.07.2013р. за липень 2013р. - 92,865тис.куб.м. на суму 400829,13грн.;
- від 31.08.2013р. за серпень 2013р. - 92,772тис.куб.м. на суму 399436,89грн.;
- від 30.09.2013р. за вересень 2013р. - 90,468тис.куб.м. на суму 389516,86грн.;
- від 31.10.2013р. за жовтень 2013р. - 3777,056тис.куб.м. на суму 16262401,67грн.;
- від 30.11.2013р. за листопад 2013р. - 4466,602тис.куб.м. на суму 19231294,37грн.;
- від 31.12.2013р. за грудень 2013р. - 5434,388тис.куб.м. на суму 23398170,54грн.;
- від 31.01.2014р. за січень 2014р. - 7558,151тис.куб.м. на суму 29362146,87грн.;
- від 28.02.2014р. за лютий 2014р. - 186,388тис.куб.м. на суму 724086,06грн.;
- від 31.03.2014р. за березень 2014р. - 2365,217тис.куб.м. на суму 9188470,70грн.;
- від 30.04.2014р. за квітень 2014р. - 1101,286тис.куб.м. на суму 5500923,56грн.;
- від 31.05.2014р. за травень 2014р. - 95,929тис.куб.м. на суму 565084,74грн.;
- від 30.06.2014р. за червень 2014р. - 92,663тис.куб.м. на суму 547146,84грн.;
- від 31.07.2014р. за липень 2014р. - 994,525тис.куб.м. на суму 5872367,78грн.;
- від 31.08.2014р. за серпень 2014р. - 994,090тис.куб.м. на суму 5869799,25 грн.;
- від 30.09.2014р. за вересень 2014р. - 3053,080тис.куб.м. на суму 18588054,75грн.;
- від 31.10.2014р. за жовтень 2014р. - 9431,000тис.куб.м. на суму 57418719,58грн.;
- від 30.11.2014р. за листопад 2014р. - 13272,442тис.куб.м. на суму 84478031,54грн.;
- від 31.12.2014р. за грудень 2014р. - 17854,128тис.куб.м. на суму 131122858,52грн.;
- від 31.01.2015р. за січень 2015р. - 10805,600тис.куб.м. на суму 79357623,07грн.;
- від 28.02.2015р. за лютий 2015р. - 6421,200тис.куб.м. на суму 45586153,58грн.;
- від 31.03.2015р. за березень 2015р. - 5950,000тис.куб.м. на суму 65545914,00грн.;
- від 30.04.2015р. за квітень 2015р. - 2591,900тис.куб.м. на суму 23522425,58 грн.;
- від 31.05.2015р. за травень 2015р. - 2851,801тис.куб.м. на суму 24519785,00грн.;
- від 30.06.2015р. за червень 2015р. - 1620,500тис.куб.м. на суму 13516525,68грн.;
- від 31.07.2015р. за липень 2015р. - 1651,300тис.куб.м. на суму 13754998,74грн.;
- від 31.08.2015р. за серпень 2015р. - 2830,774тис.куб.м. на суму 23579781,26грн.;
- від 30.09.2015р. за вересень 2015р. - 3059,223тис.куб.м. на суму 25482715,75грн.;
- від 30.11.2015р. за листопад 2015р. - 11200,180тис.куб.м. на суму 90529531,71грн.;
- від 31.12.2015р. за грудень 2015р. - 13499,994тис.куб.м. на суму 109190867,48грн.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016р. у справі № 904/4470/16, встановлено, що Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" здійснило часткову оплату отриманого природного газу на загальну суму 687888157,36грн.
Вказаною постановою присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 348222726,62грн. заборгованості за природний газ, 3583797,82грн. 3% річних, 9972484,42грн. інфляційних втрат, 181027,48грн. витрат по сплаті судового збору.
В силу приписів частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016р. у справі №904/4470/16, не підлягають доказуванню у цій справі.
Звертаючись до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" із позовом про стягнення 23241867,53грн. - пені, 18679583,84грн. - 3 % річних, 102636617,66грн. - інфляційних витрат, позивач - Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" посилався на порушення відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу №13-137-ВТВ від 04.01.2013р., в частині своєчасності розрахунків за поставлений природний газ, за наслідками якого позивач нарахував та заявив до стягнення пеню у розмірі 23241867,53грн. за загальний період з 14.05.2016р. по 20.07.2016р., 3% річних у розмірі 18679583,84грн. за загальний період з 14.05.2016р. по 27.02.2018р. та суму інфляційної складової у розмірі 102636617,66грн. за загальний період з квітня 2016р. по січень 2018р.
Задовольняючи позовні вимоги частково, господарський суд першої інстанції виходив з того, що рішеннями господарських судів у справі № 904/4470/16, встановлено, що Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" здійснило часткову оплату отриманого природного газу на загальну суму 687888157,36грн., а тому з боржника стягнуто на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 348222726,62грн. заборгованості за природний газ, 3583797,82грн. 3% річних, 9972484,42грн. інфляційних втрат.
Оскільки Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" не погасило заборгованість, присуджену до стягнення Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016р. у справі №904/4470/16, то позивач обґрунтовано просив стягнути суми, які передбачені статтею 625 ЦК України.
Разом з цим, здійснивши перевірку заявлених до стягнення сум, суд зазначив, що позивачем сума інфляційних витрат нарахована за прострочення відповідачем оплати природного газу, поставленого у березні 2015р., квітні 2015р., травні 2015р., червні 2015р., липні 2015р., серпні 2015р., вересні 2015р., листопаді 2015р. та грудні 2015р, проте, сума інфляційних витрат за квітень 2016р., нарахована на заборгованість за природний газ спожитий у березні 2015р., квітні 2015р., травні 2015р., червні 2015р., липні 2015р., серпні 2015р., вересні 2015р. листопаді 2015р. та грудні 2015р. становить 12861350грн.23коп.
Оскільки сума інфляційних витрат за квітень 2016р., нарахована на суми боргу за згаданий вище період, була стягнута відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016р. у справі №904/4470/16, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення суми інфляційних витрат в розмірі 12861350 грн.23коп.
За результатом зробленого судом розрахунку, стягненню з відповідача підлягає сума інфляційних витрат за загальний період з травня 2016р. по січень 2018р. в розмірі 81075510 грн.99коп.
В задоволенні позовних вимог про стягнення суми інфляційних витрат в розмірі 8699756грн.44коп. суд відмовив через необґрунтованість.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, господарський суд першої інстанції виходив з того, що ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.10.2005р. порушено провадження у справі №Б24/235/05 про банкрутство Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, який передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Оскільки пеня була нарахована позивачем протягом дії мораторію, вимоги позивача про стягнення з відповідача 23 241 867грн.53коп. пені є такими, що не підлягають задоволенню.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Згідно статті 202 Господарського кодексу України та статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Відповідачем не були виконані грошові зобов'язання, доказів припинення відповідних зобов'язань перед позивачем у будь-який інший передбачений законом спосіб, відповідачем до матеріалів справи не надано.
Положеннями статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
Оскільки чинне законодавство України не пов'язує припинення зобов'язання з винесенням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків, кредитор не позбавлений права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України (аналогічна правова позиція викладена в постановах ВСУ від 04 липня 2011року № 13/210/10 та від 12 вересня 2011року № 6/433-42/183).
З огляду на те, що відповідач не надав жодного доказу погашення заборгованості, стягнутої на підставі постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016р. у справі №904/4470/16, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про право позивача нараховувати та стягувати з відповідача суми, передбачені статтею 625 ЦК України.
Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, сума 3% річних нарахована за прострочення відповідачем оплати природного газу, поставленого у березні 2015р., квітні 2015р., травні 2015р., червні 2015р., липні 2015р., серпні 2015р., вересні 2015р., листопаді 2015р. та грудні 2015р.
Перевіривши розрахунок суми 3% річних, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що він є арифметично правильним та відповідає вимогам чинного законодавства, а тому обґрунтовано стягнув з відповідача 3% річних в розмірі 18 679 583грн.84коп.
Здійснивши перевірку розрахунку позивача щодо інфляційних втрат, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову в цій частині , а саме, в розмірі 81 075 510,99 грн., з огляду на наступне.
Як вбачається з постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016р. у справі №904/4470/16, з відповідача на користь позивача стягнуто інфляційних втрат у розмірі 9 972 484грн.42коп. за період з лютого 2016р. по квітень 2016р. за прострочення оплати газу поставленого у період з лютого 2015р. по грудень 2015р.
В той же час, по даній справі позивач нарахував інфляційні витрати у розмірі 102 636 617грн.66коп. за загальний період з квітня 2016р. по січень 2018р., за прострочення відповідачем оплати природного газу, поставленого у березні 2015р., квітні 2015р., травні 2015р., червні 2015р., липні 2015р., серпні 2015р., вересні 2015р., листопаді 2015р. та грудні 2015р.
Перевіривши розрахунок позивача, судом встановлено, що сума інфляційних витрат за квітень 2016р., нарахована на заборгованість за природний газ спожитий у березні 2015р., квітні 2015р., травні 2015р., червні 2015р., липні 2015р., серпні 2015р., вересні 2015р. листопаді 2015р. та грудні 2015р. становить 12 861 350грн.23коп.
Положеннями пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Згідно пункту 2 статті 175 Господарського процесуального кодексу суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Оскільки сума інфляційних витрат за квітень 2016р., нарахована на суми боргу за згаданий вище період, була стягнута відповідно до постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 05.10.2016р. у справі №904/4470/16, господарський суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі в частині стягнення суми інфляційних витрат в розмірі 12 861 350грн.23коп.
В задоволенні позовних вимог про стягнення суми інфляційних витрат в розмірі 8699756грн.44коп. суд відмовив через необґрунтованість, а тому за результатом зробленого судом розрахунку, стягненню з відповідача підлягає сума інфляційних витрат за загальний період з травня 2016р. по січень 2018р. в розмірі 81 075 510грн.99коп.
Доводи апелянта про відсутність його вини у утворенні заборгованості, незастосуванні судом першої інстанції статті 614 ЦК України та ч. 2 ст. 218 ГК України, які виключають відповідальність за порушення зобов'язань, якщо особа вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання, і як наслідок, безпідставність стягнення з нього сум, передбачених статтею 625 ЦК України, є неспроможними з огляду на наступне.
За приписами ст. 614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Норми ст. 614 ЦК кореспондуються із нормами ст. 218 ГК, згідно з якими учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Особливості регулювання грошових зобов'язань встановлено статтею 625 ЦК, відповідно до якої боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Формулювання ст. 625 ЦК, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Норма ч. 1 ст. 625 цього Кодексу є імперативною і не передбачає жодних винятків незалежно від причин прострочення виконання грошового зобов'язання, а тому для її застосування наявність або відсутність вини не передбачається.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Оскільки рішення суду в частині відмови у стягненні пені не оскаржувалось сторонами, колегія суддів не надає оцінку висновкам суду першої інстанції щодо відмови у стягненні пені.
Щодо висновків суду першої інстанції про відмову у наданні відстрочки виконання судового рішення та подання відповідачем до суду апеляційної інстанції окремої заяви про відстрочку виконання рішення суду, колегія Центрального апеляційного господарського суду зазначає наступне.
21 лютого 2019 року, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" надав до Центрального апеляційного господарського суду заяву про відстрочення виконання рішення суду посилаючись на те, що рішенням господарського суду від 15.01.2019 року стягнуто на користь позивача інфляційні втрати, 3% річних , та відмовлено у наданні відстрочки виконання рішення.
Оскільки апелянт вважає відмову необґрунтованою, він вважає за необхідне повторно звернутися із даною окремою заявою до апеляційного суду, який переглядає рішення суду першої інстанції.
Відповідно до частини першої статті 239 ГПК України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Тобто, вказана норма процесуального законодавства надає право суду, який ухвалив рішення, зокрема, надати відстрочення або розстрочити виконання, про що зазначається в рішенні. Тобто таке право надається суду, який ухвалює рішення, а тому розгляд заяви відповідача від 21.02.2019 року на адресу апеляційного суду підлягає вирішенню лише одночасно з прийняттям постанови за результатами перегляду рішення суду першої інстанції, в тому числі щодо відмови у наданні відстрочки виконання.
Статтею 239 ГПК України не врегульовано порядку надання відстрочки або розстрочення виконання судового рішення та не надано право суду вчиняти такі дії з власної ініціативи. Таким чином, суд під час вирішення питання щодо надання відстрочки або розстрочення виконання судового рішення повинен керуватися нормами процесуального законодавства, які врегульовують відповідні дії; у даному випадку такою нормою є стаття 331 ГПК України.
Відповідно до статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів щодо забезпечення позову. Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.
Тобто суд може відстрочити або розстрочити виконання рішення лише за заявою сторони або стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом). При цьому суд повинен також врахувати: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо, що, у свою чергу, можливе за наявності поданих сторонами відповідних доказів.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження неможливості виконання судового рішення, відповідачем надані довідки про стан рахунків, відкритих у АБ "Кліринговий Дім" станом на 23.04.2018р., 24.04.2018р. та 17.12.2018р.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що довідки за квітень 2018р. не є належними доказами складного фінансового стану (відсутність коштів) станом на дату звернення відповідача з клопотанням про відстрочення судового рішення. Що стосується довідки за грудень 2018р., суд зазначає, що вказаний документ не свідчить про складний фінансовий стан, оскільки з наданих відповідачем матеріалів не вбачається відсутність інших рахунків, відкритих у банківських установах.
Посилання відповідача на незадовільний фінансовий стан, який виник внаслідок несплати споживачами вартості спожитого природного газу, за змістом ст. 331 Господарського процесуального кодексу України, не може вважатися обставиною, що може слугувати підставою для відстрочки виконання рішення, оскільки обов'язковість судових рішень, яка передбачена п. 9 ч. 1 ст. 129 Конституції України, не залежить від наявності чи відсутності у боржника коштів.
Крім того, боржником не надано доказів на підтвердження наявності у нього можливості виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/1209/18 з умовою відстрочення його виконання на 12 місяців.
Так, ПАТ "Дніпропетровськгаз" не надано до суду бухгалтерських довідок про результати підприємницької діяльності, виписки по рахунках, з яких би вбачалось наявність у заявника фінансової спроможності самостійно виконувати рішення суду.
При цьому, посилання апелянта на те, що внаслідок позитивного вирішення адміністративними судами спору за його позовом до НКРЕКП він буде мати можливість здійснити розрахунок за заборгованістю, є лише припущеннями.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Окрім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення заяви відповідача щодо надання відстрочки виконання рішення суду та скасування рішення суду першої інстанції в цій частині.
Крім того, колегія суддів не вважає порушенням норм процесуального права відмову суду першої інстанції у призначенні судової експертизи, оскільки для вирішення спору щодо стягнення інфляційних та 3% річних призначення експертизи для встановлення або спростування відповідності суми розміру ВТВ, як складової тарифу на розподіл природного газу, недоцільно.
Інші доводи апеляційної скарги є неспроможними і висновків суду першої інстанції вони не спростовують.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів вважає, що господарський суд Дніпропетровської області всебічно, повно, об'єктивно дослідив всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, що у відповідності до п.1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без зміни.
Керуючись ст.ст. 275-282, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Дніпропетровськгаз" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 15 січня 2019 року у справі № 904/1209/18 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня проголошення.
Повний текст постанови складено 28.03.2019року
Головуючий суддя О.В. Березкіна
Суддя В.О. Кузнецов
Суддя І.О.Вечірко