вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" березня 2019 р. Справа№ 910/13594/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Руденко М.А.
Смірнової Л.Г.
за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Кременчукм'ясо"
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018
у справі № 910/13594/18 (суддя - Спичак О.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Кременчукм'ясо"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека"
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача:
1. Приватне акціонерне товариство "АСК "Інго Україна"
2. Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС"
3. ОСОБА_2
про стягнення 65 288,93 грн,
Відповідно до ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімум для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "Кременчукм'ясо" звернулося до Господарського суду м. Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" про стягнення 65 288,93 грн.
Позов обґрунтовано тим, що в наслідок ДТП, яка сталася у зв'язку із неправомірними діями фізичної особи під час керування транспортного засобу, цивільно-правова відповідальність якого застрахована Приватним акціонерним товариством "АСК "Інго Україна" та користувачем якого є відповідач, було завдано шкоду транспортному засобу, власником якого є позивач. Враховуючи вищенаведене, позивач вважає, що йому, як власнику, транспортного засобу, якому завдано збитків, належить право вимоги до винної особи в межах фактично завданої шкоди, у зв'язку із чим було подано зазначений позов.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі № 910/13594/18 відмовлено у задоволенні позову.
Рішення обґрунтовано тим, що виходячи з положень статті 1194 Цивільного кодексу України та Полісу № АМ/0617081? Товариство з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" несе цивільну відповідальність за завдану ним шкоду в межах різниці між фактичним розміром завданої шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням.
Суд першої інстанції зазначав, що в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до суду із позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства "АСК "Інго Україна" про стягнення невиплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 65 288,93 грн.
Таким чином, оскільки цивільно-правова відповідальність відповідача щодо транспортного засобу "Toyota C-HR", реєстраційний номер НОМЕР_1 на підставі Полісу № АМ/0617081 застрахована у Приватого акціонерного товариства "АСК "Інго Україна", то саме останнє і є особою, яка прийняла на себе обов'язки страхувальника, який завдав шкоди. Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені до користувача зазначеного транспортного засобу вимоги задоволенню не підлягають.
3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апелянт обґрунтовує скаргу тим, що у правовій позиції, висловленій судовими палатами у цивільних та господарських справах Верховного Суду України у постанові від 10.02.2016 у справі №6-2878цс15 суд звертає увагу, що згідно ст.1194 ЦК України відшкодовується різниця саме між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою, а не різниця між фактичним розміром шкоди та лімітом відповідальності, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов'язок з відшкодування такої різниці.
Скаржник зазначає, що пунктом 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 березня 2013 року N 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки" роз'яснено, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто, на думку скаржника, обов'язок з відшкодування збитку у повному обсязі виникає саме у особи відповідальної за шкоду, у даному конкретному випадку це Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНІТ-БЕЗПЕКА».
Також, апелянт зазначає, що правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07 2018 у справі N 755/18006/15-ц, на яку посилається суд, стосується іншого спору про стягнення однією страховою компанію, у зв'язку з виплатою на користь потерпілої особи страхового відшкодування, виплаченої страхової виплати з іншої страхової компанії, що засноване на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов'язанні. Ситуація, що розглядалася у вище вказаній постанові та на яку посилається суд у своєму рішенні, не має жодного відношення до стягнення ПрАТ «Кременчукм'ясо» з особи, яка завдала збитків, різниці між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу.
4. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Товариство з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека", Приватне акціонерне товариство "АСК "Інго Україна", Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС", ОСОБА_2 ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.01.2019 було запропоновано надати відзиви та встановлено строк для його подачі.
Проте, під час апеляційного провадження відповідачем та третіми особами відзив не надано.
Ухвала суду направлялась всім учасникам по справі, відповідні докази в порядку ст. 242 ГПК України наявні в матеріалах справи (поштові повідомлення штрих-коди № 04116 2662970 9, 04166 2662971 7, 04166 2662972 5, 04166 2662973 3).
5. Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини справи, обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначення відповідно до них правовідносин
11.12.2017 на перехресті вул. Абрикосової та вул. Калинової в с. Гатне Києво-Святошинського району Київської області за участю автомобіля "Toyota C-HR", реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2, який знаходиться в користуванні у Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" та за участю автомобіля “Toyota Camry” реєстраційний номер НОМЕР_3, яким керував ОСОБА_4 та який належить Приватному акціонерному товариству "Кременчукм'ясо" сталася дорожньо-транспортна пригода.
Згідно постанови Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.01.2018 у справі № 369/40/18 дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення водієм автомобіля "Toyota C-HR", реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_2, який скоїв правопорушення, за яке передбачена відповідальність ст. 124 Кодексу про адміністративне правопорушення України.
Постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.01.2018 у справі № 369/40/18 ОСОБА_2, за здійснення вказаного ДТП було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Зважаючи на те, що з вини ОСОБА_2, який керував автомобілем "Toyota C-HR", реєстраційний номер НОМЕР_1, сталася дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої відбулося зіткнення з автомобілем “Toyota Camry” реєстраційний номер НОМЕР_3, він є особою, відповідальною за збиток, заподіяний зазначеному автомобілю.
Відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту АМ 0617081, страховиком є Приватне акціонерне товариство "АСК "Інго Україна", забезпеченим транспортним засобом є транспортний засіб "Toyota C-HR", реєстраційний номер НОМЕР_1, а ліміт відповідальності за шкоду майну становить 100 000,00 грн.
Приватне акціонерне товариство "Кременчукм'ясо", як володілець транспортного засобу, якому завдано шкоди, відповідно до статей 993 і 1191 Цивільного кодексу України, отримало право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду, а саме - до страхової організації, якою здійснено обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності водія транспортного засобу "Toyota C-HR", реєстраційний номер НОМЕР_1, тобто до Приватного акціонерного товариства "АСК "Інго Україна".
Як стверджує позивач та підтверджується наявною у матеріалах справи копією заяви, Приватне акціонерне товариство "Кременчукм'ясо" звернулось до Приватного акціонерного товариства "АСК "Інго Україна" із вимогою про сплату страхового відшкодування у сумі 19 545,27 грн, яке в свою чергу було відшкодовано останнім.
Враховуючи те, що фактично позивачем було витрачено 84 834,20 грн грошових коштів на відновлювальний ремонт транспортного засобу "Toyota Camry" реєстраційний номер НОМЕР_3, на доказ чого до суду представлено копію акту виконаних робіт № ВДиСА-008390 від 20.04.2018, тому позивач, на підставі ст. ст. 1166 та 1187 Цивільного кодексу України, вважає, що відповідач, як користувач транспортного засобу є тією особою, яка повинна здійснити відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП з вирахуванням різниці, сплаченої третьою особою-1.
Враховуючи вищенаведені обставини, позивач звернувся до суду із даним позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" 65 288,93 грн страхового відшкодування. Крім того, Приватне акціонерне товариство "Кременчукм'ясо" просить суд стягнути з відповідача судовий збір та вартість сплаченої послуги зі складання звіту про оцінку вартості матеріального збитку ТЗ.
6. Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції
Відповідно до ч. 1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги з урахуванням своєчасно поданого відзиву та заперечень.
7. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб - є джерелом підвищеної небезпеки.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Таким чином, ОСОБА_2, як особа, яка під час експлуатації джерела підвищеної небезпеки, завдала шкоду позивачу, є особою, відповідальною у повному обсязі за шкоду, завдану автомобілю “Toyota Camry” реєстраційний номер НОМЕР_3.
Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку відповідно до ст. 1191 Цивільного кодексу України.
На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (ч. 3, 4 ст. 1187 Цивільного кодексу України).
Аналогічні висновки щодо застосування положень ст. 1187, 1191 Цивільного кодексу України при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, наведені в п. 6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ України №4 від 01.03.2013 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки".
Як зазначив позивач у позовній заяві (вказані обставини не спростовані відповідачем під час розгляду справи), винна в ДТП особа ОСОБА_2, є працівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека", з огляду на що відповідно до ст. 1172 Цивільного кодексу України саме відповідач повинен відшкодувати шкоду, завдану його працівником.
Згідно з ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Таким чином, на Товариство з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" покладається обов'язок з відшкодування шкоди у випадку завдання її працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Проте, судом першої інстанції вірно встановлено, що станом на дату ДТП, 11.12.2017, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Toyota C-HR", реєстраційний номер НОМЕР_1, була застрахована Приватним акціонерним товариством "АСК "Інго Україна" на підставі Полісу (Договору) №АМ/0617081 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Нормами ст. 5 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Суд зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 619 Цивільного кодексу України договором або законом може бути передбачена поряд із відповідальністю боржника додаткова (субсидіарна) відповідальність іншої особи.
Згідно ст. 1194 Цивільного кодексу України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Зазначеною статтею встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність страхувальника за Полісом № АМ/0617081 у розмірі, який перевищує суму виплаченого страховиком, Приватним акціонерним товариством "АСК "Інго Україна", потерпілому страхового відшкодування та становить різницю між фактично завданою шкодою і страховою виплатою.
Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Таким чином, виходячи з положень ст. 1194 Цивільного кодексу України та Полісу № АМ/0617081 Товариство з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" несе цивільну відповідальність за завдану ним шкоду в межах різниці між фактичним розміром завданої шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням.
В той же час, з урахуванням приписів ст. 1194 Цивільного кодексу України позивач має право на відшкодування шкоди за рахунок страховика третьої особи-1 - Приватного акціонерного товариства "АСК "Інго Україна", з можливістю подальшого стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" різниці між фактичним розміром завданої шкоди та виплаченим страховим відшкодуванням.
Адже, покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності, оскільки, уклавши договір страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №755/18006/15-ц, яка правомірно застосована судом першої інстанції у відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України.
Як встановлено судом та зазначалось раніше, станом на дату ДТП, 11.12.2017, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу "Toyota C-HR", реєстраційний номер НОМЕР_1, була застрахована Приватним акціонерним товариством "АСК "Інго Україна" на підставі Полісу (Договору) № АМ/0617081 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; ліміт відповідальності за шкоду, завдану майну - 100 000,00 грн., франшиза - 0 грн.
На підставі заяви позивача, третьою особою-1, Приватним акціонерним товариством "АСК "Інго Україна" було виплачено останньому страхове відшкодування у розмірі 19 545,27 грн.
Разом із тим, в матеріалах справи відсутні докази звернення позивача до суду із позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства "АСК "Інго Україна" про стягнення не виплаченої суми страхового відшкодування у розмірі 65 288,93 грн.
Також, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що відповідно до постанови Верховного Суду від 16.01.2019 у справі №64/12615/15-ц встановлено наступне.
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
У разі якщо позивач (особа, якій завдана шкода) не звертався до страховика відповідача (завдавач шкоди) та не отримував його відмову у виплаті страхового відшкодування, а пред'явив відразу вимогу до особи відповідальної за шкоду, то відсутні передбачені законом підстави для задоволення його позовних вимог.
Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-176цс18, яка відступила від висновку, висловленого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року в справі № 6-2587цс18.
Таким чином, враховуючи те, що внаслідок ДТП, яка сталась 11.12.2017 за участю автомобіля "Toyota C-HR", реєстраційний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_2, який знаходився в користуванні у Товариства з обмеженою відповідальністю "Граніт-Безпека" та за участю автомобіля “Toyota Camry” реєстраційний номер НОМЕР_3, яким керував ОСОБА_4 та який належить Приватному акціонерному товариству "Кременчукм'ясо", власнику останнього було завдано шкоду, розмір якої позивачем визначено у сумі 84 834,20 грн, а також беручи до уваги, що цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Toyota C-HR", реєстраційний номер НОМЕР_1, станом на дату ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством "АСК "Інго Україна" за полісом № АМ/0617081 (ліміт відповідальності - 100 000,00 грн; франшизи - 0 грн), суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, про віднову у позові, оскільки визначений позивачем розмір страхового відшкодування є меншим ніж встановлений ліміт відповідальності по майну за полісом № АМ/0617081.
З огляду на викладене та беручи до уваги, що цивільно-правова відповідальність відповідача щодо транспортного засобу "Toyota C-HR", реєстраційний номер НОМЕР_1 на підставі Полісу № АМ/0617081 застрахована у Приватого акціонерного товариства "АСК "Інго Україна", то саме останнє і є особою, яка прийняла на себе обов'язки страхувальника, який завдав шкоди, суд першої інстанції дійшов законного висновку, що позовні вимоги у даній справі, заявлені до користувача зазначеного транспортного засобу, задоволенню не підлягають.
Таким чином, судом апеляційної інстанції відхиляються посилання скаржника щодо обов'язку із відшкодування збитку у повному обсязі який виникає саме у особи відповідальної за шкоду, у даному конкретному випадку це Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ГРАНІТ-БЕЗПЕКА».
Ухвалюючи постанову у даній справі, суд відхиляє посилання скаржника на попередню практику судів щодо застосування норм права до спірних правовідносин, з огляду на останню позицію Верховного Суду, наведену у рішенні суду першої інстанції та даній постанові.
Водночас, згідно до ч. 4 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вже зазначено в постанові, приписами ч. 3 ст. 277 ГПК України встановлено, викладений перелік підстав норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
Так, під час розгляду справи апеляційним судом не встановлено порушення норм матеріально права та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії").
Тому судом не приймаються доводи апелянта, які не стосуються меж оскарження в розумінні ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд вважає позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Кременчукм'ясо" є необґрунтованими та такими, в задоволенні яких правомірно відмовлено судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги по суті, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на апелянта в порядку ст. 129 ГПК України.
Предметом позову у цій справі є вимога позивача про стягнення з відповідача 65 288, 93 грн, тобто, відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України, справа є малозначною. За загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню до Верховного Суду судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Керуючись ст. 2, 129, 254, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, 281, 282 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Кременчукм'ясо" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/13594/18 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.12.2018 у справі №910/13594/18 - залишити без змін.
3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на Приватне акціонерне товариство "Кременчукм'ясо".
4. Матеріали справи №910/13594/18 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді М.А. Руденко
Л.Г. Смірнова