15.02.2010 Справа № 11/118
За позовом Фізичної особи -підприємця ОСОБА_2, м.Мукачево
до відповідача Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Мукачево
про: дострокове розірвання договору про спільну діяльність від 25.09.2008 та стягнення 42166, 53 грн.
Представники:
від позивача- не з"явився.
від відповідача- Новаковський В.В.- представник, довіреність від 28.09.2009
Суть спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про дострокове розірвання договору про спільну діяльність від 25.09.2008 та стягнення 42166,53 грн., в тому числі 39932,50 грн. основного боргу; 1597,30 грн. інфляційних та 636,73 грн. три проценти річних.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач згідно з договором про співробітництво від 01.03.2008, укладеним з Закарпатським державним університетом, розмістив на території університету металічну будку, в якій відкрив торгівельну точку. З метою відкриття ще однієї торгівельної точки відповідач запропонував йому (позивачу) спільно на рівних умовах займатися підприємницькою діяльністю, для чого він як учасник вніс у спільну діяльність 5000 дол. США. Відповідач взяв на себе зобов'язання використати зазначені кошти на облаштування об'єктів торгівлі та визнав за ним право (майбутнє) на частку власності у торгівельній точці. Від спільної діяльності відповідач обіцяв виплачувати йому 50% прибутку, але не менше 2000 грн. щомісячно. Перші два місяці відповідач сплачував йому вказану суму, а потім перестав. Крім того, відповідач до цього часу не виконав взятий на себе обов'язок щодо переоформлення на нього торгівельної точки, на усні вимоги та телеграму, надіслану 03.06.2009, повернути кошти в сумі 5000 дол. США , не прореагував.
Позивач вважає, що відповідач зобов'язаний повернути зазначену суму, яка еквівалентна 39932,50 грн., з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, на підставі ст.625 Цивільного кодексу України, розмір яких відповідно складає 1597,30грн. та 636,73 грн.
Відповідач позов не визнав повністю з мотивів, викладених у письмових поясненнях від 20.01.2010. Зокрема, вказав, що позивач влітку 2008 року звернувся до нього як до суб”єкта господарювання фізичної особи-підприємця і запропонував у майбутньому продати йому частку об"єкту нерухомого майна та товарів в обороті, які відповідач використовує у підприємницькій діяльності, пов”язаній із роздрібною торгівлею продуктами харчування, що передбачено укладеним ним із Закарпатським Державним Університетом договором про співпрацю від 01 березня 2008 року.
Після погодження з ним вказаних намірів ОСОБА_2 01.09.2008 теж зареєструвався як суб'єкт господарювання Фізична особа- підприємець (свідоцтво про державну реєстрацію серії НОМЕР_1).
Відповідач стверджує, що 25.09.2008 позивач надав йому 5000 доларів США в якості безповоротної фінансової допомоги для поповнення обігових коштів з метою відповідного облаштування в майбутньому зазначеного об'єкту нерухомого майна, а він у свою чергу, дав письмову розписку, яка обумовлювала їхні наміри. Відповідач зазначає, що у розписці від 25.09.2008 не передбачено отримання будь-якого сумісного доходу, тому участь позивача в нібито „спільній” господарській діяльності аж ніяк не могла бути регуляторною, постійною та суттєвою, що є обов'язковим елементом визначення поняття господарської діяльності згідно Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств”. Відповідач наголошує, що між ним та позивачем жодний договір про спільну діяльність не укладався; обов'язкові істотні умови, передбачені вимогами чинного цивільного і господарського законодавства України, не погоджувались; на обліку в органах Державної Податкової Адміністрації України згідно положень Наказу ДПАУ „Про затвердження форми звіту про результати спільної діяльності на території України без створення юридичної особи, Порядку його складання та Порядку ведення податкового обліку результатів спільної діяльності” (із змінами) від 30.092004 за №571, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.10.2004 за №1388/9987, подібний правочин між Сторонами по цій справі не перебував.
Не може розглядатись зазначена розписка і як попередній договір відповідно до ст.635 ЦК України, оскільки розписка, якщо її розглядати як договір, не відповідає вимогам ст.182 ГК України і сторони не передбачили укладення основного договору.
Відповідач також стверджує, що вони не укладали і жодного договору простого товариства, який підлягає обов'язковому перебуванні на обліку в органах Державної Податкової Адміністрації України як договір про спільну діяльність згідно п.4.12 „Інструкції про порядок обліку платників податків” (із змінами), затвердженої Наказом ДПАУ від 19.02.1998 за №80.
Відповідач вважає, що не можуть стягуватись з нього інфляційні та три проценти річних, нараховані позивачем на підставі ст. 625 ЦК України, оскільки він не є боржником та від позивача отримав виключно безповоротну фінансову допомогу і, таким чином, не прострочив виконання жодного грошового зобов'язання, якого у нього перед нібито кредитором взагалі не має.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення уповноважених представників сторін, суд
Позивач звернувся до суду з позовом про розірвання договору про спільну діяльність, вважаючи таким договором розписку від 25.09.2008, у якій зазначено, що ОСОБА_3 продає половину свого бізнесу в АДРЕСА_1 згідно договору співпраці з університетом (ЗакДУ), для чого отримав у ОСОБА_2 п'ять тисяч доларів США, які має намір використати для облаштування об'єктами торгівлі на земельній ділянці ЗакДУ по згоді з ОСОБА_2. При цьому бере на себе зобов'язання використання грошей по цільовому призначенню, а також визнає право (майбутнє) на частку власності у торгівельній точці за ОСОБА_2
Суд вважає, що даний спір, з огляду на його суб'єктний склад, відповідно до ст.ст. 1 та 21 ГПК України, підлягає розгляду господарським судом, оскільки сторони зареєстровані як фізичні особи-підприємці, правовідносини, які виникли між ними стосуються господарської діяльності, що встановлено і ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2009 року у справі №2-2537/09.
Провівши правовий аналіз зазначеної розписки, суд приходить до висновку, що її не можна розглядати як господарський договір, в тому числі, і як договір про спільну діяльність, про що стверджує позивач , з огляду на наступне.
Частиною 7 ст. 179 ГК України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
У частині третій ст.180 ГК України зазначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Частиною 4 статті 176 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання мають право разом здійснювати господарську діяльність для досягнення спільної мети, без утворення єдиного суб'єкта господарювання, на умовах, визначених договором про спільну діяльність.
Правовідносини між суб'єктами господарювання, які випливають з договору про спільну діяльність регулюються главою 77 Цивільного кодексу України „Спільна діяльність”.
Статтею 1130 ЦК України встановлено, що за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.
Спільна діяльність може здійснюватися на основі об"єднання вкладів учасників.
Відповідно до ст.1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі.
Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови, визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.
Договір вважається укладеним після досягнення згоди з істотних умов, до яких належить, зокрема, координація спільних дій учасників. Останні погоджують порядок здійснення спільних дій, керівництво та організацію спільної діяльності. За взаємною згодою учасники довіряють керівництво їх спільною діяльністю одному з них.
Істотною умовою договору про спільну діяльність є визначення порядку покриття витрат та збитків учасників, що виникатимуть при виконанні договору. Витрати і збитки відшкодовуються із спільного майна учасників. Якщо спільного майна не вистачає для покриття спільних витрат і збитків, то останні розподіляються між учасниками пропорційно до їх вкладів.
Оскільки розписка від 25.09.2008 складена і підписана в односторонньому порядку лише відповідачем, а для даного виду договорів встановлена письмова форма, тому він має бути підписаний обома сторонами, відсутні істотні умови договору, встановлені для договорів про спільну діяльність, що суперечить ст.638 ЦК України, то суд вважає, що договір між сторонами не можна вважати укладеним, а отже його й не можливо розірвати, тому вимога позивача щодо розірвання безстрокового договору про спільну діяльність від 25.09.2008 задоволенню не підлягає.
Не підлягає задоволенню і друга вимога позивача щодо стягнення з відповідача суми заборгованості, інфляційних та три проценти річних, у зв'язку з невиконанням відповідачем договору-розписки, так як суд прийшов до висновку, що вказана розписка не є правочином, а отже вона не породжує жодних наслідків. Суд розцінює зазначену розписку, як доказ, підтверджуючий передачу позивачем відповідачу коштів у сумі 5000 дол. США, які він на вимогу позивача не повертає, тому позивач не позбавлений права звернутися до суду з позовом за захистом свого порушеного права з інших підстав, зокрема, з підстав, передбачених ст.1212 ЦК України (загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави).
Частиною першою ст.33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Суд вважає, що позивач належними і допустимими доказами, як того вимагає ст. 34 ГПК України, свої позовні вимоги не довів.
З огляду на викладене, у позові належить відмовити повністю, судові витрати, на підставі ст.49 ГПК України, слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст.32, 33, 34, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У позові відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача.
2. Рішення набирає законної сили в порядку статті 85 ГПК України.
Суддя Л.М.Якимчук