вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" березня 2019 р. Справа№ 911/1668/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коробенка Г.П.
суддів: Козир Т.П.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Денисюк І.Г.
за участю представників
позивача: Євтєхов Є.А.;
відповідача-1: Котовський В.М.;
відповідача-2: не з'явився;
третьої особи: Сторощук О.І.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР"
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 (повне
рішення складено 25.01.2019)
у справі №911/1668/18 (суддя Ярмак О.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР"
до 1) Регіонального відділення Фонду державного майна
України по Київській області
2) Головного управління Державної казначейської служби
України у Київській області
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Акціонерне товариство "Українська залізниця"
про стягнення 82 410,38 грн.
Приватне акціонерне товариство "КИЇВСТАР" (далі за текстом - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області (далі за текстом - відповідач-1) та Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі за текстом - відповідач-2) про стягнення з Державного бюджету України в особі відповідача-2 на користь позивача надміру зарахованих до бюджету коштів на загальну суму 82 410,38 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у зв'язку з утворенням ПАТ "Українська залізниця", відповідно до Передавального акту Державного підприємства "Центральна станція зв'язку" Державної адміністрації залізничного транспорту України від 31.07.2015, затвердженого 18.08.2015, Зведеного переліку майна Державного підприємства "Центральна станція зв'язку" Державної адміністрації залізничного транспорту України, що вноситься до статутного капіталу ПАТ "Українська залізниця" від 18.08.2015, нерухоме майно за адресою: Київська область, Бородянський район, смт. Немішаєве (орендоване позивачем за договором оренди №1286 від 23.01.2012 майно) увійшло до складу статутного капіталу ПАТ "Укрзалізниця" і є його власністю, а з початком фінансово господарської діяльності 01.12.2015 до ПАТ "Укрзалізниця" перейшли права та обов'язки за договорами оренди майна залізничного транспорту, що увійшло до статутного капіталу товариства, переданого в оренду регіональними відділенням Фонду державного майна України.
За твердженням позивача, внаслідок зміни орендодавця в укладеному між позивачем та відповідачем-1 договорі оренди нерухомого майна №1286 від 23.04.2012, сплачені позивачем у період з 01.12.2015 по 31.12.2016 відповідачу-1, як первісному орендодавцю, грошові кошти за цим договором підлягають поверненню, як безпідставно набуті, в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Відповідач-1 проти позову заперечував, зазначаючи про те, що відносини сторін за договором оренди №1286 від 23.04.2012 не припинились, договір не визнано недійсним у судовому порядку, а тому сплата позивачем орендної плати здійснена на відповідній правовій підставі. До того ж, відповідач-1 не є кінцевим отримувачем коштів від оренди державного майна, у зв'язку з чим він не може бути відповідальною стороною щодо повернення позивачу спірної суми.
Відносно зміни орендодавця на підставі додаткового договору №3 до договору оренди №1286 від 23.04.2012, відповідач-1 зазначив про те, що вказаний додатковий договір є недійсним, оскільки він укладений без погодження з відповідачем-1 та всупереч внутрішньому наказу ПАТ "Укрзалізниця" № 071 від 10.02.2016.
Відповідач-2 відзиву на позов не надав, свого представника у засідання суду не направив, у зв'язку з чим справа розглядалася судом за відсутності названого представника.
В процесі судового розгляду до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено Акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі за текстом - третя особа), яке підтвердило отримання коштів від позивача та зазначило про те, що відповідно до додаткового договору №3 від 01.12.2016 до третьої особи перейшли права та обов'язки орендодавця за договором оренди №1286 від 23.04.2012.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 у справі №911/1668/18 в задоволенні позову відмовлено.
Вказане судове рішення мотивовано тим, що кошти сплачені позивачем на користь відповідача-1 у спірному періоді з 15.01.2016 по 15.12.2016 за користування майном з грудня 2015 року по листопад 2016 року за договором оренди №1286 від 23.04.2012, тобто кошти перераховані за наявності правової підстави, а тому їх не може бути стягнуто в судовому порядку відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставне збагачення.
За висновком суду, факт укладення між позивачем та третьою особою додаткового договору № 3 від 01.12.2016 до договору оренди №1286 від 23.04.2012, в якому визначено нового орендодавця майна, не встановлює перехід права власності на це майно до ПАТ "Українська залізниця". До того ж, відповідач-1, як первісний орендодавець та сторона договору оренди, згоди на укладення додаткового договору №3 від 01.12.2016 не надавав.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 у справі №911/1668/18 та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Вимоги та доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що місцевим господарським судом неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також не застосовано до спірних правовідносин ч.2 ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч.ч.1, 2 ст. 761, ч.1 ст. 770 Цивільного кодексу України, ч.1 ст. 286 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим суд дійшов помилкового висновку про те, що сплачені позивачем до державного бюджету у період з 15.01.2015 по 15.12.2016 кошти за період користування майном у грудні 2015 - листопаді 2016 років є такими, що сплачені за наявності правової підстави і не можуть бути стягнуті на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Позивач вважає, що в даному випадку перехід права власності на спірне майно (об'єкт оренди) до третьої особи відбувся у зв'язку із внесенням цього майна до статутного капіталу третьої особи, яка з 18.08.2015 мала статус орендодавця за договором оренди і з 18.08.2015 платежі на користь третьої особи є орендною платою, на відміну від платежів за вказаний період на користь будь-яких інших осіб.
Відповідач-1 у відзиві заперечував проти апеляційної скарги з підстав, аналогічних тим, які наводилися ним місцевому господарському суду, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити.
В судовому засіданні представники позивача та третьої особи підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просили суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 у справі №911/1668/18 та прийняти нове рішення про задоволення позову.
В судовому засіданні представник відповідача-1 заперечував проти апеляційної скарги з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Представник відповідача-2 в судове засідання не з'явився, про поважність причин нез'явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.
Оскільки явка представників сторін та третьої особи в судове засідання не була визнана обов'язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третьої особи про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду даної справи у відсутності представника відповідача-2.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи та надані пояснення, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.
23.04.2012 між відповідачем-1, як орендодавцем, та позивачем, як орендарем, укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №1286 (далі за текстом - Договір оренди), за умовами якого (п.п.1.1, 1.2) орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно (далі за текстом - майно), частини вежі для розміщення 5-ти антено-фідерних пристроїв та майданчик для розміщення обладнання базової станції загальною площею 40,0 кв.м., розміщеного за адресою: Київська область, Бородянський район, смт.Немішаєве, та перебуває на балансі ДП "Центральна станція зв'язку" Державної адміністрації залізничного транспорту України, вартість якого визначена згідно зі звітом про незалежну оцінку станом на 31.10.2011 і становить 232 493,00 грн. Майно передається в оренду з метою розміщення обладнання стільникової станції.
Порядок нарахування та сплати орендних платежів визначений у розділі 3 Договору, відповідно до п.п.3.1, 3.6, 3.9 якого орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 №786 (зі змінами) (далі за текстом - Методика розрахунку) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - жовтень 2011 року 7749,77 грн. Орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який сплачується платіж. Зайва сума орендної плати, що надійшла до державного бюджету та балансоутримувачу, підлягають заліку в рахунок подальших платежів.
В п.п.10.1, 10.4 Договору оренди передбачено, що він укладений строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 23.04.2012 до 23.03.2015 включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформлюються додатковим договором, який є невід'ємною частиною договору.
На виконання умов Договору оренди відповідач-1 передав в користування позивачу об'єкт оренди, про що було складено і підписано відповідний Акт приймання-передачі державного майна від 23.04.2012.
14.04.2015 між позивачем та відповідачем-1 укладено додатковий договір №1 до Договору оренди, яким продовжено термін дії договору до 01.05.2015 з метою узгодження питання продовження дії Договору на наступний термін та для проведення оцінки об'єкта згідно з вимогами ст. 11 Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
В додатковому договорі №2 від 23.07.2015 позивач та відповідач-1 домовилися внести зміни до п.п.1.1, 3.1 та 10.4, скоригувавши оцінку об'єкту оренди, розмір орендної плати за базовий місяць (травень 2015 року) та порядок пролонгації договору. Окрім того, продовжили термін дії Договору оренди до 01.04.2018.
01.12.2016 між Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (в подальшому тип юридичної особи змінено з Публічного акціонерного товариства на акціонерне товариство»), як орендодавцем, що є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту та підприємств залізничного транспорту, та позивачем, як орендарем, укладено додатковий договір №3 до Договору оренди, згідно з яким у зв'язку із утворенням ПАТ "Українська залізниця" відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування" від 23.02.2012 №4442-V1, постанови Кабінету Міністрів України "Про утворення публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" від 25.06.2014 №200 та керуючись ст. 15 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", сторони цього додаткового договору вирішили:
- встановити, що орендодавцем майна, визначеного договором оренди від 23.04.2012 №1286 є ПАТ "Укрзалізниця";
- викласти п.п.3.1 та п.3.6 договору у іншій редакції, що передбачає розмір орендної плати за базовий місяць розрахунку (листопад 2015 року) у сумі 9 742,56 грн. без ПДВ, а також здійснення перерахування 100% орендної плати на розрахунковий рахунок орендодавця (одержувач коштів - Філія "Центральна станція зв'язку" ПАТ "Українська залізниця");
- викласти п.10.1 Договору оренди в наступній редакції: « 10.1 Цей договір діє з 10.12.2015 по 31.03.2017 року включно».
В п.п.6, 7 Додаткового договору №3 від 01.12.2016 зазначено про те, що він набирає чинності з дня його підписання сторонами та у відносинах щодо терміну дії та розрахунків діє з 01.12.2015. Даний додатковий договір є невід'ємною складовою частиною Договору оренди.
За твердженням позивача, у зв'язку з укладенням Додаткового договору №3 від 01.12.2016, попередній власник майна втратив право на отримання 70% орендної плати відповідно до п.3.6 Договору оренди з 01.12.2015, а тому правова підстава для отримання 82 410,38 грн. орендної плати відпала, оскільки з 01.12.2015 позивач повинен був перераховувати 100% орендної плати на користь третьої особи.
Таким чином, спір у даній справі стосується з'ясування питання про наявність чи відсутність підстав для повернення сплаченої позивачем у періоді з 01.12.2015 до 31.12.2016 орендної плати на користь державного бюджету у сумі 82 410,38 грн., що становить 70% орендної плати за Договором оренди у попередній редакції, в порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Нормами ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України) врегульовані загальні положення про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Згідно названої статті особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
З наведеного слідує, що зобов'язання з безпідставного набуття або збереження майна породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали. При цьому, положення ст. 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України.
Як було з'ясовано судом, у період з 01.12.2015 по 31.12.2016 Договір оренди продовжував діяти і позивачем сплачено орендну плату у періоді з 15.01.2016 по 15.12.2016 за користування орендованим майном з грудня 2015 року до листопада 2016 року, про що свідчать надані до матеріалів справи платіжні доручення, а також дана обставина не заперечується сторонами у справі.
В матеріалах справи відсутні докази припинення дії Договору оренди, визнання його недійсним чи розірвання у спірному періоді, у зв'язку з чим місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про здійснення позивачем вищезгаданих орендних платежів на відповідній правовій підставі - Договору оренди, що в свою чергу унеможливлює повернення цих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, як безпідставно отриманих.
Колегією суддів враховано посилання позивача в апеляційній скарзі на те, що судом не застосовано до спірних правовідносин ч.2 ст. 15 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», ч.ч.1, 2 ст. 761, ч.1 ст. 770 Цивільного кодексу України, які передбачають перехід прав і обов'язків за договором оренди до нового власника майна автоматично.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передача майна в оренду не припиняє права власності на це майно. В разі переходу права власності до інших осіб договір оренди зберігає чинність для нового власника.
Водночас, факт укладення між позивачем та третьою особою Додаткового договору №3 від 01.12.2016 до Договору оренди, в якому визначено нового орендодавця майна, не встановлює перехід права власності на це майно до третьої особи, про що суд першої інстанції правильно зазначив в оскаржуваному рішенні.
Відповідач-1, як первісний орендодавець та сторона Договору оренди, згоди на укладення Додаткового договору №3 від 01.12.2016 до Договору оренди не надавав, доказів звернення з цього приводу до відповідача-1 матеріали справи не містять, тоді як умовами п.10.3 Договору оренди передбачено, що зміна його умов або розірвання допускається за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонуються внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.
В листі від 28.03.2017 №14.09.1704 відповідач-1 повідомив позивача про те, що третя особа на дату складання листа не може підтвердити набуття прав власності на об'єкти нерухомого майна, які є предметом договорів оренди, укладених Регіональним відділенням, у зв'язку з чим законні підстави для передачі ПАТ «Укрзалізниця» функцій орендодавця за відповідними договорами відсутні, як відсутні і підстави для перерахування орендної плати за користування таким майном на рахунки ПАТ «Укрзалізниця». Також відповідач-1 в листі наголосив на тому, що умови Договору оренди, укладеного між позивачем та відповідачем-1, залишаються незмінними та підлягають виконанню у встановленому законодавством порядку.
Докази, які б свідчили про укладення трьохстороннього договору між позивачем, відповідачем-1 та третьою особою, з метою врегулювання питання щодо передачі функцій орендодавця за Договором оренди та спрямування коштів за оренду майна не в дохід Державного бюджету, а на рахунки третьої особи з моменту реєстрації права власності на об'єкт оренди матеріали справи не містять.
Таким чином, договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст. 1212 ЦК України, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.
Решта доводів апеляційної скарги не спростовує висновків місцевого господарського суду. При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Відповідно до ч.1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі рішення суду відсутні.
Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, апеляційна скарга задоволенню не підлягає і судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги покладаються на скаржника.
Керуючись ст. ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275-276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.01.2019 у справі №911/1668/18 залишити без змін.
3. Матеріали справи №911/1668/18 повернути Господарському суду міста Києва.
4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановлені Господарським процесуальним кодексом України порядку і строки.
Повний текст судового рішення складено та підписано - 28.03.2019.
Головуючий суддя Г.П. Коробенко
Судді Т.П. Козир
А.І. Тищенко